Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3289/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2018. Зареєстровано: 14.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3289/17                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  05 червня 2018 року                                                                                            м. Київ
		          
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого                                                             Ісаєнко Ю.А.,
		суддів:                                                                       Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,
		за участю:
		секретаря                                                                   Левченка А.В.,
		представника позивача                                            ОСОБА_2,
		представника відповідача                                       Молодницької І.П.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про: визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №14-17 від 10.01.2017 про відмову у визнанні ОСОБА_4 біженцем, та зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати ОСОБА_4 біженцем. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 в задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що шукач притулку не повинен щось доводити, а має обґрунтувати своє звернення, а також тим, що позивач може зазнати страждань у випадку повернення до Іраку. Відтак, апелянт вказує про наявність об'єктивних підстав для побоювань за власне життя та здоров'я у випадку повернення.
		Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а позов задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
		У відзиві Державної міграційної служби України на апеляційну скаргу вказано про те, що доводи позивача не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач прибув до України з метою подальшого в'їзду до Німеччини, а також з огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактів переслідування його в Іраку з посиланням на конкретні факти чи події.
		Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України,  суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Іраку, народився в Іраку, м. Духок, неодружений, за національністю курд, за віросповіданням - езід. Державний кордон України перетнув 10.02.2014, нелегально.
		15.09.2016 позивач звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою, де причиною виїзду з Іраку зазначено побоювання за своє життя, через терористів ісламістів, які захоплюючи міста і села вбивали всіх курдів, зокрема езідів, через те, що їх вважають не віруючими. 
		ОСОБА_4 надав національний паспорт, який посвідчує його особу НОМЕР_1. На момент звернення із заявою про визнання біженцем не території України перебував нелегально. Позивач звернувся до органів міграційної служби України вперше. За захистом в інших країнах, з його слів, не звертався.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 10.01.2017 №14-17 було відмовлено ОСОБА_4 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням та вважаючи його незаконним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
		Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що відповідач правомірно відмовив позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається, з чим погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
		Приписами ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 передбачено, що кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах. 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (ч. 1 ст. 6 Закону №3671-VІ).
		Імперативними положеннями ч. 1 ст. 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У відповідності до ч. 1 і 7 ст. 7 Закону №3671-VІ оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи:  1) визначення фактів, які відносяться до справи  та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі - Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі - Протокол 1967 року).
		Відповідно до положень Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 № 1629 -ІV, метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. 
		Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
		- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
		- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
		- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
		- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
		- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Так, з заяви - анкети ОСОБА_4 від 15.09.2016 вбачається, що позивач просить надати статус біженця у зв'язку із побоюванням за своє життя, оскільки терористи "ІДІЛ" вбивали всіх курдів та азидів. Крім того, під час проведених співбесід від 04.10.2016 та 30.11.2016 ОСОБА_4 повідомляв, що причиною виїзду з Іраку є побоювання за своє життя, через терористів ісламістів.
		Водночас, як вірно вказано судом першої інстанції, в протоколі співбесіди від 04.10.2016 позивач зазначив, що причиною звернення до міграційної служби стало відсутність іншого виходу та бажання перебувати в Україні легально.
		Натомість, у протоколі співбесіди від 30.11.2016 ОСОБА_4 вказав, що причиною не звернення до міграційної служби раніше стало те, що йому обіцяли відвезти його далі в Німеччину. У протоколі співбесіди від 04.10.2016 зокрема вказано, що якби йому допомогли, то він би поїхав до країни Європейського союзу. 
		Також вбачається, що задокументовані докази наявності переслідувань позивача в країні громадянської належності та країні постійного проживання - відсутні. 
		Поряд з цим, суд першої інстанції вірно зазначив, що під час проведення співбесід 04.10.2016 та 30.11.2016 ОСОБА_4 вказав, що за час проживання в Іраку погроз не отримував, переслідувань чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавався.
		Позивач також повідомив, що залишив країну громадянської належності 30.01.2014 рятуючи своє життя. 10.02.2014 перетнув кордон з Україною, однак за захистом звернувся лише 15.09.2016, тобто через два з половиною роки після в'їзду в Україну. Пояснюючи про причини зволікання у зверненні у встановлений ч. 1 ст. 5 Закону № 3671 строк із заявою для легалізації свого перебування на території України позивач вказав, що його мали відвезти до Німеччини. Отже, фактично ОСОБА_4 прибув до України, як до транзитної країни з метою подальшого від'їзду до Німеччини, що, на переконання суд апеляційної інстанції, не співвідноситься із необхідністю надання позивачу статусу біженця та аргументами останнього.
		Водночас, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_4 не надав суду аргументованих доводів чи важливих фактів, які б підтверджували його побоювання переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивачем на надано жодних доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та підтверджували зазначені ним обставини та посилання.
		Позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671.
		В контексті наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4 не довів у встановленому порядку факт переслідувався його в Іраку за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. 
		Так, колегія суддів також враховує висновки Пленуму Вищого адміністративного суду України, який вказав, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. 
		Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
		Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. 
		В матеріалах справи містяться копії заяв-анкет, реєстраційного листка ОСОБА_4, протоколів співбесід, висновків спеціалістів третьої особи щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Враховуючи викладене, вбачається відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними. 
		Стосовно доводів апелянта про те, що шукач притулку не повинен щось доводити, а має лише обґрунтувати своє звернення, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
		Вказаного слідує, що обов'язок доказу покладається саме на особу, яка висловлює це твердження, а тому колегія суддів не враховує зазначені доводи апелянта про невірне застосування відповідачем Стандартів УВКБ. 
		Суд першої інстанції вірно вказав, що з аналізу матеріалів особової справи та пояснень позивача, в діях ОСОБА_4 вбачаються ознаки економічного мігранта, який добровільно залишив свою країну, керуючись причинами особистого характеру. А отже, Державна міграційна служба України при розгляді заяви ОСОБА_4 діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Враховуючи викладене вище, дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги є необґрунтованими та правомірно залишені без задоволення судом першої інстанції. 
		Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
		Не враховуються колегією суддів посилання апелянта на міжнародно-правові акти та практику ЄСПЛ, оскільки в контексті даних правовідносин такі доводи не підтверджують правомірність вимог позивача.
		Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 - без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		(Постанову у повному обсязі складено 11.06.2018)
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                  Ю.А. Ісаєнко          
		 
		 
		Суддя                                                                                                        І.О. Лічевецький
		 
		 
		Суддя                                                                                                        Г.В. Земляна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...