Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/1872/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки; Порушення вимог режиму радіаційної безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2018.
Дата набрання законної сили: 14.06.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 червня 2018 року
		м. Київ
		справа № 366/1872/17
		провадження № 51-1916км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, наухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110060000032, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Залісся Чорнобильського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що немає судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.1 ст.267-1КК України.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Іванківського районного суду Київської області від 20 липня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 267-1 КК України до покарання увиді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щостановить 850 грн.
		Місцевий суд, урахувавши положення ст. 74 Сімейного кодексу України, ст.183Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 96-2 Кримінального кодексу України, діючи відповідно до приписів ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі  Конвенція), не знайшов підстав для застосування спеціальної конфіскації згідно ст. 96-1 КК України речового доказу  автомобіля Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_1 та залишив його у розпорядженні ОСОБА_6 .
		За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, працюючи напосаді охоронника загону охорони № 3 у ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», 09 червня 2017 року близько 13:00, біля закинутого гаража на вул. Кірова, 34-б ум.Чорнобилі знайшов 9 металевих труб, які привласнив, щоб використати угосподарстві, та намагався перевезти за межі зони відчуження безпередбаченого законом дозволу і проведення дозиметричного контролю домісця свого проживання,заховавши їх під заднє сидіння автомобіля VolkswagenGolf, д.н.з. НОМЕР_1 , однак того ж дня близько 16:30 був затриманий на контрольно-перепускному пункту «Дитятки», а вказані труби, загальною масою 13кг, вилучені працівниками поліції.
		Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного сулу та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції напідставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ст.370 КПК України) та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 96-1 КК України). Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора пронеобхідність спеціальної конфіскації автомобіля Volkswagen Golf, який був знаряддям злочину, та не застосував положення ст. 96-1 ККУкраїни, хоча зобов`язаний був це зробити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.
		У запереченні на касаційну скаргу засуджений вважає її необґрунтованою тапросить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення  без змін.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
		Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , правильності кваліфікації його дій та справедливості призначеного покарання у касаційній скарзі прокурор не оспорює, а його доводи про необхідність застосування спеціальної конфіскації автомобіля Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_1 , єнеобґрунтованими.
		Так, суд першої інстанції встановив, що вищезазначений автомобіль з 2007 року належить обвинуваченому  ОСОБА_6 , однак був придбаний під час проживання з 2004 року однією сім`єю з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу, котрий зареєстровано у 2010 році, а тому в силу ст. 74 Сімейного кодексу України цей транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності вказаних осіб.
		Зважаючи на положення ст. 183 Цивільного кодексу України, місцевий суд дійшов висновку про те, що автомобіль є неподільною річчю і виділити з нього частку ОСОБА_6 для спеціальної конфіскації неможливо.
		Цей же суд установив, що ОСОБА_7 не знала про незаконне використання зазначеного автомобіля чоловіком, а тому відповідно до положень ч. 5 ст.96-2ККУкраїни, п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції не знайшов підстав для застосування спеціальної конфіскації автомобіля і повернув його законному володільцю.
		З такими висновками погодився апеляційний суд, який зазначив у своєму рішенні, що застосування спеціальної конфіскації в даному випадку, навіть за умови, коли автомобіль належав виключно обвинуваченому, порушило б вимоги ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки призначене особі покарання за вчинення злочину середньої тяжкості (ч.1 ст.267-1 КК України) у виді штрафу врозмірі 850грн є істотно нижчим за вартість предмета спеціальної конфіскації (автомобіля Volkswagen Golf), тобто вони не співрозмірні між собою.
		Оцінюючи доводи прокурора щодо неправильного, на його думку, застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягало у незастосуванні на підставі ст.96-1 КК спеціальної конфіскації автомобіля, який був знаряддям вчинення злочину, хоча зобов`язаний був це зробити відповідно до вимог ч.9ст.100 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК «спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі…».
		Санкція ч.1 ст.267-1 КК передбачає покарання за вчинення цього злочину у виді штрафу від п`ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від одного до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. 
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.96-2 КК спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		Згідно з положеннями ч.4 ст.96-2 КК «гроші, цінності…, інше майно, зазначені вцій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті».
		Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи у передбачених КК випадках  до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.267-1 КК.
		Разом із тим, у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції встановлено, що вказаний вище автомобіль з 2007 року належить обвинуваченому ОСОБА_6 , однак був придбаний під час проживання з 2004року однією сім`єю з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу, котрий зареєстровано у 2010 році, а тому в силу ст. 74 Сімейного кодексу України цей транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності вказаних осіб.
		Однак, у касаційній скарзі прокурора не наведено жодної аргументації щодо необґрунтованості висновку суду першої інстанції про неможливість застосування спеціальної конфіскації з огляду на перебування спірного автомобіля у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . 
		Переглядаючи кримінальне провадження в межах касаційної скарги, Верховний Суд не знаходить у даному випадку підстав для того, щоб дійти іншого висновку. 
		Крім того, у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції наголошував на тому, що застосування спеціальної конфіскації в даному випадку порушуватиме вимоги ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки покарання, яке передбачене санкцією у виді штрафу, істотно нижче, ніж вартість майна, що підлягає конфіскації, тобто не співмірне між собою.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст.1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
		Зокрема, порушення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи була визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», було встановлено у справі «Ісмайлов (Ismayilov) проти Російської Федерації». У той же час у деяких інших випадках, які згадуються у цьому ж рішенні, ЄСПЛ вважав конфіскацію такою, що не порушує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.
		Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з положеннями ч.2ст.19 цього Закону, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. 
		У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Як зазначено в ст.8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, їїправа та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права укримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
		Відповідно до частин 1, 5 ст.3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. 
		Таким чином, положення статей 96-1, 96-2 КК не можуть застосовуватися в тих випадках, коли це становитиме порушення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. Отже, при застосуванні спеціальної конфіскації у кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
		Верховний Суд не виключає в цілому можливості застосування спеціальної конфіскації навіть у тих випадках, коли конфіскація майна, з огляду на його вартість, виглядає набагато суворішим заходом, ніж призначене покарання. Однак у таких випадках суд має навести належні аргументи, які обґрунтовують, з урахуванням обставин конкретної справи, що такий захід не порушуватиме наведені вище стандарти ЄСПЛ. При цьому до уваги можуть братися: вартість майна, що підлягає конфіскації, законність чи незаконність його походження; тяжкість і характер вчиненого злочину; наявність, розмір і характер завданої шкоди або шкоди, яка потенційно могла бути завданою злочином; вид і розмір призначеного покарання, тощо.
		У даному кримінальному провадженні Верховний Суд звертає увагу на те, що вимоги касаційної скарги прокурора обмежуються виключно посиланням на наявність формальної вимоги закону щодо застосування спеціальної конфіскації, проте в ній відсутнє будь-яке обґрунтування, яке б поставило під сумнів висновок апеляційного суду про те, що застосування спеціальної конфіскації в даному випадку становитиме порушення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.
		Так, ОСОБА_6 визнано винним у замаху на вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.267-1КК України, який є злочином середньої тяжкості. Хоча указана норма має на меті забезпечення дотримання вимог режиму радіаційної безпеки, у даному випадку засуджений намагався вивезти незначну кількість металевих виробів (13кг), в яких, згідно з актом цеху радіаційно-дозиметричного контролю ДСП «Екоцентр» від 13.06.2017 року, не виявлено перевищення вмісту радіонуклідів. Таким чином, реальної шкоди здоров`ю населенню цим злочином не завдано і не могло бути завдано. ОСОБА_6 було призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. У той же час вартість автомобіля, який було набуто законним шляхом, є явно набагато більшою за названу суму. 
		За цих обставин Верховний Суд також вважає, що застосування спеціальної конфіскації в даному випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.
		З підстав наведеного, Суд вважає, що при розгляді даного кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального та матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду  вимогам ст.419цього Кодексу. У зв`язку з цим, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року
		щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню
		не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...