Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/4468/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 травня 2018 року
		місто Київ
		справа № 760/4468/16-ц
		провадження №22-ц/796/2408/2018                                                     
		Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду                цивільних справ:
		 
		головуючого судді - Кулікової С.В., 
		суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1
		відповідач - ОСОБА_2
		 
		розглянув у судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 
		 
		на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Українця В.В. від 20 грудня 2017 року в справі про припинення права власності з виплатою компенсації вартості частки,- 
		 
		встановив:
		 
		У березні 2016 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про перерозподіл частки в будинку.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.08.2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2012 року, було задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Визнано, зокрема, за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Судом було встановлено вартість цього будинку на момент розірвання шлюбу (2008 рік) - 1 000 000 грн., яка не заперечувалась ОСОБА_2
		З моменту розірвання шлюбу і до ухвалення зазначеного рішення, майно, що було предметом спору, зазнало суттєвих змін у частині його якісно-технічних характеристик та грошової оцінки внаслідок трудових і грошових затрат позивача. Так, у будинку було добудовано третій поверх, проведено капітальний ремонт, і будинок, який станом на момент розірвання шлюбу (18 вересня 2008 року) був практично зруйнованим (мав два поверхи і загальну площу 530 кв. метрів), став новим триповерховим будинком загальною площею близько 800 кв. метрів.
		Покращення якісно-технічних характеристик зазначеного домоволодіння і, як наслідок, суттєве збільшення його вартості підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та стягнення компенсації за частину житлового будинку.
		У зазначеному рішенні встановлено, що за висновком звіту з незалежної оцінки майна ТОВ «Українська експертна група» від 30.08.2013 року ринкова вартість житлового будинку, загальною площею 792,8 кв. метра за адресою: АДРЕСА_1, становить 10 907 193 грн.
		Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04.04.2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової компенсації за частину житлового будинку та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності встановлено вартість будинку у розмірі 10 907 193 грн. Також встановлено, що на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 18.09.2008 року, будівля, що була предметом дослідження в експертизах, являла собою двоповерхову споруду площею 414,4 кв.м. Станом на день звернення до суду з позовом згідно зі звітом ТOB «Українська експертна група» площа будинку становить 792,8 кв.м., та її вартість складає 10 907 193 грн.
		Зазначений у рішенні суду звіт ТОВ «Українська експертна група», яким, зокрема, було визначено вартість спірного будинку, було надано суду самою ОСОБА_4, що свідчить про її згоду з визначеною в звіті вартістю майна.
		Також рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23.07.2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності та стягнення компенсації за частину житлового будинку встановлено, що порівняння технічних паспортів на спірне домоволодіння, які датовані 22.02.2008 року та 30.09.2011 року підтверджує, що у спірному будинку були здійснені перебудови та добудови.
		Печерським районним судом м. Києва 19.05.2015 року в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року за нововиявленими обставинами було встановлено, що з моменту припинення шлюбу між сторонами (18.09.2008 року) та до моменту ухвалення судового рішення про поділ майна подружжя (21.02.2012 року), яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.08.2012 року залишене без змін, спірний будинок знаходився в приватній власності заявника. У будинку був проведений капітальний ремонт, добудований третій поверх, що свідчить про збільшення площі будинку до 792,8 кв.м. та вартості будинку.
		Всі ці роботи були проведені ОСОБА_1 за його власні кошти після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та після постановлення ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2008 року, якою було затверджено мирову угоду між подружжям.
		Підтвердженням здійснення реконструкції будинку є те, що лише 16.01.2009 року ОСОБА_1 отримав дозвіл відповідного органу на розробку проектної документації на такі роботи.
		Так, розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 16.01.2009 року № 17 ОСОБА_1 було дозволено замовити проектну документацію на будівництво надбудови в житловому будинку під літерою «А» за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 2.3. вказаного розпорядження ОСОБА_1 було зобов'язано після погодження проектної документації оформити дозвіл на проведення будівельних робіт.
		Позивач стверджував, що ОСОБА_2 не мала жодного відношення до вказаних вище робіт та жодного разу не відвідувала вказаний будинок після розірвання шлюбу.
		Зазначене підтверджено самою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сюжеті телепроекту «Гроші» на каналі «1+1» (https://ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Також позивач вказував, що на добудову будинку йому не потрібно було отримувати будь-якої згоди, в тому числі й ОСОБА_2 З моменту припинення шлюбу та до моменту прийняття Печерським районним судом м. Києва рішення від 21.02.2012 року впродовж майже трьох років весь будинок на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2008 року, якою було затверджено мирову угоду, належав йому на праві приватної власності. Тобто ОСОБА_1 був єдиним власником зазначеного будинку, а тому будь-якої згоди на його добудову чи перебудову не повинен був і не міг отримувати.
		З огляду на вартість майна станом на момент розірвання шлюбу та вартість майна після здійснених ОСОБА_1 робіт щодо реконструкції та добудови, частка ОСОБА_2 є незмінною та складає у грошовому еквіваленті 500 000 гривень (4,58 % або 458/10000), а частка ОСОБА_1 - 10 407 193 гривень (95,42 % або 9542/10000).
		21.02.2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій на підставі ст. 365 ЦК України просив перерозподілити частки у будинку за адресою: АДРЕСА_1. Визначити частку ОСОБА_1 у розмірі 9542/10000 будинку; визначити частку ОСОБА_2 у розмірі 458/10000 будинку та припинити право ОСОБА_2 на частку в будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з компенсацією її вартості у розмірі 500 000 грн.
		Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що частка ОСОБА_2 у спірному майні внаслідок його трудових та грошових затрат стала відносно незначною і не може бути виділена в натурі, майно є неподільним, спільне володіння та користування вказаним у позові майном є неможливим з очевидних причин, а також з огляду на те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки вона періодично протягом тривалого часу мешкає за межами Україні та ніколи не користувалась спірним будинком.
		У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмету позову, обґрунтовуючи її тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року, що набрало законної сили, визначено вартість спірного будинку. Зазначено, що поділу підлягає будинок вартістю саме 1 000 000 грн., сторони погодили таку ціну, і вона не оспорювалась ОСОБА_2
		Позивач також зазначав, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року про поділ майна подружжя, яким встановлено обсяг нажитого майна на момент припинення шлюбу, не позбавляє його гарантованого законом права звернутись з позовом в суд про перерозподіл часток у праві спільної часткової власності та збільшення своєї частки з підстав, передбачених статтею 357 ЦК України, з огляду на зроблені ним після припинення шлюбу у встановленому законом порядку поліпшення (добудову, реконструкцію) спільного майна.
		Позивач стверджував, що ОСОБА_2 не оплачувала рахунки за комунальні послуги, зокрема, постачання електроенергії, постачання газу тощо. Всі рахунки за надання послуг на його ім'я та ним оплачуються. Факти здійсненого ним за власні кошти поліпшення (реконструкції, добудови, ремонту, оздоблення тощо) встановлені судовими рішеннями в цивільних справах за участю тих же сторін; експертним висновком; підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами. З урахуванням встановленого судом збільшення якісно-технічних характеристик за рахунок його особистих затрат та підтвердженого експертизою збільшення розміру грошової оцінки майна, частка ОСОБА_2 у спірному майні складає у грошовому еквіваленті 500000 гривень (як встановлено судом) або 4,58 % (458/10000) від вартості вказаного майна, тобто є незначною в розумінні ст. 365 ЦК України.
		На думку ОСОБА_1, виходячи з погодженої сторонами та визначеної судом вартості спірного майна, право ОСОБА_2 може бути припинено на підставі статті 365 ЦК України з компенсацією вартості її частки в розмірі, погодженому сторонами, оскільки майно є неподільним, спільне володіння і користування майном є неможливим, а таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї.
		З урахуванням викладеного, позивач просив припинити право ОСОБА_2, на частку в будинку за адресою: АДРЕСА_1 з компенсацією її вартості.
		Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20.12.2017 року позов задоволено.
		Припинено право власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні, а саме на частку будинку, яке належить їй на праві власності, за адресою АДРЕСА_1.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості припиненої частки в розмірі 902764 гривні 89 копійок, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок Солом'янського районного суду м. Києва на підставі платіжного доручення № 176853 від 28 листопада 2017 року.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 890 грн. судового збору.
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
		Зазначав, що припиняючи право власності ОСОБА_2 на частку у спільному житловому будинку по АДРЕСА_1, суд першої інстанції незаконно позбавив ОСОБА_2 права власності на майно, яке визнано за нею судовим рішенням, що набрало законної сили в установленому законом порядку, тим самим завдав істотної шкоди ОСОБА_2, позбавивши її єдиного житла,  а також порушив права малолітньої доньки, яка разом з матір'ю зареєстровані у спірному будинку.
		Вважав помилковим здійснення розрахунку вартості частки, виходячи з погодженої сторонами вартості у розмірі 1 000 000 грн., з огляду, зокрема, на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 06.03.2008 року будинок було придбано за 4,9 млн.грн.
		Стверджував, що судом не досліджено, яким чином ОСОБА_1 міг проводити відповідні зміни у технічних характеристиках будинку, без згоди іншого співвласника ОСОБА_2
		Посилався на те, що встановлені судом факти непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку та неприязні стосунки з ОСОБА_1 не можуть бути однією з підстав припинення за нею права власності.
		Вказував на те, що суд першої інстанції не урахував вимоги ч. 4 ст. 357 Цивільного кодексу України, яка чітко вказує, що добудови є власністю того власника, що їх зробив, без зміни часток інших співвласників, а також неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ч. 1 ст.365 ЦК України.
		В судовому засіданні представник ОСОБА_2 просив задовольнити  апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
		Представник ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними, а рішення суду - законним та обґрунтованим.
		Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК Україниу редакції Закону № 2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
		Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
		Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.08.2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2012 року проведено поділ майна подружжя ОСОБА_1, і визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1. Зазначеним рішенням встановлено, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та з умов мирової угоди від 18.09.2008 року вбачається, що сторони погодили ціну будинку по АДРЕСА_1 у розмірі 1000000 гривень.
		Розрахунок вартості частки ОСОБА_2 було здійснено відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 22, 23 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно яких судам при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства.  Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, зокрема, за погодженням між подружжям.
		18.01.2013 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції України у м. Києві проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.07.2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, стягнення компенсації за частину житлового будинку та земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності було встановлено, що порівняння технічних паспортів на спірне домоволодіння, які датовані 22.02.2008 року та 30.09.2011 року підтверджує, що в спірному будинку були здійсненні перебудови та добудови.
		Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2013 року визначено, що відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.06.2013 року ринкова вартість житлового будинку без урахування вартості земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 4 427 074 грн. Ринкова вартість житлового будинку з урахуванням вартості земельної ділянки становить 6 952 614 грн. Відповідно до висновків звіту незалежної оцінки майна ТОВ «Українська експертна група» від 30.08.2013 року ринкова вартість житлового будинку, загального площею 792,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, становить 10 907 193 грн.
		Рішеннями судів підтверджується, що з моменту припинення шлюбу між сторонами та після ухвалення рішення про поділ майна подружжя, спірний будинок знаходячись у власності ОСОБА_1 був добудований, якісно реконструйований та збільшений за площею до 792,8 кв. метри, за вартістю з 1 000 000 грн. до 10 907 193 грн.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме ОСОБА_1 є власником здійснених переобладнань будинку та прибудов, оскільки режим спільної сумісної власності після розірвання шлюбу та поділу майна подружжя не поширюється на ту частину будинку, яка була добудована позивачем самостійно.
		Рішенням про поділ майна подружжя було виділено частку ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частини домоволодіння під літ. «А» площею 110,20 кв.м. та нежитлової площі будинку - 415,40 кв.м., вказаної у договорі купівлі-продажу будинку від 06.08.2008 року.
		16.01.2009 року розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації № 17 було дозволено ОСОБА_1 замовити проектну документацію на будівництво надбудови в житловому будинку під літерою «А» за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 2.3. вказаного розпорядження ОСОБА_1 було зобов'язано після погодження проектної документації оформити дозвіл на проведення будівельних робіт.
		Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності реконструкція садибного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, має площу забудови 343 кв.м., загальну площу будинку 740,6 кв.м., кількість поверхів - підвал+3. Постановлено вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації.
		Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 показав, що знає позивача з 2010 року, а відповідачку бачив один раз в житті десь на початку 2013 року. Він у спірному будинку буває досить часто, приїздить декілька разів на тиждень, оскільки завідує обслуговуванням будинку. Відповідачку та дітей сторін ніколи в ньому не бачив, вони там не проживали та не проживають, обслуговуванням та утриманням не цікавляться.
		За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивач ОСОБА_1 за власний рахунок здійснив добудову та перебудову спірного будинку, в зв'язку з чим його частка стала значно більшою в порівнянні з часткою ОСОБА_2, а тому позивач має право порушувати питання про припинення права власності ОСОБА_2 на її частину будинку.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правомірно послався на наданий позивачем висновок від 25.09.2017 року, виконаний ФОП ОСОБА_6, який має кваліфікаційний сертифікат інженера-проектувальника, щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна житлового будинку по АДРЕСА_1.
		У висновку зазначено, що провести виділ в натурі належної на підставі рішення суду громадянці ОСОБА_2 1/2 частини будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, житловою площею 110,2 кв.м, нежитлова площа - 415,4 кв.м. (технічний паспорт від 22.02.2008 року), придбаного ОСОБА_1 згідно з договору купівлі-продажу від 06.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Драною Н.М. за реєстраційним номером 1102, який входить до складу реконструйованого ОСОБА_1 будинку за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 141 кв.м, нежитлова площа - 599,6 кв.м. (технічний паспорт від 20.02.2017 року) без здійснення додаткових заходів, а саме влаштування окремих входів, влаштування перегородок, реконструкцію несучих стін та перекриттів, реконструкцію інженерних мереж, влаштування окремих входів на земельну ділянку неможливо.
		Доводів на спростування висновку суду першої інстанції про те, що спільне володіння і користування майном є неможливим через неприязні стосунки між сторонами, представник ОСОБА_2 не навів.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обставин справи, якими встановлено, що: саме ОСОБА_1 є власником здійснених ним за власний рахунок переобладнань будинку та прибудов, в зв'язку з чим його частка стала значно більшою в порівнянні з часткою ОСОБА_2, а тому він має право порушувати питання про припинення права власності ОСОБА_2 на її частину будинку; спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим; припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного домоволодіння не завдасть їй істотної шкоди як співвласнику; позивач використовує цей будинок у власних потребах; ОСОБА_1 вніс на депозит суду суму вартості 1/2 частини спірного будинку, з урахуванням індексу інфляції.
		На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку та стягнення на користь відповідача грошових коштів, внесених позивачем на депозитний рахунок Солом'янського районного суду м. Києва.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
		Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
		Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		Аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
		Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. 
		Положення ст. 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач - співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів по справі.
		Питання чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, також має робитись у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
		Згідно з ч. 2 ст.365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року) в справі «АндрійРуденко проти України» № 35041/05 установлено порушення національними судами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: суди за  вимогою  інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього  внесення  суми відшкодування такої  частки на депозит суду, не врахувавши,  що встановлено ст. 365 ЦК України вимога  про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки у спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних  умов  ухвалення  рішення про позбавлення особи майна без її згоди. 
		Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
		Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою стороною.
		В матеріалах справи міститься наданий ОСОБА_1 розрахунок розміру компенсації вартості частки ОСОБА_2 З урахуванням індексу інфляції за відповідний період сума компенсації складає 902 764,89 грн. Наданий розрахунок відповідає вимогам закону. Також в матеріалах справи міститься надане позивачем платіжне доручення № 176853 від 28 листопада 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок Солом'янського районного суду міста Києва відповідно до ст. 365 ЦК України та 71 СК України 902 764,89 грн.
		Колегія суддів вважає, що вирішення спору між співвласниками будинку щодо розпорядження чи користування майном шляхом присудження грошової компенсації за частку у спільній власності не можна розглядати як неправомірне позбавлення права власності, якщо цю частку неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.
		З матеріалів справи убачається, що спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим; припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного домоволодіння не завдасть їй істотної шкоди як співвласнику; позивач використовує цей будинок у власних потребах. ОСОБА_1 вніс на депозит суду суму вартості 1/2 частини спірного будинку, з урахуванням індексу інфляції, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку та стягнення на користь відповідача грошових коштів внесених позивачем на депозитний рахунок Солом'янського районного суду м. Києва.
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному житловому будинку по АДРЕСА_1 завдало істотної шкоди ОСОБА_2, позбавивши її єдиного житла, а також порушило права малолітньої доньки не підтверджені належними доказами, їх достовірність не встановлена під час апеляційного розгляду, а відтак такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 разом з дітьми з 10.10.2014 року проживає за межами країни, у Франції, де попросила притулок 
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не було надано жодних доказів здійснення ним добудов і прибудов за власний рахунок, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, яким суд надав належну оцінку.
		Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні, а саме: на 1/2 частку будинку, яка належить їй на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення на користь відповідача грошових коштів внесених позивачем на депозитний рахунок суду.
		Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України рішення суду підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.
		Керуючись ст.ст. 268, 375, 381, 383, 384 ЦПК  України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
		Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
		 
		Головуючий:                                                                   С.В. Кулікова
		 
		 Судді:                                                                             В.А.  Кравець
		 
		                                                                                         С.Г. Музичко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...