Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/6539/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2018.
Дата набрання законної сили: 06.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 725/6539/14-ц
		 
		 
		провадження № 61-5862св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3,
		третя особа - ОСОБА_4,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Чупікової В. В., Перепелюк І. Б., Перепелюк Л. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним спадкового договору та визнання права власності на спадкове майно.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з метою укладення договору довічного утримання. Нотаріус роз'яснювала йому, що він передав у власність ОСОБА_3 квартиру. ОСОБА_3 бере на себе зобов'язання утримувати позивача та похоронити. За виконанням умов договору повинна слідкувати 
		ОСОБА_5
		 
		Вказував, що спадковий договір слід розірвати з тих підстав, що відповідач з самого початку укладення договору не виконувала покладених на неї договором обов'язків, не здійснювала за ним належний догляд, на придбання ліків та продуктів кожного місяця він надавав відповідачу кошти в розмірі 1 000,00 грн, а пізніше - 2 000,00 грн. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 помер, до участі в справі залучено його правонаступника ОСОБА_2, яка ураховуючи те, що згідно з вимогами статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача та за змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору, звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним спадковий договір від 04 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Давньою О. І., реєстровий номер 2250. Також просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 36,20 кв.м, в тому числі житловою площею 18,70 кв.м.
		 
		В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 вказувала, що її покійний батько ОСОБА_1 проживав на території України зовсім один через сімейні обставини, які у неї склалися. Він був інвалідом першої групи, мав проблеми зі здоров?ям, що призвело до необхідності укладання спадкового договору на вкрай невигідних для нього умовах. Уклавши спадковий договір, покійний ОСОБА_1 фактично перестав бути власником майна, оскільки була накладена заборона на відчуження. На час укладення спадкового договору ОСОБА_1 обслуговувався ЧКТЦСО «Турбота», перелік послуг, які надавалися центром не відрізняється від переліку обов'язків, які надавалися набувачем за спадковим договором.
		 
		Через похилий вік, стан здоров'я при укладенні спадкового договору волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. ОСОБА_1 вважав, що укладає договір довічного утримання. Про укладення договору довічного утримання він повідомляв ЧКТЦСО «Турбота».
		 
		Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним спадкового договору та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 
		11 листопада 2014 року звернувся до суду з позовом про розірвання спадкового договору у зв'язку із неналежним виконанням набувачем умов спадкового договору в порядку, передбаченому статтею 1308 ЦК України, а не про визнання його недійсним з тих підстав, що укладення такого договору не відповідало його внутрішній волі, або ж з підстав укладення його згідно з вимогами статті 229 ЦК України внаслідок помилки, яка має істотне значення, та виходив з того, що через відсутність правових підстав для визнання спадкового договору недійсним відсутні підстави для задоволення вимоги позивача в частині визнання за нею права власності в порядку спадкування на спірну квартиру.
		 
		Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено частково.
		 
		Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 червня 
		2016 року скасовано.
		 
		Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визнано недійсним спадковий договір від 04 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області 
		Давньою О. І., реєстровий номер 2249.
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання спадкового договору недійсним мотивовано тим, що спірний спадковий договір укладено внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог з підстав передбачених статтею 233 ЦК України.
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Чернівецької області від 
		14 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 червня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено наявності обставин, передбачених статтею 233 ЦК України, які дають підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
		 
		При укладенні оспорюваного спадкового договору були дотримані вимоги чинного законодавства, сторони мали на меті укласти саме цей договір, волевиявлення сторін правочину в момент укладення договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків. 
		 
		Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки з інших підстав, ніж відсутність волевиявлення на укладення договору та його укладення при тяжких обставинах і на невигідних умовах, позивачем позов не заявлявся, зокрема з підстав укладення договору внаслідок помилки, й відповідно сторонами не подавалися на підтвердження вказаних підстав відповідні докази та пояснення. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Згідно вимог частин першої - п?ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2.
		 
		09 березня 2012 року ОСОБА_8 склав заповіт, за умовами якого на випадок смерті належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповів своїй доньці 
		ОСОБА_2
		 
		Відповідно до статей 1302, 1305 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) тобто вчиняти певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після відкриття спадщини і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно.
		 
		04 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено спадковий договір, за умовами якого відповідач зобов'язувалася виконувати розпорядження ОСОБА_1, встановлені договором, зокрема: забезпечувати його ліками з згідно з рецептами лікарів, незалежно від їх вартості, після смерті поховати його на кладовищі в місті Чернівці, забезпечувати продовольчими та промисловими товарами, а також належними умовами проживання. При цьому ОСОБА_1 в свою чергу за умовами даного договору зобов'язувався зберігати належну йому квартиру в належному стані, попереджати про її недоліки та права третіх осіб на вказане нерухоме майно. Кім того, у пункті 1.1 вказаного договору визначено, що ОСОБА_3 як набувач у разі смерті ОСОБА_1 (відчужувача) набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом даного договору, а саме: квартиру АДРЕСА_2.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 помер. 
		 
		Відповідно до пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 
		30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України. Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статей 1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом або законом має право прийняти або не прийняти спадщину. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав на час відкриття спадщини із спадкодавцем, або протягом шести місяців подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. 
		 
		Після смерті ОСОБА_1 позивач як його спадкоємець у визначений законом строк та порядок прийняла спадщину після смерті свого батька. 
		 
		Статтями 744, 749, 751 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачу) у власність квартиру, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, у даному договорі можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду(опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надавати набувач, підлягає грошовій оцінці, яка в свою чергу підлягає індексації. 
		 
		У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі, яка спрямовується на досягнення відповідного результату.
		 
		Звертаючись до суду з уточненими позовними вимогами про визнання спадкового договору недійсним, ОСОБА_2 посилалась на те, що через похилий вік, стан здоров'я ОСОБА_1 уклав спадковий договір на вкрай невигідних для нього умовах. При укладенні спадкового договору волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. ОСОБА_1 вважав, що укладає договір довічного утримання. Про укладення договору довічного утримання він повідомляв ЧКТЦСО «Турбота». При цьому позивач посилалася на норми статті 233 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Відповідно до статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		 
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. 
		 
		Згідно із статтею 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
		 
		У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
		 
		Системний аналіз статей 229, 233 ЦК України, з урахування роз?яснень викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» дає підстави дійти висновку про те, що застосування статей 229 та 233 ЦК України є взаємовиключним. Оскільки доведенню підлягають зовсім різні обставини при застосуванні тої чи іншої норми права, на яку посилається позивач як на підставу позову.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги частково та визнаючи спадковий договір недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, та визнаючи позовні вимоги недоведеними з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не встановив, з яких саме підстав заявлено позовні вимоги, при розгляді справи застосував взаємовиключні норми закону, що призвело до неправильного вирішення справи. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 409 ЦПК України рішення апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.
		 
		Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2016 року скасувати.
		 
		Справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсним спадкового договору та визнання права власності на спадкове майно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:            Н. О. Антоненко   В. М. Коротун   В. І. Крат   В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...