Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5004/958/11 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Договір кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 13.06.2018. Зареєстровано: 15.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 травня 2018 року Справа №5004/958/11 
		 
		Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючий суддя Дужич С.П.,
		суддя Саврій В.А. 
		суддя Огороднік К.М. 
		секретар судового засідання 
		за участю представників сторін:
		представник ГУ ДФС України у Волинській області: ОСОБА_1 (довіреність від 07.02.18)
		сторін: не з'явились;
		третьої особи: не з'явився;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" на ухвалу господарського суду Волинської області, постановлену 28 березня 2018 року суддею Кравчук А.М. у м. Луцьку, у справі №5004/958/11
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк"
		до Приватного підприємства "Лучеськ-Плюс"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2
		про стягнення 3 060 458,82 грн.
		Судом розяснено представнику ГУ ДФС України у Волинській області права та обовязки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України. Заяв про відвід суддів не надходило, клопотань про відкладення судового засідання не надходило. 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		28 березня 2018 року, ухвалою господарського суду Волинської області було задоволено заяву ГУ ДФС у Волинській області про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 листопада 2011 року до виконання, з тих підстав, що строк на пред'явлення наказу до виконання був пропущений стягувачем з поважних, не залежних від стягувача причин, оскільки пропуск строку був зумовлений прийняттям Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", який набрав чинності 15 квітня 2017 року, за яким функції стягувача коштів в дохід держави за виконавчими документами були передані від ОДПІ м. Луцька до ГУ ДФС у Волинській області, внаслідок чого ОДПІ м. Луцька невчасно (з запізненням), лише 14 листопада 2017 року направило наказ стягувачу, що позбавило останнього можливості предявити наказ до виконання в межах строку, передбаченого ч.1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження". 
		ПП "Лучеськ-Плюс", не погоджуючись із постановленою ухвалою, у своїй апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити ГУ ДФС у Волинській області у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 листопада 2011 року до виконання, оскільки господарський суд першої інстанції неправильно встановив час, з якого відбулася законодавча заміна стягувача, що має суттєве значення для справи. Вважає, що Закон України від 21 грудня 2016 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", набрав чинності з 15 квітня 2017 року, проте закон, а відповідно і зміни до ГПК України в частині передачі функцій, набрали чинності з 01 січня 2017 року, тобто заміна стягувача відбулася до того, як державним виконавцем була винесена постанова про повернення наказу без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника майна (30 березня 2017 року). А новий стягувач не був позбавлений права звернутися до суду з заявою про заміну попереднього стягувача у виконавчому провадженні, і наказ мав би повернутися до нового стягувача, що виключало б появу обставин пропущення строку звернення наказу до виконання, передбаченого п.6 ст. 12 Закону.
		Також, вважає посилання суду першої інстанції на обов'язковість судового рішення в контексті практики Європейського суду з прав людини є також безпідставними, оскільки суб'єктами захисту, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є фізичні, юридичні особи, недержавні організації чи групи осіб, отже, застосування практики ССПЛ па користь державного органу не відповідає змісту Конвенції з прав людини та зобов'язанням які взяла на себе держава Україна взятих ратифікують цю Конвенцію.
		ГУ ДФС у Волинській області у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає дане рішення таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Звертає увагу суду на необґрунтованість твердження скаржника про те, що ГУ ДФС у Волинській області мало б звернутися до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, що нібито виключило б появу обставин, які завадили повторно звернути наказ до виконання у строк, передбачений п.6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягувачем за спірним наказом господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 жовтня 2011 року є держава. 
		При цьому, апелянт помилково посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо поновлення процесуальних строків, оскільки зазначені в апеляційній скарзі рішення Європейського суду з прав людини та рішення Верховного Суду України від 06 вересня 2011 року у справі №6-1422цс17 направлені на дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		 
		02 і 18 травня 2018 року, ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за скаргою ПП "Лучеськ-Плюс" та призначено її до розгляду на 31 травня 2018 року.
		У судовому засіданні представник ГУ ДФС України у Волинській області підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу господарського суду Волинської області залишити без змін.
		Представники сторін і третьої особи у судове засідання не з'явились, хоча і були завчасно повідомлені про час і місце судового розгляду, на що вказують повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень. Заяв про відкладення судового засідання не надходило.
		Враховуючи вимоги ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справи в апеляційній інстанції, а також те, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представників сторін і третьої особи.
		 
		Колегія суддів, заслухавши пояснення представника ГУ ДФС України у Волинській області, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила що: 
		01 червня 2011 року, рішенням господарського суду Волинської області, у справі №5004/958/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2011 року, було, зокрема, стягнуто з ПП "Лучеськ-Плюс" 2 900,34 доларів США - державного мита в дохід Державного бюджету України. (т.1, а.с.152-154, 200-202)
		10 жовтня 2011 року, на виконання рішення, господарським судом було видано наказ №5004/958/11-2 про стягнення з ПП "Лучеськ-Плюс" 2 900,34 доларів США державного мита в доход Державного бюджету України з річним строком пред'явлення до виконання до 06 вересня 2012 року. (т.1, а.с.207)
		01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2017 року, відповідно до якого повноваження контролю місцевими державними податковими інспекціями були передані на головні управління ДФС в області.
		Цим Законом внесені зміни до ст. 191, доповнено кодекс статтями 192 і 193, згідно з якими контролюючі органи виконують функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій ст. 193 цього Кодексу. Зокрема, здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або неоплаченнх сум єдиного внеску та інших платежів. Тобто, до функцій ДФС перейшла функція стягнення за наказом в частині стягнення судового збору в користь держави.
		30 березня 2017 року, постановою старшого державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області було повернуто наказ господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 про стягнення із ПП "Лучеськ-плюс" в користь державного бюджету України 2900,34 доларів США державного мита стягувачу - Луцькій ОДПІ, у зв'язку із тим, що у боржника відсутнє майно, кошти, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна та коштів виявилися безрезультатними. (т.2, а.с.130)
		14 листопада 2017 року, листом №2806/8/03-18-0318, Луцькою ОДПІ було скеровано за належністю виконавчі документи до ГУ ДФС у Волинській області. (т.2, а.с.255)
		ГУ ДФС у Волинській області повторно предявляло наказ на виконання, проте, 11 січня та 06 лютого 2018 року, повідомленнями головного державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області було повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку із пропуском встановленого строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, відповідно до ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом 3 років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом 3 місяців. (т.2, а.с.128-129)
		01 березня 2018 року, ГУ ДФС у Волинській області звернулось до господарського суду Волинської області із заявою про поновлення пропущеного строку для предявлення до виконання наказу про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 жовтня 2011 року, з тих підстав, що 15 квітня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", від 23 березня 2017 року відповідно до якого. повноваження контролю місцевими державними податковими інспекціями були передані ГУ Управління ДФС в області. (т.2, а.с.125-126)
		28 березня 2018 року, ухвалою господарського суду Волинської області було задоволено заяву ГУ ДФС у Волинській області про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу господарського суду Волинської області від 10 листопада 2011 року №5004/958/11-2 до виконання. (т.2, а.с.165-166)
		 
		Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
		Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
		Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.
		Частиною 6 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право стягувача у разі пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
		Як встановлено з матеріалів справи, 10 жовтня 2011 року, на виконання рішення господарського суду Волинської області від 01 червня 2011 року було видано наказ №5004/958/11-2 про стягнення з ПП "Лучеськ-Плюс" 2 900,34 доларів США державного мита в доход Державного бюджету України з річним строком пред'явлення до виконання до 06 вересня 2012 року.
		30 березня 2017 року, постановою старшого державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області було повернуто наказ господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 про стягнення із ПП "Лучеськ-плюс" в користь державного бюджету України 2900,34 доларів США державного мита стягувачу - Луцькій ОДПІ, у зв'язку із тим, що у боржника відсутнє майно, кошти, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна та коштів виявилися безрезультатними. (а.с.130)
		В подальшому, а саме - 14 листопада 2017 року, у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України", згідно якого з 01 січня 2017 року, повноваження контролю місцевими державними податковими інспекціями були передані на головні управління ДФС в області, листом №2806/8/03-18-0318, Луцькою ОДПІ було скеровано за належністю виконавчі документи до ГУ ДФС у Волинській області для подальшого провадження стягнення, проте, у відповідь на звернення управління, як нового органу, який провадить стягнення, 11 січня та 06 лютого 2018 року, повідомленнями головного державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області було повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку із пропуском встановленого строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. 
		Відповідно до ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом 3 років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом 3 місяців.
		Відповідно до ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент видачі наказу, вказаний строк переривається, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання.
		Згідно ч.ч.2,3 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження", після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
		Водночас, перехідними положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим законом.
		Відповідно до ст. 329 ГПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. 
		Розглянувши заявлене стягувачем клопотання, обставини в його обґрунтування, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ГУ ДФС у Волинській області пропущено строки для пред'явлення наказу суду №5004/958/11-2 від 10 листопада 2011 року з поважних, незалежних від управління причин.
		На підставі викладеного, враховуючи поважність причин пропуску заявником строків, встановлених для пред'явлення наказу господарського суду до виконання, беручи до уваги тривале невиконання боржником рішення господарського суду від від 01 червня 2011 року у справі №5004/958/11, з огляду на те, що зазначені дії стягувача не суперечать законодавству та не порушують при цьому чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, господарський суд дійшов висновку, що заяву ГУ ДФС у Волинській області слід задовольнити.
		При цьому судом першої інстанції вірно враховано приписи статті 1291 Конституції України, згідно якої судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 
		Згідно з ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Аналогічне кореспондується і з приписами ст. 18 ГПК України.
		Виконання рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язком для боржника. Рішення суду від 01 червня 2011 року боржник зобов'язаний був виконати ще в 2011 році. 
		При цьому, слід врахувати, що боржник - ПП "Лучеськ - Плюс", всупереч приписів статтям 124, 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України, добровільно не виконує судове рішення більше 6 років, що стало причиною недоотримання Державною судовою адміністрацією коштів в розмірі 2900,34 доларів США.
		Необґрунтованим є твердження скаржника про те, що застосування практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) на користь стягувана, як державного органу не відповідає змісту Конвенції з прав людини та зобовязанням, які взяла на себе держава Україна, з огляду на те, що така практика підлягає застосуванню і до самого боржника в контексті невиконанняним обовязкового та остаточного рішення суду.
		Зокрема, Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2018 року по справі №24/234 зазначив, що відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19 березня 1997 року зі справи "Горнсбі проти Греції", рішення від 20 липня 2004 року зі справи "Шмалько проти України").
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
		Таким чином, судова колегія враховуючи, що повного виконання рішення у даній справі не відбулось, а оригінал наказу господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 жовтня 2011 року та копія постанови про повернення виконавчого документа від 30 березня 2017 року на до ГУ ДФС у Волинській області надійшла із значним запізненням - лише 14 листопада 2017 року, у зв'язку з чим стягувач був позбавлений можливості своєчасно повторно пред'явити його для примусового виконання до органів виконавчої служби, та пропущення строку для пред'явлення виконавчого документу було зумовлене також і змінами в законодавстві реорганізації в територіальних органах Державної фіскальної служби України та нового Закону України "Про виконавче провадження", погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Волинської області №5004/958/11-2 від 10 жовтня 2011 року.
		Посилання апелянта на бездіяльність заявника, оскільки останній, зі зміною норм Податкового кодексу, з 01 січня 2017 року ГУ ДФС України у Волинській області повинен був звернутись до суду із заявою про заміну стягувача у справі №5004/958/11, колегія суддів оцінює критично та відхиляє як безпідставні, оскільки стягувачем у даній справі являється держава Україна, а не конкретний державний орган.
		Також, безпідставними є твердження про бездіяльність стягувача з 01 січня 2017 року, оскільки з матеріалів справи встановлено, що 30 березня 2017 року, постановою старшого державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області наказ №5004/958/11-2 було повернуто Луцькій ОДПІ, а 11 січня та 06 лютого 2018 року, повідомленнями головного державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУ юстиції у Волинській області наказ повертався ГУ ДФС України у Волинській області через пропуск 3-мічного строку, що підтверджує дії стягувачів на протязі 2017-го року, направлені на звернення до органів ДВС для виконання наказу №5004/958/11-2
		При цьому, апелянт помилково посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо поновлення процесуальних строків, оскільки зазначені в апеляційній скарзі рішення Європейського суду з прав людини та рішення Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №6-1422цс17, оскільки вони стосуються судових рішень, прийнятих в порядку позовного провадження за результатами розгляду позовів по суті, тоді як у даному випадку не розглядається спір по суті в порядку позовного провадження, а розглядається заява про поновлення строку на пред'явлення наказу для виконання.
		Зазначена правова позиція щодо необґрунтованості ототожнення поняття поновлення строку на оскарження рішення та поновлення строку для предявлення виконавчого документа, викладена в постанові Верховного Суду по справі №922/2440/16 від 15 березня 2018 року.
		Інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.
		Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 234 ГПК України із всебічним, повним та обєктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування ухвали місцевого господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.
		Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 129, 282 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.
		Керуючись ст.ст. 129, 269-275, 276, 281-284, 326, 327 ГПК України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Ухвалу господарського суду Волинської області від 28 березня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лучеськ-Плюс" залишити без задоволення
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
		Справу №5004/958/11 повернути господарському суду Волинської області.
		 
		Головуючий суддя Дужич С.П. 
		 
		Суддя Саврій В.А. 
		 
		Суддя Огороднік К.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...