Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 485/2066/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Грабіж.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2018.
Дата набрання законної сили: 31.05.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		31 травня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 485/2066/15-к
		провадження № 51-2678км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 , 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого 
		ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2016 року, а також касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області 
		від 29 березня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015150310000642, за обвинуваченням:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя 
		АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу засудженого за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області 
		від 5 лютого 2013 року за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців; ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 27 листопада 2014 року звільненого 5 грудня 2014 року умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 11 місяців 22 дні;
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу засудженого за вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області 
		від 27 січня 2010 року за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 10 місяців із конфіскацією 1/2 майна, що є його власністю, ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 13 січня 
		2015 року звільненого 21 січня 2015 року умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 10 місяців 22 дні,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені 
		судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року:
		- ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 5 лютого 2013 року і визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;
		- ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 січня 2010 року, і визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь держави в особі фінансового управління Снігурівської райдержадміністрації 204,77 грн у рахунок відшкодування витрати на лікування потерпілого, а також витрати на залучення експерта в сумі 6647, 76 грн.
		Питання щодо речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону.
		Згідно з вироком суду 29 серпня 2015 року приблизно о 20:30 біля будинку 
		АДРЕСА_3 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які перебували у стані алкогольного сп`яніння, діючи за попередньою змовою, завдали ОСОБА_9 не менше дев`яти ударів руками та ногами по голові й тулубу, чим заподіяли йому легких тілесних ушкоджень, які не були небезпечними для життя чи здоров`я потерпілого. Після чого відкрито викрали у нього планшет вартістю 
		3000 грн та 160 грн. Викраденим засуджені розпорядилися на власний розсуд. 
		Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 29 березня 2016 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , а також захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_7 .
		На підставі ч. 2 ст. 404 КПК суд змінив вирок районного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині стягнення з обвинувачених у солідарному порядку 6647, 76 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат. Постановив стягнути на користь держави у рахунок відшкодування процесуальних витрат на залучення експерта з ОСОБА_6 4323,88 грн та з ОСОБА_7  2323,88 грн.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк їх попереднього ув`язнення з 30 серпня 2015 року по 29 березня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визначено обчислювати з 30 серпня 2015 року. В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що його дії суд кваліфікував неправильно, оскільки потерпілому тілесних ушкоджень він не завдавав і був відсутній на місці події, а належний ОСОБА_9 планшет виявив ОСОБА_6 , при цьому не заперечує того, що допоміг останньому продати планшет. Суд не врахував показань самого потерпілого про те, що він останньому ударів не завдавав і стояв на значній відстані. Апеляційний суд указаних порушень не усунув, а тому, на думку засудженого, судові рішення підлягають скасуванню.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати постановлені щодо засудженого судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано неправильно, оскільки відсутня об`єктивна сторона злочину, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях та суперечить показанням потерпілого. Стверджує, що ОСОБА_7 жодних ушкоджень потерпілому не завдавав і взагалі був відсутній на місці події, а планшет було виявлено ОСОБА_6 , якому ОСОБА_7 лише допоміг його продати. Захисник стверджує, що суд перекрутив показання потерпілого, зазначивши, що він нібито не бачив, хто саме з двох засуджених завдавав ударів 
		і інших підстав для заподіяння ударів, ніж заволодіння його майном, у них не було. 
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло за собою погіршення правового становища ОСОБА_6 , просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що апеляційний суд за власною ініціативою своєю ухвалою збільшив розмір сум, які підлягають стягненню із засудженого, за відсутності апеляційних скарг, поданих на цих підставах прокурором, потерпілим чи його представником. Таким чином, суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційних скарг сторони захисту, що суперечить вимогам КПК, і погіршив становище засудженого ОСОБА_6 , а тому ухвала підлягає скасуванню.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 зазначив, що залишає на розсуд Суду розгляд поданих касаційних скарг. Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу, подану прокурором, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого і його захисника 
		 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.
		У поданих касаційних скаргах захисник ОСОБА_8  та засуджений  ОСОБА_7 посилаються, серед іншого, на неповноту судового розгляду, не погоджуються 
		з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу ст. 433 КПК їх перевірки до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
		Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у повторному вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
		Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: 
		- показань самого засудженого ОСОБА_7 , який вини у скоєному не визнав і пояснив, що 29 серпня 2015 року він разом із ОСОБА_6 , який тимчасово мешкав у його квартирі, та ОСОБА_9 протягом дня вживали спиртне. 
		На момент вчинення злочину на місці події він присутній не був, оскільки залишив ОСОБА_6 та ОСОБА_9 удвох і не знає, що між ними відбулося. Коли повернувся, на нього чекав ОСОБА_6 , а потерпілого не було. 
		При цьому пояснити, з якою метою вони підібрали планшет потерпілого і в подальшому продали його, він не зміг;
		- показань засудженого ОСОБА_6 , котрий підтвердив, що ввечері 
		29 серпня 2015 року він біля під`їзду будинку АДРЕСА_3 
		з особистих неприязних стосунків штовхнув потерпілого, а коли останній упав, ногою вдарив його в обличчя. Потім він піднявся у квартиру ОСОБА_7 , а коли вони разом через деякий час вийшли на вулицю, потерпілого не бачили. На доріжці лежав планшет, який ОСОБА_6 вирішив забрати, тим самим покарати ОСОБА_9 за негідну поведінку. Разом вони продали планшет за 300 грн і поїхали в бар;
		- показань потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що 29 серпня 2015 року він разом із ОСОБА_7 у квартирі останнього, а також із ОСОБА_6 та ОСОБА_12 вживали спиртне. Ввечері вийшли на вулицю, і ОСОБА_6 пішов за горілкою, а ОСОБА_7 пішов йому назустріч. Він сидів поруч із під`їздом на автомобільних шинах з увімкненим планшетом, а коли побачив, що до нього наближаються ОСОБА_7 з ОСОБА_6 , підвівся, і в цей момент несподівано хтось із них ударив його кулаком в обличчя, від чого потерпілий впав на спіну. Намагаючись підвестися, спитав за що його вдарили, замість відповіді отримав другий удар ногою по обличчю від ОСОБА_6 . Коли прийшов до тями, виявив відсутність планшета. Крім того, потерпілий заперечував, що між ним і ОСОБА_6 перед цим був конфлікт;
		- фактичних даних, що містяться у письмовій заяві ОСОБА_9 , адресованій начальнику Снігурівського РВ УМВС України в Миколаївській області, з якої вбачається, що потерпілий просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_13 та двох невідомих осіб, які 29 серпня 2015 року приблизно о 20:00 завдали йому тілесних ушкоджень, після чого зник планшет;
		- висновку експерта № 159, відповідно до якого, зі слів ОСОБА_9 , у день вчинення злочину його били ОСОБА_14 та двоє невідомих  спочатку руками по обличчю, від чого він упав, потім ногами по грудях, голові, за вухом, в обличчя, 
		в шию, а далі він втратив свідомість. Також із висновку вбачається, що ОСОБА_9 завдано легких тілесних ушкоджень, при цьому йому було заподіяно не менше 9 ударів по різних частинах тіла.
		У суді першої інстанції потерпілий змінив показання, при цьому вони 
		були непослідовними та суперечливими, вказував, що його бив тільки ОСОБА_6 . Разом із цим, під час досудового слідства ОСОБА_9 вказував, що його бив також ОСОБА_7 , при цьому зазначав, що саме він ударив його першим, оскільки удар був завдано з правого боку, де знаходився засуджений. Указував, що інших підстав заподіяння йому тілесних ушкоджень, ніж заволодіння планшетом, у ОСОБА_6 не було. Зазначив, що припускає, що ударі міг завдавати і ОСОБА_15 . 
		При цьому не залишилися без оцінки суду доводи засуджених та сторони захисту про те, що ОСОБА_7 з ОСОБА_6 грабежу не вчиняли,  суд розцінив їх як неправдиві, дані з метою ухилення винних від відповідальності. На обґрунтування свого висновку суд зазначив, що стороною обвинувачення було доведено той факт, що в день вчинення злочину ОСОБА_9 , який при собі мав планшет, разом із засудженими проводив час, вживаючи спиртне. Суду потерпілий пояснив, що коли він знаходився біля під`їзду, до нього підійшли ОСОБА_7 
		з ОСОБА_6 , почали його бити, всього було завдано не менше дев`яти ударів. Про вчинення злочину за попередньою змовою свідчить також те, що засуджені спільно розпорядилися викраденим майном.
		Упродовж розгляду кримінального провадження зазначений суд, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт скоєння суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_15 у повторному відкритому викраденні чужого майна, поєднаного з насильством, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб. 
		Фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, 
		не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Такі дані відповідно до ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне
		та про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, касаційний суд 
		не встановив.
		Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 , були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника засудженого, цей суд належним чином розглянув і, визнавши їх неспроможними, відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. 
		Зокрема, апеляційний суд зазначив, що потерпілий ОСОБА_9 в суді першої інстанції 11 грудня 2015 року пояснив, що точно не пам`ятає, хто завдав йому першого удару і в подальшому їх завдавав, однак він припускає, що ударити його міг і ОСОБА_7 . Також ОСОБА_9 в суді наголошував на тому, що має з ОСОБА_7 товариські стосунки тривалий час, ОСОБА_7 має тяжке захворювання, а його мати проживає одна і потребує допомоги. Просив суд призначити ОСОБА_7 менш тяжке покарання. Аналогічні пояснення потерпілий давав і в апеляційному суді, зазначивши, що багато років знайомий з ОСОБА_7 та знає його матір, а їхні сім`ї перебувають у дружніх стосунках.
		Крім того, потерпілий в суді першої та апеляційної інстанцій стверджував, що йому було завдано не менше дев`яти ударів, проте ОСОБА_6 пояснював, що штовхнув ОСОБА_9 , а потім ударив його ногою в обличчя. З висновку експерта вбачається, що потерпілому було заподіяно не менше дев`яти ударів.
		Врахувавши вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позицію потерпілого направлено на вигороджування (намагання виправдати дії) засудженого ОСОБА_7 з метою уникнення ним кримінальної відповідальності за скоєне. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий як у суді першої, так і апеляційної інстанції заперечував той факт, що між ним та засудженими був конфлікт. Стверджував, що під час завдання йому ударів на місці події був присутній ОСОБА_7 , який стояв на відстані метру від нього з правого боку, допускав, що він також міг завдавати йому ударів. Як убачається із заяви про вчинення злочину, потерпілий зазначив, що саме ОСОБА_15 з невідомими особами завдав йому ударів, а коли він прийшов до тями, то виявив відсутність планшета. Відповідно до висновку експерта ОСОБА_9 було заподіяно не менше дев`яти ударів по різних частинах тіла: по обличчю, по голові за вухом, по грудях, шиї, 
		а зі слів потеплілого, його бив ОСОБА_7 та двоє невідомих осіб. Крім того, засуджені не заперечували того факту, що вони разом продали планшет, а потім на таксі поїхали до бару. 
		З огляду на викладене місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_15 . 
		Виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК кваліфіковано правильно.
		Колегія суддів не погоджується і з доводами касаційної скарги прокурора про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що потягло за собою погіршення правового становища ОСОБА_6 , а саме збільшення за власною ініціативою розміру сум, які підлягають стягненню із засудженого, за відсутності апеляційних скарг, поданих на цих підставах прокурором, потерпілим чи його представником .
		Як убачається з ухвали, апеляційний суд, урахувавши менший ступінь участі засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, його матеріальне становище та наявність тяжкої хвороби, в порядку ч. 2 ст. 404 КПК змінив вирок у частині стягнення із засуджених на користь держави процесуальних витрат на залучення експерта за проведення експертизи, а саме: зменшив розмір суми стягнення з ОСОБА_7 і збільшив розмір такого стягнення з ОСОБА_6 , що у відповідності до ст. 412 КПК не є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Засуджений ОСОБА_6 таке рішення апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржував.
		Крім того, ОСОБА_6 в суді касаційної інстанції пояснив, що він не заперечує проти такого розподілу процесуальних витрат. 
		Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає положенням статей 370, 419 КПК. Істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій Судом не виявлено, а тому підстави 
		для задоволення касаційних скарг засудженого, його захисника та прокурора відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2016 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 та прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...