Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/11440/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2018. Зареєстровано: 23.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2018.
Дата набрання законної сили: 21.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		21 червня 2018 року 
		Київ
		справа №760/11440/17
		адміністративне провадження №К/9901/41104/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Троян Л.М. від 15 лютого 2018 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії та просив: визнати протиправними дії Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; стягнути з Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 солідарно на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до статі 16 України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов`язків військової служби на підставі Порядку № 975, однак відповідачем у її виплаті відмовлено. 
		Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено інвалідність III групи під час первинного огляду з 04 листопада 2014 року. Вищу (II групу) інвалідності встановлено під час повторного огляду 16 листопада 2016 року, тобто понад два роки після первинного встановлення інвалідності. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, з урахуванням проведених виплат, відповідно до Порядку № 975. 
		Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. 
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що II групу інвалідності встановлено понад два роки після первинного встановлення інвалідності, відтак, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення вищої групи інвалідності.
		Від ОСОБА_1 у встановлений касаційним судом термін (до 20 травня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 проходив військову службу та був звільнений з військової служби 19 жовтня 1988 року.
		Позивачу під час первинного медичного огляду 04 листопада 2014 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0417092 від 06 листопада 2014 року.
		Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0646334 від 16 листопада 2016 року ОСОБА_1 за наслідками повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 15 листопада 2016 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Порядку № 975.
		З Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 квітня 2017 року № 35 вбачається, що розглянувши подані позивачем документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 змінено групу інвалідності понад дворічний термін. Зазначено, що допомога у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в розмірі 182700 гривень.
		Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
		Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
		Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.
		Третю групу інвалідності довічно позивачу встановлено 04 листопада 2014 року.
		Другу групу інвалідності довічно позивачу встановлено 15 листопада 2016 року.
		Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.
		Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
		На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
		Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
		Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
		Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16.
		Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
		Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні апеляційного суду повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Я.О. Берназюк 
		Судді: М.І. Гриців 
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...