Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 446/1797/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Службове підроблення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2018.
Дата набрання законної сили: 19.06.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		19 червня 2018 року
		м. Київ
		справа № 446/1797/14-к
		провадження № 51-2013 км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		виправданої  ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014140220000007, за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_6 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		 
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 листопада 2016 року (з урахуванням ухвали цього суду від 19 грудня 2016 року про внесення до його резолютивної частини виправлень) ОСОБА_6 засуджено:
		за ч. 1 ст. 172 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень 00 копійок; 
		за ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді обмеження волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю на строк один рік, а на підставі ст. ст. 70, 72 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено їй остаточне покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій на строк один рік.
		На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж однорічного іспитового строку та покладенням на неї обов`язку, передбаченого ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та періодично з`являтись в ці органи для реєстрації.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 6 березня 2017 року вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 листопада 2016 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої за ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 366 КК, скасовано та закрито щодо неї кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
		Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_6 було засуджено за те, що вона, будучи фізичною особою-підприємцем та діючи з порушенням вимог ст. ст. 24, 24-1 КЗпП України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», в період з 17 грудня 2013 року по лютий 2014 року без офіційно оформлених трудових договорів використовувала у здійсненні своєї підприємницької діяльності працю на посаді кухарів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому не проводила сплату податків до органів податкової служби та обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України. Вказані порушення підтверджуються актом № 13170140749 від 9 липня 2014 року Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області при проведенні перевірки щодо додержання законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Крім того, 24 грудня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , маючи повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих функцій, подала конкурсну пропозицію на участь у проведенні відкритих торгів із надання послуг харчування за контрактом (послуги постачання готової їжі) до комітету з конкурсних торгів відділу освіти Кам`янка-Бузької РДА, в яких зазначила завідомо неправдиві відомості щодо наявності кваліфікованих працівників, зокрема, щодо їх чисельності, кваліфікації та стажу роботи. Внаслідок вказаних дій ФОП ОСОБА_6 стала переможцем конкурсних торгів, проведених відділом освіти Кам`янка-Бузької РДА, та 20 січня 2014 року між ними було укладено договори по 17 лотах, послуги щодо забезпечення харчування за контрактом (послуг постачання готової їжі за державні кошти на загальну суму 540467,47 грн.
		Також встановлено, що ОСОБА_6 , будучи фізичною особою-підприємцем та маючи повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих функцій, склала завідомо неправдиві офіційні документи, зокрема квартальні звіти про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум отриманого з них податку від 13 січня 2014 року та 29 квітня 2014 року, які подала до ДПІ у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, в яких умисно не відобразила використання праці найманих працівників, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Цей вирок місцевого суду був скасований судом апеляційної інстанції у зв`язку з відсутністю в діях  ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 366 КК, із закриттям кримінального провадження. При цьому апеляційний суд встановив, що ОСОБА_6 не порушила законодавство про працю та службового підроблення не вчиняла. Мотивує тим, між ОСОБА_6 та працівниками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 існували цивільні правовідносини, а саме, було укладено цивільно-правові угоди по виконанню робіт, розрахунок за які, а відтак й відрахування обов`язкових платежів у зв`язку з використанням праці найманих працівників, мав здійснюватися після складання акту виконаних робіт за закінченням строку дії цих угод, а саме 1 червня 2014 року. Крім того, ОСОБА_6 не може вважатися службовою особою та суб`єктом злочину зач. 1 ст. 366 КК, оскільки, подаючи 24 грудня 2013 року конкурсну пропозицію на участь у проведенні конкурсних торгів відділу освіти Кам`янка-Бузької РДА, вона не була наділена повноваженнями на здійснення організаційно-розпорядчих функцій. 
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала 
		У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі  прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалуапеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, апеляційний суд, визнавши, що ОСОБА_6 не є службовою особою та суб`єктом злочину за ч. 1 ст. 366 КК, безпідставно не проаналізував і не дав оцінки наявності в її діях ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 358 КК. Вважає, що апеляційний суд порушив вимоги КПК, оскільки послався в ухвалі на докази, що містились у вироку, та фактично дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, однак безпосередньо в судовому засіданні їх не досліджував, а також допустив істотні суперечності в показаннях свідків і необґрунтовано надав перевагу одним доказам та залишив поза увагою інші.
		На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 подав заперечення, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора  ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_7 та виправданої ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
		При цьому, згідно ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. 
		У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вважає, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в зв`язку з тим, що вона не є службовою особою та суб`єктом злочину за ч. 1 ст. 366 КК, при цьому не дав оцінки наявності у її діях ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 і ч. 4 ст. 358 КК.
		Суд вважає вказані доводи прокурора безпідставними, зважаючи на таке.
		Як визначено у п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
		Встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 417 КПК скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього кримінального правопорушення із закриттям кримінального провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
		Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції (ч. 1 і ч. 4). Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2).
		Причому, виходячи за межі апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції повинен дотримуватись загальних положень щодо визначення меж судового розгляду.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		А ч. 3 ст. 337 КПК визначено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому, як зазначено у ч. 3 ст. 22 КПК, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
		Окрім того, за змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 1 і ч. 3 ст. 26 КПК).
		Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
		При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення)  це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. 
		Як звернуто увагу в постанові Верховного Суду України (справа № 5-328кс16), важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. А згідно з підпунктами «а» та «b» п. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
		Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження…. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов`язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (пункт 37 рішення у справі «Жупнік проти України»).
		Отже, визначення та встановлення меж судового розгляду кримінального провадження в суді на основі обвинувального акту є однією із гарантій забезпечення права обвинуваченого на захист, а також права на справедливий судовий розгляд змагального характеру. 
		З огляду на вимоги ст. ст. 22, 26, 337 і 404 КПК та ст. 6 Конвенції, виходячи за межі апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції повинен дотримуватись загальних положень щодо визначення меж судового розгляду.
		Аналіз вказаних вище нормативних положень дозволяє дійти висновку про те, що суд апеляційної інстанції має право вийти за межі апеляційних вимог і висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті та підтвердженого у суді першої інстанції, за дотримання таких умов:
		- лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення;
		- якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, що визначається у першу чергу меншою караністю діяння згідно з новою, зміненою судом кваліфікацією;
		- якщо в результаті зміни кваліфікації не буде порушено право особи на захист: без істотних змін формулювання фактичної сторони обвинувачення (фактична сторона обвинувачення має бути тісно пов`язана з первісним обвинуваченням згідно з обвинувальним актом та охоплюватися ним).
		Однак, порівняння диспозицій норм ч. 1 ст. 366 та ч. 2 і ч. 4 ст. 358 КК вказує на суттєві відмінності формулювання фактичної сторони обвинувачення та обставин, що підлягали доказуванню, зокрема не тільки щодо спеціального суб`єкта злочинів за ч. 1 ст. 366 КК (службова особа) та ч. 2 і ч. 4 ст. 358 КК (приватний підприємець та інші), але й щодо наявності спеціальних ознак об`єктивної сторони складу злочину за ч. 4 ст. 358 КК («використання завідомо підробленого документа»), а також обов`язкових ознак підроблених офіційних документів та мети їх використання або збуту за ч. 2 ст. 358 КК («посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити»).
		А тому, з огляду на вимоги ст. ст. 22, 26, 337 і 404 КПК та ст. 6 Конвенції, апеляційний суд був позбавлений можливості встановити наявність у діях ОСОБА_6 ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 358 КК.
		 
		Безпідставними є також доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції засади безпосередності дослідження доказів у частині виправдання  ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 366 КК.
		Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2016 року висловив правову позицію з цього питання та зазначив, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження (справа № 5-249кс15).
		Проте слід відрізняти оцінку доказів та кримінально-правову оцінку встановлених судом фактичних обставин вчиненого діяння (кримінально-правову кваліфікацію).
		Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст.94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Водночас, кримінально-правова кваліфікація діяння здійснюється судом через оцінку фактичних обставин вчиненого діяння, які вже об`єктивно з`ясовані та підтверджені доказами, а також через встановлення відповідності чи невідповідності сукупності цих обставин ознакам кримінального правопорушення, передбаченого КК. 
		Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду від 6 березня 2017 року, констатуючи відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, суд виходив із фактичних обставин діяння, встановлених судом першої інстанції, та не давав іншої оцінки доказам (як окремо взятим, так і сукупності зібраних доказів) за критеріями, визначеними у ч. 1 ст.94КПК. 
		 
		Водночас суд погоджується з доводами прокурора про порушення судом апеляційної інстанції засади безпосередності дослідження доказів у частині виправдання  ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 172 КК.
		Згідно зі ст. 404 КПКапеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, та сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання вимог цієї засади судом, виходячи із змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при ухваленні судового рішення, крім випадків передбачених цим Кодексом.
		Мотивуючи рішення про необхідність закриття кримінального провадження щодо  ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, апеляційний суд зазначив, що  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не перебували з ФОП ОСОБА_6 у трудових відносинах, а працювали відповідно до цивільно-правових угод. 
		На обґрунтування цього висновку апеляційний суд послався на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року, якою визнано протиправними дії головного державного інспектора Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області під час проведення позапланової перевірки по додержанню трудового законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , за результатами якої був складений акт перевірки № 13170140749 від 9 липня 2014 року. Цим же рішенням було скасовано припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю (щодо зобов`язання у відповідності до вимог ст. 24 КЗпП України зарахувати на роботу працівників шляхом укладання з ними трудових договорів у письмовій формі з наступною їх реєстрацією у державній службі зайнятості, забезпечувати ведення обліку робочого часу та при використанні найманої праці здійснювати відрахування єдиного соціального внеску). 
		При цьому, суд апеляційної інстанції, пославшись на ст. ст. 86, 90 КПК, зазначив, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014року має преюдиціальне значення при вирішенні питання щодо допустимості доказів в підтвердження обставин відсутності порушень трудового законодавства ФОП ОСОБА_6 , а тому суд першої інстанції необґрунтовано не визнав недопустимим доказом акт № 13170140749 від 9 липня 2014 року, що свідчить про неповноту судового розгляду.
		Крім того, апеляційний суд вказав на наявність у матеріалах кримінального провадження цивільно-правових угод від 17 грудня 2013 року, укладених між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , послався в ухвалі на показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_8 .
		Водночас, зазначивши в ухвалі про розгляд справи на підставі доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні, апеляційний суд, крім показань у судовому засіданні ОСОБА_6 , інші докази безпосередньо не досліджував. При цьому суд послався на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року, цивільно-правові угоди від 17 грудня 2013 року, які судом першої інстанції не досліджувались, а також дав іншу оцінку показанням свідка ОСОБА_8 .
		Той факт, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів, не виключало обов`язку апеляційного суду в цьому випадку безпосередньо дослідити докази.
		Таким чином, апеляційний суд, приймаючи рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 грубого порушення законодавства про працю, всупереч вимогам ст. ст. 23 та 404 КПК не дотримався вимог засади безпосередності дослідження доказів, при цьому надав доказам іншу оцінку, ніж ту, яку їм надав суд першої інстанції. Допущене судом апеляційної інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального законув частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст.172 КК відповідно дост. 438 КПК є підставою для скасування в цій частині судового рішення.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 172 КК підлягає скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог КПК та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, що відповідає положенням ст. 370 цього Кодексу.
		На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
		Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 6 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 в частині її виправдання за ч. 1 ст. 172 КК України скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		В решті вказану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...