Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/605/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 05.06.2018. Зареєстровано: 05.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		23.05.2018Справа №910/605/18
		Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В.,
		за участю секретаря судового засідання Дубовик А.Є.,
		розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу
		за позовом ОСОБА_1, м.   Київ
		до відповідача: ОСОБА_2, м.   Сімферополь, Автономна Республіка Крим
		за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329», м.   Київ, 
		за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, АДРЕСА_2, 
		за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, АДРЕСА_2, 
		за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5, АДРЕСА_1,
		про визнання права власності на частку у статутному капіталі, -
		 
		За участю представників:
		від позивача: від відповідача: від третьої особи 1: від третьої особи 2: від третьої особи 3: від третьої особи 4:ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_7 не з'явився  ОСОБА_7 не з'явився  ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» за ОСОБА_1 в розмірі 99%, що відповідає вкладу в розмірі 565   095,96 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невизнання відповідачем права власності ОСОБА_1 на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» в розмірі 99% статутного капіталу товариства. При цьому, як на підставу виникнення права власності позивач вказує на договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 18.04.2017, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків у позовній заяві.
		Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
		09.01.2018 представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2018.
		Частиною   6 статті   30 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
		Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом місцем державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» є місто Київ. 
		Відтак, позов подано до суду з дотриманням правил щодо юрисдикції господарського суду та територіальної підсудності спору. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» (далі - ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329») (третя особа 1), ОСОБА_3 (третя особа 2) та ОСОБА_4 (третя особа 3), а також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_5 (третя особа 4), призначено підготовче засідання на 14.03.2018.
		14.03.2018 позивачем подано до суду клопотання про призначення судової експертизи у справі, яке мотивовано необхідністю вирішення питання про належність ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписів продавців на договорі купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства від 31.03.2017 та протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017 №31/03-2017.
		Розглянувши вказане клопотання позивача у судовому засіданні 14.03.2018, судом було відмовлено у його задоволенні, виходячи з наступного.
		Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовою експертизою є дослідження  на основі спеціальних знань  у  галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
		Відповідно до ч.   ч.   1,   2 ст.   98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
		Згідно з п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на доводах останньої про набуття нею права власності на корпоративні права на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329» від 18.04.2017, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1. 
		При цьому, до предмету доказування у даній справі не входять обставини підписання (чи не підписання) ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства від 31.03.2017 та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017 №31/03-2017, оскільки питання про недійсність вказаних договору та рішення не розглядаються в межах даної справи.
		Таким чином, за висновками суду, повне, всебічне та об'єктивне дослідження усіх обставин справи з урахуванням підстав позову, що визначені позивачем, є можливим без застосування  спеціальних знань, у зв'язку з чим клопотання позивача залишено без задоволення.
		Також 14.03.2018 представником ОСОБА_5 подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №757/30964/17-ц, що розглядається Печерським районним судом міста Києва. Вказане клопотання третьої особи 4 було залишено судом без задоволення у судовому засіданні 14.03.2018, оскільки заявником не було надано суду доказів на підтвердження перебування вказаної справи у провадженні Печерського районного суду міста Києва.
		У судовому засіданні 14.03.2018 судом було оголошено перерву до 28.03.2018.
		При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації реєстраційну справу ТОВ «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329».
		22.03.2018 на виконання вимог ухвали суду від 14.03.2018 до Господарського суду міста Києва були подані матеріали реєстраційної справи ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», копії яких долучено судом до матеріалів даної судової справи. При цьому, судом було встановлено, що частину оригіналів документів з реєстраційної справи ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» було вилучено слідчим СВ Печерського УПГУНП у м.   Києві, про що свідчить опис від 17.10.2017 речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду, а реєстраційна справа містить незасвідчені копії вилучених документів.  
		Відповідач у відзиві на позовну заяву від 27.03.2018 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність у позивача права власності на спірну частку у статутному капіталі товариства, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 було визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства від 31.03.2017, який укладений між відповідачем і третіми особами 2, 3, з одного боку, та третьою особою 4, з другого боку. Відтак, за твердженнями відповідача, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а тому позивач не могла набути право власності за договором, покупець в якому не був власником проданої частки.
		28.03.2018 представником ОСОБА_5 повторно подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №757/30964/17-ц, що розглядається Печерським районним судом міста Києва, до якого останнім додано копії вказаної судової справи загального місцевого суду.
		Розглянувши клопотання третьої особи 4 про зупинення провадження у справі, господарський суд зазначає наступне.
		Відповідно до п.   5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Представник третьої особи 4 в обґрунтування заявленого клопотання вказав, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа №757/30964/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329» від 18.04.2017 та рішення загальних зборів, до розгляду якої розгляд даної справи є об'єктивно неможливим.
		Однак, за висновками суду, заявником не було доведено наявності обґрунтованої неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №757/30964/17-ц, оскільки господарський суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, зокрема дослідити обставини набуття позивачем права власності на спірну частку у статутному капіталі товариства, у тому числі обставини укладення та умови договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 18.04.2017.
		До того ж, судом прийнято до уваги, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України саме господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
		Враховуючи наведене, у судовому засіданні 28.03.2018 судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі.
		Також 28.03.2018 судом було розглянуто та залишено без задоволення клопотання про витребування доказів, а саме витребування у приватного нотаріуса Київського міського  нотаріального округу Павловської Олени Володимирівни нотаріальної справи щодо реєстраційної дії від 06.06.2017, оскільки, як виявлено судом, вказані документи було самостійно долучено приватним нотаріусом до матеріалів реєстраційної справи ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329».
		У судовому засіданні судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25.04.2018.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.05.2018.
		18.05.2018 представником ОСОБА_5 подано до суду письмові пояснення по суті справи.
		Разом з цим, ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 12.02.2018 було встановлено третій особі 4 строк для подання пояснень по суті справи до 12.03.2018. У подальшому представник третьої особи 4 був неодноразово присутнім у судових засіданнях та не був позбавлений можливості подати відповідні пояснення завчасно. Клопотання про продовження процесуального строку заявником також не подано.
		Згідно з статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 
		Відтак, зважаючи на пропуск представником третьої особи 4 строку для подання письмових пояснень по суті справи, справа розглядається без урахування пояснень, поданих до суду 18.05.2018.
		У судовому засіданні 23.05.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
		Представник відповідача та третіх осіб 1, 3 у судовому засіданні проти задоволення позову надав заперечення.
		Третя особа 2 в судове засідання не з'явився, представника не направив, письмових пояснень по суті справи до суду не подав. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
		За змістом пункту 6 Інформаційного Вищого господарського суду України від 12.09.2014 №01-06/1290/14 «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу шляхом надсилання поштового повідомлення, телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі «Новини та події суду») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет.
		Так, належне повідомлення судом про розгляд справи ОСОБА_3, який проживає на території Автономної Республіки Крим, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями оголошень про виклик особи у судове засідання, які були опубліковані на офіційному сайті Господарського суду міста Києва (https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011).
		Також ухвалу суду від 25.04.2018, якою призначено справу до розгляду по суті, було направлено судом представнику ОСОБА_3 за ордером про надання правової допомоги серії КВ №381309 від 12.01.2018 (а.с.233) та отримано останнім 02.05.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням №0103045689836 (а.с.247).
		Належне повідомлення представника третьої особи 4 про дату, час та місце розгляду справи підтверджується розпискою останнього від 25.04.2018, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 244).
		При цьому, судом також прийнято до уваги, що явка представників третіх осіб у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а відтак неявка представників третіх осіб 2 та 4 не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
		Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
		У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третіх осіб 1, 3, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		23.03.2010 виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим проведено державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» (ідентифікаційний код 37039782).
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.03.2017 учасниками ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» були ОСОБА_2 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45   664,32   грн. (8%), ОСОБА_3 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5   708,04   грн. (1%) та ОСОБА_4 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519   431,64   грн. (91%).
		31.03.2017 між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства (далі - договір від 31.03.2017), за умовами якого продавці передають (відступають), а продавець приймає у власність частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» і зобов'язується сплатити їх вартість на умовах, встановлених договором.
		Згідно з протоколом №31/03-2017 загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», проведених 31.03.2017, прийнято рішення про зміну складу учасників товариства (про вступ нового учасника ОСОБА_5 з часткою в розмірі 100% статутного капіталу), про зміну місцезнаходження товариства з території Автономної Республіки Крим   на адресу: м. Київ, вул.   Якіра, буд.   20/2 (Печерський район), а також реєстрацію статуту товариства у новій редакції.
		З матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» вбачається, що 04.04.2017 державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. проведено відповідні реєстраційні дії щодо зміни складу учасників товариства та внесення змін до установчих документів ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» згідно з договором купівлі-продажу від 31.03.2017 та протоколом №31/03-2017 загальних зборів учасників товариства від 31.03.2017 (а.с. 141-161), зокрема, зареєстровано новим учасником товариства ОСОБА_5 з часткою в розмірі 100% статутного капіталу.
		В подальшому, ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329», Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства від 31.03.2017 (протокол №31/03-2017) та договору від 31.03.2017. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», оформлені протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
		В свою чергу, 18.04.2017 між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства (далі - договір від 18.04.2017), за умовами якого ОСОБА_5 передав, а позивач прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» (ідентифікаційний код 37039782) та зобов'язалась сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.
		Згідно з пунктом 1.3 договору від 18.04.2017 розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується складає 99%, які  належать продавцю, що відповідає вкладу 565   095,96   грн.
		Відповідно до пункту 2.2 договору від 18.04.2017 за домовленістю сторін договірна вартість частки статутного капіталу продавця у товаристві, що відчужується (відступається) за цим договором покупцю, складає 649   440,00   грн., яка оплачується покупцем на користь ОСОБА_5.
		За змістом пункту 3.1 договору від 18.04.2017 право власності на частку статутного капіталу товариства переходить до покупця з моменту підписання даного договору.
		У пункті 3.2 договору від 18.04.2017 передбачено, що з моменту укладення цього договору та державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною складу учасників, покупець стає по відношенню товариства його новим учасником з наступним розподілом часток: 
		громадянка ОСОБА_1 отримує частку у розмірі 99% статутного капіталу товариства, що складає 565   095,96   грн.;
		громадянин ОСОБА_5 отримує частку у розмірі 1% статутного капіталу, що складає 5   708,04   грн.
		Як вбачається з копії примірника договору від 18.04.2017, яка наявна у матеріалах справи, останній містить підписи продавця ОСОБА_5 та покупця ОСОБА_1. Вказаний правочин укладений у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчувався.
		Згідно з протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 18.04.2017 (копія протоколу наявна в матеріалах реєстраційної справи (а.   с.   57; оригінал протоколу вилучено слідчим) були прийняті рішення, зокрема, про зміну складу учасників товариства (про вступ нового учасника ОСОБА_1 з часткою у розмірі 99% статутного капіталу) та про внесення відповідних змін до установчих документів товариства.
		19.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. проведено реєстраційні дії на підставі договору від 18.04.2017 та протоколу загальних зборів №1 від 18.04.2017 (а. с. 163-181), зокрема, зареєстровано учасниками товариства ОСОБА_5 (1% статутного капіталу) та ОСОБА_1 (99% статутного капіталу).
		Як вбачається з отриманого судом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.03.2018 за №1003791510, станом на 19.04.2017 ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована учасником ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», однак в подальшому відповідні реєстраційні дії були скасовані, про що зазначено у реєстрі без вказівки про підставу скасування таких дій.
		Матеріали реєстраційної справи ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», як і матеріали даної судової справи, не містять документів, на підставі яких було скасовано реєстраційні дії про зміну складу учасників на ОСОБА_5 та про подальше включення до їх складу позивача - ОСОБА_1. 
		При цьому, зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 вбачається, що саме наказом Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 скасовано реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.04.2017 №18821050004016670 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та №18821070005016670 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», проведені державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. від 18.04.2017 №10741050006066353 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та від 19.04.2017 №10741070007066353 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. стосовно ТОВ «Сімферопольське АТП №14329».
		Відтак, судом встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було відновлено запис про склад учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», згідно з яким учасниками товариства є: ОСОБА_2 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45   664,32   грн. (8%), ОСОБА_3 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5  708,04  грн. (1%) та ОСОБА_4 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519   431,64   грн. (91%).
		Згідно з протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», проведених 02.06.2017 (оригінал протоколу наявний в матеріалах реєстраційної справи; копію долучено до матеріалів судової справи (а. с. 119)), учасники товариства ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одноголосно прийняли рішення про зміну місцезнаходження товариства на адресу: м.   Київ, вул.   Січових Стрільців, буд.   4А (Шевченківський район), а також про затвердження нової редакції статуту.
		З матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» вбачається, що зміну місцезнаходження товариства та зміни до установчих документів товариства згідно з рішенням загальних зборів від 02.06.2017 були зареєстровані 06.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павловською Оленою Володимирівною (а. с. 116-140).
		Згідно з актуальними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату розгляду справи учасниками ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329» є ОСОБА_2 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45   664,32   грн. (8%), ОСОБА_3 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5   708,04   грн. (1%) та ОСОБА_4 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519   431,64   грн. (91%).
		Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність підстав для визнання в судовому порядку за нею права власності на частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ ««Сімферопольське АТП №14329» на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, оскільки належне їй право власності не визнається та оспорюється відповідачем.
		Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ч.   2 ст.   16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України. Так, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.
		Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на  захист якого подано позов, останнім повинно бути надано суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно. Отже, умовами задоволення розглядуваного позову, перш за все, є надання позивачем належних доказів на підтвердження факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
		За приписами ч.   ч.   1-4 ст.   41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Правом власності згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		Згідно зі статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
		За змістом статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 
		Відповідно до ч.   1 ст.   321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		За приписами статті 328 вказаного Кодексу України  право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Як зазначалось, позивач в обґрунтування наявності у неї права власності на частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» посилається на договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 18.04.2017, продавцем за яким є третя особа 4 - ОСОБА_5.  
		В свою чергу, ОСОБА_5 є покупцем частки у розмірі 100% статутного ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» згідно з договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 31.03.2017, продавцями за яким є відповідач та треті особи 2, 3 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно.
		Статтею 204 Цивільного кодекс України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Однак, як встановлено судом, постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», оформлені протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
		При цьому, Київським апеляційним господарським судом у постанові від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 було встановлено, що відповідно до довідки Державної прикордонної служби України від 23.05.2017 за №64/К-5714 щодо перетину адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією АР Крим ОСОБА_2 та ОСОБА_4, в період проведення загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», оформлених протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017, останні митний кордон не перетинали та не були присутні в місті Києві. 26.06.2017 на запит Господарського суду міста Києва від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталії Володимирівни надійшли пояснення, згідно з якими остання повідомила, що: « 31.03.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до мене не звертались, їх підписи на протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» мною не посвідчувались». На підставі вищевикладеного місцевим господарським судом у справі №910/7426/17 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично не приймали участі в загальних зборах учасників ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» 31.03.2017. Відтак, за висновками суду, останні не могли голосувати з питань порядку денного та, відповідно, не могли брати участь у зазначених зборах. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Станом на 23.05.2018 справа №910/7426/17 перебуває у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Однак, статтею 284 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		У даному випадку господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
		Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Отже, на момент розгляду справи №910/605/18 набрало законної сили судове рішення у справі №910/7426/17 про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329» від 31.03.2017, а відтак факт недійсності вказаного договору не підлягає доказуванню в межах даної справи. 
		При цьому, з огляду на доводи позивача про презумпцію правомірності наступного правочину - договору купівлі-продажу від 18.04.2017, господарський суд звертає увагу позивача на те, що факт недійсності договору від 31.03.2017 має суттєве значення для вирішення даного спору, приймаючи до увагу сталу судову практику нормозастосування у спорах про визнання недійсними декількох (першого та наступних за ним) правочинів.
		Так, згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. 
		Верховний Суд України в постановах від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15 дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
		Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № №521/14976/15-ц також вказав, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, повинно враховуватись, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).
		Тобто, зважаючи на фактичні обставини, що встановлені судом в межах справи №910/7426/17, у продавців за договором від 31.03.2017 була відсутня воля на відчуження часток у статутному капіталі ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», та, як наслідок, у покупця за договором від 31.03.2017 (продавця за договором від 18.04.2017) - ОСОБА_5 було відсутнє право розпорядження таким майном, що, в свою чергу, виключає можливість набуття і позивачем права власності на нього.
		Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивачем не було доведено наявності у неї на час розгляду даної справи права власності на спірне майно - частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ «Сімферопольське АТП №14329», зважаючи на факт існування судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.03.2017 (першого договору у ланцюгу договорів) та, відповідно, враховуючи факт, який встановлений судом в межах справи №910/7426/17, щодо відсутності волі на передачу спірного майна у власників такого майна - продавців ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
		Разом з цим, як зазначалось, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.
		При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення      про задоволення таких вимог має ґрунтуватись      на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.
		За таких обставин, недоведення позивачем наявності у неї на момент розгляду справи суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.
		Окрім того, як зазначалось судом раніше, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Виходячи зі змісту ст.   ст.   15,   16 Цивільного кодексу України,   ст.   20 Господарського кодексу України    та    Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. 
		Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.
		Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідача.
		ОСОБА_1 заявлено позов до одного відповідача - ОСОБА_2, посилаючись на те, що саме ОСОБА_2 оскаржує її право власності на корпоративні права шляхом звернення до суду з позовами про визнання недійсними договору від 31.03.2017 (справа №910/7426/17) та договору від 18.04.2017 (справа №757/30964/17-ц), а також шляхом вчинення відповідачем дій, спрямованих на внесення змін до установчих документів товариства.
		Однак, враховуючи предмет позову, ОСОБА_1 претендує на корпоративні права (частку) у розмірі 99% статутного капіталу товариства, які на теперішній час зареєстровані за трьома фізичним особами -  ОСОБА_2 (частка у розмірі 8% статутного капіталу), ОСОБА_3 (частка у розмірі 1% статутного капіталу) та ОСОБА_4 (частка у розмірі 91% статутного капіталу).
		Згідно з ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
		Судом у підготовчому засіданні було роз'яснено представнику позивача право на залучення до участі у справі співвідповідачів, однак останній не подав до суду відповідного клопотання в порядку ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України та, навпаки, наполягав на пред'явленні позову саме до ОСОБА_2 шляхом застосування способу захисту у вигляді визнання права власності.
		Також судом прийнято до уваги, що за змістом постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 вбачається, що саме наказом Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 скасовано реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.04.2017 №18821050004016670 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та №18821070005016670 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», проведені державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. від 18.04.2017 №10741050006066353 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та від 19.04.2017 №10741070007066353 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. стосовно ТОВ «Сімферопольське АТП №14329».
		Однак, матеріали справи не містять ані копії вказаного наказу Міністерства юстиції України, ані доказів оскарження вказаного наказу позивачем.
		У даному випадку судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті  8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. 
		Тобто, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом (статтею 392 Цивільного кодексу України), а й «ефективним» в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
		Проте, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права власності на корпоративні права (частку у статутному капіталі товариства) не можна вважати ефективним, оскільки такий спосіб захисту не призведе до поновлення прав позивача, зважаючи на існування чинного наказу Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 про скасування реєстраційних дій, а також з огляду на наявність судових проваджень про визнання недійсними рішень загальних зборів про зміну складу учасників товариства, а також визнання недійсними договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства від 31.03.2017 (справа №910/7426/17) та укладеного позивачем договору від 18.04.2017 (справа №757/30964/17-ц).
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		За приписами частин   1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. 
		Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		За висновками суду, всупереч наведеним вимогам процесуальних норм позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів наявності у неї на час розгляду справи права власності на спірне майно, а також не обґрунтовано належним чином ефективності обраного способу захисту у вигляді визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства.
		Враховуючи викладене, повно та всебічно оцінивши пояснення учасників справи та подані докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329» за ОСОБА_1 в розмірі 99%, що відповідає вкладу в розмірі 565   095,96 грн., є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
		Згідно з п.   2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача. 
		Керуючись ст.   ст.   129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у статутному капіталі - відмовити.
		 
		У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складено 01.06.2018.
		 
		Суддя                                                                                             В.В. Князьков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...