Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/238-15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2018.
Дата набрання законної сили: 29.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		29 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 369/238/15-ц 
		Провадження № 14-117цс18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді - Князєва В. С.,
		судді-доповідача - ЛященкоН.П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М.,  Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		при секретарі - Ільїних Ю.В.
		розглянула заяву Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Нікушин В.В.) від 23 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року (судді Березовенко Р. В., Волохов Л. А., Фінагєєв В. О.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року (судді Завгородня І. М., Коротун В. М., Писана Т. О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна»(до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ройланс-Україна») про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди і
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк», банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи № НОМЕР_2 (далі - договір № НОМЕР_2). Того ж дня між позивачем та ПАТ «Енергобанк» укладено додаткові угоди № 1/840 та № 1/756 до договору № НОМЕР_2, якими передбачено нарахування процентів на залишок коштів на суму в доларах США та швейцарських франках. Відповідно до підпунктів 2.1.1 - 2.1.3 договору № НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати його умови, здійснювати розрахунково-касове обслуговування згідно з чинним законодавством, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів. За змістом підпунктів 3.2.1, 3.2.2 договору № НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку відповідно до чинного законодавства України, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших послуг, обумовлених цим договором і тарифами банку. 
		23 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав до банку платіжне доручення № 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США, однак згідно з випискою з рахунку станом на 06 січня 2015 року платіжне доручення не було виконано. 
		30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення № 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 199 450 швейцарських франків, яке станом на 06 січня 2015 року також не було виконано. 
		30 грудня 2014 року та 06 січня 2015 року він звертався до адміністрації ПАТ «Енергобанк» щодо невиконання платіжних доручень, однак відповіді не отримав. 
		Позивач вважає дії відповідача щодо нездійснення переказу коштів такими, що порушують положення укладеного договору № НОМЕР_2 та його права як споживача банківських послуг, а тому банк повинен сплатити йому пеню відповідно до пункту 32.2  статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Крім того, невиконання відповідачем розпоряджень про перерахування грошових коштів спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ «Енергобанк» порушили плани ОСОБА_4 та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному стані. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 1 млн грн.
		Позивач вважає, що оскільки відповідач - ПАТ «Енергобанк» не виконав своїх зобов'язань за договором № НОМЕР_2, він заборгував йому:
		1)                 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
		2)                1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені. 
		Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором № НОМЕР_2 в гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
		На забезпечення виконання зобов'язань за договором № НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ройланс-Україна» (далі - ТОВ «Ройланс-Україна») укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ПрокопенкоЛ.В. та зареєстрований у реєстрі за № 549, предметом якого є нежилий будинок, літера «А», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований на АДРЕСА_2. Заставна вартість предмета іпотеки визначена шляхом узгодження сторонами та становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
		Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором № 26205511415101та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Енергобанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн.
		Відповідно до угоди, укладеної між позивачем і ПАТ «Енергобанк» в особі голови правління ВольськоїА.Д. на забезпечення зобов'язань за договором № НОМЕР_2, банк передав йому в іпотеку три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, які розташовані відповідно на АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та належать ПАТ «Енергобанк» на праві приватної власності. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становила 1 млн 800 тис. грн за кожен будинок, а всього - 5 млн 400 тис. грн. 
		Оскільки банк не усунув допущених ним порушень, ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21 лютого 2014 року, укладеними з ПАТ «Енергобанк» та з ТОВ «Ройланс-Україна», шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості банку за договором № НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього в розмірі 4425866,95 доларів США (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп.) та 1221073,72 швейцарських франків (18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
		Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив частково. 
		Звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ «Енергобанк» і ОСОБА_4 та між ТОВ «Ройланс-Україна» і ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором № НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за № 1/756 та за № 1/840 у розмірі 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп., та в розмірі 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.  
		Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на нежилі приміщення нежилого будинку, літера «А», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а саме на:
		- нежилі приміщення № 1, 2 (групи приміщень № 9), № XXXVIII підвалу другого рівня, з № 1 по № 7 (групи приміщень № 8), № XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з № 1 по № 26 (групи приміщень № 1), № I, II, III, IV, V першого поверху, з № 1 по № 21 (групи приміщень № 2), № I, II другого поверху, з № 1 по № 27 (групи приміщень № 3), № I, II третього поверху, з № 1 по № 22 (групи приміщень № 4), № I, II четвертого поверху, з № 1 по № 22 (групи приміщень № 5), № I, II п'ятого поверху, з № 1 по № 23 (групи приміщень № 6), № I, II, III шостого поверху, з № 1 по № 17 (групи приміщень № 7), № I, II, III мансарди; терасу, № XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв.м., що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв.м., які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу цього управління від 27 жовтня 2010 року № 991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 32373585, запис № 8151-П у книзі № 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ «Ройланс-Україна» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 4747882, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг із цього ж Реєстру № 18096739 від 21 лютого 2014 року);
		- нежилі приміщення офісного будинку № VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, № XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв.м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ПономарьовоюВ.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 5954 та в Державному реєстрі правочинів за номером 3111883, витяг із цього Реєстру № 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 17 вересня 2008 р. в реєстровій книзі № 144П-320 за реєстровим № 8151-П, в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року за реєстраційним № РПВН 32373585 (витяг про державну реєстрацію прав № 28371199); право власності ТОВ «Ройланс-Україна» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 4747901, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з цього Реєстру № 18096828 від 21 лютого 2014 року).
		Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 млн 766 тис. 469 грн. 
		Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000, що складається з дев'яти жилих кімнат разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, жилою площею 387,80 кв.м, загальною площею 692,60 кв.м, та належить ПАТ «Енергобанк» на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ГришаєвоюІ.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Право власності ПАТ «Енергобанк» зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 3595748, дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2013 року, 18:27:27 (витяг із цього ж Реєстру № 13638157 від 28 листопада 2013 року), вартістю 20 млн 174 тис. 599 грн.
		Суд вирішив також питання про розподіл судового збору, а в задоволенні решти позову відмовив.
		Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Консалтинг»(далі - ТОВ «АК Консалтинг») відхилив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишив без змін. 
		Ухвалою від 23 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», ПАТ «Енергобанк» і ТОВ «АК Консалтинг» відхилив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року залишив без змін.
		У листопаді 2017 року ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» ПаламарчукаВ.В. звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України; статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку»), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 16 ЦК України; статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» ПаламарчукаВ.В.  посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у справі № 490/10889/14, від 16 січня 2017 року у справі № 520/103/15-ц, від 19 жовтня 2017 року у справі № 753/14131/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі № 5024/1160/2011; постанови Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16.
		Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі. 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. 
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  
		01 лютого 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, оскільки згідно з правилами, що діяли на час подання заяви ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» ПаламарчукаВ.В., вона повинна була розглядатися на спільному засіданні цивільної та господарської судових палат Верховного Суду України. 
		02 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду отримано електронне повідомлення від представника ПАТ «Енергобанк» - БєлкінаЛ.М., в якому представник заявника при розгляді заяви про перегляд судових рішень просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18). 05 травня 2018 року заява аналогічного змісту надійшла на адресу Великої Палати Верховного Суду поштою. 
		04 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду України надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10, в яких сторона позивача просила відмовити у задоволенні заяви, судові рішення залишити без змін. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ «Енергобанк» БєлкінаМ.Л. про розгляд справи за їх участю, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29 травня 2018 року. 
		24 травня 2018 року ТОВ «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» в особі представника Холода І.П. надало письмові пояснення, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, значні порушення норм процесуального права, неврахування фактичних обставин справи, просило заяву ПАТ «Енергобанк» про перегляд судових рішень задовольнити, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін: ПАТ «Енергобанк» - БєлкінаМ.Л., ОСОБА_13 - ОСОБА_14, ТОВ «Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна» - Холода І.П., ТОВ «АК Консалтинг» - КириченкаР.Ю., перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ПАТ «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» ПаламарчукаВ.В. підлягає задоволенню частково з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.  
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Енергобанк» було укладено договір № НОМЕР_2.
		За пунктами 2.1.1. - 2.1.3. договору № НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору, здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів, видавати клієнту за його вимогою виписку з рахунку.
		Згідно з пунктом 3.2.2 договору № НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, відповідно до законодавства України.
		21 лютого 2014 року до вищезазначеного договору № НОМЕР_2 також були укладені Додаткові угоди № 1/840 та № 1/756.
		Цього ж дня між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ТОВ «Ройланс-Україна» (іпотекодавець) як майновим поручителем ПАТ «Енергобанк» (боржник) було укладено договір іпотеки.
		Відповідно до зазначеного договору іпотеки основним зобов'язанням є зобов'язання боржника перед іпотекодержателем, що випливають з умов договору депозиту, а саме: повернути іпотекодержателю грошові кошти в розмірі й на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити іпотекодержателю нараховані за вкладом проценти в розмірі та на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за депозитним договором; відшкодувати іпотекодержателю збитки в повному обсязі, під якими розуміються витрати, зроблені іпотекодержателем, втрата ним грошових коштів а також неодержані ним доходи.
		Предметом іпотеки є нежилий будинок, літера «А», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежилі приміщення № 1, 2 (групи приміщень № 9), № XXXVIII підвалу другого рівня, з № 1 по № 7 (групи приміщень № 8), № XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з № 1 по № 26 (групи приміщень № 1), № I, II, III, IV, V першого поверху, з № 1 по № 21 (групи приміщень № 2), № I, II другого поверху, з № 1 по № 27 (групи приміщень № 3), № I, II третього поверху, з № 1 по № 22 (групи приміщень № 4), № I, II четвертого поверху, з № 1 по № 22 (групи приміщень № 5), № I, II п'ятого поверху, з № 1 по № 23 (групи приміщень № 6), № I, II, III шостого поверху, з № 1 по № 17 (групи приміщень № 7), № I, II, III мансарди; тераса, № XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв.м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв.м, які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); нежилі приміщення офісного будинку № VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, № XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв.м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ «Ройланс-Україна» на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ПономарьовоюВ.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 5954.
		Заставна вартість предмета іпотеки, визначена шляхом узгодження сторін, становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп.
		Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору депозиту, тобто договору відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 21 лютого 2014 року № НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки.
		Згода на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку підтверджується листом ПАТ «Енергобанк» від 21 лютого 2014 року за № 351/5.1.
		Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано.
		Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		На забезпечення виконання зобов'язань за договором № НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, в тому числі внесених додатковою угодою №1/756 від 21 лютого 2014 року, між позивачем ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ПАТ «Енергобанк» (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, посвідчений ПрокопенкоЛ.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за № 547.
		Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору № НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000.
		Об'єкт іпотеки складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв.м, загальною площею 692,60 кв.м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. 
		Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		23 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення № 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США. Платіжне доручення банк не виконав, що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_2 станом на 06 січня 2015 року. 
		30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення № 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 млн 199 тис. 450 швейцарських франків, яке також банк не виконав, що підтверджується виписками з рахунку № НОМЕР_2 від 06 січня 2015 року.
		30 грудня 2014 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ «Енергобанк» щодо невиконання його платіжного доручення № 1 від 23 грудня 2014 року, відповіді на яке він так і не отримав.  
		06 січня 2015 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ «Енергобанк» щодо невиконання його платіжного доручення № 2 від 30 грудня 2014 року, що також залишилося без відповіді. 
		Відповідно до висновку про вартість квартири АДРЕСА_1, наданого експертом Приватного підприємства «Юридична контора Малецького» (далі - ПП «ЮК Малецького») від 22 січня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, на дату оцінки становить 20 млн 174 тис. 599 грн. 
		Згідно з висновком експерта про визначення вартості нежитлового приміщення загальною площею 3802,30 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наданого експертом ПП «ЮК Малецького» від 22 січня 2015 року, ринкова вартість цього нежитлового приміщення, визначена дохідним підходом, вважається більш обґрунтованою, і станом на дату оцінки складає 65 млн 766 тис. 469 грн., вартість 97/100 приміщень становить 63 млн 793 тис. 475 грн.; вартість 3/100 приміщень становить 1 млн 972 тис. 994 грн. 
		Відповідач - ПАТ «Енергобанк» не виконав розпоряджень № 1, 2 позивача щодо проведення операцій, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу його коштів, чим порушив умови договору № НОМЕР_2.
		Позивач звертався до адміністрації ПАТ «Енергобанк» з вимогами усунути відповідні порушення, що підтверджується письмовими зверненнями від 30 грудня 2014 року (вхід. № 4309) та від 06 січня 2015 року (вхід. № 36).
		У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором № НОМЕР_2 відповідач - ПАТ «Енергобанк» заборгував позивачу 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням № 1; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням № 2; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з урахуванням утримання з них податку з доходів фізичних осіб.
		Розмір пені, нарахованої на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», за прострочення виконання розпорядження позивача складає: 
		- за платіжним дорученням № 1 від 23 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 4308580,00 доларів США на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 24 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 20 днів - 4308580,00 дол. США х 0,1% х 20 днів = 86171,60 дол. США
		- за платіжним дорученням № 2 від 30 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 1199450,00 швейцарських франків на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 13 днів - 1199450,00 швейцарських франків х 0,1% х 13 днів = 15592,85 швейцарських франків.
		Загальна заборгованість відповідача перед позивачем в доларах США складає 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4 308 580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені.
		Загальна заборгованість відповідача перед позивачем у швейцарських франках складає 1 221 073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені. 
		Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором № НОМЕР_2 у гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.).
		У пункті 4.1.1 вищезазначених договорів іпотеки передбачено право Іпотекодержателя, тобто позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини воно не буде виконане.
		Пунктом 6.4. вищезазначених договорів іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором депозиту, тобто договором № НОМЕР_2 зі всіма змінами та доповненнями до нього, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		Задовольняючи позов частково та звертаючи стягнення на предмети договорів іпотеки шляхом визнання права власності на них за ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав платіжних доручень ОСОБА_4 № 1 від 23 грудня 2014 року та № 2 від 30 грудня 2014 року, внаслідок чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої в гривнях становить 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. та перевищує вартість предметів іпотеки. Положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 33, статтею 36, частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечних договорів, зокрема пунктом 6.4 договорів іпотеки.  
		Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку»договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 зазначеного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання.
		У постанові Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі № 5024/1160/2011 касаційний суд зазначав, що приписи статей 36, 37  Закону України «Про іпотеку» не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, та дійшов висновку, що в судовому порядку право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки реалізується виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такого способу захисту права іпотекодержателя, як визнання права власності на іпотечне майно цим Законом не передбачено.
		В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року у справі №520/103/15-ц та від 19 жовтня 2017 року у справі № 753/14131/15-ц суд касаційної інстанції виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець визначає три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 січня 2017 року у справі №520/103/15-ц дійшов висновку, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки умовами договору іпотеки визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання можлива лише шляхом позасудового врегулювання. В ухвалі від 19 жовтня 2017 року у справі № 753/14131/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом захисту вимог кредитора.
		У постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі            № 6-1685цс16 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16 визначено,  можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). У постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2967цс16 Верховний Суд України також указав на неправильне застосування судами статті 39 згаданого Закону при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України, щодо застосування статей 36-39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
		Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		У статті 12 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
		Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
		Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
		передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
		право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
		Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
		При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду.
		Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
		Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
		Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 
		Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
		Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
		Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
		Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
		Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. 
		З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. 
		Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс 18).
		Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди неправильно застосували статті 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» … Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
		Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		Згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
		Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
		Разом з тим суди належним чином не перевірили дотримання правил підсудності при зверненні ОСОБА_4 з позовом до суду. 
		Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України (у зазначеній редакції). Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) справи розглядаються Верховним Судом за правилами встановленими, главами 2 і 3 розділу V ЦПК України (у зазначеній редакції), а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		Відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статі 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень).
		Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»Паламарчука Віталія 
		 
		 
		 Віталійовича задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                                    В.С. Князєв     Суддя-доповідач  Н.П. Лященко    Судді:     С.В.Бакуліна       О.Б.Прокопенко      В.В.Британчук       Л.І.Рогач       Д.А.Гудима       І.В.Саприкіна      О.С.Золотніков       О.М.Ситнік      О.Р.Кібенко       В.Ю.Уркевич        Л.М.Лобойко     О.Г.Яновська            
		 
		 
		Повний текст постанови підписано 21 червня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...