Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/360/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2018. Зареєстровано: 10.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2018.
Дата набрання законної сили: 06.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		06 червня 2018 року 
		Київ
		справа №824/360/16-а
		провадження №К/9901/12019/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Смоковича М.І.,
		суддів: Бевзенка В.М., Стрелець Т.Г., 
		розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 824/360/16-а
		за позовом ОСОБА_2 до Герцаївського районного суду Чернівецької області, за участю третьої особи: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду, прийняту 22 липня 2016 року у складі головуючого судді - Дембіцького П.Д., та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду, прийняту 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Білоуса О.В., суддів: Совриги Д.І., Курка О.П.,
		в с т а н о в и в :
		У травні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Герцаївського районного суду Чернівецької області (далі також - відповідач), за участю третьої особи: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: 
		визнати незаконним та скасувати наказ від 25 травня 2016 року № 8-к керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_2; 
		поновити на роботі на посаді секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області з 26 травня 2016 року; 
		зобов'язати Герцаївський районного суд Чернівецької області надати належну щорічну основну відпустку з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення згідно заяви від 17 травня 2016 року; 
		зобов'язати відповідача видати наказ та зробити відповідні записи до трудової книжки про звільнення з урахуванням вимог статті 3 Закону України «Про відпустки»;
		визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви про надання відпустки від 17 травня 2016 року та щодо ненадання відпустки згідно вказаної заяви.
		В обґрунтування позову позивач зазначає, що з 07 листопада 2014 року він працював на посадах судового розпорядника та секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області. 
		25 травня 2016 року позивача було звільнено з посади секретаря судових засідань на підставі п. 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із перебуванням на тимчасовій посаді та достроковим виходом на роботу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
		13 травня 2016 року позивач дізнався про те, що 25 травня 2016 року його буде звільнено, оскільки 26 травня 2016 року виходить із декретної відпустки основний працівник. У зв'язку із вказаним позивач повідомив керівництво суду про бажання скористатись правом на відпустку, що надається за бажанням працівника у разі його звільнення.
		На думку позивача, керівництву апарату суду слід було прийняти рішення про надання невикористаної відпустки з наступним звільненням та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення з продовженням чинності строкового трудового договору до закінчення відпустки.
		Проте, керівництвом апарату суду в усній формі повідомлено позивача про те, що відпустку йому не нададуть. 
		17 травня 2016 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про відпустку, згідно поштового відправлення, що отримане відповідачем 19 травня 2016 року, однак заяву позивача зареєстровано не було та до 25 травня 2016 року заяву позивача про надання йому відпустки та матеріальної допомоги розглянуто не було.
		25 травня 2016 року позивача було звільнено з займаної посади.
		З метою належного захисту своїх порушених трудових прав позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 22 липня 2016 року позов задовольнив частково.
		Визнав протиправною бездіяльність відповідача, що полягала у не розгляді належним чином заяви ОСОБА_2 від 17 травня 2016 року щодо надання позивачу 3 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
		Визнав протиправною бездіяльність відповідача у ненаданні ОСОБА_2 згідно його заяви від 17 травня 2016 року 3 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
		Зобов'язав відповідача - Герцаївський районний суд Чернівецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 17 травня 2016 року та прийняти рішення щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, як передбачено Законом України «Про державну службу», який діяв на момент виникнення правовідносин.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2016 року постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року скасував в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача у ненаданні ОСОБА_2 згідно його заяви від 17 травня 2016 року 3-х календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
		В цій частині прийняв нову постанову, якою відмовив в задоволенні позовних вимог.
		В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року залишив без змін.
		Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Представник третьої особи надав заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність просить скаргу залишити без задоволення, та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що позивачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Судами встановлено, що відповідно до наказу керівника апарату Герцаївського районного суду від 17 листопада 2014 року №20-к, ОСОБА_2 призначено на посаду судового розпорядника Герцаївського районного суду Чернівецької області.
		Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області від 02 грудня 2014 року №22-к ОСОБА_2 переведено на тимчасову вакантну посаду секретаря судових засідань з 01 грудня 2014 року, за згодою сторін.
		Водночас, внаслідок надання секретарю судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_4 наказом в.о. голови Герцаївського районного суду № 09-в від 20 березня 2014 року відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 20 березня 2014 року по 23 січня 2017 року, позивачем 12 листопада 2014 року подано заяву заступнику керівника апарату суду про допуск його до стажування на посаді секретаря судових засідань з метою подальшого зайняття цієї посади з 12 листопада 2014 року. 
		Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду від 12 листопада 2014 року №21-к, на підставі заяви ОСОБА_2, його допущено до стажування на посаді секретаря судових засідань з метою подальшого зайняття цієї посади терміном на 20 календарних днів з 12 листопада 2014 року по 01 грудня 2014 року, а наказом від 02 грудня 2014 року №22-к переведено на тимчасову вакантну посаду секретаря судових засідань починаючи з 01 грудня 2014 року, за згодою сторін, як такого, що успішно пройшов стажування з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, про що 02 грудня 2014 року до трудової книжки позивача внесено запис про те, що він переведений з займаної посади на вакантну посаду секретаря судових засідань цього ж суду на період знаходження основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, з 02 грудня 2014 року за його згодою.
		11 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулась із заявою до керівника апарату Герцаївського районного суду про допуск її до виконання обов'язків секретаря судових засідань Герцаївського районного суду. 
		Наказом від 11 травня 2016 року №7-к «Про вихід на роботу ОСОБА_4В.» її визнано такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків починаючи з 26 травня 2016 року у зв'язку із перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за її бажанням.
		Водночас, 13 травня 2016 року, дізнавшись про наступне звільнення з 26 травня 2016 року у зв'язку із перериванням відпустки ОСОБА_4, позивачем було подано заяву про надання невикористаних днів відпустки.
		Зазначена заява відповідачем була залишена без розгляду.
		 
		В зв'язку з чим, позивачем 17 травня 2016 року на адресу Герцаївського районного суду Чернівецької області поштою направлено повторну заяву про надання йому вищевказаної відпустки, де зазначено про надання усіх належних згідно закону невикористаних днів щорічної основної відпустки, починаючи з 23 травня 2016 року, та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, і зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, відповідач отримав вказану заяву 19 травня 2016 року, однак в подальшому залишив її без реєстрації та розгляду, відповідно рішення про надання відпустки та виплати грошової допомоги і надання належної відповіді позивачу відповідачем також не приймалось.
		25 травня 2016 року наказом керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області №8-к секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_2 звільнено з займаної посади з 25 травня 2016 року у зв'язку із достроковим виходом на роботу основного працівника ОСОБА_4 та виплачено грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 25 травня 2016 року, а всього за 20 днів.
		Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що в цьому випадку відповідачем протиправно не розглянуто заяву позивача від 17 травня 2016 року щодо надання 3 днів невикористаної щорічної відпустки за 2015 року, 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року, не прийнято рішення про виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та не надано вмотивованої відповіді про причини ненадання відпустки та відповідної виплати.
		В іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції вимоги позивача визнав такими, що задоволенню не підлягають.
		Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, змінивши його в частині, щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненадання позивачу невикористаної щорічної відпустки.
		Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 статті 23 КЗпП України).
		Згідно п.2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 стаття 23 КЗпП України).
		Закінчення строку трудового договору є самостійною підставою для його припинення за пунктом 2 статті 36 КЗпП, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх розірвання.
		З цієї підстави припиняються строкові трудові договори, контракти та трудові договори, укладені на час виконання певної роботи, а також трудові договори тимчасових працівників після закінчення тимчасової роботи і сезонних працівників - після закінчення сезону.
		Відповідно до статті 85 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
		Відповідно до п. 2 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).
		Статтею 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
		Як встановлено судами, позивача за його згодою було переведено на вакантну посаду секретаря судових засідань на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_4, тобто фактично укладено строковий трудовий договір.
		А тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що строковий трудовий договір з позивачем правомірно припинено у зв'язку з закінченням строку його дії, отже, наказ Герцаївського районного суду Чернівецької області від 25 травня 2016 року № 8-к «Про звільнення ОСОБА_2.» є таким, що виданий у відповідності до норм чинного трудового законодавства і скасуванню не підлягає.
		Враховуючи те, що протиправності наказу про звільнення позивача судами не встановлено, відповідно відсутні підстави для його поновлення на роботі. 
		Інші позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зобов'язання відповідача видати наказ та здійснити відповідні записи до трудової книжки про звільнення ОСОБА_2 з урахуванням вимог статті 3 Закону України «Про відпустки» також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про незаконність та скасування наказу про звільнення.
		З матеріалів справи також вбачається, що у відповідності до наказу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 25 травня 2016 року № 8-к «Про звільнення ОСОБА_2.» позивачу виплачено грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 25 травня 2016 року.
		Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
		Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
		Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці    № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29 травня 2001 року передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.
		Отже виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов'язок в наданні самої відпустки.    
		Що ж стосується протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, то Верховний Суд в цій частині погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.
		Разом з тим, матеріали справи не містять доказів розгляду Герцаївським районним судом поданих позивачем заяв про надання невикористаної відпустки та виплати матеріальної допомоги з відповідним наданням заявнику обґрунтованої та вмотивованої відповіді.
		Тому, висновки суду першої інстанції стосовно протиправної бездіяльності відповідача в частині невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення є передчасними, оскільки на разі відсутній сам факт прийняття будь-якого рішення з цього приводу по заяві ОСОБА_2 від 17 травня 2016 року.
		Разом з тим, суд першої інстанції вірно встановивши факт протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у не розгляді належним чином заяви ОСОБА_2 від 17 травня 2016 року щодо надання йому невикористаної щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, помилково дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача стосовно ненадання позивачу невикористаної щорічної відпустки, оскільки наказом керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області від 25 травня 2016 року №8-к ОСОБА_2 виплачено грошову компенсацію за вказані дні невикористаної щорічної відпустки.
		До того ж, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 17 травня 2016 року та прийняти рішення щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, як передбачено Законом України «Про державну службу», який діяв на момент виникнення правовідносин, передчасно вирішив питання про протиправність бездіяльності відповідача стосовно нездійснення вказаної виплати.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від  22 липня 2016 року в не скасованій частині та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                М. І. Смокович 
		Судді                                                                                          В.М. Бевзенко
		                                                                                                                        Т. Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...