Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 679/470/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		30 травня 2018 року
		м. Київ
		справа № 679/470/16-ц
		провадження № 61-13541св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В.,             ШтеликС. П.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 квітня 2016 року у складі судді Фурсевич О. В. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 07 липня 2016 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Фанди В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» (далі - ВП «Хмельницька атомна електрична станція») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 09 жовтня 1989 року працював у ВП «Хмельницька атомна електрична станція» на різних посадах. Наказом від 21 жовтня 2015 року № 1846-к його було звільнено в зв'язку з анулюванням допуску до особливих робіт на ядерній установці та з ядерними матеріалами категорії 1, на підставі статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».
		10 грудня 2015 року ВП «Хмельницька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» видано наказ № 2210-к, яким внесено зміни в пункт 1 наказу від 21 жовтня 2015 року № 1846-к «Про звільнення ОСОБА_4.» шляхом викладення пункту 1 наказу в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_4, майстра з ремонту устаткування 1 групи ЕРП, з роботи з 21 жовтня 2015 року згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП України в зв'язку з анулюванням допуску до особливих робіт на ядерній установці та з ядерними матеріалами категорії 1 відповідно до статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Про внесення цих змін позивач дізнався лише 19 грудня 2015 року.
		Порушуючи вимоги статей 47, 116 КЗпП України, відповідач не виплатив позивачу передбачену статтею 44 цього Кодексу вихідну допомогу в день звільнення, а зробив це лише 20 січня 2016 року.
		У зв'язку з викладеним, позивач вважав, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2015 року до 20 січня 2016 року в розмірі 64 598,72 грн, який обчислив шляхом множення середньоденної заробітної плати в розмірі  702,16 грн на кількість календарних днів прострочення - 92 дні.
		Крім того, ОСОБА_4 стверджував, що внаслідок порушення законного права на вихідну допомогу відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки у зв'язку зі значною затримкою виплати вихідної допомоги при звільненні він втратив нормальні життєві зв'язки, був змушений економити на харчах та одязі. В зв'язку з відсутністю коштів був позбавлений можливості організувати святкування свого 55-річного ювілею, придбати подарунок синові на день народження, що призвело до значних душевних переживань. 
		На підставі наведеного, просив стягнути з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64 598,72 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
		Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 07 липня 2016 року, позов задоволено частково.
		Стягнуто з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» на користь                 ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43 533,92 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі           2 000,00 грн, судовий збір у сумі 435,34 грн, а всього: 45 969,26 грн.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 звільнено з роботи 21 жовтня 2015 року, однак з вини відповідача вихідна допомога в день звільнення йому виплачена не була. Цю допомогу позивачу виплачено лише 20 січня 2016 року, із затримкою 62 робочих дні.
		Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з                     відповідача, суд першої інстанції посилався на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від     08 лютого 1995 року № 100, та виходив з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 становить 702,16 грн, а час затримки розрахунку при звільненні позивача - 62 робочі дні, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку складає 43 533,92 грн (702,16 грн Х 62 робочі дні).
		При цьому суд зазначив, що позивач неправильно визначив період затримки розрахунку та неправильно обчислив розмір середнього заробітку за весь час такої затримки, оскільки визначив його шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість календарних днів затримки розрахунку, а не на кількість робочих днів, як цього вимагає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від    08 лютого 1995 року № 100.
		У частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру суд першої інстанції врахував характер та тривалість, глибину та обсяг душевних страждань позивача, необхідність докладати зусилля для відновлення порушених прав.
		З приводу доводів відповідача про пропуск ОСОБА_4 встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав суд зазначив, що позивач цей строк не пропустив, оскільки днем фактичного розрахунку відповідача з позивачем є 20 січня 2016 року, позивач дізнався, що нараховані йому кошти є вихідною допомогою лише 16 лютого 2016 року, а звернувся до суду з позовом 16 березня 2016 року.
		18 серпня 2016 року ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 звільнено з посади майстра з ремонту устаткування 1 групи ЕРП на підставі статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», однак суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги для працівників при звільненні на підставі зазначеної статті.
		Також у касаційній скарзі зазначено, що вихідна допомога не є заробітною платою, а є матеріальною допомогою для забезпечення працівника засобами для існування до того, як він знайде нову роботу, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати тримісячний строк позовної давності, починаючи з дати звільнення 21 жовтня 2015 року, коли ОСОБА_4 стало відомо про виплату йому заробітної плати. 
		Відповідач стверджував, що висновки судів про те, що ОСОБА_4 не пропустив строк звернення до суду з позовом, суперечать положенням частини першої статті 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутися до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свої прав. 
		Крім того, ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» зазначало, що суди вирішили позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди за відсутності доказів заподіяння такої шкоди та без урахування підстав для звільнення позивача, фактів встановлених судом у справі про поновлення його на роботі, а також обставину щодо неодноразових пропозицій                 ОСОБА_4 про переведення на іншу роботу та працевлаштування. 
		25 листопада 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу.
		Доводи заперечень на касаційну скаргу є аналогічними висновкам, якими суди першої та апеляційної інстанцій мотивували оскаржувані судові рішення.
		ОСОБА_4 просив касаційну скаргу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		15 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Встановлено, й про це свідчать матеріали справи, що оскаржувані рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. 
		Судами встановлено, що позивач працював у ВП «Хмельницька атомна електрична станція» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Наказом ВП «Хмельницька атомна електрична станція»                    ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від                          21 жовтня 2015 року №1846-к ОСОБА_4, майстра з ремонту устаткування І групи ЕРП, звільнено з роботи з 21 жовтня 2015 року в зв'язку з анулюванням допуску до особливих робіт на ядерній установці та з ядерними матеріалами категорії 1, на підставі статті 66 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (а. с. 8).
		10 грудня 2015 року ВП «Хмельницька атомна електрична станція»                             ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» видано наказ № 2210-к, яким внесено зміни в пункт 1 наказу від 21 жовтня 2015 року          № 1846-к «Про звільнення ОСОБА_4.», а саме викладено його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_4, майстра з ремонту устаткування 1 групи ЕРП, з роботи з 21 жовтня 2015 року згідно з                    пунктом 2 статті 40 КЗпП України в зв'язку з анулюванням допуску до особливих робіт на ядерній установці та з ядерними матеріалами категорії 1, відповідно до статті 66 Закону України від «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (а. с. 9).
		У день звільнення ОСОБА_4 вихідну допомогу не виплачено.
		Згідно з довідкою ВП «Хмельницька атомна електрична станція»                               ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від                     16 лютого 2016 року № 49-253 20 січня 2016 року ОСОБА_4 нараховано вихідну допомогу в розмірі 16 149,80 грн (а. с. 10).
		Відповідно до довідки ВП «Хмельницька атомна електрична станція»                         ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від                      23 лютого 2016 року № 49-285/1808 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 становила 16 149,80 грн, а середньоденна - 702,16 грн                 (а. с. 11).
		Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті      40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
		Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_4 необхідно було виплатити вихідну допомогу, оскільки підставою припинення трудового договору з ним був пункт 2 статті 40 КЗпП України. Доводи касаційної скарги про те, що Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» не передбачено виплату вихідної допомоги для працівників при звільненні, зазначених висновків не спростовують.
		Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		За положеннями частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Зазначене свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
		Такий висновок висловлено також у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 та від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17.
		Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Розглядаючи справу, суди врахували вимоги наведених норм законів та дійшли правильного висновку про необхідність стягнення з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька атомна електрична станція» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивача було звільнено з роботи 21 жовтня 2015 року, а вихідну допомогу виплачено не в день звільнення, як того вимагає частина перша статті 116 КЗпП України, а лише   20 січня 2016 року.
		За положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого                    1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. 
		Верховний Суд погоджується з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку, який стягнуто з відповідача на користь позивача, оскільки він визначений з дотриманням вимог зазначеного Порядку та з урахуванням обставин справи, середньоденного заробітку ОСОБА_4 та кількості днів затримки розрахунку. 
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідач порушив право ОСОБА_4 на своєчасне отримання вихідної допомоги при звільненні, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та визначили розмір такої шкоди з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
		Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, Верховний Суд не бере до уваги з огляду на таке.
		Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Як уже зазначалося аналіз статті частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що вихідна допомога при звільненні відноситься до категорії заохочувальних та компенсаційних виплат та входить до структури заробітної плати.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці») зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Тобто, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення, зокрема вихідної допомоги, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування такої виплати.
		Отже відсутні підстави, на які посилався відповідач у касаційній скарзі, для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги за пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» залишити без задоволення.
		Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 квітня  2016 року та Апеляційного суду Хмельницької області від 07 липня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька 
		 
		Судді                                                                                                А. О. Лесько 
		 
		С. Ю. Мартєв 
		 
		В. В. Пророк 
		 
		С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...