Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5933/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:; судоустрою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2018.
Дата набрання законної сили: 23.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		23 травня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 815/5933/15
		Провадження № 11-376апп18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О.Б., 
		суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до керівника апарату Київського районного суду м. Одеси Савицького ВіталіяАнатолійовича, заступника керівника апарату Київського районного суду м. Одеси Колесник Марини Вікторівни про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою ОСОБА_3на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року (у складі головуючого Золотнікова О.С., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.),
		УСТАНОВИЛА :
		У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
		- визнати протиправними дії керівника апарату Київського районного суду м. Одеси Савицького В.А. та його заступника Колесник М.В. щодо автоматизованого розподілу цивільних справ № 520/5386/15-ц та № 520/12455/15-ц;
		- визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Київського районного суду м. Одеси Савицького В.А. щодо непроведення повторного розподілу справи № 520/12455/15-ц та зобов'язати провести розподіл зазначеної справи відповідно до чинного законодавства.
		На обґрунтування позову зазначив, що керівник апарату Київського районного суду м. Одеси та його заступник допустили порушення автоматизованого розподілу судових справ, що призвело до порушення прав громадян - сторін у цивільних справах № 520/12455/15-ц та № 520/5386/15-ц, що обмежило їх у доступі до правосуддя, рівно як і до порушення його прав як головуючого судді у справі - внаслідок подання скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та можливого притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
		Одеський окружний адміністративний суд постановою від 16 грудня 2015 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3
		Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 1 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду; далі - КАС). 
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки оскаржувані позивачем дії (бездіяльність) відповідачів у цій справі з огляду на їх характер не належать до сфери управлінської діяльності, що виключає можливість їх оскарження в порядку адміністративного судочинства.
		Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року та прийняти нову постанову - про задоволення позовних вимог.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 липня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та відкрив провадження за скаргою на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року. Копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
		28 березня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
		Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Оскільки ОСОБА_3 оскаржує ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
		Відповідно до частини третьої статті 3 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року 
		(далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
		Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України. 
		Так, частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
		Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).
		Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права -  вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складові. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.
		Відповідно до статті 6 Конституції Українидержавна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.
		Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно із частиною першою статті 6 КАС (у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 цього позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
		Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснювала публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 
		Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. 
		Для вирішення питання щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу слід з'ясувати наявність у відповідачів повноважень на здійсненняпублічно-владних управлінських функцій тахарактер діянь, які суд має ревізувати згідно з вимогами позивача. При цьому Велика Палата Верховного Суду зважає на таке.
		Суди встановили, що позивач є суддею Київського районного суду м. Одеси, який заявив до відповідачів, які є посадовими особами цього суду, позовні вимоги, зокрема, про визнання протиправними дій щодо автоматизованого розподілу цивільних справ, бездіяльності щодо непроведення повторного розподілу судової справи № 520/12455/15-ц, а також зобов'язання вчинити дії по повторному розподілу цієї ж справи.
		Статтею 152 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин) визначено: організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (частина перша); керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність (частина третя); керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення (частина п'ята).
		Статтею 11-1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦПК) та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України, встановлений порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, що забезпечує, зокрема, об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями.
		Положеннями статті 11-1 ЦПК встановлено, що позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, що здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження документів, інформація про предмет спору та сторони у справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
		Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішення для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
		Доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апарату суду згідно з їх функціональними обов'язками.
		Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що коли з позовом про зобов'язання розподілити позовну заяву в автоматизованій системі документообігу суду звертається особа, чий позов не було розподілено у встановленому законом порядку, цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц). 
		Натомість дії судді у разі надходження до нього позову та його незгоди з порядком розподілу справ, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, випливають із процесуального закону, який не передбачає у таких випадках можливості подання цим суддею позову до працівників апарату відповідного суду.
		Главою 3 ЦПК регламентовано процесуальний порядок дій судді, якого визначено для розгляду цивільної справи автоматизованою системою документообігу, але в разі якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), що передбачено пунктом 5 частини першої статті 20 ЦПК.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи характер спору, суб'єктний склад правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до статті 350 КАС у редакції Закону № 2147-VIII суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Ухвалу  Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		У повному обсязі постанова складена й підписана 29 травня 2018 року.
		 
		Суддя-доповідачО.Б. Прокопенко Судді:                                            Н.О. Антонюк  Л.М. ЛобойкоС.В. БакулінаН.П. ЛященкоВ.В. БританчукЛ.І. РогачД.А. ГудимаІ.В. СаприкінаВ.І. ДанішевськаО.М. СитнікО.Р. КібенкоО.С. ТкачукВ.С. КнязєвВ.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...