Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7794/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		          
		30 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 640/7794/16-ц 
		Провадження № 14-133цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С.,              Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року (суддя Попрас В. О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року (судді            Шевченко Н. Ф., Пономаренко Ю. А., Міненкова Н. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про виключення майна з-під арешту,
		ВСТАНОВИЛА:
		У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до                 ОСОБА_3, ОСОБА_5, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Київський ВДВС м. Харкова) про виключення майна з-під арешту.
		ОСОБА_4 зазначав, що він є власником автомобіля Lexus RX 300, державний номер НОМЕР_1, який у серпні 2014 року було зареєстровано органом ДАІ з отриманням технічного паспорта.
		У травні 2016 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль арештований Київським ВДВС м. Харкова згідно з постановою від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження.
		Крім того, за цим виконавчим провадженням зазначений автомобіль незаконно був оголошений у розшук, у зв'язку із чим вилучений слідчим Київського відділу поліції для передання в подальшому державному виконавцю. До вказаного виконавчого провадження він не має жодного відношення, оскільки боржником за ним є ОСОБА_5, а тому з урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд виключити належний йому автомобіль з-під арешту.
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від                  20 грудня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, звільнивши з-під арешту належний на праві власності ОСОБА_4 автомобіль Lexus RX 300 державний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У січні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, тим самим позбавив відповідача права на захист. ОСОБА_3 вказує, що позов був не підсудний Київському районному суду м. Харкова та не повинен був розглядатися в межах цивільного судочинства, оскільки ці вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Також ОСОБА_3 вважає, що Київський ВДВС м. Харкова є неналежним відповідачем у справі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження            у справі та витребувано матеріали справи.
		У жовтні 2017 року ОСОБА_4 надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити в її задоволенні, а оскаржені рішення залишити без змін. У запереченнях ОСОБА_4 вказує, що неявка належним чином повідомленої сторони не перешкоджає розгляду справи. А також зазначає, що він подав позов про захист свого цивільного права, а тому справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вважає, що вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова є правомірною, і саме Київський ВДВС м. Харкова є належним відповідачем у справі. 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		30 березня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону               № 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 5 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII), та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції Закону                        № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу  серії НОМЕР_4 позивач ОСОБА_4 з 23 серпня 2014 року є власником автомобіля марки LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3.
		УКиївському ВДВС м. Харкова знаходився на примусовому виконанні виконавчий лист №2018/17232/2012, виданий Київським районним судом                    м. Харкова 2 грудня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь            ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 144 тис. 825 грн 73 коп.
		 У ході проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 41059641 державним виконавцем 27 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника,оголошення заборони його відчуження та постанову про розшук майна боржника, якими накладено арешт на автомобіль LEXUS RX 300, 2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, що належить боржнику ОСОБА_5, заборонено здійснювати відчуження цього автомобіля та оголошено його врозшук.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про звільнення автомобіля з-під арешту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є власником автомобіля LEXUS RX 300,            2000 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_3, і це право ніким не оспорено; при цьому на момент винесення державним виконавцем зазначених постанов від 27 листопада 2014 року спірний автомобіль перебував у власності позивача ОСОБА_4 та не належав боржнику ОСОБА_5
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
		Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
		 Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		Оскільки під час винесення постанови державним виконавцем від 27 листопада 2014 року про накладення арешту на спірний автомобіль, власником якого був позивач, то його вимоги про виключення автомобіля з-під арешту є обґрунтованими.
		Крім того, посилання ОСОБА_3 на те, що цей спір підвідомчий судам адміністративної юрисдикції, є помилковим виходячи з наступного.
		Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. 
		Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України.
		При цьому стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),яка була чинною на час ухвалення судового рішення, завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України,яка була чинною на час ухвалення судового рішення, справа адміністративної юрисдикції, визнається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.
		Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення,юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
		Таким чином, аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (які були чинними на час ухвалення судового рішення) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.  
		Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, то цей спір підвідовчий судам цивільної юрисдикції. 
		Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та  підлягають задоволенню. Крім того, правильними є висновки суду, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду           м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому зазначені судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Суддя-доповідач  Н.П. Лященко    Судді:     С.В. Бакуліна        О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      О.С. Золотніков       О.М. Ситнік      О.Р. Кібенко       О.С. Ткачук        В.С. Князєв     В.Ю. Уркевич      Л.М. Лобойко        О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...