Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 558/535/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: 06.06.2018. Зареєстровано: 07.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 31.05.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Апеляційний суд Рівненської області
		_____________________________________________________
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		31 травня 2018 року м. Рівне 
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: 
		головуючого-судді ОСОБА_1 , 
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		 прокурора ОСОБА_5 ,
		    обвинуваченого ОСОБА_6 , 
		     його захисника ОСОБА_7 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань апеляційного суду Рівненської області апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 220131900000000084 за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України
		 
		встановила :
		Цим вироком  ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Рогізне Демидівського району Рівненської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, з вищою освітою, працюючого на посаді начальника управління соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації Рівненської області, раніше не судимого, визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України та виправдано.
		Судом вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що працюючи на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації Рівненської області, яка відноситься до шостої категорії посад державних службовців, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, виконуючи організаційно - розпорядчі та адміністративно - господарські обов`язки, встановлені відповідно до його посадової інструкції, до яких входило: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту; здійснення керівництва управлінням; видача у межах своїх повноважень наказів, організація контролю за їх виконанням, діючи умисно, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» від 02.08.2000року №1192, «Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги» від 19.09.2006 №345, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, виконав усі дії, які вважав за необхідне для одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за неприпинення виплат останньому та близькій йому особі по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, та невжиття заходів щодо повернення виплачених в якості соціальної допомоги коштів, однак злочин не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі.
		Так, ОСОБА_6 під час виконання своїх службових обов`язків начальника управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації, стало відомо про здійснення виплат ОСОБА_9  по догляду за ОСОБА_8 , як інвалідом ІІ групи, внаслідок психічного розладу. Знаючи, що такий працює листоношею в Демидівському відділенні «Укрпошти», та одночасно, його мати отримує соціальну виплату по догляду за ним, ОСОБА_6 , вирішив скористатись психічним захворюванням ОСОБА_8 та створив для нього умови, необхідні для одержання для себе неправомірної вигоди.
		З цією метою, 19.06.2013р. близько 18 години ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_8 за місцем проживання останнього, за адресою: АДРЕСА_2 та повідомив, що здійснюючи свої службові повноваження виявив, що ОСОБА_8 незаконно отримує допомогу по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розгляду та вказав, що у випадку не передачі йому грошових коштів у сумі 4500 /чотири тисячі п`ятсот/ гривень, особисто підпише розпорядження про припинення виплат вказаної допомоги та вживатиме заходів щодо стягнення з нього незаконно одержаних коштів за весь період нарахування вказаної допомоги. В цей час, ОСОБА_8 , знаючи про службове положення ОСОБА_6 , а саме про те, що останній являється начальником управління праці та соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації, при цьому, усвідомлюючи реальність виконання дій з боку ОСОБА_6 , вимушено погодився на передачу останньому неправомірної вигоди.
		Наступного дня, 20.06.2013 в ранковий час, ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_6 в АДРЕСА_3 , передав, а ОСОБА_6 отримав грошові кошти в сумі 4500 /чотири тисячі п`ятсот/ грн. за неприпинення виплат останньому та близькій йому особі по догляду за інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу та невжиття заходів щодо повернення виплачених в якості соціальної допомоги коштів. Однак згодом, у цей же день, частина вказаних грошових коштів у сумі 500 /п`ятсот/ доларів США та 21.06.2013 в сумі 450 /чотириста п`ятдесят/ гривень ОСОБА_6 повернуті ОСОБА_8 на прохання останнього.
		В подальшому, ОСОБА_6 , маючи єдиний умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 , продовжував вчиняти дії, які спонукали останнього до передачі неправомірної вигоди службовій особі за не вчинення у майбутньому дій із використанням свого службового становища.
		Так, наприкінці червня 2013 року (точний час та місце не встановлене) ОСОБА_6  в ході спілкування з головним лікарем Демидівської ЦРЛ ОСОБА_10 , переконавши останнього у неправомірності отримання ОСОБА_8 соціальної допомоги, домовився про направлення ОСОБА_10 на адресу управління соціального захисту населення Демидівської районної державної адміністрації листа щодо призупинення виплат соціальної допомоги ОСОБА_8 , з метою направлення його на повторне медичне обстеження на предмет вирішення питання необхідності подальшого постійного стороннього догляду за ним.
		Усвідомлюючи реальність неправомірних дій з боку ОСОБА_6 по припиненню виплати соціальної допомоги, 29.06.2013 р. ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_6 за місцем проживання останнього за адресою АДРЕСА_3 , з проханням не припиняти здійснення законних виплат щодо нього, на що останній відповів, що про вирішення цього питання повідомить 01.07.2013 року.
		В цей час, ОСОБА_8 усвідомлюючи протиправність дій ОСОБА_6 , щодо надання йому неправомірної вигоди, з метою недопущення порушень своїх прав та законних інтересів, вимушено погодився на протиправні дії ОСОБА_6 , однак звернувся із відповідної заявою до правоохоронних органів.
		01.07.2013 року о 20.50 годині ОСОБА_6 двічі телефонував на мобільний телефон ОСОБА_8 . Під час першої розмови висловив погрозу виконання ним дій з використанням свого службового становища, а в другий раз домовився про їх зустріч.
		В цей же день, на виконання попередньої домовленості, близько 21години 13 хв., знаходячись поблизу пожежної частини в смт.Демидівка, що за адресою  смт. Демидівка, вул.17 Вересня, 82, ОСОБА_6 , продовжуючи свої умисні дії, спрямовані на отримання для себе неправомірної вигоди, неодноразово висловлював ОСОБА_8 вимогу про передачу йому в строк до 02.07.2013 неправомірної вигоди, збільшеної до 5900 /п`яти тисяч девятсот/ гривень.
		02.07.2013 близько 16 год. 19 хв. на виконання попередньої домовленості про передачу неправомірної вигоди, ОСОБА_8 зателефонував зі свого мобільного телефону до ОСОБА_6 та домовився про зустріч з останнім на вул.17-го Вересня,4, поблизу Демидівського районного відділення Ощадбанку. Однак, ОСОБА_6 свій намір отримати неправомірну вигоду від ОСОБА_8 не довів до кінця, з причин що не залежали від його волі, оскільки помітив спостереження за ним працівниками УСБУ в Рівненській області.
		Суд, першої інстанції, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожен наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про те, що обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України не знайшло свого підтвердження, переконливих доказів винуватості ОСОБА_6 не надано, а доводи сторони обвинувачення стосовно його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину є сумнівними.
		Вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України не доведена.
		Не погодившись з вироком суду прокурор, здійснюючий процесуальне керівництво у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , оскаржив його в апеляційному порядку.
		У поданій ним апеляційній скарзі вважає вирок місцевого суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також неповнотою судового розгляду. Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України  6 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади пов`язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах державної влади строком на 3 роки та конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. У відповідності до ст.54 КК України позбавити ОСОБА_6 11 рангу державного службовця. Також просить стягнути судові витрати з ОСОБА_6 за проведення судових експертиз. 
		Свою позицію мотивує тим, що судом не дано оцінки тому, що обвинувачений ОСОБА_6 вступив у позаслужбові стосунки зі свідком ОСОБА_8 , більше того достовірно знаючи, що допомогу по догляду отримує не він особисто, а його матір ОСОБА_11 , ним підписувався лист на ім`я ОСОБА_8 про прибуття ним до управління по питанню призначення даної допомоги. Також, на думку прокурора, відсутність у провадженні постанови про призначення ОСОБА_12 процесуальним керівником не є порушенням вимог КПК України та не тягне за собою визнання доказів недопустимими, оскільки згідно відомостей в ЄРДР ОСОБА_12 було призначено процесуальним керівником у даному провадженні та він погоджував клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій. 
		Вважає неправомірним й те, що згідно вироку, суд не взяв до уваги жодного протоколу негласних слідчих (розшукових) дій, якими повністю підтверджуються фактичні обставини провадження щодо вимагання ОСОБА_6 неправомірної вигоди для себе та третіх осіб, недобровільної відмови обвинуваченим в одержанні для себе неправомірної вигоди.
		Крім того, висновки суду що ОСОБА_6 не являється суб`єктом даного кримінального правопорушення у зв`язку із відсутністю покладених на нього посадовою інструкцією організаційно-розпорядчих функцій щодо припинення соціальної виплати, вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки він, як керівник органу державної влади відповідно до своєї посадової інструкції наділений організаційно-розпорядчими функціями, в тому числі на виконання повноважень відповідно до вимог чинного законодавства та інструкцій щодо припинення виплат соціальної допомоги. 
		Також, на думку прокурора, суд сформулювавши у мотивувальній частині вироку обвинувачення ОСОБА_6 не обґрунтував чи є воно недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		В запереченнях, поданих на апеляційну скаргу, захисник обвинуваченого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 просить в її задоволенні відмовити, а вирок суду залишити в без змін, як законний і обґрунтований.
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 на підтримання поданої апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 проти вимог поданої апеляційної скарги прокурора, їх прохання щодо залишення вироку суду без змін, як обґрунтованого і законного, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. 
		У відповідності до ст.9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законність вироку означає ухвалення вироку згідно з нормами матеріального права.
		Як вбачається з матеріалів справи цих вимог закону суд першої інстанції дотримався належним чином.
		Так, ухвалюючи виправдувальний вирок суд дотримався вимог чинного законодавства, зокрема ст.8 КПК України, щодо верховенства права й презумпції невинуватості, а також ст.62 Конституції України, щодо тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини особи на її користь. 
		За вимогами ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
		Дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування згідно обвинувального акту кваліфіковані за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України, як закінчений замах на одержання службовою особою неправомірної вигоди за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчиненому службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
		При розгляді кримінального провадження суд першої інстанції вірно оцінив кожен наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що в основу обвинувачення їх покласти не можна, оскільки частина із них здобута з грубим порушенням норм процесуального законодавства, а інші  як самі по собі, так і в сукупності  не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.
		Судом у ході судових засідань безпосередньо досліджувалися показання свідка ОСОБА_8 , які оцінено критично, у зв`язку із їх непослідовністю та не узгодженістю з доказами отриманими з показань інших учасників розгляду. 
		Колегія суддів бере до уваги і те, що суд, відповідно до ст.26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень й згідно вимог ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах пред`явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
		Стосовно покликань прокурора щодо відсутності порушень вимог КПК України які тягнуть за собою визнання доказів недопустимими  а саме відсутності у провадженні постанови про призначення ОСОБА_12 процесуальним керівником, оскільки згідно відомостей в ЄРДР ОСОБА_12 було призначено процесуальним керівником у даному провадженні та він погоджував клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, то з такими доводами колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 37 КПК України, прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Таким чином, не кожен прокурор, а лише визначений керівником відповідного органу прокуратури, відповідною постановою, може брати участь у конкретному кримінальному провадженні, в тому числі це стосується і керівника такого органу прокуратури. В розумінні ч. 1 ст. 37 КПК України, прокурором у кримінальному провадженні є лише ті прокурори, які включені до складу групи прокурорів відповідною постановою. Без включення до складу групи прокурорів - прокурора ОСОБА_12 , така особа не є прокурором в розумінні ст. 36, 37 КПК України, а є виключно керівником органу прокуратури, що в КПК України чітко розмежовується.
		В матеріалах кримінального провадження не міститься постанови про визначення групи прокурорів, які здійснюють повноваження прокурора в кримінальному провадженні, чи щодо зміни наявної групи прокурорів. Водночас є постанова заступника прокурора області від 03.07.2013 року щодо призначення у кримінальному провадженні №2201319000000084 прокурором, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні  А.М.Войтюка. (а.с.99 т.4). Відомості щодо призначення прокурора внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 
		Як вбачається з витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №2201319000000084 за правовою кваліфікацією  ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України (а.с.100 т.4), прокурором у даному кримінальному провадженню визначено ОСОБА_13 , а слідчим призначено ОСОБА_14 . Процесуальний статус як прокурора у вказаному провадженні за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України ОСОБА_12 наявними у матеріалах судової справи доказами не підтверджено. 
		Щодо заявлених прокурором в апеляційній скарзі вимог про неправомірність не взяття судом до уваги протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, якими підтверджуються фактичні обставини кримінального провадження, то місцевим судом було встановлено, що сторона обвинувачення не надала суду докази підтвердження фактичного проведення щодо ОСОБА_6 негласної слідчої дії  спостереження за особою із застосуванням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних записів для спостереження (абз.7 арк.7 вироку), а також визнано фактичні дані, що містяться у протоколі результатів негласної слідчої дії контролю за вчиненням злочину від 22.07.2013 року  недопустимими доказами, оскільки досліджена в судовому засіданні постанова від 01.07.2013 року про проведення негласної слідчої дії  контролю за вчиненням злочину винесена особою, яка не мала процесуальних прав визначених ст.36 КПК України у даному кримінальному провадженні. (абз.3, 4 арк.8 вироку). 
		Наведені обставини, встановлені під час кримінального провадження місцевим судом, на думку колегії суддів досліджені повністю. 
		Не знайшли свого підтвердження, під час апеляційного розгляду й доводи апеляційної скарги прокурора що висновки суду про те, що ОСОБА_6 не являється суб`єктом даного кримінального правопорушення у зв`язку із відсутністю покладених на нього посадовою інструкцією організаційно-розпорядчих функцій щодо припинення соціальної виплати, - є такими, що не відповідають дійсності. Припущення прокурора, що оскільки ОСОБА_6 , як керівник органу державної влади відповідно до своєї посадової інструкції, наділений організаційно-розпорядчими функціями в тому числі на виконання повноважень відповідно до вимог чинного законодавства та інструкцій щодо припинення виплат соціальної допомоги, - не підтвердилися. Зокрема, як обґрунтовано з`ясовано місцевим судом (врахувавши позицію викладену у Постанові ВС України від 08.10.2015 року у справі №5-109 кс15) - ОСОБА_6 не являється суб`єктом інкримінованого йому складу злочину передбаченого ст.368 КК України, оскільки на нього як начальника управління соціального захисту населення Демидівської РДА, не покладено ні організаційно-розпорядчі ні адміністративно  господарські обов`язки щодо прийняття рішень про призначення та припинення виплат соціальних допомог, в тому числі і допомоги щодо догляду за психічно хворою особою І-ІІ групи інвалідності. 
		Також, зі змісту посадової інструкції начальника управління соціального захисту населення райдержадміністрації, затвердженої Головою РДА ОСОБА_15 11.03.2013 року, з контрою ознайомлено ОСОБА_16 , на яку покликається прокурор, не вбачається покладення на начальника управління соціального захисту населення обов`язків щодо здійснення організаційно-розпорядчих чи адміністративно  господарських функцій прийняття рішень про призначення та припинення виплат соціальної допомоги. (а.с.2-4, т.2)
		Що стосується тверджень апеляційної скарги прокурора щодо не обґрунтування судом недоведеності, сформульованого у мотивувальній частині рішення, обвинувачення ОСОБА_6 , а також підстав для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення, то такі твердження є голослівними.
		Колегією суддів з`ясовано, що місцевим судом дано вичерпну й детальну оцінку недоведеності обвинувачення ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині. За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України не знайшло свого підтвердження, а тому його виправдав. 
		Відповідно до положень ч.2 п.5 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» №1 від 15.05.2006 року  виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
		Згідно з ч.3 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони дослідженні судом першої інстанції не повністю, або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		   Клопотання прокурора про повторний допит в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_17 не ґрунтується на законі, оскільки прокурор не зазначає, які саме обставини необхідно дослідити під час допиту даного свідка. Покликання апелянта лише на те, що суд безпідставно не взяв до уваги показання даного свідка, не можуть слугувати підставою його повторного допиту в суді апеляційної інстанції. 
		   Не заслуговують на увагу і вимоги прокурора про повторне дослідження письмових доказів, зокрема: протоколу виготовлення, вручення і використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 02.07.2013р.( а.с.199-200, т.1), протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі аудіо контролю особи від 22.07.2013 р. (а.с.202-204, т.1), протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 22.07.2013р. (а.с.205-216, т.1), витягу з кримінального провадження №22013190000000084 за правовою кваліфікацією ч.4 ст.368 ККУ (а.с.1, т.1), оскільки такі досліджувалися в повному обсязі судом першої інстанції. 
		   Відтак, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпосередньо не досліджував зазначені документи - не ґрунтуються на законі, так як учасники провадження брали участь у дослідженні даних доказів і суд надав їм оцінку, яка викладена у вироку. 
		Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно ч. 3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що у кримінальному провадженні не наведено доказів, які б підтверджували що у діях ОСОБА_6 є склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.15 і ч.3 ст.368 КК України. 
		Колегія суддів оцінює покликання прокурора щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотних порушень судом вимог кримінального процесуального законодавства, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, встановлено, що судом при ухваленні виправдувального вироку належним чином дотримано вимог кримінального процесуального законодавства. 
		   У статті 409 КПК України наведено виключний перелік підстав для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. В поданій апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доказів, якими підтверджується невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Враховуючи наведене, підстав для скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
		 
		Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:
		Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5  без задоволення.
		Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		Судді :
		______________________ ____________
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...