Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/23321/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2018. Зареєстровано: 07.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"05" червня 2018 р.           Справа№ 910/23321/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Дикунської  С.Я.
		суддів:            Мальченко  А.О. 
		          Жук Г.А. 
		  
		секретар судового засідання        Бойко Р.А.
		за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної іпотечної установи
		на рішення    Господарського суду міста Києва
		від                  21.02.2018  (повний текст складено 26.02.2018)
		у справі         № 910/23321/17  (суддя Чинчин О.В.)
		за позовом     Державної іпотечної установи
		до                   Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі 
		                      уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію    
		                      Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В.
		третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача   Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
		про                 визнання протиправним та скасування протоколу
		В С Т А Н О В И В:
		Державна іпотечна установа (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., відповідача) про визнання протиправним та скасування протоколу № 54 від 22.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015.  В обґрунтування своїх вимог зазначила, що викладені у згаданому протоколі висновки прийняті безпідставно, поза межами повноважень та у спосіб, який не передбачений нормативними актами та суперечать нормам чинного законодавства. За твердженнями позивача,   оспорюваний протокол  складено за відсутності необхідного регулювання, а викладені в ньому висновки щодо невідповідності договорів забезпечення вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу» є необґрунтованими. Крім цього, незаконними є посилання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на укладення договорів забезпечення та відступлення права вимоги, за якими банк фактично відмовився від власних активів, майнових вимог на користь Державної іпотечної установи, не отримавши натомість нічого, оскільки грошові кошти  останньої вже перебували у володінні та користуванні банку. Безпідставними видаються позивачу посилання комісії на нікчемність договорів застави та відступлення права вимоги з підстав їх укладення з порушенням вимог постанови НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою заборонено здійснювати кредитні операції та без згоди куратора банку в забезпечення третім особам передавати майно та активи банку. Висновки комісії про прийняття банком на себе зобов'язань щодо виконання грошових вимог в порядку, іншому ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Безпідставними, на думку позивача, є також твердження комісії про те, що вчинені з позивачем правочини ставлять інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище.  Крім цього, позивач зазначав про відсутність письмових висновків комісії з перевірки правочинів з їх правовою оцінкою, що свідчить про відсутність підстав для визнання виявлених договорів застави та договорів відступлення права вимоги як таких, що є нікчемними,  а також про складення та підписання протоколу № 54 від 22.09.2015 неналежними особами, оскільки таке не відповідає вимогам Наказу № 67 від 11.03.2015 «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк» щодо складу комісії. За твердженнями позивача,  згаданим наказом № 67 від 11.03.2015 не передбачено складання протоколів тощо.
		Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що за наслідками розгляду судових справ №910/6052/16, №910/7083/16, №910/7084/16, предметом дослідження яких були укладені між Державною іпотечною установою та ПАТ «Дельта Банк» договори забезпечення та договори відступлення права вимоги, встановлено нікчемність цих договорів в силу п.п. 1, 5, 7 ч. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно факт правомірності дій Уповноваженої особи Фонду при  затвердженні оскаржуваного протоколу № 54, що не потребує доведення під час розгляду даної справи. На момент укладення договорів забезпечення, на думку відповідача, ПАТ «Дельта Банк» достеменно знало про наявність обмежень, визначених постановою Правління Національного банку України № 692/БТ, зокрема, нормативну заборону на передачу в забезпечення майна та активів банку без погодження з його куратором, яка отримана банком у встановленому законом порядку й була обов'язковою до виконання.  Відмінність складу комісії з перевірки правочинів ПАТ «Дельта Банк», визначеної наказом № 67 від 11.03.2015, та комісії з перевірки правочинів, яка здійснювала перевірку договорів з позивачем, пояснюється внесенням змін до зазначеного наказу в зв'язку із звільненням деяких членів комісії з посад у банку тощо.    
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа).
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 у справі №  910/23321/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись із згаданим рішенням, Державна іпотечна установа оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного та неправильного з'ясування обставин, що  мають значення для справи, порушення вимог матеріального та процесуального права. Апелянт не погоджується із висновками місцевого суду  щодо безпідставності позовних вимог, які зводяться  лише до обговорення та цитування рішень та постанов у справах № 910/6052/16, № 910/7083/17 та № 910/7084/16, предметом яких було визнання недійсними договорів застави та договорів відступлення права вимоги, адже предметом розгляду даної справи є визнання протиправним та скасування протоколу № 54 від 22.09.2015, що не   досліджувалось під час розгляду вище зазначених справ. За твердженнями апелянта,  судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що спірний протокол прийнято  за відсутності належного правового регулювання, всупереч основоположному принципу законності. Крім цього, апелянтом заперечуються висновки суду  про те, що оскаржуваний протокол  є документом, який фіксує  факт прийняття рішення, за змістом ст. 20 ГК України не є актом, відповідно не може бути визнаний протиправним та скасованим,  адже, на думку апелянта,  в даному випадку Протокол № 54 від 22.09.2015 є розпорядчим документом, який  порушує права  позивача, як іпотекодержателя, та суперечить законодавству. Еа думку апелянта, місцевим судом  повністю проігноровано  доводи позивача про те, що спірний протокол прийнято з порушенням наказу № 67 від 11.03.2015 «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк», на підставі якого мала бути здійснена перевірка тощо.
		Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач та третя особа подали  відзиви, в яких зазначили про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просили не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
		В судове засідання апеляційної інстанції 05.06.2018 з'явились представники сторін, представники позивача в судовому засіданні надали пояснення, в яких підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
		Представники відповідача та третьої особи в судовому зсіданні апеляційної інстанції надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.
		Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що  апеляційна скарга  не підлягає задоволенню.
		Як встановлено матеріалами справи, 27.02.2013 між ПАТ «Дельта Банк» (відповідачем, банком за договором) та Державною іпотечною установою (позивачем, клієнтом за договором) укладено договір банківського рахунку №26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку), за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті  № 26502000000995 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунка згідно з тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору. 
		Відповідно до п. 1.2 Договору банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.
		Цей договір згідно п. 7.1 набуває чинності з моменту підписання та діє протягом одного року. У випадку відсутності заяви банку/клієнта  про його  розірвання в термін за 30 днів до дати його припинення, термін дії цього договору  вважається продовженим на кожний наступний  календарний рік на таких самих умовах, якщо сторони не передбачать іншого.
		В забезпечення виконання зобов'язань за Договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.22013 між сторонами було укладено договори забезпечення, а саме: 
		1. договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, за умовами якого заставодавець (банк) надає заставодержателю (клієнту) майнові права заставодавця за кредитними договорами: № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011; № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012; ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013; НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку № 1 до цього договору (далі - майнові права) (а.с. 45-50, т.1); 
		2. договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим №34, відповідно до якого заставодавець (банк) надає в заставу заставодержателю (клієнту) майнові права заставодавця за договорами: від 30.11.2010 №ВКЛ-2005191, укладеному з ТОВ «АТЛ»; від 14.02.2008 №07/08, укладеному з ПАТ «Автокраз»; від 20.08.2008 №837К-Н, укладеному з ТОВ «Ніко Інвест», детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у Додатку №1 до цього договору (далі - майнові права) (а.с. 51-56, т.1);
		3. договір застави майнових прав №Д-3/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим №36, за умовами якого заставодавець (банк) надає в заставу заставодержателю (клієнту) майнові права заставодавця за кредитними договорами, укладеними між заставодавцем та фізичними особами-позичальниками, детальна інформація щодо яких наведена у додатку №1 до цього договору, та майнові права за договорами забезпечення, які наведені в акті звірки щодо договорів забезпечення, який одночасно з цим договором укладається між сторонами (далі - майнові права) (а.с. 57-60, т.1).
		Крім цього, з метою реалізації порядку звернення стягнення на майно за указаними договорами забезпечення між сторонами  було укладено:
		1)  договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.20014 (а.с. 61-65, т.1);
		2) договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим №35 (а.с. 66-72, т.1);
		3) договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим №37 (а.с. 73-77, т.1).
		Як встановлено матеріалами справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», відповідно до якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
		З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ «Дельта Банк», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виконавча дирекція Фонду на підставі ч. 4 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прийняла рішення від 03.08.2015 № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 включно.
		На підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» на підставі статей 37, 38, 51, ч.1 і 2 статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
		Як встановлено матеріалами справи, 11.03.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадировим В.В. видано наказ №67, відповідно до якого вирішено здійснити в АТ «Дельта Банк» перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ «Дельта Банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
		Відповідно до цього наказу в банку була створена Комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, витяг з якого наявний в матеріалах справи. 
		В ході здійснення перевірки Договорів застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, №Д-2/2015 від 04.02.2015, №Д-3/2015 від 04.02.2015 та договорів відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.20014,  № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, укладених між  сторонами, уповноваженою особою виявлено численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, в зв'язку з чим було прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.09.2015 №54 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, відповідно до якого згадані правочини є нікчемними на підставі пунктів 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про що позивача було повідомлено листом № 8951 від 24.09.2015.
		Звертаючись до суду з даним позовом,  позивач, зокрема зазначав, що протокол № 54 від 22.09.2015 складено за відсутності необхідного регулювання, оскільки на момент його складання не існувало порядку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що є порушенням ст.19 Конституції України.
		Так, Порядок виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затверджений Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 826, дійсно набрав чинності 13.06.2016, тобто після здійснення перевірки правочинів, оформлених протоколом № 54 від 22.09.2015.
		За приписами ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Порядок виявлення нікчемних договорів згідно ч. 3 згаданої статті, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
		Проте, відсутність нормативно-правових актів Фонду, які б регулювали порядок виявлення нікчемних правочинів та результатів їх оформлення, на момент складання оскаржуваного протоколу, не виключають необхідності здійснення обов'язків, покладених на Фонд в імперативному порядку положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно оскаржуваний протокол правомірно складено на виконання наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» № 67 від 11.03.2015, виданого на підставі наданих Уповноваженій особі законом повноважень.
		Твердження позивача (апелянта) про те, що наказом № 67 від 11.03.2015 не передбачено складання протоколів, правомірно не взято судом першої інстанції до уваги, адже відсутність в наказі № 67 від 11.03.2015 прямої вказівки на необхідність складання саме протоколу за результатами здійсненої перевірки не свідчить про заборону фіксації відповідних письмових висновків в такому документі.
		Таким чином, затвердження результатів засідання комісії з перевірки правочинів шляхом оформлення саме протоколу, в даному випадку № 54 від 22.09.2015, не заборонено законодавством, адже не порушує жодних приписів, визначених Конституцією України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».    
		Крім цього,  як вище згадувалось, в обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що викладені в протоколі висновки щодо невідповідності договорів забезпечення вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу» є необґрунтованими. На переконання позивача, також є посилання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на укладення договорів забезпечення та відступлення права вимоги, за якими банк фактично відмовився від власних активів, майнових вимог на користь Державної іпотечної установи, не отримавши натомість нічого, оскільки грошові кошти  останньої вже перебували у володінні та користування банку. Безпідставними, на думку позивача, є посилання комісії на нікчемність договорів застави та відступлення права вимоги з підстав їх укладення з порушенням вимог постанови НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою заборонено здійснювати кредитні операції та без згоди куратора банку в забезпечення третім особам передавати майно та активи банку. При цьому висновки комісії про прийняття банком на себе зобов'язань щодо виконання грошових вимог в порядку, іншому ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», вважає  такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Аналогічна ситуація стосовно тверджень комісії про те, що вчинені з позивачем правочини ставлять інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище.  
		Як встановлено матеріалами справи, після виявлення численних фактів порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, при укладенні договорів застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, №Д-2/2015 від 04.02.2015, №Д-3/2015 від 04.02.2015 та договорів відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.20014,  № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, укладених між  сторонами,  ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. було подано ряд позовних заяв до Державної іпотечної установи про визнання недійсними цих нікчемних договорів.
		Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі №910/6052/16, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у цій справі скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою (а.с. 159-165, т.1).
		В межах розгляду цієї справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що в умовах договору застави та договору відступлення права вимоги не визначено строків виконання зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» перед Державною іпотечною установою. AT «Дельта Банк», уклавши з Державною іпотечною установою спірні договори всупереч передбачених постановою Національного банку України № 348/БТ обмежень прийняло на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог відповідача в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій за Законом України «Про банки і банківську діяльність». Крім цього, умовами договору застави оплата за таке відступлення не передбачена, а умови договору відступлення права вимоги містять опис процедури повернення банку грошової різниці між вартістю майнових прав та заборгованістю банку перед Державною іпотечною установою лише у випадку продажу відповідачем набутих нею прав вимоги, але не містять зобов'язань щодо такого продажу, строків та опису процедури продажу. 
		Одночасно місцевим  судом встановлено, що в даному випадку Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення згаданих правочинів на підставі індивідуального рішення кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку, не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT «Дельта Банк».
		Таким чином,  суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ «Дельта Банк» з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунку, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі, як кредитору та заставодержателю, предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.  Відтак, за висновками суду, умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3  ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є ознакою нікчемності правочину. Відповідач фактично отримав право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення своїх вимог відповідно до договорів забезпечення, укладених з ПАТ «Дельта Банк». В ході здійснення перевірки правочинів неплатоспроможного ПAT «Дельта Банк», Уповноваженою особою правомірно встановлено, що вказані договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладені між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, є нікчемними.
		Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/7084/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018, визнано недійсним Договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015,  посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №34, укладений між Пат «Дельта Банк» (ідентифікаційний код 34047020) та Державною іпотечною установою (ідентифікаційний код 33304730); визнано недійсним Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №35, укладений між ПАТ «Дельта Банк» (ідентифікаційний код 34047020) та Державною іпотечною установою (ідентифікаційний код 33304730) (а.с. 171-179, т.1).
		Під час розгляду згаданої справи, судом було встановлено, що  всупереч ст.ст. 3, 47,  49, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» спірні договори застави та відступлення права вимоги були укладені ПАТ «Дельта Банк» з Державною іпотечною установою в період, коли існували встановлені постановою НБУ №692/БТ від 30.10.2014 заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема в зв'язку із виникненням у позивача проблем з ліквідністю, без погодження з куратором НБУ, яка була обов'язковою. З огляду на те, що постановою НБУ встановлено чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори без погодження з куратором банку, а також відсутність в матеріалах справи доказів на дання куратором банку погодження на укладення спірних договорів, місцевий суд дійшов висновку, що договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 укладено банком з порушенням його господарської компетенції, а тому в силу ст. 207 ГК України такий правочин підлягає визнанню недійсним. 
		При цьому, уклавши договори застави майнових прав та відступлення права вимоги за місяць до запровадження тимчасової адміністрації в банку, останній шляхом порушення обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014, фактично безоплатно відмовився від власних майнових вимог до позичальників та прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підпадає під ознаки нікчемності правочину на підставі п.п.1, 5 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».  Дослідивши умови укладеного між сторонами договору банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013 (на забезпечення якого укладено спірний договір застави), суд першої інстанції дійшов висновку, що Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT «Дельта Банк». 
		Таким чином, укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ «Дельта Банк» з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. Спірні правочини надають позивачеві, як окремому кредитору, віднесеному до сьомої черги (юридичні особи), переваги перед іншими кредиторами в обхід встановленої чинним законодавством процедури черговості задоволення вимог кредиторів, що також підпадає під ознаки нікчемності правочину, які встановлено п.7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
		З огляду на наведене, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015 є нікчемними в силу п.п. 1, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є укладеними банком з порушенням господарської компетенції. За приписами ст. 12 Закону України «Про заставу» в договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства. Проте умови спірних договору застави та договору відступлення права вимоги не містять строків виконання зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» перед Державною іпотечною установою, що суперечить положенням  ст. 12 Закону України «Про заставу». Оскільки судом встановлено, що Договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 від 04.02.2015 є нікчемними за приписами п.п. 1, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,  в даному випадку наявні підстави для визнання цих договорів недійсними. Крім того, судом встановлено, що згадані договори суперечать Постанові НБУ № 692/БТ, адже укладені банком з порушенням господарської компетенції, а договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 до того ж суперечить положенням   ст. 12 Закону України «Про заставу», що є самостійними підставами для визнання таких договорів недійсними як оспорюваних правочинів. 
		Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі №  910/7083/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2017, визнано недійсним договір застави майнових прав №Д-3/2015 від 04.02.2015, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою; визнано недійсним договір відступлення права вимоги №Д-3.1/2015 від 04.02.2015, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою (а.с. 166-170, т.1).
		В межах розгляду вказаної справи, судом  встановлено, що незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою НБУ, AT «Дельта Банк» уклав договір застави та договір відступлення права вимоги від 04.02.2015, не отримавши на це згоди куратора, яка була обов'язковою, отже порушив вимоги ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, всупереч імперативних вимог постанови НБУ №692/БТ, яка отримана AT «Дельта Банк» у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, ДІУ та Банк уклали договір застави та договір відступлення в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо надання майнових порук, а також передачі в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором НБУ. Крім цього, в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про заставу» договір застави та договір відступлення не визначають строків виконання зобов'язань банку перед ДІУ, забезпечених заставами. AT «Дельта Банк», уклавши із відповідачем договори забезпечення всупереч наявних обмежень, передбачених постановою №692/БТ, які прямо забороняли позивачу вчиняти правочини щодо надання майнових порук та передачі в забезпечення третім особам (ДІУ) майно та активи банку без погодження з куратором банку, тобто прийняв на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог (відповідача) у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. ст. З, 47, 49, 66), що свідчить про нікчемність такого правочину на підставі п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Умови договору застави та договору відступлення права вимоги (Розділ 2), укладених між AT «Дельта Банк» та ДІУ, передбачають, що відповідач набуває права вимоги до боржників (позичальників) за кредитними договорами та договорами забезпечення (поруки, застави, іпотеки), майнові права за якими передано банком у заставу, зокрема у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення). Як вбачається з інших умов договору застави, оплата за таке відступлення не передбачена, а умови договору відступлення права вимоги містять опис процедури повернення банку грошової різниці між вартістю майнових прав та заборгованістю банку перед ДІУ лише у випадку продажу ДІУ набутих нею прав вимоги, але не містять зобов'язань щодо такого продажу, строків та опису процедури продажу. 
		Судами встановлено, що на момент укладення із ДІУ договорів забезпечення (04.02.2015  - за місяць до введення тимчасової адміністрації), банк безоплатно взяв на себе додатково зобов'язання, в період, коли існувала абсолютна ймовірність щодо настання ризиків, пов'язаних із невиконанням перед позивачем зобов'язань за договором банківського рахунку внаслідок його неплатоспроможності. Вказане свідчить, що уклавши договір застави та договір відступлення права вимоги, AT «Дельта Банк» фактично відмовився від власних активів, майнових вимог (майнові права до позичальників Банку за кредитними договорами та договорами забезпечення) на користь відповідача, не отримавши взамін нічого (матеріальні блага/цінності/надходження), що з урахуванням пункту 1 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою нікчемності цих правочинів. За висновками суду, в даному випадку ДІУ шляхом укладення договорів забезпечення було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу (а не абсолютно усім кредиторам AT «Дельта Банк») вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення кредитного комітету банку (протоколи від 04.09.2014 №42/1, №42/64, №42/65), тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку, не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб (іншим клієнтам AT «Дельта Банк»).
		Вчинені із ДІУ правочини ставлять інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення, укладених для забезпечення виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку, прямо передбачають передачу ДІУ, як кредитору та заставодержателю, предметів застави (майнових прав за кредитними договорами) у разі, зокрема визнання AT «Дельта Банк» неплатоспроможним, що в свою чергу свідчить про надання позивачу переваг перед іншими кредиторами, прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що з урахуванням п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою нікчемності правочину.
		З метою реалізації повноважень, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в ході здійснення перевірки правочинів неплатоспроможного AT «Дельта Банк», Уповноваженою особою правомірно встановлено зазначені вище обставини та належним чином виявлено, що договори забезпечення, укладені між банком та ДІУ, є нікчемними, з наступних підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону); банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону).
		За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.
		Згідно преамбули та ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини,  рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України" та   рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99  у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Оскільки судові рішення у справах № 910/6052/16, 910/7084/16, 910/7083/16, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт визнання недійсними нікчемних правочинів, таких як договорів застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014, №Д-2/2015 від 04.02.2015, №Д-3/2015 від 04.02.2015 та договорів відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.20014, № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, № Д-3.1/2015 від 04.02.2015, з підстав, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 
		Обґрунтовуючи протиправність протоколу № 54 від 22.09.2015 в даній справі, позивач посилався з-поміж іншого саме на невідповідність та необґрунтованість висновків комісії щодо виявлення нікчемності перерахованих договорів, які досліджувалися в межах судових справ № 910/6052/16, 910/7084/16, 910/7083/16, проте суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність  таких аргументів позивача. 
		Доводи позивача з приводу необґрунтованості висновку комісії з перевірки правочинів про публічність договору банківського рахунку не відповідають дійсності, оскільки оскаржуваний протокол не містить таких висновків. 
		З приводу  тверджень позивача (апелянта) про складення та підписання протоколу № 54 від 22.09.2015 неналежними особами, адже такий не відповідає вимогам Наказу № 67 від 11.03.2015 «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк» щодо складу комісії, слід зазначити, що оскаржуваний протокол був підписаний наступними працівниками AT «Дельта Банк»: голова комісії - ОСОБА_7; члени комісії - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15; секретар - ОСОБА_14
		Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Наказу від 11.03.2015 № 67 для перевірки правочинів (інших правочинів), зазначених в його п. 1, створено Комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями в наступному складі: «голова комісії - ОСОБА_7; члени комісії - ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_24».
		За твердженнями відповідача у даній справі, відмінність у складі Комісії  пояснюється тим, що за період проведення тимчасової адміністрації деякі співробітники банку, зокрема, із числа членів Комісії, були звільнені, відтак Уповноваженою особою Фонду було внесено відповідні зміни до кількісного складу Комісії на підставі окремих наказів, а саме: від 23.04.2015 № 270, від 29.04.2015 № 289, від 05.05.2015 № 300, від 27.05.2015 № 395, від 23.07.2015 № 632, від 10.08.2015 № 697, від 28.09.2015 № 851, копії яких долучено  відповідачем до матеріалів справи (а.с. 55-62, т.2).
		Таким чином, дослідивши  наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з урахуванням останніх змін, внесених 10.08.2015 до Наказу № 67 від 11.03.2015, склад Комісії із перевірки правочинів ПАТ «Дельта Банк», яким складено та підписано протокол № 54 від 22.09.2015, повністю відповідає складу Комісії, визначеному Уповноваженою особою Фонду. З огляду на наведене, відповідні доводи позивача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
		З приводу посилань позивача на недотримання строків проведення перевірки правочинів ПАТ «Дельта Банк», слід зазначити, що такі строки визначено періодом дії тимчасової адміністрації відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому недотримання Комісією з перевірки правочинів встановленого Наказом № 57 від 11.03.2015 строку не свідчить про порушення вимог законодавства при складанні та затвердженні оскаржуваного протоколу.
		Твердження позивача про відсутність письмових висновків комісії з перевірки правочинів з їх правовою оцінкою не відповідають дійсності, оскільки саме такі висновки викладені в тексті оскаржуваного протоколу № 54 від 22.09.2015, а відсутність відповідних актів, складених по кожному напрямку не свідчить про наявність порушень при укладанні між позивачем та відповідачем договорів забезпечення та договорів відступлення права вимоги, перевірку яких здійснювала комісія.
		Крім цього,  за приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа згідно ст. 16 ЦК України має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Здійснюючи правосуддя, господарський суд на підставі ст. 5 ГПК України  захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		За змістом ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
		Оскільки протокол № 54 від 22.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015, є документом, який фіксує факт прийняття рішення і не є актом за змістом ст.20 ГК України, вимоги позивача  про визнання протиправним та скасування цього  протоколу не підлягають задоволенню в повному обсязі. 
		Посилання апелянта на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення місцевим судом вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
		За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
		Керуючись ст. ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, рішення Господарського суду  міста Києва від 21.02.2018 у справі № 910/23321/17  - без змін.
		Матеріали справи №   910/23321/17 повернути до Господарського суду міста Києва. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст.  288-289  ГПК України.
		                                              Повний текст постанови складено 07.06.2018
		Головуючий суддя                                                            С.Я. Дикунська 
		 
		Судді                                                                                А.О. Мальченко
		 
		                                                                                Г.А. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...