Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/16206/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2018.
Дата набрання законної сили: 15.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У Х В А Л А
		15 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 759/16206/14-ц
		Провадження № 14-50 звц 18
		ВеликаПалата Верховного Суду в складі :
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула клопотання компанії «NIBULON SA» (далі також - стягувач) про надання дозволу на примусове виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року
		за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (далі також - боржник) на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст арбітражного рішення
		1.           12 липня 2012 року Арбітражний суд Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) ухвалив рішення № 14-399 про стягнення з боржника на користь стягувача в якості відшкодування збитків за невиконання зобов'язань 26 858 000,00 доларів США та відсотків на цю суму за ставкою 4 % річних, що ускладнюються поквартально, починаючи з 3 березня 2011 року і до дати сплати. Також вирішив, що боржник зобов'язаний сплатити всі витрати та мито за арбітраж відповідно до відомості, що додається.
		2.           23 травня 2014 року апеляційна колегія Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) ухвалила рішення № 4323A(i), яким рішення Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 12 липня 2012 року № 14-399 змінила в частині розміру присудженої суми, яку боржник має сплатити стягувачеві: 17 536 000,00 доларів США в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов'язань - 11 січня 2011 року і до дати повної сплати відшкодування збитків; підтримала порядок відшкодування арбітражних витрат, передбачений рішенням арбітражного суду першого рівня; поклала витрати на арбітраж за розгляд апеляції (за виключенням витрат стягувача як покупця на торгового представника) на продавця-боржника; поклала витрати та збори за апеляцією - 53 594,85 фунти стерлінгів - на боржника.
		Короткий зміст клопотання
		3.           11 серпня 2014 року стягувач звернувся до боржника з листом щодо добровільного виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323A(i). Однак добровільно вказане рішення боржник не виконав.
		4.           У вересні 2014 року стягувач звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року, яким з боржника стягнуто 17 536 000,00 доларів США на відшкодування збитків унаслідок невиконання контрактів, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % з дати невиконання зобов'язань - 11 січня 2011 року - і до дати повного відшкодування збитків.
		5.           Уточнивши вимоги, стягувач просив надати дозвіл на примусове виконання зазначеного вище рішення щодо стягнення з боржника 17 536 000,00 доларів США збитків, 4% за період з 11 січня 2011 року до 29 січня 2015 року у розмірі 3 071 329,52 доларів США та 68 762,43 фунти стерлінгів арбітражних витрат.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		6.           30 січня 2015 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалою задовольнив клопотання стягувача : визнав рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року про стягнення з боржника на користь стягувача 17 536 000,00 доларів США збитків, 4% за період з 11 січня 2011 року до 29 січня 2015 року у розмірі 3 071 329,52 доларів США та 68 762,43 фунти стерлінгів арбітражних витрат, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день постановлення ухвали становило 328 633 626,09 грн.; надав дозвіл на примусове виконання зазначеного рішення; вирішив питання розподілу судових витрат.
		7.           Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 12.6 Правил Арбітражу №125 GAFTA рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і) є остаточним, починаючи з 23 травня 2014 року, та підлягає виконанню в Англії та у будь-якій іншій країні. Підстав для відмови у задоволенні клопотання, передбачених статтею 396 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, що була на той час чинною, суд не встановив. Розмір суми коштів, що підлягають стягненню, суд визначив у національній валюті за курсом НБУ на день постановлення ухвали.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		8.           5 березня 2015 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою залишив без змін ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року.
		9.           Ухвала апеляційного суду мотивована наявністю у місцевого суду законних і обґрунтованих підстав для задоволення клопотання стягувача.
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
		10.        23 вересня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою задовольнив частково касаційну скаргу боржника та скасував ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2015 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		11.        Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року суд не встановив, чи є таке рішення остаточним, оскільки воно було оскаржене до Верховного суду Квінс Бенч, Комерційного суду.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		12.        14 січня 2016 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою частково задовольнив апеляційну скаргу боржника : ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року скасував і постановив нову ухвалу, якою клопотання стягувача задовольнив частково:
		-         визнав і надав дозвіл на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року №4323А(і), згідно з яким рішення арбітражного суду першого рівня змінене відповідно до висновків рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA);
		-         постановив, що продавець (боржник) повинен сплатити покупцеві (стягувачеві) 17 536 000,00 доларів США, що станом на 14 січня 2016 року еквівалентно 414 585 410,56 грн, в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % з дати невиконання зобов'язань - 11 січня 2011 року - і до дати повного відшкодування збитків;
		-         підтримав порядок відшкодування арбітражних витрат, передбачений рішенням арбітражного суду першого рівня;
		-         постановив, що витрати на арбітраж за розгляд апеляції апеляційною колегією Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) (за виключенням витрат стягувача як покупця на торгового представника) несе продавець-боржник; витрати та збори за цією апеляцією у сумі 53 594,85 фунти стерлінгів, що за офіційним курсом гривні до фунта стерлінгів станом на 14 січня 2016 року було еквівалентно 1 826 821,68 грн, покладаються на продавця-боржника;
		-         стягнув з боржника на користь стягувача судові витрати у сумі 243,60 грн.
		13.           Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення, про виконання якого подано клопотання, є остаточним і на момент подання останнього до суду першої інстанції було таким, що набрало законної сили.
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
		14.        27 квітня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу боржника, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишив без змін.
		15.        Ухвала суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що рішення, постановлене апеляційною колегією Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA), з урахуванням пункту 12.6 Правил Арбітражу №125 GAFTA є остаточним, обов'язковим і підлягає виконанню. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що клопотання стягувача підлягає частковому задоволенню відповідно до змісту резолютивної частини зазначеного рішення.
		Короткий зміст рішення суду Верховного Суду України
		16.        26 жовтня 2016 року судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановою частково задовольнила заяву боржника про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у порядку, передбаченому главою 3 ЦПК України у редакції, чинній на той час: скасувала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року й Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, а справу передала на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва.
		17.        Постанова Верховного Суду України мотивована тим, що стягувач у клопотанні просив надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначивши суму збитків в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на час розгляду клопотання судом першої інстанції (29 січня 2015 року), а також обрахувавши розмір складних відсотків в іноземній валюті з визначенням еквіваленту в національній валюті на вказану дату. Верховний Суд України вказав, що, допустивши до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, в якому не вказано конкретної суми складних відсотків, яка підлягає стягненню, суд не з'ясував, чи не суперечить визнання та звернення до виконання такого рішення іноземного суду публічному порядку в Україні, враховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади України зобов'язані діяти в межах повноважень, що передбачені законами України, а Закон України «Про виконавче провадження» не надає права державному виконавцю самостійно обчислювати суму, яка належить до стягнення, і для виконання такого рішення державний виконавець змушений буде вийти за межі повноважень.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		18.        23 лютого 2017 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою задовольнив апеляційну скаргу боржника: скасував ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року та постановив нову ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання стягувача про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і).
		19.        Обґрунтовуючи ухвалу, апеляційний суд вважав, що делегування права на нарахування відсотків стягувачу або державним виконавцям суперечить основним засадам правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права та забезпечує право кожного на справедливий суд. Неконкретизований апеляційною колегією Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) у рішенні від 23 травня 2014 року №4323А(і) розмір відсотків, не дозволяє визначати їх розмір компетентному органу країни, в якій вказане рішення має виконуватись, оскільки це є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні. А тому виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення грошової суми, розмір якої не визначено у цьому рішенні, має ознаки такого, що суперечить публічному порядку України.
		20.        Крім того, за наявності у рішенні міжнародного комерційного арбітражу вимог про стягнення з боржника складних відсотків, точний розмір яких не визначено, за наявності у клопотанні заявника вимоги про їх стягнення, а також беручи до уваги відсутність у суду повноважень самостійно змінювати вимоги клопотання заявника чи частково його задовольняти шляхом надання дозволу на виконання рішення лише в певній частині, немає правових підстав для задоволення вказаного клопотання відповідно до підпункту b пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі також - Конвенція) та частини шостої статті 396 ЦПК України у редакції, чинній на той час.
		Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
		21.        25 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою частково задовольнив касаційну скаргу стягувача на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року: скасував цю ухвалу, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		22.        Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд відмовив у задоволенні клопотання з огляду на підпункт b пункту 2 статті V (порушення публічного порядку) Конвенції, проте боржник таку підставу не вказував.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		23.        6 грудня 2017 року Апеляційний суд м. Києва ухвалою скасував ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року та постановив нову ухвалу, якою клопотання стягувача задовольнив:
		-         визнав і надав дозвіл на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і), згідно з яким рішення арбітражного суду першого рівня змінене відповідно до висновків рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA);
		-         постановив, що продавець (боржник) повинен сплатити покупцеві (стягувачу)17 536 000,00 доларів США, що станом на 6 грудня 2017 року еквівалентно 476 354 918,40 грн, в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально за ставкою 4 % з дати невиконання зобов'язань - 11 січня 2011 року - і до дати повного відшкодування збитків;
		-         підтримав порядок відшкодування арбітражних витрат, передбачений рішенням арбітражного суду першого рівня;
		-         постановив, що витрати на арбітраж за розгляд апеляції апеляційною колегією Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) (за виключенням витрат стягувача як покупця на торгового представника) несе продавець-боржник; витрати та збори за цією апеляцією у сумі 53 594,85 фунти стерлінгів, що станом на 6 грудня 2017 року еквівалентно 1 955 901,17 грн, сплачує продавець-боржник;
		-         стягнув з боржника на користь стягувача судові витрати у розмірі 1 721,80 грн.
		24.        Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час звернення стягувача з відповідним клопотанням до суду рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) № 4323А(і) від 23 травня 2014 року було остаточним для сторін і набрало законної сили. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) № 4323А(і) від 23 травня 2014 року. Підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на визнання і виконання вказаного рішення суд не встановив.
		25.        Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи таке клопотання, місцевий суд, не будучи уповноваженим обговорювати правильність ухваленого рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті чи вносити до нього будь-які зміни, помилково доповнив резолютивну частину ухвали відомостями, яких рішення міжнародного комерційного арбітражу не містить, а саме: зазначив про стягнення з боржника на користь стягувача відсотків у сумах, визначених у розрахунку, зробленому стягувачем.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		26.        14 грудня 2017 року боржник звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, стверджуючи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		27.        У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року та відмовити стягувачеві у задоволенні поданого клопотання.
		Рух справи у Верховному Суді
		28.        15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.
		29.        23 січня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі та зупинив виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року.
		30.        7 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду.
		31.        8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою відмовив боржникові у задоволенні заяви про роз'яснення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року.
		32.        8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що існує виключна правова проблема, яку слід вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		32.1.  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що справа неодноразово переглядалася в апеляційному та касаційному порядку і була предметом перегляду Верховним Судом України. Крім того, двоє суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України висловили окрему думку.
		32.2.  У справі спір виник, окрім іншого, стосовно того, чи може делегуватись виконавцю повноваження донараховувати відсотки з сум, визначених судовим рішенням, і чи не є це порушенням публічного порядку держави з огляду на статтю 19 Конституції України. Зокрема, чи не вийде виконавець, здійснюючи вказане делеговане повноваження, за межі його тих, які визначені для нього законом.
		32.3.  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що Верховний Суд України ухвалював різні за змістом судові рішення в інших справах за подібних обставин застосування приписів Закону України «Про виконавче провадження». Так, у постанові від 12 липня 2017 року у справі № 6-708 цс17 Верховний Суд України зазначив, що державний виконавець вправі перевіряти, чи належно виконане грошове зобов'язання з урахуванням курсу іноземної валюти до національної валюти України. А у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445 цс 17 вказав на те, що державний виконавець не наділений правом змінювати суму заборгованості, розраховану та чітко визначену у рішенні суду.
		32.4.  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у цій справі мають застосовуватися приписи глави 1 розділу VIII ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
		32.5.  Крім того, ухвалені у цій справі судові рішення є протилежними за змістом, неодноразово скасовувались вищими судами та стосувалися можливості стягнення складних відсотків у розмірі, що розраховується поквартально з дати невиконання зобов'язань - з 11 січня 2011 року і до дати повного відшкодування збитків, тобто без зазначення конкретної суми складних відсотків, що має бути стягнута.
		32.6.  З огляду на вказане Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що вирішення цих правових питань з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах становить виключну правову проблему.
		32.7.  Звернувши увагу на принцип правової визначеності, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень (особливо судами вищих інстанцій) може зумовити порушення права на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		32.8.  Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що підставою для передачі справи Великій Палаті Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, є також необхідність дослідження наслідків виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу на предмет порушення публічного порядку України.
		33.        3 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу до розгляду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		34.        Боржник мотивував касаційну скаргу тим, що оскаржені судові рішення про задоволення клопотання стягувача про визнання та надання дозволу на виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) № 4323А(і) від 23 травня 2014 року не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, висловленим під час перегляду цієї справи, зокрема стосовно того, що делегування права на нарахування розміру складних відсотків стягувачу чи державному виконавцю є порушенням публічного порядку.
		(2) Узагальнений виклад позиції стягувача
		35.        5 лютого 2018 року стягувач подав відзив на касаційну скаргу, який мотивував тим, що забезпечення примусового виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу не суперечитиме основним засадам правосуддя в Україні: проведення державним виконавцем розрахунку відсотків не є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, та не є виходом за межі повноважень і порушенням публічного порядку. На думку стягувача, рішення міжнародного комерційного арбітражу, щодо якого подано клопотання про надання дозволу на примусове виконання, є чітким і не містить двозначності у тому, в якому розмірі боржник має сплатити відсотки на користь стягувача.
		36.        Стягувач звернув увагу Верховного Суду, зокрема, на наявність подібних справ, в яких національні суди не заперечили можливості визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення міжнародного комерційного арбітражу, в якому розмір відсотків визначений не у фіксованій сумі. У жодній з цих справ суди не застосували положення Закону України «Про виконавче провадження» та статті 19 Конституції України як підставу для відмови у задоволенні клопотання стягувача про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, в якому розмір відсотків не був вказаний у фіксованій сумі.
		37.        Стягувач вважає, що правова система України допускає (не забороняє) визначення у рішенні міжнародного комерційного арбітражу відсотків у неконкретизованому (тобто, не у фіксованому) розмірі та не забороняє визначати їх розмір компетентному органу країни, в якій це рішення буде виконуватись. Таке визначення, на думку стягувача, не може розцінюватися як втручання у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, а виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення суми, розмір якої не визначено у цьому рішенні, не може вважатися таким, що суперечить публічному порядку України.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Щодо суті касаційної скарги
		38.        Відповідно до частин першої та другої статті 3 ЦПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
		39.        22 серпня 1960 року Указом Президії Верховної Ради УРСР ратифікована Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року. Її учасниками є, зокрема, Україна та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
		40.        Конвенція застосовується до визнання та виконання арбітражних рішень, ухвалених на території держави іншої, ніж держава, в якій подане клопотання про визнання і виконання таких рішень, у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, в якій запитується їх визнання і виконання (стаття І).
		41.        6 грудня 2017 року, задовольняючи клопотання стягувача про визнання та надання згоди на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року №4323А(і), Апеляційний суд м. Києва встановив, що боржник добровільно не виконав рішення міжнародного комерційного арбітражу, яке набрало чинності і є остаточним для сторін, а обставин, які свідчать про існування підстав для відмови у наданні дозволу на його виконання, немає.
		42.        Згідно зі статтею ІІІ Конвенції кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх згідно з процесуальними нормами тієї території, на якій запитується визнання і виконання цих рішень, на умовах, викладених у Конвенції.
		43.        Вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінки цьому рішенню по суті, а перевіряє дотримання строків звернення з відповідним клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту цього клопотання та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в його задоволенні.
		44.        Відповідно до статті 391 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
		45.        Суди встановили, що, звертаючись у вересні 2014 року до суду з клопотанням про визнання та надання згоди на виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і), стягувач дотримав визначеного у статті 391 чинного на той час ЦПК України строку пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання.
		46.        Відповідно до частини другої статті 394 ЦПК України у редакції, чинній на час подання стягувачем відповідного клопотання, до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		47.        Стаття ІV Конвенції визначає, що для визнання і виконання рішення іноземного арбітражного суду сторона, яка просить про таке визнання та виконання, подаючи відповідне прохання надає: a) належно засвідчений оригінал арбітражного рішення або належно засвідчену його копію; b) оригінал арбітражної угоди або її належно засвідчену копію. Якщо арбітражне рішення чи угода не викладені офіційною мовою тієї країни, в якій подане клопотання про визнання та виконання рішення іноземного арбітражного суду, також надається переклад цих документів на офіційну мову. Переклад засвідчується офіційним чи присяжним перекладачем або дипломатичною чи консульською установою.
		48.        До клопотання стягувач додав документи, передбачені статтею ІV Конвенції, а саме: належним чином засвідчену копію рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і) і його офіційний переклад українською мовою; належно засвідчені копії укладених стягувачем з боржником контрактів із арбітражним застереженням.
		49.        Отож, подаючи до суду клопотання про визнання і надання дозволу на виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і), стягувач виконав вимоги чинного на той час процесуального закону України щодо переліку документів, які повинні подаватися одночасно з таким клопотанням.
		50.        Відповідно до частини першої статті 396 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		51.        У частині першій статті V Конвенції вказано, що у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки тоді, якщо ця сторона подасть до компетентної влади за місцем подання клопотання про визнання і виконання, докази того, що:
		a) сторони в угоді, зазначеній у статті ІІ, були згідно із законом, що мав бути до них застосований, будь-якою мірою недієздатними, або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки - згідно із законом країни, в якій було ухвалене рішення, або
		b) сторона, проти якої ухвалене рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла подати свої пояснення, або
		c) вказане рішення ухвалене щодо спору, не передбаченого або такого, що не підпадає під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження у договорі, або містить вирішення питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що якщо рішення з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить вирішення питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана та виконана, або
		d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або за відсутності такої не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або
		е) рішення ще не стало остаточним для сторін, або було скасоване, або призупинене виконанням компетентною владою країни, в якій воно було ухвалене, або країни, закон якої застосовується.
		Згідно з частиною другою статті V Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання і виконання, встановить, що:
		a) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або
		b) визнання і виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.
		Аналогічні приписи закріплені у статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
		52.        Аналізуючи визначені у статті VКонвенції й у статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» підстави для відмови у задоволенні клопотання стягувача, а також ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року й Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків:
		52.1.  У параграфі 4 рішенняапеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) і від 23 травня 2014 року № 4323А(і), встановлені учасники процесу та їхні повноваження;
		52.2.  Боржник бувпредставлений «Clyde &a:0; Co LLP» - юридичною фірмою з Лондона в особі Чарльза Дебаттіста, який був присутній на усних слуханнях апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA), про що вказано у параграфі 4 відповідного арбітражного рішення;
		52.3.  Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 6 грудня 2017 року встановив, що у договорах №PSA296-FC від 21 квітня 2010 року, №PSA036-FC від 6 липня 2010 року та №PSA037-FC від 6 липня 2010 року сторони узгодили, що будь-які спори, які виникають між ними за цими договорами, будуть передаватися на розгляд в арбітраж відповідно до Правил Арбітражу №125 GAFTA у версії, чинній на день укладення договору, і що такі Правила є невід'ємною частиною договорів. Місцем арбітражу сторони визначили місто Лондон. Тобто, арбітражне рішення, про надання дозволу на примусове виконання якого просить стягувач, було ухвалене згідно з умовами арбітражного застереження, передбаченого стронами у вказаних договорах;
		52.4.  Сторони не заперечували і не оспорювали, що склад арбітражного органу й арбітражний процес відповідали частині 3 Правил Арбітражу №125 GAFTA;
		52.5.  Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 6 грудня 2017 року правильно встановив, що оскільки апеляційне арбітражне рішення GAFTA №4323А(і) від 23 травня 2014 року стало остаточним, зобов'язуючим для сторін і таким, що підлягає виконанню, боржник не підтвердив існування визначеної пунктом «е» частини 1 статті VКонвенції підстави для відмови у задоволенні клопотання стягувача.
		52.6.  Крім того, сторони не оскаржували той факт, що об'єкт спору міг бути предметом арбітражного розгляду за законами України, а суди не встановили протилежне.
		53.        Згідно з пунктом b частини другої статті V Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання і виконання, встановить, що визнання і виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.
		54.        Боржник звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 26 жовтня 2016 року у цій справі вказав на необхідність дотримання публічного порядку при наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а саме на необхідність з'ясування судом того, чи не суперечить визнання та звернення до виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року №4323А(і) публічному порядку в Україні, враховуючи, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади України зобов'язані діяти в межах повноважень, що передбачені законами України, а Закон України «Про виконавче провадження» не надає права державному виконавцю самостійно обчислювати суму, яка належить до стягнення, і для виконання такого рішення державний виконавець змушений буде вийти за межі повноважень.
		55.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 8 лютого 2018 року звернув увагу на те, що в інших справах за подібних обставин застосування Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд України ухвалював різні за змістом судові рішення.
		56.        Ця ж справа розглядалася національними судами неодноразово, зокрема, стосовно того, чи може делегуватись виконавцю повноваження донараховувати відсотки з сум, визначених рішенням міжнародного комерційного арбітражу, і чи не є це порушенням публічного порядку України. Вказане питання Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав виключною правовою проблемою, що потребує вирішення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		57.        ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що чинний ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року закріпив повноваження виконавця щодо нарахування відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення.
		58.        Зокрема, згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 479 ЦПК України, якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу передбачена сплата відсотків та (або) пеня, які нараховуються відповідно до умов, вказаних в рішенні міжнародного арбітражу, суд вказує в своїй ухвалі про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення про нарахування таких відсотків та (або) пені до моменту виконання рішення з урахуванням чинного законодавства, що регулює таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який (яка) здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого (якої) можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу (вводиться в дію з 1 січня 2019 року відповідно до пункту 2 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України).
		59.        Отже, законодавець визначив напрямок розвитку вказаних правовідносин щодо виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в частині нарахування виконавцем відсотків та (або) пені відповідно до умов, вказаних у такому рішенні.
		60.        Крім того, про те, що публічний порядок України не виключає можливість визначення виконавцем суми заборгованості для її стягнення, опосередковано свідчать приписи частин третьої та четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких виконавець щомісяцявизначає суму заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу).
		61.        Прогалина у правовому регулюванні відносин між учасниками цієї справи зводиться до відсутності чіткого припису щодо повноважень виконавця до 1 січня 2019 року нараховувати відсотки на визначену чинним рішенням міжнародного комерційного арбітражу суму відшкодування збитків. Проте Велика Палата Верховного Суду, враховуючи тривале невиконання такого рішення в Україні, завдання цивільного судочинства з ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, зокрема, юридичних осіб (частина перша статті 2 ЦПК України),а також принцип пропорційності (стаття 11 ЦПК України), вважає, що Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 6 грудня 2017 рокувстановив розумний баланс між приватним інтересом стягувача у стягненні з боржника повного відшкодування збитків у розмірі, встановленому відповідним рішенням міжнародного комерційного арбітражу, та публічним інтересом у виконанні цього рішення згідно з чинним законодавством України.
		62.        Відповідно до частини дев'ятої статті 10 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). А згідно з частиною десятою цієї статті забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		63.        Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами стягувача про те, що рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) № 4323А(і) від 23 травня 2014 року не містить двозначності стосовно того, в якому розмірі боржник має сплатити відсотки на користь стягувача. А проведення виконавцем розрахунку відсотків не є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, та не може вважатися виходом за межі повноважень і порушенням публічного порядку.
		64.        ВеликаПалата Верховного Суду вважає правильними висновки Апеляційного суду м. Києва, який в ухвалі від 6 грудня 2017 рокуне виявив перешкод для належного виконання в Україні рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23 травня 2014 року № 4323А(і) і підстав для відмови у задоволенні клопотання стягувача.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		65.        З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга боржника є необґрунтованою, а ухвала Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року має бути залишена без змін.
		66.        Зважаючи на висновок щодо суті касаційної скарги, ВеликаПалата Верховного Суду задовольняє клопотання стягувача (вх. №1086/0/255-18 від 26 квітня 2018 року) про поновлення виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року, зупиненого Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2018 року.
		Керуючись статтями І і ІІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», статтями 10, 11, частиною восьмою статті 19, статтями 474, 479, пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		1.           У задоволенні касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» відмовити.
		2.           Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року залишити без змін.
		3.           Поновити виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2017 року, виконання якої було зупинене Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2018 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкЛ.М.Лобойко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач В.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.С.Ткачук О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич В.С.КнязєвО.Г.ЯновськаПовний текст ухвали підписаний 11 червня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...