Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/16796/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2018. Зареєстровано: 13.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2018.
Дата набрання законної сили: 11.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Апеляційний суд Житомирської області 
		 
		 
		Справа №295/16796/15-ц Головуючий у 1-й інст. Гумен Н. В. 
		Категорія 25 Доповідач Трояновська Г. С. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:
		головуючого - судді Трояновської Г.С.        
		суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.                        
		з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,
		                               
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/16796/15 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Вібросепаратор», Дочірнього підприємства «ВС-Партнер» ПАТ «Вібросепаратор» про стягнення заборгованості по заробітній платі 
		за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Вібросепаратор» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 березня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Гумен Н.В. у м. Житомирі 
		 
		встановив:
		 
		В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, вимоги якого під час розгляду справи неодноразово збільшував та зазначав, що з 07.09.2010 він працював інженером-технологом другої категорії у відділі головного технолога в ДП «ВС-Партнер» ПАТ «Вібросепаратор». Наказом № 66-К від 22.07.2014 його було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників. Згідно з довідкою ДП «ВС-Партнер» про заборгованість від 11.08.2014 №248 в день розрахунку підприємство йому не виплатило нараховану заборгованість по заробітній платі у сумі 10664,71 грн. Із зазначеною сумою нарахованої заборгованості по заробітній плати не погоджується. Вказує, що за період роботи на підприємстві, починаючи із вересня 2010 року, роботодавець систематично затримував виплату заробітної плати, крім того частина заробітної плати не виплачена і на теперішній час, а тому сума нарахованої йому заробітної плати не відповідає дійсності. Зазначив, що з початку роботи, тобто з вересня 2010 року до червня 2012 року роботодавець нараховував йому заробітну плату з урахування індексу інфляції. Із липня 2012 року здійснення індексації заробітної плати припинилося у зв'язку із призначенням доплати за суміщення посад згідно постанови КМУ №1078 «Про затвердження Порядку ведення індексації грошових доходів населення». Зазначив, що нарахування індексації підлягало відновленню із березня 2014 року. Крім того вказує, що постановою КМУ №36 від 29.01.2014 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» відмінено застосування «базового місяця», а тому процес індексації став безперервним. Вважає, що адміністрація ДП ПАТ «Вібросепаратор» - «ВС-Партнер» свідомо не застосовував положення вказаної постанови та не проводив індексацію доходу у зв'язку із інфляцією, що призвело до неправильного нарахування заробітної плати. Крім того вказує, що при нарахуванні боргу при звільненні роботодавець не врахував суму компенсації, яка підлягає виплаті за період невиплати заробітку, чим порушив його право на оплату праці. Оскільки підприємство на час розгляду позову в суді не розрахувалося з ним щодо належної йому заробітної плати та відповідних виплат, то просив суд відкоригувати суму боргу станом на день винесення рішення.
		У зв'язку із наведеним позивач зробив свої розрахунки та просив стягнути із відповідачів на свою користь не індексовану і не компенсовану заробітну плату у сумі 278 223, 14грн., збільшив позовні вимоги станом на 24.02.2016 до 356806, 78 грн, в подальшому остаточно просив стягнути 653291, 94 грн . Окрім того позивач просив стягнути з відповідачів утриманий з нього борг у розмірі 700грн. із належною компенсацією.
		Справа переглядалася в апеляційному та касаційному порядку і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.09.2017справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 29.03.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Вібросепаратор», ДП «ВС-Партнер» заборгованість по заробітній платі в розмірі 10867, 65 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із з порушенням термінів виплати заробітної плати в розмірі 6324, 73 грн., а всього - 17192, 38 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині ухваленого ним розміру належного відшкодування у сумі 17192, 38 грн, та винести нову постанову, якою стягнути з ПАТ «Вібрсепаратор» та ДП «ВС «Партнер» ПАТ «Вібрсепаратор» на його користь 653673, 93 грн. Зазначає, що при вирішенні справи судом зроблено помилкові розрахунки та безпідставно не взято до уваги його (позивача) розрахунки заборгованості. Крім того, вказує, що помилково відмовився від вимоги про стягнення 700 грн належної компенсації. Наголошує, що до цього часу з ним не проведено розрахунки ні по заробітній платі, ні по компенсації за її невиплату. Таким чином збільшився термін заборгованості, а відтак і сума компенсації також збільшилася, про що зазначено і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.09.2017.
		В апеляційній скарзі ПАТ «Вібросепаратор», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог до ПАТ «Вібросепаратор». Зазначає, що ПАТ «Вібросепаратор» не є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до відділу головного технолога ДП «ВС-Партнер» ПАТ «Вібросепаратор», який виплачував йому заробітну плату, а тому і останній повинен нести відповідальність за невиконання обов'язку щодо оплати праці перед працівником. Крім того вказує, що в розумінні Закону України «Про холдингові компанії в Україні» та ст. 126 ГК України дочірнє підприємство не є корпоративним підприємством, а ПАТ «Вібросепаратор» як товариство-засновник не є холдинговою компанією, а тому відсутні підстави для стягнення боргу по заробітній платі та інших виплат із останнього за зобов'язаннями дочірнього підприємства, так як ці підприємства є відокремленими юридичними особами.
		В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, вказав, що заборгованість по заробітній платі як і компенсація до цього часу йому не виплачена, а тому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі на день постановлення судового рішення. Проти доводів апеляційної скарги ПАТ «Вібросепаратор» заперечив.
		Представник ПАТ «Вібросепаратор» ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 нічого пояснити не змогла, посилаючись на те, що ПАТ «Вібросепаратор» є неналежним відповідачем, а за вимогами позивача повинно відповідати ДП «ВС «Партнер».
		ДП «ВС «Партнер» ПАТ «Вібросепаратор» було повідомлено про час та місце розгляду справи належним чином, проте до суду апеляційної інстанції свого представника не направило, будь-яких заяв чи клопотань не подавало. 
		Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ПАТ «Вібросепаратор» - до задоволення з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 07.09.2010 прийнятий на роботу інженером-технологом 2-ї категорії ДП «ВС-Партнер» ПАТ «Вібросепаратор». 
		Наказом № 66 від 22.07.2014 його було звільнено з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з скороченням штату працівників (а.с.19 том 1)
		Згідно довідки ДП «ВС-Партнер» від 11.08.2014 р. вбачається, що заборгованість підприємства перед позивачем по заробітній платі станом на 01.08.2014 р. становить 10664,71 грн (а.с.4 т. 1).
		Розрахунок із ОСОБА_1 дочірнім підприємством «ВС Партнер» ПАТ «Вібросепаратор» не проведено по теперішній час.
		Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права.
		Відповідно до ч. 1  ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		За положеннями ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
		Частиною 5 ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
		Відповідно до ст. 24 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Правильно застосувавши наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078).
		Правомірність застосування індексації заробітної плати передбаченост.95 КЗпП України та ст. 33 Закону України «Про оплату праці», із змісту яких слідує, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вбачається, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону України «Про оплату праці» між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року №663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні, починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків ( величину порога індексації).
		Так, із матеріалів справи вбачається, що нарахована ОСОБА_1 заробітна плата у травні-липні 2014 не була проіндексована відповідно до зазначених вище норм. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 про проведення індексації заробітної плати за вказаний період, та з її урахуванням правильно стягнув суму боргу по заробітній платі з урахуванням індексації у розмірі 10 867, 65 грн.
		Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із роботодавця суму компенсації втрати частини заробітної плати. 
		Так, компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати», затвердженим затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати ( проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
		Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. 
		Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050 (підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання зобов'язані здійснювати громадянам компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати (затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом).                                                   
		Згідно з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, при цьому сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекси споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, і місяці, що передує виплаті заборгованості, до розрахунків не включаються. 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 з метою посилення відповідальності за несвоєчасну виплату зарплати встановлено поріг індексації величиною 100%.
		Із матеріалів справи та поданих розрахунків ОСОБА_1 вбачається, що останній просить стягнути на його користь проіндексовану заробітну плату, 700 грн боргу за незаконне утримання «мнимого кредиту» у лютому 2011 року та компенсацію за його невиплату, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати за період із вересня 2010 року по липень 2014 року та компенсацію після звільнення і фактично по день постановлення судового рішення.
		Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення із відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати за період із вересня 2010 року по січень 2012 року суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, виходячи із наступного.
		Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що із поданих сторонами розрахунків та відомостей неможливо встановити, у яких місяцях не відбулася виплата заробітної плати, в яких сумах та на який період була здійснена затримка виплати заробітної плати. Так, із Картки рахунку по ОСОБА_3 за 2010 - 2011 роки вбачається, що у вказаний спірний період щомісяця було нарахування заробітної плати та була здійснена часткова виплата заборгованості по заробітній платі в подальшому. Проте встановити, за який місяць та у якому розмірі відбувалося погашення заборгованості перед працівником встановити неможливо. Таким чином, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок компенсаційних виплат за вказаний період (а.с. 76-82 том 1).
		При здійсненні обрахунку сум компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку із порушенням термінів виплати за період із лютого 2012 року по липень 2014 року, суд першої інстанції здійснив правильний розрахунок суми за спірний період без урахування вихідної допомоги як одноразової виплати, взявши за основу Постанову Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 такої компенсації у розмірі 6324, 73 грн. Виходячи із наведеного, суд першої інстанції правильно встановив, що сума боргу по заробітній платі роботодавця перед ОСОБА_1, яка підлягала виплаті на день звільнення становила 10867, 65 грн. та сума компенсації за цей період - 6324, 73 грн.
		Разом із тим, відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення сум компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку із порушенням термінів їх виплати за період після звільнення (липень 2014 року) суд припустився помилки, виходячи із такого.
		Звертаючись до суду із зазначеним позовом у грудні 2015 року, позивач навів свої розрахунки та просив стягнути з відповідачів на свою користь заробітну плату з індексацією та компенсацією в розмірі 278 223,14грн (суму в подальшому збільшував). При цьому в прохальній частині позовної заяви зазначив, що розмір відшкодування продовжує збільшуватись з кожним місяцем аж до моменту погашення боргу, тож розмір боргу підлягає перерахунку та стягненню на день прийняття рішення судом (а.с.3 том1). Відтак, зважаючи на те, що заборгованість по заробітній платі відповідачами не виплачена, позивач просив задовольнити його вимоги по день постановлення судового рішення. 
		Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, суд приходить до висновку, що компенсація у разі порушення термінів заробітної плати повинна бути виплачена роботодавцем за весь період такої затримки. Оскільки заробітна плата нарахована, проте заборгованість по ній не виплачена позивачу по теперішній час, тому із відповідача слід стягнути таку компенсацію за весь період затримки розрахунку.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що на користь позивача слід стягнути суму компенсації за період із липня 2014 року по червень 2018 (день постановлення судового рішення), виходячи із розрахункової величини 10867, 65 грн, що становить собою заборгованість підприємства по заробітній платі перед позивачем на дату звільнення.
		Таким чином, сума компенсації, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 за період із липня 2014 року по червень 2018 року становить 12302, 18 грн, виходячи із такого обрахунку: 
		10867, 65 х 1,132, де 10 867, 65 грн - заборгованість по заробітній платі станом на день звільнення, 1, 132 - сума компенсації, яка обчислена шляхом множення приросту індексу споживчих цін у відсотках за кожен місяць визначеного періоду, поділений на 100, починаючи із серпня 2014 року по квітень 2018 року включно (останній місяць, за який опубліковано індекс інфляції). 
		Виходячи із наведеного, загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати становить 18626, 91 грн (6324,73+ 12302,18) (без врахування податків та інших обов'язкових платежів).  
		З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, а сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - збільшенню з 6324,73грн. до 18626,91грн ( без урахування податків та інших обов'язкових платежів), загальна сума підлягає збільшенню з 17192,38грн. до 29494,54грн.  (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).                                       
		Крім того, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції безпідставно не вирішено вимогу про стягнення 700 грн належної компенсації та ним помилково було написано заяву із проханням не розглядати згадану вимогу. 
		Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині, яким відмовлено в задоволенні цих вимог, виходячи із наступного.
		Так, заявляючи вказану вимогу ОСОБА_1 зазначив, що спірна сума 700 грн є сфальшованою і нарахована підприємством позивачу як борг та безпідставно списана із його рахунку ПАТ «УкрСиббанк» у лютому 2011 року. Вказує, що належними доказами підтвердити інформацію не може, проте звернувся до правоохоронних органів та в ГУ Поліції Житомирської області і по даному факту відкрито досудове розслідування у кримінальному провадженні від 31.12.2015 № 120150600020007043 (а.с. 132-139 том 1).
		Апеляційний суд приходить до висновку, що обставини неправомірності нарахування боргу у розмірі 700 грн та списання цих коштів у лютому 2011 року не підтверджені належними доказами, про що зазначає і сам позивач, а тому не можуть братися до уваги. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 просив не брати до уваги заявлену вимогу, оскільки вона заявлена поза межами строку (а.с. 105 том 2). Також слід зазначити, що будь якого рішення правоохоронних органів чи суду з приводу фінансової фальсифікації нарахування та списання коштів у матеріалах справи немає.
		Доводи, наведені в апеляційній скарзі ПАТ «Вібросепаратор», є обгрунтованими з огляду на таке.
		Ухвалюючи рішення про стягнення коштів із ДП «ВС-Партнер» та ПАТ «Вібросепаратор», суд першої інстанції виходив із ч. 8 ст. 63, ст.176 ГК України та ст. 619 ЦК України та вважав, що ПАТ «Вібросепаратор» повинно нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями дочірнього підприємства, яке перебуває у підпорядкуванні. 
		Проте такі висновки є помилковими з огляду на таке.
		Згідно зі. ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
		Відповідно до норм ч. 8 ст. 63 Господарського кодексу України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. Зазначена стаття передбачає два види залежності підприємств: проста і вирішальна.
		Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.
		Згідно з Класифікацією організаційно-правових форм господарювання, затвердженою наказом Держспоживстандарту від 28.05.2004 р. № 97, дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство, залежне від іншого).
		Питання створення, реорганізації та ліквідації, затвердження статуту дочірнього підприємства належать до компетенції вищих органів юридичної особи, яка є його засновником.
		Разом із тим, юридична природа дочірнього підприємства полягає в тому, що воно у відносинах стосовно підприємства-засновника щодо власника коштів і майна виступає як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності та є відокремленою юридичною особою, яка підлягає державній реєстрації за процедурою, передбаченою ст. 23-27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-ІV. Виходячи з положень ст. 5 цього Закону держреєстрація ДП провадиться за його місцезнаходженням.
		Таким чином, ДП «ВС Партнер» як відокремлена юридична особа, повинно нести відповідальність у спірних правовідносинах, а ПАТ «Вібросепаратор» є лише контролюючим та засновницьким органом. 
		Крім того, ДП «ВС Партнер», як юридична особа, зареєстроване у встановленому законом порядку, має свій ЄДРПОУ, печатку, статут, майно тощо.
		Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП «ВС Партнер»: був прийнятий на роботу, уклавши трудовий договір, та звільнений з роботи його керівником (а.с. 19 том 1), а тому саме це підприємство зобов'язано було виплатити йому заробітну плату та нести відповідальність у разі невиконання цієї вимоги трудового законодавства.
		Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог до ПАТ «Вібросепаратор» підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення в цій частині - про відмову у задоволенні позовних вимог.
		В решті рішення суду першої інстанції залишається без змін. 
		 
		Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд 
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 березня 2018 року в частині стягнення компенсації змінити. 
		Збільшити суму стягнутої з Дочірнього підприємства «ВС-Партнер» ПАТ «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів її виплати із 6324, 73 грн до 18626, 91 грн (без врахування податків та інших обов'язкових платежів), а загальну суму із 17192, 38 грн - до 29494, 54 грн (без врахування податків та інших обов'язкових платежів). 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Вібросепаратор» задовольнити.
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Вібросепаратор» скасувати. Постановити нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
		В решті рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути  оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 12.06.2018.
		 
		 
		 
		       Головуючий :           Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...