Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 379/672/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2018.
Дата набрання законної сили: 23.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 травня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 379/672/16-ц 
		провадження № 61-10325св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
		 
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач),                            УсикаГ. І.,        
		 
		учасники справи:
		позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Плосківське»,
		відповідачі: Приватне сільськогосподарське підприємство «Жовтень», ОСОБА_2,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Бушинського Андрія Вікторовича, в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства «Жовтень» на рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року у складі судді Василенка О. М. та на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Плосківське» (далі - СТОВ «Плосківське») звернулося до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Жовтень» (далі - ПСП «Жовтень») та ОСОБА_2 про визнання договору емфітевзису недійсним.
		Позов обґрунтовано тим, що 14 жовтня 2010 року між СТОВ «Плосківське» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останній передав йому у користування належну відповідачу земельну ділянку площею 3,2799 га на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області строком на 5 років.
		29 серпня 2015 року СТОВ «Плосківське» надіслало ОСОБА_2 лист-повідомлення про поновлення (продовження) дії договору оренди з наданням відповідного проекту додаткової угоди, який відповідач отримав 04 вересня 2015 року. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не висловив заперечень проти такого поновлення, договір оренди вважається поновленим. Однак 01 вересня 2015 року ОСОБА_2 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з ПСП «Жовтень». Посилаючись на те, що СТОВ «Плосківське» належним чином виконувало умови договору оренди, а укладення спірного договору емфітевзису, а також фактичне володіння земельною ділянкою ПСП «Жовтень» порушує його законні інтереси щодо переважного права використання земельної ділянки, просив суд задовольнити позов. 
		На підставі частини шостої статті 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV), статей 203, 215 ЦК України позивач просив визнати недійсним договір від 01 вересня 2015 року № 70 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), розташованої на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, між      ПСП «Жовтень» та ОСОБА_2
		Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір № 70 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, розташованої на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, що укладений 01 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ПСП «Жовтень». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі на час дії чинного договору оренди землі уклали новий договір, чим порушили вимоги Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону № 161-ХІV та Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
		Рішенням Апеляційного суду  Київської області від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПСП «Жовтень» задоволено частково. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року в частині солідарного стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПСП «Жовтень» та ОСОБА_2 на користь СТОВ «Плосківське» по 689,00 грн сплаченого судового збору з кожного. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір емфітевзису укладено між відповідачами під час чинного договору оренди землі, отже він не відповідає вимогам закону.
		Апеляційний суд також погодився з висновком суду, що чинними законодавчими актами не передбачена подвійна реєстрація договорів оренди землі.
		Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази та обставини, на які посилається представник ПСП «Жовтень» в апеляційній скарзі були досліджені та перевірені судом першої інстанції у відповідності до норм матеріального та процесуального права і додаткового правового аналізу не потребують.
		Скасовуючи рішення суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат шляхом солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача сплаченого судового збору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував вимоги статті 88 ЦПК Україниу редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, а такі судові витрати відшкодовуються відповідачами пропорційно до розміру задоволених судом вимог щодо кожного з них.
		У жовтні 2016 року представник ПСП «Жовтень» - Бущинський А. В. звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 липня  2016 року та на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2016 року.
		 18 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		04 жовтня  2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду. 
		26 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У касаційній скарзі представник ПСП «Жовтень» просить скасувати оскаржені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. 
		Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди не надали оцінку доказам в їх сукупності та дійшли неправильних висновків стосовно конкретних обставин справи. Суди не сприяли повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, не взяли до уваги той факт, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у приєднанні до матеріалів справи та не надано правової оцінки письмовим доказам, зокрема: видатковому ордеру на суму 46 416,00 грн, сплачену за користування земельною ділянкою згідно з договором від 01 вересня 2015 року №70 та листу від 10 липня 2015 року, який ОСОБА_2 направив СТОВ «Плосківське» (отриманий позивачем 31 липня 2015 року), копію якого надано ПСП «Жовтень». Спірний договір від 01 вересня 2015 року укладено згідно з волевиявленням учасників правочину, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_2, видатковий ордер на суму 46 416,00 грн, за яким відповідачу виплачено плату за користування його земельною ділянкою за чотири роки з 2016 року по 2019 року по 11 604,00 грн на рік. У Державному земельному кадастрі відсутня про реєстрацію договору оренди від 14 жовтня 2010 року, що підтверджується витягом. Договір емфітевзису від 01 вересня 2015 року укладено між відповідачами на більш вигідніших умовах та  зареєстровано 10 вересня 2015 року. Під час реєстрації спірного договору нотаріусу надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 вересня 2015 року, в якому відсутні відомості про державну реєстрацію договору між СТОВ «Плосківське» чи будь яким іншим орендарем. Спірний договір укладено відповідно до статті 33 Закону № 161-ХІV. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки. Договір про встановлення емфітевзису є консенсуальним, для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки.  Сторонами такого договору, є власник земельної ділянки, й інша особа, яка виявила бажання користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису. Позивач не довів, що його права порушено і ПСП «Жовтень» не перешкоджало йому у використанні земельної ділянки до часу закінчення договору оренди від 14 жовтня 2010 року та вжило заходів досудового врегулювання спору. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, однією із обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, суд не має правових підстав для задоволення позову. Суди формально підійшли до розгляду справи, не надавши жодної оцінки дійсності договору від 14 жовтня 2010 року, в якому відсутній підпис державного реєстратора Бурлія Л. П. та не перевіривши його реєстрацію.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 жовтня 2010 року між СТОВ «Плосківське», як орендарем, та ОСОБА_2, як орендодавцем було укладено договір оренди земельної ділянки № 78 (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав орендарю у платне користування  належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 3,2799 га, що розташована на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, строком на п'ять років, починаючи від дня його державної реєстрації.
		Державну реєстрацію договору оренди проведено 18 жовтня 2010 року.
		Згідно з пунктом 2.3. договору оренди орендар має переважне право на його поновлення на новий строк.
		Термін дії договору оренди закінчився 18 жовтня 2015 року. 
		10 липня 2015 року ОСОБА_2 направив СТОВ «Плосківське» повідомлення про повернення земельної ділянки, в якому зазначив, що після закінчення строку дії договору, восени 2015 року, він не має наміру укладати договір оренди вказаної земельної ділянки та просив після зібрання урожаю 2015 року не засівати та надалі не обробляти земельну ділянку і не використовувати її у будь-який інший спосіб. 
		29 серпня 2015 року до закінчення строку дії договору про оренду землі, укладеного з ОСОБА_2, позивач скористався своїм переважним правом щодо поновлення дії договору та направив орендодавцю лист-повідомлення з пропозицією продовжити договір оренди, до якого додано проект додаткової угоди.
		Судами встановлено, що ОСОБА_2 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не повідомив позивача про припинення договору оренди землі - земельної ділянки площею 3,2799 га від 14 жовтня 2010 року та не висловив заперечень з цього приводу.
		До закінчення дії договору оренди від 14 жовтня 2010 року, 01 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ПСП «Жовтень» укладено договір № 70 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), що розташована на території Плосківської сільської ради Таращанського району Київської області, площею 3,2799 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за яким передав останньому в користування спірну земельну ділянку.  
		Як встановлено судами, вказаний договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2015 року приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області Якименко Л. П. з відміткою про відсутність відомостей про державну реєстрацію іпотеки та обтяжень.
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.  
		Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, СТОВ «Плосківське» послалось на невизнання орендодавцем його права щодо переважного укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, передбаченого спірним договором та статтею 33 Закону № 161-ХІV, у зв'язку з чим ОСОБА_2 неправомірно укладено договір оренди цієї самої земельної ділянки з іншим орендарем.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Як вбачається зі змісту договору від 01 вересня 2015 року № 70, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП «Жовтень», СТОВ «Плосківське» не є стороною зазначеного договору. Разом з тим позивач, як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.
		Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		За змістом положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом № 161-ХІV.
		Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначені Законом № 161-ХІV.
		За визначенням, наведеним, у статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі -  це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Об'єктом оренди є земельна ділянка.
		За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. 
		Згідно з нормою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення у Державний земельний кадастр.
		Пунктами 4.1.-4.4. договору оренди землі від 14 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ «Плосківське», встановлено права та обов'язки орендодавця та орендаря відповідно до Закону № 161-ХІV, яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
		Частинами першою - п'ятою статті 33 Закону № 161-ХІV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: на час виникнення переважного права у орендаря) передбачено, що за закінченням строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		У частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.
		Права наймача, що встановлені статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.
		У випадку виявлення наміру у наймодавця на укладення нового договору найму, реалізація переважного права попереднього наймача можлива лише в разі, коли йому стане відомо про такий намір.
		За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення останнього щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, що передбачено статтею 777 ЦК Українита статтею 33 Закону № 161-ХІV, буде порушено, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря буде недобросовісною.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що СТОВ «Плосківське», згідно з вимогами статті 33 Закону № 161-ХІV є добросовісним орендарем, який: з метою скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди 29 серпня 2015 року направляв відповідачу лист-повідомлення з пропозицією поновлення договору оренди, до якого було додано проект додаткової угоди; на період дії строку договору оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_2, належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, виконувало свої обов'язки орендаря, використовувало земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачувало відповідачу орендну плату.
		Судами також встановлено, що ОСОБА_2 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звернувся до позивача з листом-повідомленням про заперечення у його поновленні.
		Враховуючи зазначене, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що дії СТОВ «Плосківське», зокрема: направлення відповідачу листа-повідомлення від 29 серпня 2015 року про продовження користування спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчать про намір СТОВ «Плосківське» скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, що є підставою для визнання договору емфітевзису від 01 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП «Жовтень», недійсним.
		Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
		Відповідно частини третьої статті 10 Закону№ 1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами п'ятою, шостою, тринадцятою статті 203 цього Кодексу.
		Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи та належним чином оцінили надані сторонами докази, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
		Отже, установивши факт належного виконання СТОВ «Плосківське» умов договору оренди, дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, ненадіслання орендодавцем у встановлений законом строк заперечень щодо продовження дії договору від 14 жовтня 2010 року та продовження використання СТОВ «Плосківське» виділеною земельною ділянкою, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання договору емфітевзису від 01 вересня 2015 року, укладеного з ПСП «Жовтень» недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
		З огляду на встановлені судами обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 04 квітня 2018 року (справа № 594/376/17).
		Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано правової оцінки письмовим доказам, а саме: видатковому ордеру на суму 46 416,00 грн, сплаченої за користування земельною ділянкою відповідно до договору від 01 вересня 2015 року №70 та листу від 10 липня 2015 року про відмову ОСОБА_2 продовжувати договір оренди з СТОВ «Плосківське» на новий строк не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки судів про те, що позивач має переважне право на продовження договору оренди на новий строк, за умови дотримання ним процедури повідомлення орендодавця про намір реалізувати таке право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень з боку орендодавця щодо поновлення договору.
		Водночас доводи заявника про те, що оплата за видатковим ордером на суму 46 416,00 грн згідно з договором від 01 вересня 2015 року здійснена ПСП «Жовтень» 02 червня 2016 року (тобто після закінчення договору оренди укладеного між СТОВ «Плосківське» та ОСОБА_2) не має правового значення для вирішення спору та не спростовує встановлені судами обставини.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що договір емфітевзису від 01 вересня 2015 року №70 укладено за волевиявленням учасників цього правочину є безпідставними, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, так як укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі від 14 жовтня 2010 року та з порушенням процедури реалізації переважного права орендаря, який належно виконує свої обов'язки за договором.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування норм статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує особі право на справедливий суд, то пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таке питання вирішується виключно з урахуванням сукупності обставин конкретної справи (рішення у справах «Гарсія Руїз проти Іспанії» від 21 січня 1999 року, «Красуля проти Росії» від 22 лютого 2007 року, «Ільяді проти Росії» від 05 травня 2011 року, «Трофимчук проти України» від 09 грудня 1994 року).
		За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Бушинського Андрія Вікторовича в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства «Жовтень» залишити без задоволення.
		Рішення  Таращанського районного суду Київської області від 19 липня 2016 року в незмінній частині та  ухвалу Апеляційного суду  Київської області від 21 вересня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   А. С. Олійник   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...