Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/10982/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2018.
Дата набрання законної сили: 05.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		5червня 2018року
		м.Київ
		Справа №243/10982/15-ц
		Провадження №14-81цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача  ГудимиД.А.,
		суддів: АнтонюкН.О., БакуліноїС.В., БританчукаВ.В., ДанішевськоїВ.І., ЗолотніковаО.С., КнязєваВ.С., КібенкоО.Р., ЛобойкаЛ.М., ЛященкоН.П., ПрокопенкаО.Б., РогачЛ.І., СаприкіноїІ.В., СитнікО.М., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також  позивач) до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи  Моторного (транспортного) страхового бюро України, про відшкодування майнової та моральної шкоди
		за заявою позивача про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року, ухваленого колегією суддів у складі: ЖдановоїВ.С., КанурноїО.Д., ОсипчукО.В., й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22серпня 2017року, постановленої колегією суддів судової палати у цивільних справах у складі: ВисоцькоїВ.С., МаляренкаА.В., ТкачукаО.С.
		Учасники справи:
		 позивач: ОСОБА_1 (представник  адвокат Гуревич Максим Геннадійович), 
		 відповідачі:Міністерство оброни України, Державна казначейська служба України, 
		 третя особа без самостійних вимог: Моторне (транспортне) страхове бюро України.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. 10листопада 2015року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 1лютого 2015року на автодорозі «Київ-Харків-Довжанське» біля м.Словянськ Донецької області з вини механіка-водія військової частини польової пошти НОМЕР_1 , яка розташована у м.Новоград-Волинський, молодшого сержанта ОСОБА_2 , під час проходження останнім військової служби та виконання військових обов`язків сталася дорожньо-транспортна пригода (далі  ДТП). Внаслідок ДТП позивач і його дружина з донькою отримали тілесні ушкодження, а належний позивачеві на праві власності автомобіль марки «NISSAN ALMERA», реєстраційний номер НОМЕР_2 ,  значні механічні пошкодження. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 415 Кримінального кодексу України було закрите у зв`язку відсутністю в діях водія складу кримінального правопорушення.
		2. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 182824,77грн на відшкодування вартості ремонту пошкодженого автомобіля та 50тис.грн на відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3. 27червня 2016року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув з Міністерства оборони України через Державну казначейську службу України на користь позивача 182824,77грн на відшкодування майнової шкоди, 30тис.грн  на відшкодування моральної шкоди та 12462,64грн судових витрат і зобов`язав Державну казначейську службу України списати з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 225287,41грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
		4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії водія БМП-2 не відповідали приписам пункту 12.1.Правил дорожнього руху України та стали причиною ДТП, що встановлено постановою Військової прокуратури сил антитерористичної операції Військової прокуратури Донецького гарнізону від 29жовтня 2015року та висновком судової автотехнічної експертизи №341 від 25серпня 2015року. 
		5. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що Міністерство оборони України як володілець джерела підвищеної небезпеки має нести відповідальність за заподіяну ним матеріальну та моральну шкоду. А тому встановлена висновком судової автотоварознавчої експертизи №57-28 від 5квітня 2016року ринкова вартість автомобіля в розмірі 170524,77грн, витрати пов`язані зі зберіганням автомобіля на автостоянці «Атлант-М На Гагаріна» у сумі 12300грн, а також заподіяна позивачу внаслідок пошкодження його майна моральна шкода у розмірі 30тис.грн мають бути стягнені з Міністерства оборони України.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		6. 18жовтня 2016року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове про відмову у задоволенні позову.
		7. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачами у справі визначені Міністерство оборони України та Державна казначейська служба України, однак володільцем джерела підвищеної небезпеки (БМП-2) згідно з довідкою військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 17жовтня 2016року №Е08ЖТ7398 на час скоєння ДТП була військова частина польова пошта НОМЕР_1 , яка відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу (далі також  ЦК) України повинна нести відповідальність з відшкодування шкоди, спричиненої позивачу внаслідок порушення Правил дорожнього руху військовослужбовцем цієї військової частини.
		8. Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції керувався також тим, що військова частина польова пошта НОМЕР_1 має статус юридичної особи.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9. 7листопада 2016року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року та залишити в силі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27червня 2016року.
		10. 22серпня 2017року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року.
		Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
		11. 21листопада 2017року відповідно до пунктів 1 і 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі також  ЦПК) України в редакції, чинній на той час, позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22серпня 2017року (далі також  заява).
		12. Підставою для перегляду зазначених судових рішень вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 1187 ЦКУкраїни, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах закріпленого у вказаній статті припису матеріального права. Обґрунтовуючи заяву, вказує на те, що суди по-різному визначали володільця військового майна (Міністерство оборони України чи військову частину), якого зобов`язували відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		13. 6березня 2018року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржив рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22серпня 2017року з підстав неоднакового застосовування норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної, кримінальної та господарської), реквізити рішень яких вказав у заяві.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
		15. На підтвердження підстав подання заяви позивач вказує на такі судові рішення як на зразки для порівняння, в яких, на його думку, судами касаційної інстанції неоднаково (інакше, ніж в його справі) застосована стаття 1187 ЦК України:
		- ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17жовтня 2011року у справі №6-3562св11 та колегії суддів судової палати у кримінальних справах цього ж суду від 20березня 2012року у справі №5-164к12,
		- постанову Вищого господарського суду України від 5травня 2014року у справі №922/951/13-г,
		- ухвалу від 31березня 2010року у справі №6-16259св07, постановлену колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як судом касаційної інстанції. 
		16. У заяві позивач зазначає, що в ухвалах від 17жовтня 2011року у справі №6-3562св11 та від 20березня 2012року у справі №5-164к12 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (колегії суддів судових палат у цивільних і кримінальних справах відповідно) висловив позицію, про те що обов`язок відшкодувати шкоду, спричинену загибеллю військовослужбовця, покладено на Міністерство оборони України.
		17. У постанові від 5травня 2014року у справі №922/951/13-г Вищий господарський суд України висловив позицію, що саме на державу в особі Міністерства оборони України покладено обов`язок відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій і бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними повноважень. Аналогічну до цієї позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 21жовтня 2014року у справі №3-86гс14.
		18. Натомість, в ухвалі від 31березня 2010року у справі №6-16259св07 Верховний Суд України дійшов висновку, що шкоду, завдану внаслідок вибуху боєприпасів, має бути відшкодовано солідарно Міністерством оборони України та військовою частиною.
		19. Також позивач вказує на невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 21жовтня 2014року у справі №3-86гс14 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах припису статті 1187 ЦК України.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
		(1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 1187 ЦК України у подібних правовідносинах
		20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення із заявою, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема: 1)у різному тлумаченні судами змісту цих норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників відповідних правовідносин; 2)у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; 3)у застосуванні різних таких норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або в поширенні дії юридичних норм на певні правовідносини в одних випадках і у незастосуванні цієї ж норми до аналогічних відносин в інших випадках; 4)у різному застосуванні правил аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
		22. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		23. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідальність за статтею 1187 ЦК України з відшкодування шкоди, завданої майну позивача внаслідок порушення Правил дорожнього руху військовослужбовцем військової частини, повинна нести військова частина, яка має статус юридичної особи та є володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдана шкода.
		24. Натомість, у наданій позивачем для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 5травня 2014року у справі №922/951/13-г суд касаційної інстанції з посиланням на статтю 1187 ЦК України дійшов висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними повноважень покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. У вказаній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що саме на Міністерство оборони України як на центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема, боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, зокрема, у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку.
		25. Отже, у порівнюваній справі, як і в справі, що переглядається, йде мова про шкоду, завдану майну джерелом підвищеної небезпеки, яке є військовим майном і закріплене за військовою частиною.
		26. У постанові Вищого господарського суду України від 5травня 2014року у справі №922/951/13-г та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22серпня 2017року у справі №243/10982/15-ц, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року, про перегляд яких подана заява, неоднаково застосовані одні і ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Різне тлумачення судами змісту статті 1187 ЦК України зумовило різні висновки про наявність/відсутність юридичних обов`язків учасників відповідних правовідносин.
		27. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		28. Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		29. Діяльність із використання, зберігання й утримання військовими частинами бойової техніки, зокрема БМП-2, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.
		30. У відповідності до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		31. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
		32. Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.
		33. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		34. Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
		35. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
		36. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
		37. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно  це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також  ЗСУ).
		38. Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
		39. Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
		40. Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
		41. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
		42. У судових рішеннях, про перегляд яких просить позивач, суди апеляційної та касаційної інстанцій встановили, що БМП-2 №Е08ЖТ7398 на час ДТП перебував на балансі військової частини  польова пошта НОМЕР_1 і належав їй на праві оперативного управління. Відтак, висновки судів про те, що ця військова частина відповідно до статті 1187 ЦКУкраїни повинна нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є обґрунтованими, а норми права у рішеннях, про перегляд яких подана заява, були застосовані правильно.
		43. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17жовтня 2011року у справі №6-3562св11 й ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах цього ж суду від 20березня 2012року у справі №5-164к12 суд надав оцінку підставності стягнення з Міністерства оборони України матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю військовослужбовця при виконанні ним службових обов`язків, та не робив висновків, щодо застосування статті 1187 ЦК України.
		44. Оскільки правовідносини між учасниками вказаних справ не є подібними до правовідносин учасників справи за участю позивача, і в цих справах суди встановили різні фактичні обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17жовтня 2011року у справі №6-3562св11 й ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах цього ж суду від 20березня 2012року у справі №5-164к12 не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
		45. В ухвалі від 31березня 2010року у справі №6-16259св07, постановленій колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як судом касаційної інстанції, сформульований висновок про наявність у подібних правовідносинах підстав для солідарної відповідальності військової частини та Міністерства оборони України.
		46. Відповідно до частини першої статті 541 ЦКУкраїни солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Втім, у правовідносинах за участі позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність Міністерства оборони України та військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
		(1.2) Щодо невідповідності ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 1187 ЦК України
		47. У постанові від 21жовтня 2014року у справі №3-86гс14 судові палати у господарських, цивільних і кримінальних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що на Міністерство оборони України як на центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку. У цій справі суд вказав, що обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій і бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.
		48. У справі, рішення в якій є предметом перегляду, суд касаційної інстанції дійшов іншого правового висновку, згідно з яким відповідальність за заподіяну військовим майном шкоду повинна нести військова частина, а не Міністерство оборони України, оскільки саме вона є володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		49. Таким чином, існує невідповідність ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 21жовтня 2014 року у справі №3-86гс14 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 1187 ЦК України.
		50. З огляду на те, що законодавство України чітко врегульовує питання відповідальності військових частин ЗСУ за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (див. пункти 30-41 цієї постанови), і норми права в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої просить позивач, були застосовані правильно, Велика Палата Верховного Суду у цій справі відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 21жовтня 2014 року у справі №3-86гс14, щодо застосування статті 1187 ЦКУкраїни.
		(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
		(2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
		51. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		52. Враховуючи те, що у справі, яка переглядається, положення статті 1187 ЦК України судами апеляційної та касаційної інстанції застосовано правильно, Велика Палата Верховного Суду вважає, що узадоволенні заяви слід відмовити.
		(2.2) Висновки про правильне застосування норм права
		53. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦКУкраїни шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		54. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні з`ясувати, який суб`єкт і на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		55. Шкода, заподіяна об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною.
		Керуючись пунктами 1 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті3605 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення, пунктом 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 18жовтня 2016року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22серпня 2017року залишити без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідачД.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.ЛященкоС.В.БакулінаО.Б.ПрокопенкоВ.В.БританчукЛ.І.РогачВ.І.ДанішевськаІ.В.СаприкінаО.С.ЗолотніковО.М.СитнікО.Р.КібенкоВ.Ю.УркевичВ.С.КнязєвО.Г.ЯновськаЛ.М.ЛобойкоПовний текст постанови підписаний 21 червня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...