Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/2271/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		30 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 367/2271/15-ц
		Провадження № 14-146цс18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО. М.,
		 
		суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		 
		за участю секретаря Гогуся В. О.,
		 
		учасники справи:
		представник Генеральної прокуратури України - Халанчук О.С.,
		представник відповідача Бучанської міської ради Київської області - ШаправськийТ.О., 
		представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7,
		 
		розглянула у судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської Анжели Анатоліївни про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів Кузнєцова В. О., Євграфової Є. П., Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Карпенко С. О.
		 
		у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області Грабця Ігоря Несторовича в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - Університет) до Бучанської міської ради Київської області (далі - Міська рада), ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, про визнання недійсними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок із незаконного володіння,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У квітні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що Міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га Навчально-дослідного господарства «Ворзель» Національного аграрного університету (далі - НДГ «Ворзель» НАУ) у межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, припинено право постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови.
		 
		Прокурор зазначив, що за рахунок цих земель рішенням Міської ради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V передано у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області. На підставі цього рішення відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки. У наступному за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-VI, № 1013/2-35-VІ передано у власність ще двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га кожному для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки.
		 
		Оскільки вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Національного аграрного університету (далі - НАУ), вирішення питання про припинення права постійного користування земельною ділянкою навчального закладу державної форми власності не належало до компетенції Міської ради, тому вказані земельні ділянки не могли бути передані до земель комунальної власності відповідно до приписів статей 84, 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Вибір, вилучення, надання у власність чи користування земельних ділянок Міською радою здійснено без урахування містобудівної документації, з порушенням законів України «Про планування і забудову територій» та «Про регулювання містобудівної діяльності». Прокурор просив визнатинедійсним рішення Міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі до земель запасу Міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»)»; частково визнати недійсним рішення Міської ради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам»; визнати недійним рішення Міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_88 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1»; визнати недійним рішення Міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/2-35-VІ «Про затвердження гр. ОСОБА_64 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна М. С. (далі - Приватний нотаріус), індексний номер: 2068894 від 29 квітня 2013 року 17:01:29, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2068119 від 29 квітня 2013 року 16:49:11, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2067276 від 29 квітня 2013 року 16:36:18, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2071373 від 29 квітня 2013 року 17:43:37, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2071659 від 29 квітня 2013 року 17:49:51, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2068521 від 29 квітня 2013 року 16:55:19, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Приватного нотаріуса, індексний номер: 2067679 від 29 квітня 2013 року 16:42:32, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_125 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 2,2000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 3 099 800 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,9000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 2 677 100 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,6000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 2 254 400 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 1,4000 га (кадастровий номер НОМЕР_4), вартістю 1 972 600 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 2,4304 га з кадастровим номером НОМЕР_5, вартістю 3 424 433,60 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 0,8999 га з кадастровим номером НОМЕР_6, вартістю 1 267 959,10 грн; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_125 на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Університету земельну ділянку площею 0,7862 га з кадастровим номером НОМЕР_7, вартістю 1 107 755, 80 грн.
		 
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.
		 
		При вирішенні справи судом першої інстанції застосовано положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), що стосуються позбавлення власності особи.
		 
		Крім того, рішення місцевого суду мотивовано тим, що прокурор, звернувшись у березні 2015 року із вказаним позовом до суду в інтересах держави в особі КМУ, Київської ОДА, Університету про оскарження рішення Міської ради від 02 вересня 2008 року, пропустив визначену статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальну позовну давність, заяву про застосування якої подано Міською радою, та поважності причин пропуску цього строку не навів.
		 
		При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання про застосування наслідків пропуску позовної давності, у спірних правовідносинах керувався пунктом 1 статті 32 Конвенції, рішеннями Європейського суду з прав людини від 26 травня 2009 року № 3932/02, 22 у справі «Бацаніна проти Росії», від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, рішенням від 22 жовтня 1996 року в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51, рішенням від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачам було відомо про існування оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки та її передачу Міській раді з моменту їх прийняття - 02 вересня 2008 року та 21 жовтня 2010 року відповідно, тому перебіг загальної позовної давності розпочався із вказаного часу. Позов подано до суду у 2015 році, він не підлягає задоволенню, а порушене право - захисту так як сплила позовна давність.
		 
		Апеляційним судом причини пропущення позовної давності не встановлено.
		 
		Суд апеляційної інстанції не знайшов правових підстав для скасування інших оскаржуваних прокурором актів Міської ради як таких, що прийняті органом місцевого самоврядування на основі його попередніх рішень про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ земельною ділянкою загальною площею 24 га, прийняття її до земель запасу Міської ради та наступне переведення до земель житлової забудови з огляду на обставини, викладені вище, та, як наслідок, не вбачав підстав для витребування спірної земельної ділянки в ОСОБА_125
		 
		Апеляційний суд вказав, що позивачами не надано доказів на підтвердження порушення порядку передачі спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_88 та ОСОБА_64, а також тим, що всупереч статтям 33, 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, повинні виступати як відповідачі, при цьому до участі у ній як співвідповідача не залучено Приватного нотаріуса, оскільки предметом спору є, в тому числі, їх права та обов'язки, які виникли з однієї підстави.
		 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
		 
		Суд касаційної інстанції, зазначав, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих положень ЗК України станом на 2008 рік розмежування земель не було проведено; НАУ відмовився від права користування спірною земельною ділянкою та погодив її вилучення від НДГ «Ворзель» НАУ і передачу Міській раді; рішення Міської ради від 27 грудня 2007 року № 588-24-V, яким, зокрема, вирішено прийняти до земель запасу Міської ради земельну ділянку, загальною площею 24 га в м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області не оскаржено та в установленому порядку не скасовано.
		 
		За таких обставин, суд касаційної інстанції вважав, що відсутні підтвердження порушення статей 39, 84, 92, 122, 142 ЗК України, статті63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», статті 21 Закону України «Про основи містобудування», статей 3, 12 Закону України «Про планування і забудову територій», статей 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» під час вилучення від НДГ «Ворзель» НАУ та передачі Міській раді спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим підсумував, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові прокурора з підстав пропуску позовної давності є зайвими.
		 
		Крім того, суд касаційної інстанції вказав про неприпустимість втручання у право власності ОСОБА_125 згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції за відсутності доказів незаконності вибуття земельної ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області та припинення права постійного користування нею НАУ і прийняття її до земель запасу Міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови.
		 
		Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що залучені за ініціативою прокурора до участі у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мали б брати участь у судовому розгляді як відповідачі з огляду на те, що вимоги, заявлені стороною позивачів, стосуються їх прав та інтересів.
		 
		При цьому суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновків апеляційного суду в частині необхідності залучення до участі у справі відповідачем Приватного нотаріуса.
		 
		05 жовтня 2017 року заступник Генерального прокурора України СтрижевськаА.А. звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статей 84, 92, 122, 141, 142 ЗК України, статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про управління об'єктами державної власності».
		 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 17 листопада 2009 року у справі № 3-5025к09 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-26176св13, від 05 березня 2015 року у справі № 6-48114св14, від 07 червня 2017 року у справі № 631/1638/15-ц, від 15 вересня 2017 року у справі № 631/1660/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 04 листопада 2010 року у справі № 3/145/09, в яких, на думку заявника, по-іншому, ніж в ухвалі касаційного суду про перегляд якої подано заяву, а також судових рішеннях судів попередніх інстанцій застосовані перелічені норми матеріального права.
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 07 листопада 2017 року відкрито провадження у справі.
		 
		03 січня 2018 року Верховним Судом України передано цивільну справу і заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської А. А. про перегляд ухвали суду касаційної інстанцій до Верховного Суду.
		 
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана заступником Генерального прокурора України Стрижевською А. А. з підстав неоднакового застосування норм права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. 
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня2018 рокуприйнято для продовження розгляду вказану цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області Грабця І. Н. за заявою заступника Генерального прокурора України Стрижевської А. А. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року та призначено її до розгляду.
		 
		Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень
		 
		Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-26176св13, від 05 березня 2015 року у справі № 6-48114св14, від 15 вересня 2016 року у справі № 631/1660/15-ц, від 07 червня 2017 року у справі № 631/1638/15-ц та постанову Вищого господарського суду України від 04 листопада 2010 року у справі № 3/145/09.
		 
		Заявник указує на невідповідність оскаржуваних судових рішень викладеному в постановах Верховного Суду України від 17 листопада 2009 року у справі       № 3-5025к09 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах статей 84, 92, 122, 141, 142 ЗК України.
		 
		Прокурор також зазначає про необґрунтованість посилань судів попередніх інстанцій на неможливість позбавлення права власності відповідачів з огляду на практику Європейського суду з прав людини, тому що спірна земельна ділянка площею 24 га, що передана у приватну власність, перебувала у постійному користуванні вищого навчального закладу державної форми власності та використовувалася для навчальних і дослідних цілей і його звернення до суду спрямоване саме на задоволення суспільних потреб, що відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ).
		 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		Під час розгляду справи, що переглядається, суди встановили, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Київської області дослідній станції м'ясного тваринництва у 1993 році видано державний акт серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області (т. 1, а. с. 31-35).
		 
		26 грудня 2007 року НАУ прийняв рішення, яким погодив передачу земельної ділянки загальною площею 24 га у м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Бучі Київської області за умов узгодженої деталізації її наступного використання і укладання відповідної угоди з університетом у відповідності до вимог законодавства (т. 1, а. с. 109-111).
		 
		02 вересня 2008 року Міська рада прийняла рішення № 941-38-V про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, припинила право постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними земельними ділянками, прийняла їх до земель запасу Міської ради та перевела до категорії земель житлової забудови (т. 1, а. с. 36).
		 
		21 жовтня 2010 року з указаних земель Міська рада рішенням № 2053/28-73-V передала у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки (т. 1, а. с. 37-42).
		 
		27 грудня 2012 року Міська рада рішеннями № 1013/1-35-VI та № 1013/2-35-VІ передала у власність двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі Київської області, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки (т. 1, а. с. 43, 44).
		 
		Державні акти за оскаржуваними рішеннями Міської ради від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року отримали ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_126, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105., ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122 та відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із ОСОБА_9, про що на державних актах проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи) (т. 2, а. с. 41-258).
		 
		За інформацією відділу Держкомзему у м. Бучі Київської області ОСОБА_9 об'єднала земельні ділянки, в результаті чого сформовано 7 нових земельних ділянок загальною площею 11,2165 га. У подальшому ОСОБА_9 відчужила  ОСОБА_125 новостворені земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, який зареєстрував право власності в установленому законом порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна № 35004711, 35005591, 35006785, 35006156, 35008459, 35009070, 35009381 (т. 2, а. с. 20-40) та договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 29 квітня 2013 року, посвідченими Приватним нотаріусом, зареєстрованими в реєстрі за № 2398, 2399, 2400, 2401, 2402, 2403, 2404 (т. 3, а. с. 6-12).
		 
		Суди встановили, що листом від 05 листопада 2008 року № 38-9313 прокурором м. Ірпеня висунуто вимогу голові Міської ради про надання до прокуратури м. Ірпеня у строк до 07 листопада 2008 року інформації про користувачів земельної ділянки загальною площею 24 га в м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, яка рішенням Міської ради від 27 грудня 2007 року № 588-24-V прийнята до земель запасу Міської ради, із зазначенням чи надавалася вказана земельна ділянка в оренду, користування будь-яким фізичним або юридичним особам, якщо так, то зазначити, кому саме (прізвище, ім'я, по батькові, назву юридичної особи, адресу), за яким рішенням, із наданням належним чином завірених копій рішень з додатками (т. 1, а. с. 92).
		 
		07 листопада 2008 року виконавчим комітетом Міської ради надано відповідь №04-08/2864 про те, що Міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області. Міською радою не приймалися рішення щодо надання вищевказаних земельних ділянок в оренду чи в користування будь-яким фізичним або юридичним особам (т. 1, а. с. 91).
		 
		Прокурор, звертаючись із вказаним позовом, вказував, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, постійним користувачем був НАУ, тому незалежно від її розташування в межах м. Бучі Київської області НАУ не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, а Міська рада не наділена повноваженнями приймати рішення про припинення такого права НАУ без згоди відповідного органу виконавчої влади.
		 
		Відхиляючи касаційну скаргу прокурора та залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд, серед іншого, вказав на відсутність порушення прав позивачів та вимог законодавства внаслідок відмови НАУ від права на земельну ділянку та прийняття її до земель запасу м. Бучі Київської області.
		 
		З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де подібними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		У наданих заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права судових рішеннях, прийнятих у справах, які виникли з подібних правовідносин, суди касаційної інстанції дійшли протилежних висновків, зокрема:
		 
		-         в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-26176св13, зроблено висновок, що відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» функції з управління державним майном підприємств, установ і організацій, у тому числі і навчальних закладів, яким є національний університет, здійснює відповідне міністерство, як центральний орган виконавчої влади, і в межах своїх повноважень здійснює розпорядження (погоджує передачу в оренду, списання, приватизацію та відчуження )державним майном;
		 
		-         в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року у справі № 6-48114св14, зазначено, що земельні ділянки, що перебували у державній власності, та передані у постійне користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» можуть бути вилучені лише за рішенням КМУ, а не сільської ради, що відповідає вимогам статей 84, 142, 149 ЗК України;
		 
		-         в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2016 року у справі № 631/1660/15-ц та від 07 червня 2017 року у справі № 631/1638/15-ц вказано, що рішення про вилучення земельних ділянок державної власності, переданих у постійне користування закладу освіти, відповідно до вимог статей 84, 149 ЗК України та статті 70 Закону України «Про вищу освіту», розпорядження КМУ від 11 лютого 2010 року №318-р «Деякі питання збереження об'єктів державної власності» міг прийняти лише відповідний орган державної влади, у підпорядкуванні якого перебував коледж;
		 
		-         у постанові Вищого господарського суду України від 04 листопада 2010 року у справі № 3/145/09 зазначено, що вищий навчальний заклад, у оперативному управлінні якого перебувала земельна ділянка, мав отримати згоду Міністерства освіти України, оскільки не був власником переданого йому майна.
		 
		Крім того, прокурор вказав на наявність підстави для перегляду, оскільки вказане рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 листопада 2009 року у справі № 3-5025к09 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», де констатовано, що розпорядження земельною ділянкою державної форми власності, яка перебуває в оперативному управлінні вищого навчального закладу, не належить до компетенції вищого навчального закладу.
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
		 
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
		 
		Частиною четвертою статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.
		 
		Частиною другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі КМУ, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
		 
		Частиною першою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.
		 
		Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		 
		Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. 
		 
		 
		Статтею 141 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема й добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.
		 
		Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
		 
		Судами встановлено та сторонами не оспорюється те, що до складу НАУ (правонаступником якого є Університет) входить НДГ «Ворзель» НАУ.
		 
		За змістом пункту 1 статуту НАУ (правонаступником якого є Університет)затвердженого постановою КМУ від 01 березня 2001 року № 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад є юридичною особою та перебуває в управлінні КМУ.
		 
		Пунктами 78, 79 зазначеного статуту визначено, що майно, закріплене за НАУ (правонаступником якого є Університет),належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього статуту. Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет(в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до ЗК України.
		 
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, Міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.
		 
		На думку Великої Палати Верховного Суду, недотримання Міською радою вказаних вимог та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування (02 вересня 2008 року) необхідної згоди органу влади, в цьому випадку - КМУ як власника постійного землекористувача та земельної ділянки, вилучення цієї земельної ділянки свідчить, що рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності. Тобто припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.
		 
		Ухвалюючи рішення та вважаючи правомірним прийняття спірної земельної ділянки до земель запасу Міської ради внаслідок добровільної відмови від права постійного користування нею НАУ, суд касаційної інстанції не звернув уваги, що судами попередніх інстанцій встановлено факти, які підлягали встановленню для правильного вирішення спору, зокрема не перевірив обґрунтованість застосування судами попередніх інстанцій положень                  глави 19 ЦК України, оскільки підставою для відмови у позові прокурора судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, став сплив позовної давності.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій, зазначаючи про пропуск позивачем встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, не врахували того, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску. 
		Однак у рішеннях судів попередніх інстанції будь-які висновки щодо гарантованих статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент розгляду та вирішення справи судами, прав особи, за захистом яких звернувся прокурор, у процесуальному розумінні відсутні.
		 
		Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		 
		За частиною другою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
		 
		На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
		 
		Статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій) передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.
		 
		Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		 
		У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		 
		У частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		 
		При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		 
		ВеликаПалата не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.
		 
		Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили, коли саме орган, що наділений правом розпорядження спірними земельними ділянками (КМУ), довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, на яку, як на приклад неоднакового застосування норм права послався прокурор, зазначено, що основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		 
		Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно.
		 
		Вказана постанова не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права з огляду на те, що в указаних справах наявні різні фактичні обставини, адже в цьому випадку судом касаційної інстанції відмовлено прокурору у втручанні в набуте ОСОБА_125 право власності, правонаступником якого є ОСОБА_6, у зв'язку із фактами законності вибуття земельної ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, внаслідок припинення права постійного користування нею НАУ і прийняття її до земель запасу Міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови.
		 
		За змістом частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України суд задовольняв заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу та за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд мав право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
		 
		Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, судом касаційної інстанції неоднаково і неправильно застосовано норми матеріального права, а зокрема положення норм статей 84, 92, 141 142 ЗК України, статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року підлягає скасуванню.
		 
		При цьому, з огляду на те, що встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, підлягають скасуванню й рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій усунулися від виконання своїх обов'язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого їх висновку про відмову у позові за наведених вище підстав.
		 
		Оскільки судові рішення скасовуються, а справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Заяву заступника Генерального прокурора України Стрижевської Анжели Анатоліївни задовольнити частково.
		 
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Повну постанову складено і підписано 05 червня 2018 року.
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               С. В. Бакуліна  О.Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л.І. Рогач
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		О. С. Золотніков О.С. Ткачук
		О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко  О.Г. Яновська Н. П Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...