Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/12559/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2018.
Дата набрання законної сили: 06.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		6 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 826/12559/16
		Провадження № 11-511апп18 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		Головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31А» (далі - ОСББ «Затишна оселя 17/31а») до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - державний реєстратор), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС-Фінанс» (далі - ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс»), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю «Проект-В» (далі - ТОВ «Проект-В»), ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію 
		за касаційною скаргою ОСББ «Затишна оселя 17/31А» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року (головуючий Парінов А. Б., судді Василенко Я. М., Губська О. А.),
		УСТАНОВИЛА:
		У серпні 2016 року ОСББ «Затишна оселя 17/31А» звернулося до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 вересня 2015 року за індексним номером 24873089, яким за ТОВ «Проект В» зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення № 1111 загальною площею 36,6 кв.м, а також за індексним номером 24875281, яким за ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс»зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення № 1612 загальною площею 47,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, пров. Коломийський, 17/31А.
		Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29 листопада 2017 року (суддя Васильченко І. П.) позов задовольнив.
		Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 1 лютого 2018 року провадження у справі закрив та роз'яснив позивачу право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
		За висновками суду апеляційної інстанції, цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки оспорюваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право на нежитлові приміщення.
		У лютому 2018 року ОСББ «Затишна оселя 17/31А» звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Скаржник указує на те, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV). Вважає, що у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.
		24 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Оскільки позивач оскаржує ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
		Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України у чинній редакції провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		ОСББ «Затишна оселя 17/31А», виконуючи покладені на нього функції із забезпечення реалізації прав співвласників на вільне володіння та користування спільним майном, здійснило моніторинг інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Реєстр).
		З інформаційної довідки з Реєстру позивачу стало відомо, що рішеннями державного реєстратора за ТОВ «Проект В» зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення № 1111 будинку № 17/31А у пров. Коломийському в м. Києві, загальною площею 36,6 кв.м, а за ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс» зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення № 1612 за вказаною адресою, загальною площею 47,3 кв.м.
		Вважаючи такі рішення державного реєстратора протиправними, ОСББ «Затишна оселя 17/31А» звернулося до суду з адміністративним позовом про його скасування.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний реєстратор, на порушення вимог Закону № 1952-ІV, не перевірив документи, подані для реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення, на відповідність їх вимогам цього Закону та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, і без письмової згоди всіх співвласників об'єктів нерухомого майна на проведення їх реконструкції та підтвердження права власності ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс» та ТОВ «Проект-В» на реконструйовані об'єкти (до моменту проведення реконструкції) зареєстрував право власності на нежитлові приміщення.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від             4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року                  у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленийзаконом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
		Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Частиною першою статті 2 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до частини другої статті 4 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
		Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і виникнення якого пов'язане з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. 
		Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
		Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
		Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи                             припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
		Згідно з положеннями статей 1, 4-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
		За змістом частини першої статті 12 ГПК України у (редакції станом на час звернення з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з тих підстав, що реєстрацією права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення № 1111 та № 1612 за ТОВ «Проект В» та ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс»порушено права співвласників багатоквартирного будинку, оскільки спірні нежитлові приміщення багатоквартирного будинку № 17/31А у пров. Коломийському в м. Києві відносяться до допоміжних приміщень і приміщень загального користування, а тому є спільним майном всіх власників квартир зазначеного будинку.
		Відповідно до змісту статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		З проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме  майно  законодавець пов'язував офіційне  визнання і підтвердження державою  фактів виникнення,  переходу  або  припинення  прав  на нерухоме майно,  обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону № 1952-IV).
		Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI«Про адміністративні послуги» надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності». До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.
		Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії державного реєстратора з надання адміністративних послуг ТОВ «Проект В» та ТОВ «КУА АПФ «ДС-Фінанс», а результат таких послуг - державна реєстрація права приватної власності на нежитлове приміщення № 1111 за ТОВ «Проект В» та нежитлове приміщення № 1612 за ТОВ «Компанія з управління активами - адміністратор пенсійних фондів «ДС- Фінанс», якою підтверджується певний юридичний статус об'єктів нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
		З'ясувавши належним чином характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об'єкти нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист права власності.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів належить до юрисдикції господарських судів, і вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки спір у ній не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. 
		Згідно зі статтею 350 КАСУкраїни суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року- без змін.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя 17/31А» залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Повний текст постанови складено 11 червня 2018 року.
		Доповідач     О.Б. Прокопенко  Судді:                                            Н. О. Антонюк                                           Л.М. Лобойко                                                        С.В. Бакуліна                                         Н.П. Лященко                                                        В.В. Британчук                                         Л.І. Рогач                                                        Д.А. Гудима                                         І.В. Саприкіна                                                        В.І. Данішевська                                         О.М. Ситнік                                                        О.С. Золотніков                                         О. С. Ткачук                                                                                                                                                                              О.Р. Кібенко                                         В.Ю. Уркевич                                                        В.С. Князєв                                         О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...