Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/445/16 (800/500/15) : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради юстиції.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2018. Зареєстровано: 21.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		18 червня 2018 року 
		 Київ
		 
		справа №800/445/16 (800/500/15)
		адміністративне провадження №П/9901/333/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Гімона М.М., 
		суддів:             Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л., -
		 
		за участю секретаря судового засідання                       Кочерги В.П.;
		учасники справи:
		 
		представник позивача ОСОБА_2,
		представник відповідача ОСОБА_3,                                                  
		 
		розглянувши у судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Вищої ради юстиції (надалі - відповідач, Рада, ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ № 898/0/15-15 від 26 листопада 2015 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді» (надалі - Рішення № 898/0/15-15, Спірне Рішення, Оскаржуване Рішення).
		 
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач, приймаючи Оскаржуване Рішення щодо порушень, допущених позивачем під час розгляду 22, 23 та 25 січня 2014 року клопотань про застосування запобіжних заходів та про надання дозволу на проведення обшуку житла, пропустив річний строк, передбачений частиною четвертою статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на 16 червня 2014 року - час подачі першої заяви про проведення перевірки).
		 
		Окрім того, при обранні дисциплінарного стягнення Радою порушено вимоги статей 86, 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та не враховано, що під час прийняття судових рішень позивач реалізував дискреційні повноваження, за які, згідно з нормами міжнародного права та законодавства України, суддю не може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
		 
		Також відповідачем не дотримано строки направлення прийнятих щодо судді рішень, порушено право на отримання відомостей щодо себе та порушено право на об'єктивний та безсторонній розгляд його справи шляхом проведення закритого розгляду дисциплінарної справи; перевищено свої повноваження та всупереч чинного законодавства України здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судові рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, які здійснюють дисциплінарне провадження.
		 
		У додаткових поясненнях вказав, що відповідачем не надано достовірних доказів того, що Рішення № 898/0/15-15 прийнято відповідно до вимог законодавства шляхом таємного голосування, що за нього проголосувала необхідна кількість членів ВРЮ, відповідачем не встановлено та не доведено всіх необхідних для звільнення за порушення присяги судді складових, а також не доведено, що розгляд дисциплінарної справи стосовно позивача відбувся об'єктивно та незалежно, а рішення прийнято безпосередньо на засіданні. 
		 
		Відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено спеціальні строки проведення Тимчасовою спеціальною комісією (надалі - ТСК) з питань перевірки суддів судів загальної юрисдикції та розгляду ВРЮ висновку ТСК, які є відмінними від строків вчинення процесуальних дій за загальною процедурою розгляду висновку члена ВРЮ, яка визначена вищезазначеним Законом. 
		Зокрема, на думку ВРЮ, строк притягнення судді до відповідальності не закінчився, оскільки строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, та строки для застосування дисциплінарного стягнення (строки давності) не є ідентичними. При цьому до звільнення судді за порушення присяги не може застосовуватись загальний строк накладення дисциплінарного стягнення.
		 
		Вищий адміністративний суд України постановою від 16 березня 2016 року позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, визнав незаконним та скасував Рішення № 898/0/15-15.
		 
		12 липня 2016 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою скасував рішення Вищого адміністративного суду України, а справу передав на новий розгляд до цього суду. Підставою для скасування рішення стало не встановлення судом першої інстанції обставин щодо правильності висновків ВРЮ про дії ОСОБА_4 при винесенні процесуальних судових ухвал та не надання їм правового аналізу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року дану справу прийнято до провадження судді Гімона М.М.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2018 року задоволено заяву про самовідвід судді Гриціва М.І., даного суддю відведено від розгляду справи № 800/445/16(800/500/17).
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року визначено наступний склад колегії суддів для розгляду справи № 800/445/16(800/500/17): головуючий суддя -Гімон М.М., судді: Берназюк Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л.
		 
		Представником позивача надіслані до суду додаткові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що при винесенні Спірного Рішення Рада допустила наступні порушення:
		-          здійснено розгляд справи на підставі заяв, які були подані представником юридичних осіб, без отримання будь-яких документів, які б підтверджували право представництва цих юридичних осіб;
		-          здійснено власне дослідження матеріалів судових справ у кримінальних провадженнях та надано оцінку судовими рішення, що не входить до компетенції ВРЮ;
		-          не взято до уваги ті обставини, що обрання запобіжних заходів та надання дозволу на обшук віднесено до дискреційних повноважень судді;
		-          не встановлено, які конкретні дії позивача, а не факт винесення рішення, містили ознаки порушення присяги;
		-          не обґрунтовано у Спірному Рішенні наявність у діях позивача ознак саме порушення присяги судді, а не дисциплінарного проступку чи суддівської помилки;
		-          не встановлено та не зазначено, яка форма вини мала місце та в чому вона проявлялась;
		-          не зазначено мотивів щодо відхилення аргументів позивача у свій захист щодо відмови витребувати не лише матеріали судових справ, а й матеріали кримінальних проваджень , що свідчить про необ'єктивність розгляду справи ВРЮ, оскільки бралися до уваги лише матеріали, зібрані ТСК;
		-          допущено неоднакове, дискримінаційне ставлення до позивача, оскільки в аналогічних справах Рада взагалі відмовляла у  відкритті дисциплінарних справ у зв'язку зі спливом строків притягнення судді до відповідальності, а надання дозволів на обшук не визнавалось як порушення присяги;
		-          не надано мотивів щодо відмови у клопотанні позивача на проведення закритого розгляду справи;
		-          порушення процесуальних строків щодо надсилання копій рішень, прийнятих стосовно позивача.
		 
		В поясненнях також наголошувалось, що в період з 2014 року по теперішній час, жодних скарг на дії судді ОСОБА_4 не було, як і не було жодних дисциплінарних проваджень, що свідчить про довіру суспільства до судді, враховуючи, що навантаження на суддю було одним із найбільших.
		 
		Відповідачем також надіслано відзив на позовну заяву, після перегляду справи Верховним Судом України, в якому зазначено, що відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя.Рішенням ВРЮ від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 Вища рада правосуддя є правонаступником майна, прав та обов'язків ВРЮ.
		У свою чергу, представник ВРП вказав, що ВРЮ при ухваленні Спірного Рішення не здійснювала перегляд судових рішень та не надавала їм оцінку на предмет правомірності, а лише надавала оцінку діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема вимог про своєчасний, справедливий та безсторонній, неупереджений, незалежний розгляд і вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		 
		Позивачем було надіслано відповідь на відзив ВРП, в якому вказано  наступне:
		-          ВРП протиправно прийняла до свого розгляду висновок ТСК щодо позивача, оскільки закон, на підставі якого діяла ТСК підписаний не уповноваженою особою, тому не міг бути застосований;
		-          ТСК не відповідала вимогам безсторонності так як до її складу не входила більшість суддів, які могли б забезпечити компетентний розгляд справи, а Голова ТСК перебувала у складі політичної партії;
		-          ТСК прийняло висновок за межами строку дії своїх повноважень, тому не могло породжувати жодних правових наслідків, а ВРП не мало право прийняти до розгляду протиправний висновок;
		-          ВРП всупереч вимогам законодавства не прийняв ухвалу про залишення без розгляду висновку ТСК в частині вимог за скаргами заступника Генерального прокурора України, експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_5, оскільки дані заяви подані поза межами повноважень, без достатніх підстав;
		-          ВРП не мала повноважень на встановлення порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки практикою ЄСПЛ встановлено, що скарги на порушення норм Конвенції можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються із національною практикою.
		 
		Представник позивача під час судового засіданняпідтримав доводи позову та просив його задовольнити. Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, надіславши до суду заяву про розгляд адміністративної справи без його особистої участі. 
		 
		Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що Вища рада юстиції при прийнятті Спірного Рішення діяла у відповідності до вимог законодавства, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		 
		Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню.
		 
		Судом встановлені наступні обставини. 
		 
		Указом Президента України від 13 травня 2008 року № 432/2008 ОСОБА_4 призначено на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області строком на п'ять років.
		Указом Президента України від 6 червня 2011 року №644/2011 позивач переведений на посаду судді Дніпровського районного суду м.     Києва в межах п'ятирічного строку.
		 
		Постановою Верхової Ради України від 18 квітня 2013 року №207-VII позивача обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.
		 
		21 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва було внесено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які підозрювалися у вчиненні спільно з іншими невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (надалі КК України) - активна участь у масових заворушеннях 19 січня 2014 року у місті Києві на вулиці Грушевського.
		 
		Ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 22 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		Ухвала щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку не оскаржувалась.
		Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2014 року апеляційні скарги захисників Злидня М.А. та Чернобая О.В. задоволено частково, застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року апеляційні скарги захисників Дроздовського Л.П. та Чернобая О.В. задоволено частково, застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		 
		25 січня 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва було внесено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_12, який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України- активна участь у масових заворушеннях 23 січня 2014 року у місті Києві на вулиці Грушевського поряд із стадіоном "Динамо".
		 
		Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 25 січня 2014 року клопотання задоволено, застосовано до ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 7 лютого 2014 року апеляційну скаргу захисника Божка Д.В. залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
		 
		Застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою позивач мотивував тим, що вони підозрювались у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадськості, існуванням ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме запобіганням спробам переховуватись від органів досудового слідства або суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, а     також продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення. При цьому, позивач виходив з того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.
		 
		Крім того, ухвалами судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 23 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_14 за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1, які належать йому на праві власності.
		 
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 23 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла за місцем проживання ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_5 яка належить Київському національному університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.
		 
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває у володінні ОСОБА_17
		 
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні за місцем реєстрації і фактичного проживання ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_3.
		Зазначені ухвали в апеляційному порядку не переглядались.
		 
		8 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (надалі - Закон № 1188-VII), яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
		Відповідно до статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції, серед іншого, підлягає перевірці у разі прийняття ним рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях, а також рішень про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, у зв'язку з їх участю у таких акціях.
		 
		На адресу ТСК надійшли заяви ОСОБА_19 від 16 червня 2014 року, експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундаці" Берка С.Т. від 13 жовтня 2014 року та заява заступника Генерального прокурора України від 5 грудня 2014 року про проведення перевірки з приводу порушення позивачем норм законодавства України під час прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 та надання дозволів на проведення обшуків.
		 
		9 червня 2015 року за наслідками розгляду зазначених заяв ТСК ухвалила висновок, яким визнала в діях позивача порушення присяги судді та направила висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		 
		Зазначений висновок та матеріали перевірки 20 серпня 2015 року надійшли до Вищої ради юстиції.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Ради від 31 серпня 2015 року вказані матеріали розподілені члену ВРЮ - Бойку А.М.
		 
		23 вересня 2015 року дисциплінарна секція Ради рекомендувала ВРЮ відкрити дисциплінарну справу стосовно позивача.
		 
		Ухвалою відповідача від 24 вересня 2015 року № 685/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно ОСОБА_4 
		 
		В ході розгляду дисциплінарної справи ВРЮ встановила, що в матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 були відсутні і в подальшому не надані копії протоколів огляду місць події, в ході яких оглянуто ОСОБА_8 та ОСОБА_6, допит останнього проведено у нічний час 20 січня 2014 року, а повідомлення про підозру вручене йому в той же день о 21:40 год. після допиту, відсутній протокол затримання ОСОБА_6
		В матеріалах судового провадження про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 були відсутні протокол огляду місця події, в ході яких оглянуто ОСОБА_8, протокол допиту свідка ОСОБА_22, протокол затримання та повідомлення про підозру ОСОБА_8, однак такі документи були надані позивачем під час розгляду дисциплінарної справи.
		 
		В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 ВРЮ встановлено, що під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук ОСОБА_8 та ОСОБА_7, здійснення яких допускається частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК України під час затримання, і має фіксуватись у протоколі затримання. Такі огляди відбувались у нічний час та за відсутності захисників підозрюваних. Допит підозрюваного проведено у часі до вручення повідомлення про підозру.
		 
		В частині обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_12 встановлено, що в матеріалах судового провадження відсутні протоколи допиту свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24 У протоколах допиту свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 не вказано, у рамках якого саме кримінального провадження проводився допит. Під час огляду місця події фактично було проведено особистий обшук підозрюваного, що не узгоджується з частинами третьою, п'ятою статті 208 КПК України і така процесуальна дія проведена без участі захисника. У протоколі затримання підозрюваного не зазначено фактичний час затримання, а його допит проведено до вручення повідомлення про підозру.
		Також в цій частині ВРЮ встановлено, що усі процесуальні дії були проведені в рамках кримінального провадження №12014100000000179, а клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_12 оформлене в межах кримінального провадження №12014100040000273 і відомості про їх об'єднання або виділення відсутні. Таким чином спосіб отримання стороною обвинувачення доказів суперечить передбаченому КПК України порядку, а тому такі докази не можуть визнаватись допустимими чи такими, що свідчать про існування обґрунтованої підозри.
		 
		В частині постановлення позивачем ухвал про задоволення клопотань про надання дозволу на проведення обшуків ВРЮ встановлено, що позивачем не у повній мірі дотримано вимоги частини другої статті 235 КПК України, зокрема, конкретно не визначено речі, які планувалось відшукати, відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, матеріали судових проваджень не містили усіх документів, які у ньому зазначені, а також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає.
		 
		На засіданні 3 листопада 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку рекомендувати ВРЮ внести подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги.
		 
		26 листопада 2011 року за результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи Рада прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
		Приймаючи таке рішення відповідач виходив з того, що позивач, розглядаючи клопотання про обрання міри запобіжного заходу, не обґрунтував чому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання підозрюваними покладених на них процесуальних обов'язків, в порушення вимог статті 372 КПК України, не зазначив в ухвалах жодних доказів та не забезпечив належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечив повного та неупередженого судового розгляду.
		Крім того, ВРЮ вказала, що позивач не забезпечив належне виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а надані ним пояснення не спростовують факту обрання найбільш суворого запобіжного заходу без зазначення наявності обгрунтованої підозри та відповідних ризиків. 
		 
		Не погоджуючись із таким Рішенням, ОСОБА_4 оскаржив його до суду.
		 
		Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції від 15 грудня 2017 року) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		 
		Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведена законність Спірного Рішення, з огляду на наступне.
		 
		Приймаючи Рішення № 898/0/15-15, ВРЮ в діях судді ОСОБА_4 встановлено наявність ознак порушення присяги, що випливають з положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент винесення суддею вищезазначених судових рішень, так і в редакції цього Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення), якими визначено зміст прав, обов'язків та присяги судді. Отже, визначальним у розв'язанні цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях позивача ознак порушення присяги судді.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, що діяла на момент прийняття Спірного Рішення) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		 
		На момент прийняття Спірного Рішення ВРЮ була відповідальним органом за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу та за прийняття рішень стосовно порушень, зокрема, суддями вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98- ВР "Про Вищу раду юстиції" (надалі - Закон № 22/98- ВР, що був чинним на момент прийняття Спірного рішення) повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України та цим Законом.
		 
		Відповідно до статті 32 Закону № 22/98- ВР питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		Правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості визначає Закон N 1188-VII.
		 
		Частиною тринадцятою статті 4 Закону N 1188-VII передбачено, що при Вищій раді юстиції діє Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що, відповідно до статті 1 Закону N 1188-VII, здійснює перевірку суддів у передбачених законодавством випадках за для:
		1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів;
		2) відновлення довіри до судової влади в Україні;
		3) з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності;
		4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
		 
		Судом встановлено, що саме за результатами розгляду висновку ТСК відповідач прийняв Рішення № 898/0/15-15. У висновку ТСК вказала, що позивач при постановленні ухвал в межах судових проваджень № 755/1898/14-к, № 755/1900/14-к, № 755/1897/14-к, № 755/2432/14-к порушив частину першу статті 194, пункт 2 частини першої статті 372, пункт 5 частини другої статті 235, частину третю статті 234 КПК України, норми Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Дані порушення розцінені ТСК як невиконання суддею ОСОБА_4 покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, чим суддя завдав істотної школи демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави. Вищенаведені порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності та неупередженості.
		 
		Приймаючи Спірне рішення, відповідач прийшов до висновку, що суддя ОСОБА_4 вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 ОСОБА_12, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний був оцінити в сукупності всі обставини, чим і порушив частину першу статті 178 КПК України. Також суддя не обґрунтував чому жоден із більш м'яких запобіжних заходів (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на них процесуальних обов'язків.
		 
		Однак, з даними висновками ВРЮ не можна погодитись в повній мірі з огляду на наступне.
		 
		Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
		 
		Частина перша статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
		1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
		2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
		3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
		4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
		5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		 
		Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		 
		Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
		Загальновідомим є те, що судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		 
		Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).
		 
		Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		Враховуючи, що у Спірному Рішенні, як одним із складових порушення ОСОБА_4 присяги суддів, Радою вказано на відсутність оцінки суддею в сукупності всіх обставини справ та відсутності обґрунтування не застосування більш м'яких запобіжних заходів (особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт) до підозрюваних, колегія суддів приходить до висновку, що ВРЮ прийняла оскаржуване рішення без врахування наведених вище складових незалежності слідчого судді під час розгляду вищезазначених клопотань, оскільки наведене твердження ВРЮ носить оціночний характер і містить власну оцінку встановленим у судовому провадженні обставинам, яка не збігається із їх оцінкою, наданою суддею ОСОБА_4, якийвиклав її в своїх ухвалах.
		 
		При цьому суд звертає увагу, що навіть скасовуючи ухвали слідчого судді ОСОБА_4 стосовно запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції застосував вказаним особам більш м'який запобіжний захід на підставі тих самих клопотань слідчого і при цьому не встановив невідповідності змісту клопотань вимогам статті 184 КПК України та не послався на відсутність з боку сторони обвинувачення доказів обґрунтованості підозри у вчиненні особами вищезгаданих кримінальних правопорушень, в той  час як про такі порушення з боку суду першої інстанції вказано у Спірному Рішенні ВРЮ. 
		 
		Отже, наведене вказує, що висновки про наявність цих порушень законодавства при ухваленні позивачем судових рішень зроблені ВРЮ на підставі власної оцінки їх змісту.
		 
		Щодо порушення ОСОБА_4 вимог Кримінального процесуального кодексу України при ухваленні рішення, якими було надано дозвіл на проведення обшуків, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		У Оскаржуваному рішенні ВРЮ встановлено, що позивачем не у повній мірі дотримано вимоги частини другої статті 235 КПК України, зокрема, конкретно не визначено речі, які планувалось відшукати, відсутнє посилання на докази та матеріали кримінального провадження, матеріали судових проваджень не містили усіх документів, які у ньому зазначені, а також в ухвалах зазначено про можливість їх оскарження, хоча такий вид ухвал оскарженню не підлягає.
		Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач, постановляючи ухвали від 25 січня 2014 року, та від 23 січня 2014 року, якими надавався дозвіл на обшук, вказав речі, які планувалось відшукати, зазначивши, що метою обшуку є знаряддя злочину, речі, здобуті злочинним шляхом, тощо. В мотивувальній частині ухвал суду серед знарядь злочинів суддею вказано,що це можуть бути битки, кийки, каністри, пляшки із легкозаймистими сумішами, тощо. Що ж стосується помилкової вказівки на можливість апеляційного перегляду цих ухвал суду, то це, на думку колегії суддів, не може бути підставою для звільнення судді за порушення присяги.
		 
		Також у Спірному Рішенні ВРЮ зазначила, що позивачем не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненому всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		 
		Рада вказала, що суддя ОСОБА_4. не забезпечив належне виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а надані ним пояснення не спростовують факту обрання найбільш суворого запобіжного заходу без зазначення наявності обґрунтованої підозри та відповідних ризиків. Дії, вчинені суддею ОСОБА_4, викликають сумнів у його об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади та свідчать про наявність достатніх підстав для внесення подання про звільнення з посади у зв'язку із порушенням присяги судді.
		 
		Також у Спірному рішенні відповідач прийшов до висновку, що вищезазначені порушення позивачем норм законодавства порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання ним своїх обов'язків та принижують авторитет судової влади і є достатнім для внесення подання про звільнення ОСОБА_4 з посади за порушення присяги.
		 
		Проте, колегія суддів вважає даний висновок необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
		Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України (в редакції, що були чинною на момент прийняття Спірного рішення) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Частиною другою статті 32 Закону № 22/98- ВР визначено, що порушенням суддею присяги є:
		вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
		недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";
		умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
		порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.
		 
		Відповідно до Оскаржуваного рішення підставою для внесення відповідачем подання до ВР України щодо звільнення ОСОБА_4 стало прийняття ним судових рішень із порушенням кримінального процесуального законодавства та без урахування практики Європейського суду з прав людини. 
		Однак, відповідно до частини першої статті 47 Закону України від 7 липня 2010 року№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 2453-VI) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		 
		У свою чергу частиною другою статті 83 Закону № 2453-VI передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
		 
		Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством встановлено, що визначальною ознакою незалежності судді під час здійснення правосуддя є те, що суддя не може нести відповідальності за ухвалене ним рішення. Законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини другої статті 19 Конституції України.ВРЮ не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення.
		 
		Окрім того, необхідно зазначити, що підставою для прийняття Спірного Рішення було дев'ять судових рішень, постановлених одноособово позивачем, з яких шість рішень в апеляційному порядку не переглядались, одне рішення за результатами апеляційного перегляду апеляційним судом залишене без змін, а два рішення, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції вимог процесуального закону, скасовано та обрано підозрюваним ОСОБА_7 та ОСОБА_8 інший вид запобіжного заходу - домашній арешт.
		 
		У свою чергу, суд апеляційної інстанції, змінюючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, вказав, що слідчий суддя не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України - статей 177, 178, 183, 194 КПК України.
		 
		Отже, підставою для скасування судом апеляційної інстанції судових рішень щодо обрання запобіжного заходу до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стало порушення позивачем норм КПК України. У свою чергу, приймаючи Спірне рішення ВРЮ встановила факт порушення позивачем присяги судді, що полягав у порушенні норм процесуального права і недоліків, здебільшого, роботи органів досудового розслідування (відсутність протоколів допиту, протоколів місця події, проведення допиту у нічний час, тощо). 
		 
		Отже, в даному випадку апеляційний суд використав надані йому процесуальним законом повноваження та зробив власну оцінку обставин, яка вплинула на прийняте ним рішення про достатність більш м'якого запобіжного заходу. Слід зазначити, що висновки про достатність або недостатність обґрунтувань чи доказів є оціночним судженням, що ґрунтується на суб'єктивних факторах і є результатом внутрішнього переконання судді.
		 
		Що ж стосується інших ухвал позивача, які в апеляційному порядку не переглядались, тому при прийнятті Спірного Рішення ВРЮ фактично самостійно зробило висновок про наявність порушень законодавства з боку позивача під час розгляду відповідних клопотань слідчого.
		 
		З огляду на це, покладення ВРЮ в основу Спірного рішення висновків про наявність вищевказаних порушень законодавства з боку судді виглядає як оцінка обґрунтованості судових рішень.
		 
		Таким чином,фактично підставою для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності стали висновки відповідача, щодо порушення позивачем норм процесуального права, а не неналежне виконання посадових обов'язків. Однак, відповідно до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ухвалено рішення, повинні стосуватись виключно дій судді, а не оцінки змісту прийнятого ним судового рішення.
		 
		Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судових рішень, винесених позивачем.
		 
		Окрім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції, при перегляді рішень про обрання запобіжних заходів, ухвалених позивачем 22 січня 2014 року, не встановив відсутності необхідності застосувати до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запобіжний захід, а замінив тримання під вартою на більш м'який - домашній арешт. А рішення суду від 25 січня 2014 року щодо обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою взагалі залишено судом апеляційної інстанції без змін.
		 
		З огляду на викладене суд приходить до висновку, що ВРЮ не доведено наявність підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_4 як порушення присяги судді при постановленні ухвал в межах судових проваджень № 755/1898/14-к, № 755/1900/14-к, № 755/1897/14-к, № 755/2432/14-к.
		 
		Окрім того, колегія суддів також зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності. 
		 
		Однак, при прийнятті Оскаржуваного рішення Рада не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; не врахувала стаж роботи позивача на посаді судді, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності він раніше не притягувався, тобто як суддя не допускав свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
		 
		Щодо строку накладання дисциплінарного стягнення до позивача, ВРЮ зазначило про необхідність застосування трьохрічного строку, передбаченого частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
		 
		Доводи позивача про застосування до нього шестимісячного строку притягнення до відповідальності колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
		На час вчинення ОСОБА_4 дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження (22 та 25 січня 2014 року) Закон № 2453-VI не встановлював строків для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
		 
		У свою чергу, частиною четвертою статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI « Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон - № 2453-VI) передбачалось, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		 
		12 лютого 2015 року прийнято Закон № 192-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.
		 
		Відповідно до внесених змін частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР встановлено, що провадження стосовно звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		Згідно з новою редакцією Закону № 2453-V статтею 96 передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		 
		Окрім того, частиною першою статті 97 Закону № 2453-V передбачено перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
		Згідно з пунктом 8 розділу II Закону № 192-VIII заяви і скарги,  подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом , здійснюються відповідно до Закону 2453-V  у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
		 
		Отже, враховуючи вищенаведене, до дня набрання чинності змін до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, законодавством не було встановлено строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати, згідно з частиною другою статті 32 зазначеного Закону, було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки , передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		 
		Таким чином, на момент вчинення позивачем дій, що стали підставою для прийняття Спірного рішення, чинним законодавством взагалі не було встановлено строків для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, а тому є безпідставним твердження про недотримання ВРЮ строків при прийнятті Спірного рішення.
		 
		Доводи представника позивача щодо протиправності прийняття Радою Спірного Рішення на підставі висновку ТСК від 9 червня 2015 року, внаслідок нелігітимності складу ТСК, закінчення строку її повноважень на час прийняття цього висновку, відсутності правової підстави для створення такої комісії, колегія суддів вважає необґрунтованими. Дані обставини не є законними підставами для скасування Спірного рішення, а надання їм оцінки виходить за межі розгляду даної справи, оскільки наводячи ці доводи, представник позивача фактично стверджує щодо протиправності висновку ТСК.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		 
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що Рішення № 898/0/15-15, хоча і прийнято із дотриманням строків, однак не відповідає усім вимогам, закріпленим у статті 2 КАС України, є необґрунтованим, прийнято відповідачем без дотриманням вимог чинного на момент його постановлення законодавства, а тому підлягає скасуванню.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 266 КАС України -
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та його скасування задовольнити.
		 
		Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради юстиції від 26 листопада 2015 року № 898/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його складення.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Головуючий                                                          Гімон М.М.
		 
		Судді                                                                                 Берназюк Я.О.
		 
		                                                                                      Бучик А.Ю.
		 
		                                                                                      Коваленко Н.В.
		 
		                                                                                      Мороз Л.Л.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...