Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 720/1716/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		05 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 720/1716/15-ц
		Провадження № 14-151цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Магальська сільська рада Новоселицького району Чернівецької області (далі - Сільрада),
		третя особа - ОСОБА_4,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року (у складі судді Ляху Г. О.) та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2016 року (у складі колегії суддів Одинака О. О., Бреславського О. Г., Половінкіної Н. Ю.)
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Сільради, третя особа -ОСОБА_4, про визнання неправомірним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання вчинити дії,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що відповідно до договору дарування від 08 серпня 2002 року вона є власником житлового будинку та господарських споруд, що розташовані на АДРЕСА_1.
		 
		У 2013 році між нею та колишнім власником вказаного будинку ОСОБА_4 виник спір щодо належності земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок та господарські споруди площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1, та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0973 га з кадастровим номером НОМЕР_2. 
		 
		ОСОБА_4 вважав, що ці земельні ділянки належать йому відповідно до отриманих ним державних актів від 15 березня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року.
		 
		Також позивачка зазначала, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований належний їй житловий будинок на АДРЕСА_1, та земельна ділянка, що надана ОСОБА_4 у приватну власність на підставі рішення виконавчого комітету Сільрадивід 18 травня 1995 року, є різними.
		 
		Бажаючи приватизувати земельні ділянки, на яких розташовані її житловий будинок та господарські споруди, ОСОБА_3. звернулася із відповідною заявою до Сільради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок їй у власність. Проте рішенням Сільради від 14 травня 2015 року № 16/05 позивачці відмовлено у задоволенні заяви з тих підстав, що ці земельні ділянки були приватизовані ОСОБА_4 
		 
		Враховуючи те, що вказані у рішенні Сільради підстави відмови у задоволенні загаданої заяви були спростовані рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року, ОСОБА_3 просила визнати неправомірним та скасувати рішення Сільради від 14 травня 2015 року № 16/05 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», а також зобов'язати Сільраду повторно розглянути її заяву про надання дозволу та розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок. 
		 
		Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано зазначене рішення Сільради, яким відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; зобов'язано Сільраду повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, в тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування в межах норм визначених статтею 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року залишено без змін.
		 
		Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 не була приватизована ОСОБА_4, а тому посилання Сільради у своєму рішенні № 16/05 на те, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_4, як на підставу відмови позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства є безпідставним.
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_4звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2016 року та закрити провадження у справі.
		 
		Доводи, наведені у касаційній скарзі
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є спором про право, оскільки спірним рішенням Сільради не вирішувалося питання про право власності чи користування земельною ділянкою, тому такий спір мав розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що суди попередніх інстанцій не врахували.
		 
		Крім того, ОСОБА_4 зазначав, що позивачка не надала доказів, що спірна земельна ділянка перебуває у землях запасу. Навпаки, згідно з листом Чернівецької філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» ця земельна ділянка належить ОСОБА_4, тому відмова Сільради у наданні дозволу на розробку проекту виділення земельної ділянки є законною.
		 
		ОСОБА_3 не заявляла клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, а суд не вжив заходів для встановлення обставин справи.
		 
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано з Новоселицького районного суду Чернівецької області матеріали цивільної справи.
		 
		У квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли письмові пояснення Сільради, у яких остання просила: касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2016 року скасувати.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_4 разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 28 березня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Оскільки одним з доводів касаційної скарги ОСОБА_4 є посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, що і було підставою для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_3 до суду з позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Частиною першою статті 19 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) (у редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_5 до суду з позовом)завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Згідно з частиною другою статті 4 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		 
		КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у пункті 2 частини першої   статті 4  надав визначення публічно-правовому спору, за яким - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		 
		Тобто, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року). Аналогічне визначення містилося й у пункті 7 статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).
		 
		КАС України (у редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_3 до суду з позовом) у статті 17 передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		 
		КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року у частині першій статті 19 розширив перелік спорів, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 
		 
		До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень,дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		 
		У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також ведення особистого селянського господарства (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), як однієї з передумов набуття в подальшому фізичною чи юридичною особою у власність земельної ділянки, тому оспорювання його правомірності має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
		 
		У справі, що розглядається, суди встановили, що на підставі договору дарування від 08 серпня 2002 року ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 отримала у дар житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 10).
		 
		ОСОБА_3 є власником вказаного вище житлового будинку з належними господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2010 року серії НОМЕР_3 (а. с. 12).
		 
		20 серпня 2010 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 серпня 2010 року (а. с. 13).
		 
		15 березня 2012 року ОСОБА_4 отримав держаний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в с. Магала Новоселицького району Чернівецької області, на підставі рішення виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року (а. с. 14, 15).
		 
		15 березня 2012 року ОСОБА_4 отримав держаний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0973 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Магала Новоселицького району Чернівецької області, на підставі рішення виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року (а. с.16, 17).
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2015 року щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Сільради від 18  травня 1995 року в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,1247 га, що перебуває під житловим будинком та розташована на АДРЕСА_1, та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який виданий 15 березня 2012 року ОСОБА_4 у частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,1247 га, що перебуває під житловим будинком та розташована на АДРЕСА_1, - скасовано.
		 
		У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Сільради про скасування рішення виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,35 га та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну площею 0,25 га, який виданий 15 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_4, відмовлено.
		 
		Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 15 січня 2015 року в частині відмови в позові прокурора, поданого в інтересах ОСОБА_4, змінено та виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на ту обставину, що земельна ділянка в с. Магала Новоселицького району Чернівецької області, яка надана ОСОБА_4 у власність згідно з рішенням виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року, та земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1, є одна і та сама земельна ділянка.
		 
		Доповнено мотивувальну частину рішення посиланням на ту обставину, що в результаті прийняття рішення виконавчого комітету Сільради від 14 липня 2010 року № 211 у частині оформлення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, які розташовані на АДРЕСА_1, оформлення та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 не були порушені законні права чи інтереси ОСОБА_4  (а. с. 21?25).
		 
		Рішенням Сільради від 14 травня 2015 року № 16/05 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» відмовлено позивачці в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,11 га на АДРЕСА_1 (а. с. 26).
		 
		Вважаючи відмову Сільради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок порушенням її права на набуття земельних ділянок, посилаючись на вимоги статті 116, 120 ЗК України, ОСОБА_3 просила визнати рішення Сільради про таку відмову незаконним та скасувати його, а також зобов'язати Сільраду повторно розглянути це питання.
		 
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. 
		 
		У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
		 
		Частиною першою статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		 
		Частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
		 
		Земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_1, знаходиться у користуванні ОСОБА_3, адже державний акт на право власності на неї на час укладення договору дарування від 08 серпня 2002 року не отримувався ОСОБА_4, земельна ділянка перебувала у правомірному користуванні попереднього власника, а докази про перехід спірної земельної ділянки у власність останнього спростовані рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року, яке набрало законної сили і є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України (стаття 14 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) та є преюдиційним під час вирішення даної справи відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.
		 
		Разом з тим слід зазначити, що частиною першою статті 118 ЗК України передбачено лише перший етап при передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні громадянина, однак у цьому випадку матеріали справи не містять доказів, що після 2010 року дані про земельну ділянку, якою користується ОСОБА_3 у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок і прибудинкові будівлі та споруди, сформована відповідно до вимог ЗК України і внесено ці дані до кадастру, тому позивачка правомірно звернулася до органу місцевого самоврядування саме із заявою про надання дозволу на розробку землевпорядної документації, що і надасть можливість безпосередньо сформувати земельну ділянку, зазначити її межі та площу.
		 
		Заперечуючи проти позову, Сільрада стверджувала, що земельна ділянка, яку просить передати у власність позивачка, належить ОСОБА_4 на праві власності, та з огляду на це зазначала про законність свого оспорюваного ОСОБА_3 рішення.
		 
		Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивачка має майновий інтерес щодо конкретного об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки, на якій розташований належний їй житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначену ділянку претендує інша фізична особа - ОСОБА_4, суди зробили правильний висновок про існування спору про право цивільне, який не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування створює перепони в реалізації права на отримання ОСОБА_3 земельної ділянки під час здійснення встановленої діючим законодавством процедури щодо надання її у власність.
		 
		Отже, відмова органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є прямою перешкодою у прийнятті позитивного рішення про надання її у власність особі.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
		 
		Щодо висновків судів по суті спору.
		 
		Відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року, яке є преюдиційним для розгляду цієї справи, встановлено, що на території Новоселицького району Чернівецької області є два різні населені пункти: с. Буда та с. Магала, тому земельна ділянка, яка надана ОСОБА_4 у власність згідно з рішенням виконавчого комітету Сільради від 18 травня 1995 року (адреса: с. Магала Новоселицького району Чернівецької області), та земельна ділянка, що розташована на АДРЕСА_1 не є одна і та сама земельна ділянка (а. с. 23, 24).
		 
		Сільрада безпідставно посилалася у своєму рішенні від 14 травня 2015 року № 16/05 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року як на підставу, що підтверджує належність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_4, і, як наслідок - причину відмови позивачці у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок їй у власність.
		 
		Крім того, листом відділу Держгеокадастру у Новоселицькому районі Чернівецької області Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 03 грудня 2015 року № 217 підтверджено, що технічна документація щодо надання у власність земельних ділянок на АДРЕСА_1 до архіву зазначеного відділу не надходила (а. с. 74).
		 
		Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.
		 
		За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України.
		 
		Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		 
		Крім того, у частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		Таким чином, порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України, відповідно до якої складовою частиною порядку приватизації громадянами земельних ділянок, до прийняття остаточного рішення про надання земельної ділянки у власність, є дозвіл органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на розробку проекту приватизації земель. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
		 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без змін її цільового призначення.
		 
		На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень суди зробили правильний висновок, що власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, у тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування, в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.
		 
		При цьому, не встановивши підтверджень наявності права власності у ОСОБА_4 на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Сільради про відмову у наданні дозволу позивачціна розробку проекту землеустрою на згаданий об'єкт нерухомості є незаконним з огляду на положення статті 120 ЗК України.
		 
		З'ясувавши, що оскаржуване рішення Сільради порушує цивільні права та інтереси ОСОБА_3, зокрема, на приватизацію земельних ділянок, на яких розташовані належний їй житловий будинок та господарські споруди, суди правильно задовольнили позов ОСОБА_3
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суду першої інстанції та апеляційної інстанції не вирішується, а судові витрати, понесені заявником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України покладаються на ОСОБА_4, які й сплачені останнім.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 лютого 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Повну постанову складено і підписано 12 червня 2018 року.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко
		С. В. Бакуліна  О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима  І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська  О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
		Л. М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...