Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 556/2020/15-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2018.
Дата набрання законної сили: 18.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У Х В А Л А
		18 червня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 556/2020/15-ц 
		Провадження № 14-217цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, Володимирецької районної державної адміністрації Володимирецького району Рівненської області, третя особа: територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області, про зобов'язання позачергово надати благоустроєне житло 
		за касаційною скаргою Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2017 року і
		ВСТАНОВИЛА:             
		У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, Володимирецької районної державної адміністрації Володимирецького району Рівненської області, третя особа: територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області, про зобов'язання позачергово надати благоустроєне житло.
		Позовна заява мотивована тим, що в 2004 році ОСОБА_3 призначено на посаду судді Володимирецького районного суду Рівненської області, а з 2010 року його обрано на цю посаду безстроково. Він перебуває на черзі для отримання житла з лютого 2005 року і до цього часу, однак в порушення вимоги частини сьомої статті 44 Закону України «Про статус суддів», виконавчий комітет Володимирецької селищної ради Рівненської області не забезпечив його житлом.
		Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано виконавчий комітет Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області надати ОСОБА_3 благоустроєне житло в смт Володимирець Володимирецького району Рівненської області у вигляді окремого жилого приміщення, що відповідає встановленим санітарно-технічним вимогам, у межах норм жилої площі з урахуванням права на додаткову жилу площу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У касаційнійскарзі Володимирецька селищна рада Володимирецького району Рівненської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що відповідно до частини сьомої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 707, якою затверджено Порядок забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів, законодавець поклав обов'язок із забезпечення судді відповідним житлом саме на місцеві органи виконавчої влади та Державну судову адміністрацію й її територіальні управління, а до обов'язків виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області (органу місцевого самоврядування) належить взяття, перебування та зняття з обліку позивача. Таким чином, суди, ухвалюючи судові рішення, хоча послались на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 07 травня 2012 року в справі             № 21-292а11 та 12 листопада 2014 року в справі № 6-157цс14, але відступили від правових позицій висловлених у них без наведення відповідних мотивів. 
		Крім того, Володимирецька селищна рада Володимирецького району Рівненської області зазначила, що позивачу безпідставно було надано перевагу в забезпеченні житлом перед іншими особами, які також користуються пільгами під час визначення черговості забезпечення житлом, і спір щодо забезпечення позивача благоустроєним житлом уже вирішувався в адміністративному порядку.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Володимирецької селищної ради Рівненської області,витребувано справу із суду першої інстанції та надано особам, які беруть у ній участь, строк для подачі заперечень на касаційні скарги.
		Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися. 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		03 квітня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або ВеликоїПалати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 403 ЦПК України.
		Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що аналіз положень Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (далі - Закон України «Про статус суддів»; у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 707 (був чинним на час виникнення спору), свідчить, що обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді, а дії Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь із забезпечення суддів житлом є додатковими у разі невирішення цього питання органом місцевої виконавчої влади. Такий же висновок застосування вказаних норм матеріального права було викладено, зокрема в постановах Верховного Суду України від 07 травня та 09 жовтня 2012 року в справах за адміністративними позовами суддів до органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади про визнання бездіяльності протиправною та забезпечення благоустроєним житлом (справи № 21-292а11 та № 21-350а12 відповідно).
		До того ж, у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-157цс14, прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції статті 46 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), статті 44 Закону України «Про статус суддів», міститься висновок про те, що правовідносини, що виникли з приводу забезпечення позивача житлом у зв'язку з обранням його суддею, регулюються нормами частини сьомої статті 44 Закону України «Про статус суддів», яка була чинною на момент виникнення у судді права на отримання житла. Разом з тим, спірні правовідносини належать до житлових, до яких належить і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби.
		Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-390цс15 дійшла висновку, що оскільки у статті 46 ЖК Української РСР не встановлено строк та переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків для суддів, призначених на роботу в іншу місцевість, то їх необхідно забезпечувати житлом в порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК Української РСР.
		У постановах Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2016 року у справі № 21-6551а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 21-5930а15 та 21 грудня 2016 року у справі № 815/1277/14 викладено висновок, що спірні правовідносини є житловими та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
		З огляду на зазначене Перша судова палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що справа містить виключну правову проблему й передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики. Вирішення спору у справі пов'язане із визначенням характеру спірних правовідносин та норм права, які слід до них застосовувати, а також порядку забезпечення суддів благоустроєним житлом та осіб, на яких покладено відповідний обов'язок.
		Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.
		Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
		Аналіз судової практики, здійснений з використанням інформації розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, дає підстави стверджувати, що дана категорія справ є досить малочисельною, оскільки Закон України «Про статус суддів» втратив чинність 01 грудня 2012 року, не вважаємо, що в майбутньому кількість справ з тим же предметом і з аналогічних підстав буде зростати. 
		Разом з тим, у постановах Верховного Суду України від 07 травня та 09 жовтня 2012 року (справи № 21-292а11 та № 21-350а12 відповідно) встановлено неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, а саме частини сьомої статті 44 Закону України «Про статус суддів» та висловлено тотожні правові висновки, що обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді, а дії Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь із забезпечення суддів житлом є додатковими у разі не вирішення цього питання органом місцевої виконавчої влади. 
		У постанові ж Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року (справа № 6-157цс14) також встановлено неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права, однак правовий висновок висловлено щодо нормативно-правових актів, які повинні застосовуватися при вирішенні питання про забезпечення житлом судді, а саме: вказане питання повинно вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинними на час обрання суддею.   
		У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі                 № 6-390цс15 міститься правова позиція (правовий висновок) щодо застосування статті 46 ЖК Української РСР. 
		Отже, правові висновки викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду України не є суперечливими між собою.
		Водночас судова практика розгляду спорів у подібних правовідносинах у порядку цивільного судочинства також є сталою протягом останніх декількох років, що вбачається з інформації розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		Європейський суд з прав людини пов'язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. 
		При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
		В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року відсутні посилання на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права. Окрім того, як вже було зазначено Закон України «Про статус суддів» втратив чинність 01 грудня 2012 року. Правові позиції висловлені Верховним Судом України з даного питання не є суперечливими між собою, а практика розгляду спорів у подібних правовідносинах в порядку цивільного судочинства є сталою протягом останніх декількох років. 
		Отже, якісні та кількісні показники розгляду спорів з таким же предметом і з тих же підстав не свідчать про наявність виключної правової проблеми з даного питання. 
		За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду та повертає її колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення», статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області, Володимирецької районної державної адміністрації Володимирецького району Рівненської області, третя особа: територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області, про зобов'язання позачергово надати благоустроєне житло повернути колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - для розгляду касаційної скарги. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко    Судді:     Н.О.Антонюк       Л.М.Лобойко       С.В.Бакуліна       О.Б.Прокопенко      В.В.Британчук       Л.І.Рогач       Д.А.Гудима       І.В.Саприкіна      В.І.Данішевська       О.М.Ситнік        О.С.Золотніков     О.С.Ткачук      О.Р.Кібенко       В.Ю.Уркевич      В.С.Князєв       О.Г.Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...