Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/6472/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		5 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 523/6472/14-к
		провадження № 51-1103 км 18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 ,
		 ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		засуджених ОСОБА_5 ,
		 ОСОБА_6 ,
		захисників ОСОБА_7 ,
		 ОСОБА_8 ,
		 ОСОБА_9 ,
		прокурора ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 вересня 2016 року щодо 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Одеси,
		та
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Тернополя, жителя м. Одеси,
		засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 147 Кримінального кодексу України (далі КК)та пунктами 3, 9 частини другої статті 115 КК.
		1. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини
		 
		1. Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено кожного:за частиною другою статті147КК  до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, за пунктами 3, 9 частини другої статті 115 КК  до покарання увиді довічного позбавлення волі. На підставі ст.70 КК кожному призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим увиді довічного позбавлення волі.
		2. Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 07 вересня 2016 року вказаний вирок залишив без змін.
		3. Як установив суд, 7 січня 2014 року в м. Одесі засуджені, перебуваючи встані алкогольного сп`яніння, умисно утримували неповнолітнього ОСОБА_11 уквартирі ОСОБА_6 з метою вимагання винагороди у розмірі 1000 доларів США в його батьків та/або друзів. Під час утримання в квартирі засуджені завдали потерпілому ударів дерев`яною битою в голову та в тулуб, а ОСОБА_6  кілька ударів ножем. Після того як потерпілий знепритомнів, засуджені зіштовхнули його з балкона шостого поверху з метою приховати вчинений злочин. Негайно виявлений перехожими, потерпілий був доставлений до лікарні, де від отриманих ушкоджень помер.
		2. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		 
		4.У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення.
		5.Аргументуючи заявлені вимоги, захисник вказує на порушення прокурором тасудом першої інстанції права засудженого ОСОБА_6 на суд присяжних;відсутність усправі прямих доказів, які би доводили вчинення ним інкримінованих злочинів; викривлення у вироку пояснень свідків.
		6.Також він посилається на те, що в апеляційному суді як потерпіла брала участь особа, яка не є потерпілою. Крім того, він вважає, що судами було неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, оскільки, на думку захисника, дії засуджених слід було кваліфікувати за частиною другою статті121КК, та зазначає, що це призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 .
		7.Касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 є аналогічною за змістом тадоводами касаційній скарзі його захисника.
		8.Засуджений ОСОБА_5 в касаційній скарзі посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
		9.Аргументуючи заявлені вимоги, він відзначає порушення прокурором та судом першої інстанції його права на суд присяжних,відсутність у справі прямих доказів його винуватості. Він вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки ним було заявлено відвід складу суду і розгляд в суді апеляційної інстанції здійснено за відсутності потерпілої. 
		3. Позиції інших учасників судового провадження
		 
		10.Прокурор ОСОБА_10 частково підтримала касаційні скарги сторони захисту, просила скасувати судові рішення з тієї підстави, що засудженим не було роз`яснено право на розгляд справи судом присяжних, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також вона заявила клопотання про застосування до засуджених  у разі скасування судових рішень  запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		11.Потерпіла ОСОБА_12 надіслала до суду письмові заперечення, в яких просила суд розглядати справу без її участі, заперечила проти задоволення касаційних скарг засуджених та захисника, просила залишити постановлені судові рішення без змін.
		12.Засуджені та їх захисники підтримали свої касаційні скарги в повному обсязі і просили скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		4. Оцінка Суду
		 
		13. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		4.1. Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати
		 
		14. Колегія суддів вважає, що обставини цієї справи вимагають відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (далі  ВСУ). Відповідно до пункту 7 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», колегія суддів у такому випадку зобов`язана передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		15. Також колегія суддів вважає, що ця справа порушує виключні правові проблеми,які мають значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що вимагає передачі справи до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		16. Колегія суддів передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення таких питань:
		 компетенція суду касаційної інстанції розглядати питання, які не були предметом розгляду судів першої та/або апеляційної інстанції;
		 порушення правил статті 284 КПК щодо роз`яснення права на розгляд справи судом присяжних як безумовна підстава для скасування судових рішень;
		 вирішення судом касаційної інстанції питання щодо запобіжного заходу у разі скасування судових рішень.
		4.1.1 Компетенція касаційного суду розглядати питання, які не були предметом розгляду судів першої та/або апеляційної інстанції
		 
		17.У своїх касаційних скаргах сторона захисту заявляє про порушення права засуджених на розгляд їхньої справи судом присяжних, обґрунтовуючи це тим, що прокурор і суд першої інстанції не дотрималися вимог частин першої та другої статті 384 КПК, а саме: не роз`яснили засудженим право нарозгляд їх справи судом присяжних під час досудового розслідування і під час підготовчого судового розгляду.
		18.Колегія суддів зауважує, що,як свідчать матеріали провадження, питання про порушення права на розгляд справи судом присяжних не ставилося стороною захисту та іншими учасниками провадження під час апеляційного оскарження вироку суду. Більше того, про це порушення також не заявлялося під час розгляду в суді першої інстанції;навпаки, засуджені відмовилися від розгляду справи судом присяжних (докладніше див. нижче пункт 34 і наступні).
		19.Колегія суддів вважає, що касаційний суд не має повноважень розглядати питання, які не були поставлені сторонами перед судами, рішення яких оскаржуються в касаційному порядку.
		20.Засада змагальності в судовому процесі передбачає, крім іншого, що предмет тамежі судового розгляду,  а, відповідно, й предмет та межі судового рішення, прийнятого за результатами розгляду,  визначаються тими питаннями, які сторони ставлять перед судом. 
		21.Це чітко випливає з положення частини першої статті 22 КПК, яка передбачає:
		«Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом».
		22.Принцип, закладений у цьому положенні, знаходить розвиток і конкретне застосування в інших положеннях КПК. 
		Частина третя статті 26 КПК передбачає, що
		«… суд у кримінальному провадженні вирішу[є] лише ті питання, що винесені на[його] розгляд сторонами…»
		Частина перша статті 404 КПК встановлює, що
		«Судапеляційноїінстанціїпереглядаєсудовірішеннясудупершоїінстанціївмежахапеляційноїскарги».
		Такий же принцип діє в касаційній інстанції, оскільки частина друга статті 433 КПК також встановлює, що
		«Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої таапеляційної інстанцій у межах касаційної скарги».
		23.Таким чином, суд будь-якої інстанції не вправі доповнювати ці питання, змінювати їх або іншим чином впливати на їх формування, тим самим змінюючи межі та предмет судового розгляду. Найбільш виразно цю заборону визначено вчастині першій статті 337 КПК,  яка також є одним із проявів засади змагальності, що передбачає: 
		«Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею».
		24.Положення, яке ставить межі судового розгляду в залежність від позицій сторін, має імперативний характер, і вживання частки «лише»(тобто «тільки», «виключно») в частині третій статті 26 КПК не залишає сумніву в тому, що суд не вправі вирішувати питання, які не винесено на його розгляд сторонами.[1]
		25.Якщо суд за власною ініціативою розглядатиме питання, які сторона або сторони не поставили перед ним, він неминуче перебиратиме на себе функції сторони у справі, що прямо суперечить положенням частини третьої статті 22 КПК:
		«Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу».
		26.Крім того, це також буде втручанням у самостійне обстоювання стороною правової позиції, що суперечитиме частині першій статті 22 КПК.
		27.Повертаючись до меж касаційного перегляду, слід зазначити, що відповідно до статті 424 КПК у касаційному порядку розглядаються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення апеляційного суду щодо рішень суду першої інстанції. Тобто касаційна інстанція переглядає рішення судів,постановлені ними за тими питаннями, які було винесено на їх розгляд сторонами, атакож процедуру розгляду цих питань. 
		28.Враховуючи, що рішення судів сформовані позиціями сторін у відповідних судових розглядах, касаційний суд вправі переглядати ці рішення судів лише зпитань, які були винесені на їхній розгляд сторонами і які суди першої або апеляційної інстанції мали можливість розглянути і вирішити. Відповідно, касаційна інстанція не вправі розглядати ті питання, які не були попередньо поставлені сторонами перед судами нижчих ланок, рішення яких оскаржуються івперше з`явилися вкасаційній скарзі сторони та.
		29. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що стаття 424 в сукупності та взаємозв`язку зі статтями 22, 26, 404 КПК не надає касаційному суду повноваження розглядати питання, які не було розглянуто судами першої таапеляційної інстанцій, якщо сторона мала можливість їх поставити і не поставила перед відповідними судами в належний час та спосіб. Тому колегія суддів вважає, щов задоволенні касаційної скарги в цій частині має бути відмовлено саме на підставі невичерпання стороною можливостей заявити про це порушення в судах першої та апеляційної інстанцій.
		30. Колегія суддів вважає, що це питання стосується не лише кримінальної юрисдикції, а має значення також для інших юрисдикцій, в яких принцип змагальності проводиться ще більш послідовно. Тому опрацювання єдиних підходів у цьому питанні для всіх юрисдикцій має значення не тільки для формування практики касаційних судів, але й для судової системи в цілому, оскільки запобігатиме маніпуляціям сторін на різних стадіях судового процесу.
		4.1.2. Порушення порядку роз`яснення права на розгляд судом присяжних з погляду забезпечення відповідного права обвинуваченого
		 
		31.За матеріалами провадження, до суду першої інстанції було передано обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_5 обвинувачувався вучиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115 КК тачастиною четвертою статті 189 КК, а ОСОБА_6  в учиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 189 КК. Таким чином, при переданні обвинувального акта до суду ОСОБА_5 мав право на розгляд його справи судом присяжних.
		32.У справі відсутні підтвердження тому, що суд під час підготовчого засідання роз`яснив ОСОБА_5 це право або з`ясовував його думку з цього приводу. Зогляду на це, в колегії суддів не викликає сумніву, що суд порушив порядок роз`яснення цього права, встановлений статтею 384 КПК утому тлумаченні, яке надав цьому положенню ВСУ в постанові від 25червня 2015 року в справі №5?111кс15.
		33.У подальшому, коли під час судового розгляду було пред`явлено змінене обвинувачення, і вже ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачувалися у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 115 КК, суд роз`яснив їм обом право на розгляд їхньої справи судом присяжних. 
		34.Обидва обвинувачені, кожен з яких був представлений захисником, після цього роз`яснення категорично відмовилися від розгляду справи судом присяжних інаполягали на продовженні та завершенні судового розгляду тим же складом суду. Матеріали провадження не дають підстав вважати, що всторони захисту існували будь-які перешкоди зробити вибір на користь суду присяжних після роз`яснення такого права судом.
		35. Сторона захисту також не порушувала це питання в апеляційному суді (див. пункт 18 вище) , щосвідчить про те, що розгляд справи без участі присяжних був свідомим рішенням сторони захисту.
		36.У такій ситуації колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 25червня 2015 року усправі №5?111кс15, а саме:
		«е) невиконання судом під час підготовчого судового засідання вимог статті 384 КПК є безумовною підставою для скасування судових рішень вищими судами».
		37. На обґрунтування свого висновку ВСУ навів такі міркування:
		«Статтею 384 КПК визначено, що прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. При цьому письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Суд також зобов`язаний роз`яснити право на розгляд справи судом присяжних під час підготовчого судового засідання та у разі, якщо обвинувачений заявить таке клопотання, призначити кримінальне провадження до розгляду саме таким складом суду.
		Інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватись до реалізації такого права і його рішення зцього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки у такому випадку будуть дотримані засади кримінального провадження, в тому числі йзабезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим».
		38.Не заперечуючи важливості забезпечення обвинуваченому права упередбачених законом випадках вільно вибрати, яким судом буде розглядатися його справа, колегія суддів однак вважає за необхідне відступити від цього правового висновку з наступних міркувань.
		39.Не викликає заперечень, що найкращим способом інформування підозрюваного чи обвинуваченого про його право на розгляд його справи судом присяжних є саме роз`яснення цього права прокурором до складання обвинувального акта і судом  на підготовчому засіданні. Саме такий порядок запобігає ускладненням судового розгляду, оскільки забезпечує визначеність з самого початку. 
		40.Водночас колегія суддів вважає, що Верховний Суд України, визначивши порушення такого порядку як безумовну підставу для скасування судових рішень, прирівняв поняття «кращий спосіб» до поняття «єдино можливий спосіб», поставивши формальне дотримання ритуалу вище за реальне забезпечення прав особи та її вільний і свідомий вибір.
		41.Якщо повернутися до обставин цієї справи, то суд першої інстанції, виявивши під час судового розгляду, що обвинуваченому на підготовчому засіданні небуло роз`яснено право на розгляд його справи судом присяжних, роз`яснивши це право вже під час судового розгляду й отримавши категоричну відмову від розгляду судом присяжних, мав повернутися до стадії попереднього судового засідання, з єдиною метою  знову роз`яснити це право. Однак, повернувшись на цю стадію, суд фактично анулює результати судового розгляду і буде змушений повторно проводити громіздкий та складний судовий розгляд. Затаких обставин, алгоритм, передбачений у статті 384 КПК в тлумаченні ВСУ внаведеному висновку, який є кращим за звичайних обставин, перетворюється на свою протилежність.
		42.На думку колегії суддів, висновок ВСУ, який змушує суд  заради формального дотримання порядку, яке ніяк не впливає на забезпечення реального права на розгляд справи судом присяжних,  неефективно витрачати суспільні ресурси і порушувати право на розумний строк розгляду справи, має бути змінений.
		43.Колегія суддів вважає, що відсутність роз`яснення судом обвинуваченому на підготовчому засіданні права на суд присяжних не може бути безумовною підставою для скасування судових рішень. Істотність такого порушення і його значення для забезпечення права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд має вирішуватися залежно від того, чи було обвинуваченому забезпечено реальну можливість зробити вибір на користь суду присяжних допостановлення судом вироку. Це питання має вирішуватися,зважаючи на всі обставини справи, включаючи час і спосіб роз`яснення цього права, позицію захисту під час судового розгляду та інші чинники, які можуть вплинути на вільний вибір обвинуваченим складу суду, що розглядатиме його справу.
		4.1.3. Вирішення касаційним судом питання щодо запобіжного заходу у разі скасування судових рішень
		 
		44.Залежно від рішення суду касаційної інстанції щодо оскаржених судових рішень перед касаційним судом постане також виключна правова проблема застосування запобіжного заходу у разі скасування оскаржених судових рішень. 
		45.Колегія суддів зауважує, що на сьогодні засуджені в цій справі позбавлені свободи на підставі вироку суду, що набрав законної сили. У випадку скасування судових рішень, вирок як правова підстава для їх тримання під вартою перестане існувати. Подальше їх тримання під вартою без судового рішення буде порушенням статті 29 Конституції України та статті 5 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі  Конвенції).
		46.КПК не містить положень, які б прямо передбачали повноваження касаційної інстанції вирішити це питання і процедуру для його вирішення.
		47.Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду має непослідовну практику ізцього питання. Деякі колегії суддів обирають запобіжний захід: див., наприклад, постанови від 22 березня 2018 року у провадженні № 51-900км18 (справа №754/10211/15-к)[2], від 19квітня 2018 рокуу провадженні № 51-658км18 (справа № 221/1466/15-к)[3]. Інші колегії приймають рішення вважати продовженим запобіжний захід: див. наприклад, постанову від 01 березня 2018 року упровадженні №51?645км18 (справа №466/9158/14-к)[4].
		48.На думку колегії суддів, жоден із цих варіантів вирішення проблеми не задовольняє вимог статті 29 Конституції України та статті 5 Конвенції.
		49.Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) уже визнавав порушення статті 5§4 Конвенції, коли суди, включаючи Верховний Суд України, виносили рішення щодо запобіжного заходу без дотримання гарантій статті 5 Конвенції. Так, у рішенні «Закшевський проти України» ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли апеляційний суд, направляючи справу на новий судовий розгляд, постановив, без жодного обґрунтування і встановлення строку, що запобіжний захід увигляді тримання під вартою вважається продовженим. Аналогічно вчинив і Верховний Суд України. ЄСПЛ зазначив, що «рішення обох судів не наводили жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою. Суд вже досліджував у численних справах проти України питання перегляду законності тримання під вартою після завершення досудового розслідування і дійшов висновку, між іншим, що через відсутність ясних вимог, що зобов`язуються суди першої інстанції обґрунтовувати свої рішення щодо тримання під вартою і встановлювати строк такого заходу, українське законодавство на той час не передбачало процедури, що задовольняє вимоги статті 5 § 4 Конвенції».[5]ЄСПЛ не бачив підстав відступати від своїх висновків і в цьому випадку та визнав порушення статті 5 § 4 Конвенції.
		50.У рішенні «Корнейкова проти України», ЄСПЛ дав певне узагальнення процесуальних вимог, які стаття 5 § 4 Конвенції визначає для вирішення питання про тримання під вартою:
		«Суд нагадує, що за змістом статті 5 § 4 Конвенції, затримана або така, що тримається під вартою, особа вправі порушити питання щодо перегляду судом процесуальних та матеріальних умов, суттєвих для «законності», у значенні статті 5§1, його або її позбавлення свободи. Хоча не завжди необхідно, щоб під час передбаченої статтею 5 § 4 процедури діяли гарантії, які вимагаються відповідно до статті 6 § 1 для кримінального і цивільного судового розгляду, але вона повинна мати судовий характер і забезпечувати гарантії, що відповідають розглянутому виду позбавлення волі. Розгляд має бути змагальним ізавжди забезпечувати «рівність сторін». Рівність сторін не забезпечується, якщо адвокату не надано доступу до тих документів у слідчій справі, які є суттєвими для ефективного спростування законності тримання під вартою його клієнта.
		Крім того, затримана особа, як правило, має право на участь услуханні, на якому розглядається питання її тримання під вартою. Цеособливо важливо, коли є необхідність надати нові доводи щодо звільнення або коли доводи є тісно пов`язаними з характером та особистими обставинами заявника».[6]
		51.У всіх випадках розгляд питання стосовно запобіжного заходу вимагає дослідження доказів щодо обставин, які є суттєвими для вирішення цього питання.[7] Особливо це важливо, коли питання про запобіжний захід розглядається через значний час після попереднього його розгляду судами, оскільки через сплив часу та зміну обставин суд не може покладатися на висновки попередніх судових розглядів, а має оцінити всі обставини заново.
		52.ЄСПЛ неодноразово визнавав порушенням статті 5 § 3 Конвенції випадки, коли національні суди продовжували тримання заявника під вартою, використовуючи стереотипні формулювання без розгляду конкретних фактів.[8]Практика, наведена у пункті 47 вище, не узгоджується з цими вимогами.
		53.Крім того, Конституційний Суд України (далі  КСУ) рішенням від 23 листопада 2017 року[9]визнав неконституційним положення, що міститься у третьому реченні частини третьої статті 315 КПК, яке передбачає:
		«За відсутності зазначених клопотань[щодо обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу] сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим».
		54.Хоча КСУ цим рішенням визнав неконституційним положення, що регулює підготовче засідання всуді першої інстанції, однак колегія суддів не вбачає підстав вважати, що його значення обмежується лише цією окремою стадією судового розгляду, і переконана, що воно стосується повноважень будь-якого суду набудь-якій стадії кримінального процесу приймати рішення щодо застосування запобіжного заходу без відповідного клопотання сторін, за власною ініціативою. 
		55.Як зазначив КСУ в цьому рішенні:
		«… продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади».
		56.Таким чином, на думку колегії суддів, касаційний суд не може прийняти рішення щодо запобіжного заходу, не провівши  за клопотанням сторони  розгляду, в якому сторонам буде надана можливість надати докази і аргументи за і проти застосування запобіжного у вигляді тримання під вартою, а також не навівши відповідних мотивів для такого рішення, які ґрунтуються на вивченні особливих обставин справи.
		57.У той же час законодавець не передбачив такої процедури при здійсненні касаційного провадження. Більше того, враховуючи особливості касаційного розгляду, законодавець навіть не надав касаційному суду повноважень здійснювати перегляд рішень судів нижчого рівня стосовно застосування запобіжних заходів.
		 
		Враховуючи викладене, керуючись ч. 2 ст. 376, статтями 434-1, 434-2, 441, пунктом 7 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року№ 2147-VIII,колегія суддів постановила:
		Кримінальне провадження щодо  ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Колегія суддів розуміє, що є виключення з цього загального принципу, зокрема, передбачені частиною другою статті 404 та останнім реченням частини другої статті 433 КПК. Однак обставини цієї справи підстав для застосування цих виключень не дають.
		 
		[2]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73001336
		 
		[3]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73627735
		 
		[4]http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72525277
		 
		[5]Zakshevskiy v.Ukraine,no.7193/04, § 100, 17 March 2016, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-161407
		 
		[6]Korneykova v.Ukraine, no.39884/05, §§ 68-69,19 January 2012
		 
		[7] Див., наприклад, Becciev v. Moldova, no. 9190/03, § 74, 4 October 2005
		 
		[8] Див., наприклад, Orlovskiy v. Ukraine, no. 12222/09, 2 April 2015.
		 
		[9]Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України, справа № 1-28/2017, 23листопада 2017 року, № 1-р/2017, http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-17/print1443618268312925

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...