Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/4504/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2018. Зареєстровано: 23.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2018.
Дата набрання законної сили: 21.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		21 червня 2018 року 
		Київ
		справа №826/4504/17
		адміністративне провадження №К/9901/50655/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бабенка К.А., Кузьменка В.В., Степанюка А.Г. від 03 квітня 2018 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У березні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 із позовом до Київської міської ради, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 29 вересня 2016 року № 96/1100 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва».
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що детальний план території у межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва, затверджений оскаржуваним рішенням, грубо суперечить нормам Генерального плану міста Києва на період до 2020 року, порушує положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», нормативно-правові акти Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, з огляду на що оскаржуване рішення, на думку позивача, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, зазначається, що детальний план території розроблений на підставі проекту Генерального плану 2025, який ще не прийнятий Київською міською радою, а тому не відповідає нормам закону.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що детальний план території розроблений на підставі проекту Генерального плану міста Києва 2025, а тому не відповідає нормам закону та, крім того, детальний план території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м Києва затверджений з порушенням порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року апеляційні скарги ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», Київської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		Задовольняючи апеляційні скарги та скасовуючи рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що передбачене детальним планом території функціональне призначення території (для житлово-громадської забудови, території спецпризначення, зелених насаджень загального користування, комунально-складського призначення) не суперечить визначеному у Генеральному плані м. Києва використанню територій, а є уточненням його положень щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінюють функціональне зонування його територій, що відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також апеляційний суд зазначив, що доводи позивача про порушення порядку проведення громадських слухань обговорення детального плану території спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
		Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року.
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за його відсутності всупереч поданому клопотанню про відкладення розгляду справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача, порушивши тим самим його права на участь у розгляді справи. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що детальний план території не суперечить Генеральному плану міста Києва, оскільки такий висновок ґрунтується на вибірковому дослідженні наявних у матеріалах справи доказах. Також, на думку скаржника, хибним є висновок апеляційного суду щодо «поліфункціональності» території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги, оскільки таке поняття відсутнє у нормативних актах. 
		Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопменд ЛТД» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вказується на законність рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність вимог касаційної скарги.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Київської міської ради «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві» від 13 листопада 2013 року № 518/10006 затверджено програму створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.
		Пунктом 67 переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013-2016 роках передбачено розроблення детального плану території у районі вулиць Електриків, Набережно-Рибальська.
		Між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як замовником, Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра проджект» (далі - ТОВ «Терра проджект»), як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний центр технічної інвентаризації» (далі - ТОВ «МЦТІ»), як інвестором, укладено договір від 30 липня 2015 року № 1507/187/ДПТ, відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає, інвестор оплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання власними та/або залученими силами та засобами розробити детальний план території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва.
		03 лютого 2016 року між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ «Терра проджект», ТОВ «МЦТІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» (далі - ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД») укладено договір про заміну сторони.
		На виконання зазначених договорів виконавцями було розроблено проект детального плану території у межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва.
		Листами Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13 квітня 2016 року № 058/7/1-3917; Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 квітня 2016 року № 064-3912; Головного управління Національної поліції у м. Києві Відділу поліції в річковому порту Київ від 05 липня 2016 року № 62/467/125/57/01-2016; Головного управління національної поліції у м. Києві від 14 червня 2016 року № 4274вх/125/19/02-2016 детальний план території погоджено та рекомендовано до затвердження Архітектурно-містобудівною радою при Департаменті містобудування та архітектури м. Києва (протокол засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради від 30 червня 2016 року у справі № 008-а-16).
		Рішенням Київської міської ради «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва» від 29 вересня 2016 року № 96/1100, відповідно до статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР та рішення Київради «Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві» від 13 листопада 2013 року № 518/10006 затверджено детальний план території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва відповідно до основних техніко-економічних показників (техніко-економічних показників та основних положень з графічними матеріалами).
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Тож суди мали перевірити, чи прийняте оскаржуване рішення міськради, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.
		Так, повноваження Київської міської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Земельним кодексом України, законами України «Про місцеве самоврядування в України», «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.
		Згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
		Порядок розроблення містобудівної документації, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).
		Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
		Згідно з пунктом 4.3. Порядку № 290 замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
		На підставі аналізу наведених правових норм, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Київська міська рада наділена повноваженнями щодо замовлення та затвердження містобудівної документації м. Києва, зокрема, детального плану території.  
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
		Згідно з частиною четвертою статті 19 цього ж Закону детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.
		Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.
		Пунктом 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 визначається, що використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
		На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність у нормативно-правових актах такого поняття, як «поліфункціональна» територія, оскільки у згаданих вище ДБН Б.1.1-14:2012 застосовується поняття «багатофункціональна» територія, що за змістом є аналогічне поняттю «поліфункціональна».
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, територія в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі м. Києва поділяється на кілька ділянок різного призначення, а саме: територія промислова, зелених насаджень загального користування, громадських будівельних споруд, території спецпризначення, територія середньоповерхової житлової забудови. На зазначеній території об'єднано кілька форм використання, тому її віднесено до поліфункціональної зони використання, що підтверджується Схемою планувальної структури Генерального плану м. Києва до 2020.
		Судом апеляційної інстанції також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Схемою організації промислових та комунально-складських територій Генерального плану м. Києва до 2020 року на території земель комунальної власності в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі міста Києва визначено наступні напрямки використання території: поліфункціональне використання без збереження пріоритету існуючих функцій. 
		На цій підставі апеляційний суд дійшов до висновку, що передбачене детальним планом території функціональне призначення території (для житлово-громадської забудови, території спецпризначення, зелених насаджень загального користування, комунально-складського призначення) не суперечить визначеному у чинному Генеральному плані м. Києва використанню територій, а є уточненням його положень щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінюють функціональне зонування його територій, що відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому, при розробленні детального плану території враховано перспективний розвиток території, визначений у проекті Генерального плану м. Києва до 2025 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та спростовує доводи скаржника про те, що такий висновок апеляційного суду ґрунтується на вибірковому дослідженні доказів.
		Стосовно доводів скаржника про порушення порядку проведення громадських слухань обговорення детального плану території, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів; склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування; матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.
		Згідно з частиною дев'ятою статті 19 цього ж Закону, детальний план території не підлягає експертизі.
		Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.
		Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першої цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.
		Відповідно до частини третьої статті 21 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов'язані забезпечити: оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
		Згідно з частинами п'ятою-шостою статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.
		Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 (далі - Порядок № 555).
		Відповідно до пунктів. 7, 8 порядку № 555 пропозиції до проектів містобудівної документації мають право подавати: повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; юридичні особи, об'єкти нерухомого майна яких розташовані на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні; власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розроблено проект містобудівної документації, та на суміжних з нею територіях; представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію; народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад; пропозиції, подані особами, не визначеними пунктом 7 цього Порядку, або подані після встановленого органом місцевого самоврядування строку, залишаються без розгляду.
		Відповідно до частини дев'ятої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах цих органів; особи, які оприлюднюють проекти генеральних планів населених пунктів, зонування територій, детальних планів територій, є відповідальними за їх автентичність.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що громадські слухання містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються оприлюдненням проектів містобудівної документації на місцевому рівні, наданням особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у газеті «Хрещатик» (випуск №20 (4790) від 23 лютого 2016 року оприлюднено проект детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва та повідомлено, що матеріали зазначеного проекту розміщено в приміщенні Подільської державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Контрактова, 2 та на сайті www.kga.gov.ua.
		Третьою особою - Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) приймалися пропозиції громадськості для їх розгляду та врахування у проекті детального плану території, що встановлено апеляційним судом на підставі дослідження наявних у матеріалах справи: Журналу реєстрації пропозицій та зауважень громадян до проекту детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва та Звіту про результати розгляду та врахування пропозицій громадськості, юридичних, фізичних осіб під час проведення громадських слухань проекту Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про дотримання Київською міською радою встановленого порядку розроблення детального плану території, його відповідність чинному Генеральному плану міста Києва та врахування перспективи розвитку території, визначеної у проекті Генерального плану м. Києва до 2025 року, а також виконання вимоги щодо проведення громадських слухань, що у сукупності дає підстави дійти до висновку про правомірність оскаржуваного рішення Київської міської ради.
		Стосовно доводів скаржника щодо порушення апеляційним судом його права на участь у розгляді справи у судовому засіданні, оскільки суд не задовольнив його клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю та розглянув справу в апеляційному порядку без його участі, колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
		Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2а-2573/11.
		Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у судовому засіданні в апеляційному порядку, був ознайомлений з апеляційною скаргою, подавав на неї відзив (повідомлення про вручення судової повістки з відміткою про вручення особисто ОСОБА_2). 
		03 квітня 2018 року позивач подав клопотання до Київського апеляційного адміністративного суду про відкладення розгляду справи, яке залишилось без задоволення.
		Відповідно до частин першої та другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Колегія суддів враховує, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в апеляційному порядку, а тому вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є дискреційним повноваженням апеляційного суду. 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
		З аналізу цієї правової норми слідує висновок, що своє право на подання доказів позивач реалізував під час розгляду справи у суді першої інстанції; до апеляційного суду нові докази можуть подаватися у виключних випадках, якщо буде доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції. 
		Оскільки зі змісту касаційної скарги та наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості подати до апеляційного суду нові докази, які не досліджувалися під час розгляду справи у суді першої інстанції та які об'єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції, а також враховуючи, що ОСОБА_2 був повідомлений про час та місце розгляду справи в апеляційному порядку належним чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що його право на участь у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному порядку були порушені незадоволенням клопотання про відкладення судового засідання.
		Колегія суддів також враховує, що при поданні адміністративного позову ОСОБА_2 не зазначив, у чому полягає порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням Київської міської ради. 
		Так, право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Разом з тим, за правилами частини п'ятої статті 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
		Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. 
		При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
		Скаржник у касаційній скарзі вказує, що неправомірне рішення Київської міської ради порушує його права, як члена територіальної громади м. Києва, проте, не уточнює, в чому виражається таке порушення.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 є народним депутатом, проте даний статус не дає права представляти інтереси виборців в адміністративних судах без їх доручення.  
		Правовий статус народного депутата України регулюються Законом України «Про статус народного депутата України».
		Зі змісту статті 6 Закону України «Про статус народного депутата України» вбачається, що народний депутат у порядку, встановленому законом: 
		1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
		2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);
		3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;
		4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;
		5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;
		6) бере участь у парламентських слуханнях;
		7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.
		Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.
		В контексті викладеного й за змістом Закону України «Про статус народного депутата України», повноваження щодо звернення до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, у тому числі з метою захисту прав виборців, можуть бути реалізовані народним депутатом України тільки у межах відносин представництва.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 911/2173/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 363/3414/13-а.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що адміністративний позов ОСОБА_2 було подано як фізичною особою від свого імені, в якому він не зазначив про те, які його права та інтереси було порушено рішенням Київської міської ради 29 вересня 2016 року № 96/1100 «Про затвердження детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальської дороги у Подільському районі м. Києва».
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  М.І. Гриців                                                                              
		                                                                                                     Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...