Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 713/1291/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2018.
Дата набрання законної сили: 20.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		20 червня 2018 року
		м. Київ
		справа № 713/1291/17
		провадження № 61-26716св18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
		головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),
		суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - ОСОБА_2,
		відповідач - ОСОБА_3, 
		представник відповідача - ОСОБА_4,
		відповідач - Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області, 
		представник відповідача - Чміль Олена Сергіївна,
		третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 вересня 2017 року у складі судді Пилип`юка І. В.  та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Міцнея В. Ф.,        
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до              ОСОБА_3, Вижницької міської ради Чернівецької області, в якому просила визнати незаконними та скасувати рішення Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 14 липня             2016 року в частині незаконного вилучення земельної ділянки площею 0,0368 га за адресою: АДРЕСА_1, та рішення Вижницької міської ради Чернівецької області                   від 22 березня 2017 року в частині незаконного вилучення земельної ділянки площею 0,0368 га, за цією ж адресою.
		Позов мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1. За спадкодавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 згідно облікових даних особових рахунків погосподарських книг та рішення Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області була закріплена земельна ділянка площею 0,38 га для ведення сільського господарства та 0,05 га для обслуговування будівель, які були по день їх смерті законними користувачами.
		Рішенням Чорногузівської сільської ради Чернівецької області                            від 06 жовтня 2016 року позивачу для обслуговування успадкованого будинку надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для виготовлення технічної документації із землеустрою в                            АДРЕСА_1.
		У житловому будинку по АДРЕСА_2, проживає відповідач ОСОБА_3, за яким згідно з рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 травня 2016 року визнано право власності на спадкове майно за законом та згідно особових рахунків погосподарських книг с. Чорногузи за даним господарством для обслуговування будівель закріплено 0,05 га землі.
		На підставі рішення Чорногузівської сільської ради Чернівецької області             від 14 липня 2016 року ОСОБА_3 виготовлено технічну документацію із землеустрою по відновленню та встановленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості площею 0,08 га, для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2, яка знаходиться у Вижницькому відділі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.
		Позивач вважає вказане рішення частково незаконним, оскільки згідно даних погосподарських книг за 2011-2013 роки за будинком ОСОБА_3 закріплено лише 0,05 га земельної ділянки, а решта - 0,0368 га, фактично відповідачем вилучена з площі землі, яка була у користуванні спадкодавців ОСОБА_7 та, після смерті яких, законним землекористувачем є позивач, як власник житлового будинку, господарських будівель та споруд. Дане рішення прийнято без її згоди.
		Також позивач вважає частково незаконним рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 22 березня 2017 року, яким ОСОБА_3 затверджено протокол погоджувальної комісії від 21 березня 2017 року, оформлений без її участі та погодження, про надання ОСОБА_3 права на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,0877 га в АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок громадської та житлової забудови на умовах безоплатної передачі у приватну власність.
		Згідно доводів позивача орган місцевого самоврядування, прийнявши незаконні рішення, вийшов за межі своїх повноважень.
		01 серпня 2017 року комісією Вижницької міської ради Чернівецької області по встановленню межових знаків встановлено межові знаки на земельній ділянці позивача, чим незаконно позбавлено її користування 0,0368 га земельної ділянки без її згоди.
		Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що діями відповідача - Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області, яка є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, при прийнятті рішення від 14 липня 2016 року були порушені, невизнані або оспорювані права позивача, як власника чи користувача суміжної земельної ділянки.
		Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, приймаючи оскаржуване рішення, Вижницька міська рада Чернівецької області від 22 березня 2017 року, яким затверджено протокол погоджувальної комісії від 21 березня 2017 року, та не підписаний ОСОБА_1, міська рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України, Земельним кодексом України та Закону України «Про місце самоврядування в Україні», оскільки сама по собі відсутність погодження меж земельної ділянки не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
		Земельні ділянки загальною площею 0,43 га, які обліковувались за ОСОБА_6, позивач не успадкувала відповідно до статті 1225                    ЦК України.
		Матеріали справи не містять рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_6 чи                    ОСОБА_7, а також позивачу у власність або надання її у користування (оренду). Право власності або користування земельною ділянкою площею 0,43 га, яка розташована під будинком ОСОБА_1, не зареєстровано.
		Крім того, оскаржуваними рішеннями Чорногузівської сільської ради та Вижницької міської ради не вирішувалося питання вилучення земельних ділянок у ОСОБА_1 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про законність прийнятих відповідачем рішень про надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення технічної документації, оскільки згідно даних погосподарських книг за 2011-2016 року за спадковим будинком ОСОБА_3 рахувалось лише 0,05 га, а площа земельної ділянки у розмірі 0,0368 га фактично вилучена з користування позивача без її згоди. В матеріалах справи є відповідні рішення органу місцевого самоврядування про надання у безоплатну власність землі спадкодавцям ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які даною земельною ділянкою користувались тривалий час і були законними землекористувачами. Оскільки позивач набула право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, то також має право користуватись даною земельною ділянкою.
		У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної оцінки зібраним у справі доказам.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.
		У відзиві на касаційну скаргу Вижницька міська рада Чернівецької області не погодилась з доводами позивача та просила залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість. 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
		№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення 
		змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Інші учасники судового процесу не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направили.
		За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції установлено, що рішенням Чорногузівської сільської Ради народних депутатів №6 від 27 січня 1994 року ОСОБА_6 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки площею 0,38 га для ведення особистого підсобного господарства.
		Рішенням Чорногузівської сільської Ради народних депутатів від 01 квітня 1994 року вирішено затвердити рішення виконкому від 27 січня 1994 року, №15 від 23 лютого 1994 року та №18 від 18 березня 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами села».
		За господарством по АДРЕСА_1, головою якого була ОСОБА_6, закріплена земельна ділянка площею 0,43 га, з яких площа 0,05 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та площа 0,38 га - для ведення особистого селянського господарства.
		Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
		Згідно із пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України           2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. 
		Відповідно до частини першої статті 29 Земельного кодексу України                1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.
		Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою                                статті 31 Земельного кодексу УРСР 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 Земельного кодексу України 2001 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер  ОСОБА_7, у зв'язку із чим на належне їм майно відкрилася спадщина. 
		Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
		Згідно пункту «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
		На підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області             від 7 квітня 2016 року позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.
		Вказаним судовим рішенням за позивачем визнано право власності на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та          ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7, зокрема, на вказаний вище житловий будинок з господарськими спорудами.
		Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; реєстрація права власності на земельну ділянку.
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначені норми не врахували та, обмежившись посиланням на те, що ОСОБА_1 не успадкувала в порядку статті 1225 ЦК України земельні ділянки загальною площею 0,43 га, які обліковувались за                 ОСОБА_6, не перевірили,  чи набула ОСОБА_6 на час смерті права власності або право користування земельною ділянкою у вказаному розмірі, чи було дотримано вказаним спадкодавцем вимог законодавства, чинного на час передачі земельних ділянок у користування або у власність, та чи перейшло це право у порядку спадкування до позивача, як спадкоємця останньої.
		Судами також установлено, що рішенням Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 6 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по відновленню та встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.
		На підставі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області                 від 10 травня 2016 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_2.
		Згідно облікових карток об'єкта погосподарського обліку с. Чорногузи за 2011-2015 роки та 2016-2020 роки, за вказаним господарством закріплена земельна ділянка площею 0,26 га, з яких: площа 0,05 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, та площа               0,21 га - для ведення особистого селянського господарства.
		Рішенням Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 14 липня 2016 року відповідачу ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по відновленню та встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,08 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 Вижницького району Чернівецької області, у зв'язку з чим було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 07 квітня 2017 року. 
		21 березня 2017 року узгоджувальною комісією складено акт, що станом на 21 березня 2017 року межі земельної ділянки ОСОБА_3, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_8 не порушені. 
		Рішенням Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області від 22 березня 2017 року затверджено протокол погоджувальної комісії від 21 березня 2017 року. 
		Вказаний протокол ОСОБА_1 не підписаний. 
		Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що приймаючи оскаржуване рішення, Чорногузівська сільська рада Вижницького району Чернівецької області вийшла за межі своїх повноважень, оскільки фактично передала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0368 га, яка входила до площі землі, що знаходилась у законному користуванні ОСОБА_6 і ОСОБА_7, та право користування якою у цих же межах перейшло до позивача, як спадкоємця останніх.
		Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Аналогічні положення містяться у статті 377 ЦК України.
		Аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
		Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 
		Статтею 22 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень. 
		Згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до              2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
		Однак таку ділянку можна використовувати відповідно до її цільового призначення, але нею не можна розпоряджатися, поки не буде отриманий кадастровий номер, оскільки відомості про таку ділянку не внесені до Державного реєстру земель. 
		Пунктом 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від  04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція) передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією. 
		За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. 
		Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186           ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
		Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. 
		Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.
		Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками. 
		Вирішуючи даний спір, судами не враховано, що за змістом статті 55 Закону України «Про землеустрій», межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.
		Як зазначено вище, відповідно до погосподарського обліку с. Чорногузи за ОСОБА_6 обліковувались земельні ділянки загальною площею 0,43 га, з них для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,05 га, для ведення особистого селянського господарства 0,38 га (домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1). 
		За домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яке набув відповідач, згідно карток по господарського обліку с. Чорногузи за 2011-2015 роки та 2016 - 2020 роки, закріплено земельну ділянку площею 0,26 га, з яких: площа 0,05 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, 0,21 га - для ведення особистого селянського господарства.
		При цьому, рішенням Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 14 липня 2016 року  ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по відновленню та встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,08 га (0,0882 га) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, та в подальшому встановлено межі земельної ділянки у вказаному розмірі.
		Вирішуючи даний спір та перевіряючи доводи позивача, суди не встановили, на якій підставі та за яких умов ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по відновленню та встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею, більшою, ніж була закріплена за домогосподарством, право власності на яке він набув, не перевірено, яким чином були визначені межі земельної ділянки в натурі та чи відповідають вони планово-картографічним матеріалам та матеріалам кадастрової зйомки, чи не порушує це права суміжного землекористувача (позивача), зокрема як власника сусіднього домогосподарства, та чи не є це втручанням у право землекористування останнього.
		Під час розгляду справи, суди не встановили фактичні правовідносини з приводу користування сусідніми земельними ділянками, не перевірили відповідно до даних земельного кадастру межі земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_6 та сусідньої земельної ділянки, на якій знаходиться належний ОСОБА_3 житловий будинок, не з'ясували правових підстав набуття права користування цими суміжними земельними ділянками попередніми землекористувачами, наявність або відсутність раніше встановленого між ними порядку користування або володіння, не дослідили всі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також не визначились з нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, зокрема, що регулюють питання набуття права користування або права власності за життя спадкодавця на земельну ділянку, з урахуванням чинного на час такого набуття законодавства.
		У судовому рішенні суди зобов'язані дати відповіді на всі доводи сторін у справі, оскільки інакше буде порушено вимоги статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. 
		У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо недослідження судами зібраних у справі доказів та наявності у зв'язку з цим підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для скасування ухвалених рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 8 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2017 року скасувати.
		Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          В. С. Висоцька
		 
		Судді                                                                                                      А. О. Лесько
		                                        
		                                                                                                         С. Ю. Мартєв                                                                                                          
		 
		                                                                                                          В. В. Пророк                                                                                                                
		 
		                                                                                                               І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...