Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 659/2364/16-к : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2018.
Дата набрання законної сили: 19.06.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		 
		Іменем України 
		19 червня 2018 року
		м. Київ
		справа № 659/234/16-к
		провадження № 51-58км17
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		при секретарі  ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора ОСОБА_5 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12014230210000603, за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року  ОСОБА_9 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК на 100 годин громадських робіт, за ч. 2 ст. 125 КК  на 1 рік обмеження волі.
		На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
		На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання за ч. 2 ст. 125 КК з випробуванням на 1 рік іспитового строку та покладено обов`язки, передбачені п. 2 ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 76 КК. 
		За ч. 2 ст. 162 КК ОСОБА_9 виправдано.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_6 13 808 грн 55 коп.; у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_6  5 000 грн, ОСОБА_7  500 грн, а також у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 по 3 000 грн кожному. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		За вироком установлено, що  ОСОБА_9 уночі 14 червня 2014 року в с. Верби Нижньосірогозького району Херсонської області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, спочатку біля бару «Олімп», що на вул. Гагаріна, а потім у квартирі, де проживає сім`я ОСОБА_10 , що в будинку на АДРЕСА_2 , з неприязні завдав численних ударів ОСОБА_6 кулаками у голову та в інші частинам тіла, від чого потерпілий неодноразово втрачав свідомість. Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 218 від 16 червня 2014 року ОСОБА_6 заподіяно тілесних ушкоджень у вигляді струсу головного мозку, синців голови, правого плеча, правої сідничної ділянки, садна в ділянці лівої ключиці, які за ступенем тяжкості розподіляються на дві групи: ушкодження голови відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; всі інші  до легких тілесних ушкоджень.
		Тоді ж, перебуваючи у квартирі ОСОБА_10 , ОСОБА_9 умисно з неприязні ударив ногою в коліно лівої ноги ОСОБА_7 , чим за даними висновку судово-медичної експертизи № 219 від 16 червня 2014 року заподіяв потерпілій тілесне ушкодження у вигляді синця лівої гомілки, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень.
		Крім того, ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що він 14 червня 2014 року близько 01:00 у стані алкогольного сп`яніння, переслідуючи прямий умисел, спрямований на порушення недоторканності житла сім`ї ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, шляхом пошкодження вхідних дверей умисно незаконно проник у приміщення квартири АДРЕСА_3 , що належить потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 ), де застосував до останніх насильство, яке виразилося у заподіянні тілесних ушкоджень.
		Суд першої інстанції установив, що порушення недоторканності житла потерпілих  ОСОБА_9 вчинив без застосування насильства. Водночас, беручи до уваги вимоги ч. 1 ст. 477 КПК, за змістом якої кримінальне провадження за ч. 1 ст. 162 КК може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, та враховуючи, що в матеріалах кримінального провадження відсутня заява потерпілих про незаконне проникнення до їхнього помешкання, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість перекваліфікації дій  ОСОБА_9 з ч. 2 на ч. 1 ст. 162 КК і виправдав його за ч. 2 ст. 162 КК.
		Апеляційний суд Херсонської області 31 жовтня 2017 року скасував вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року в частині виправдання  ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 162 КК та ухвалив новий вирок, яким  ОСОБА_9 визнав винним і засудив за ч. 1 ст. 162 КК на 1 рік обмеження волі, звільнивши його від призначеного покарання на підставіст. 49 ККу зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У решті вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року апеляційний суд залишив без змін.
		 
		Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просять скасувати вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказують, що судовими інстанціями неправильно встановлено фактичні обставини справи, внаслідок чого неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і ОСОБА_9 призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та даним про його особу. Вважають, що дії винуватого підлягали кваліфікації за ч. 2 ст. 162 КК. Крім того, твердять, що суд першої інстанції призначив   ОСОБА_9 за ч. 1 і ч. 2 ст. 125 КК надмірно м`яке покарання, яке є недостатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а суд апеляційної інстанції цю помилку не виправив. Також потерпілі зазначають, що суди обох інстанцій неправильно вирішили їхні цивільні позови як у частині моральної та матеріальної шкоди, так і в частині відшкодування витрат на правову допомогу.
		 
		Прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає вирок апеляційного суду незаконним і необґрунтованим у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374, ч. 1 ст. 407 і ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), оскільки апеляційний суд, постановляючи свій вирок про засудження  ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 162 КК, належним чином не сформулював обвинувачення, визнаного ним доведеним. Крім того, апеляційний суд постановив вирок, яким залишив без змінивирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_9 за ч. 1 і ч. 2 ст. 125 КК, а мав би в цій частині постановити інший процесуальний документ  ухвалу, як рекомендовано в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку». Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, звільняючи   ОСОБА_9 від покарання за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності, не врахував даних про ухилення винуватого від слідства, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 49 КК і застосував закон, який не підлягав застосуванню, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, просив задовольнити цю скаргу в частині безпідставного звільнення   ОСОБА_9 від покарання за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а також у частині неправильного ухвалення вироку замість ухвали апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги захисника; просив також частково задовольнити касаційну скаргу потерпілих  ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 у зв`язку із призначенням засудженому м`якого покарання за ч. 1 і ч. 2 ст. 125 КК, скасувавши вирок апеляційного суду щодо   ОСОБА_9 і призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. 
		 
		Мотиви Суду
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		Відповідно до ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		 
		Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ст. 404 КПК).
		Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
		Вирок суду апеляційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків, передбаченим ст. 374 КПК. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
		 
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 
		 
		Згідно з роз`ясненнями п. 9. вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до ст. 365 КПК апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції у межах апеляції. У зв`язку з цим він не наводить у своєму вироку доводи на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляції, і скасовує вирок цього суду лише в тій частині, у якій визнав його незаконним чи необґрунтованим. Зокрема, якщо в апеляції порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв`язку з необхідністю застосувати більш суворе покарання або через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання, апеляційний суд не наводить у вироку докази на підтвердження винуватості особи в учиненні злочину, доводи щодо кваліфікації діяння тощо. При скасуванні виправдувального вироку як необґрунтованого і постановленні свого, обвинувального, апеляційний суд має сформулювати обвинувачення, яке визнав доведеним, обґрунтувати висновок про безпідставність виправдання, дати кримінально-правову оцінку діям винуватого, навести мотиви призначення певної міри покарання.
		 
		Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. 
		У кримінальному провадженні встановлено, що  ОСОБА_9 , будучи напідпитку, уночі 14 червня 2014 року спочатку побив  ОСОБА_6 на вулиці, потім вдерся до квартири, де проживала сім`я ОСОБА_10 , та з неприязні завдав численних ударів  ОСОБА_6 та один  його дружині  ОСОБА_7 , чим заподіяв потерпілим, відповідно, легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та легкі тілесні ушкодження.
		Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженого  адвоката ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також прокурора.
		 
		Захисник засудженого  адвокат ОСОБА_11 в апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині засудження  ОСОБА_9 за ч. 1 та ч. 2 ст. 125 ККі закрити кримінальне провадження у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості останнього і вичерпано можливості їх отримати.
		 
		Потерпілі  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просили скасувати вирок суду першої інстанції в частині виправдання  ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 162 КК, в частині звільнення його від відбування покарання за ч. 2 ст. 125 КК, в частині звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК, а також в частині вирішення цивільного позову і ухвалити новий вирок, яким засудити його за всіма статтями обвинувачення: за ч. 2 ст. 162 КК призначити йому 5 років позбавлення волі, за ч. 1 і ч. 2 ст. 125 КК  реальні покарання, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років і задовольнити їхні позовні вимоги в повному обсязі. 
		 
		Прокурор не погоджувався з рішенням суду першої інстанції в частині виправдання  ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 162 КК. Твердив, що, встановивши факт незаконного проникнення останнім до чужого житла і одночасно виправдавши його за цим обвинуваченням, суд першої інстанції допустив суперечності у власних висновках. Також вважав безпідставним звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК. Просив апеляційний суд ухвалити свій вирок, яким засудити  ОСОБА_9 за всіма статтями обвинувачення на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів до остаточного покарання  3 роки позбавлення волі, від відбування якого звільнити засудженого з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
		 
		Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, наведені в апеляційній скарзі адвоката, є безпідставними і не підлягають задоволенню, доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора і потерпілих, підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції про виправдання засудженого за ч. 2 ст. 162 КК  скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК. У решті вирок суду першої інстанції апеляційний суд залишив без зміни.
		Як убачається з вироку від 31 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_9 кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 162 КК,  незаконне проникнення до житла із застосуванням насильства до потерпілих. Водночас з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_9 за ст. 162 КК в цілому апеляційний суд не погодився.
		Дослідивши повторно докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд установив, що  ОСОБА_9 уночі 14 червня 2014 року у стані алкогольного сп`яніння шляхом пошкодження вхідних дверей умисно незаконно проник до квартири подружжя ОСОБА_10 , що в будинку на АДРЕСА_1 , та кваліфікував ці протиправні дії за ч. 1 ст. 162 КК якнезаконнепроникненнядо житла і засудив  ОСОБА_9 за цим законом України про кримінальну відповідальність.
		Як зазначив апеляційний суд, висновки суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 162 КК через відсутність заяви потерпілого про вчинений злочин не відповідають фактичним обставинам справи. У матеріалах кримінального провадження є дані про повідомлення ОСОБА_6 у телефонному режимі про вторгнення до його житла ОСОБА_9 о 01:20 14 червня 2014 року, яке було зареєстровано цього ж дня в журналі реєстрації заяв про вчинення кримінальних правопорушень за № 1603. Того ж дня ці відомості на підставі рапорту чергового Нижньосірогозького РВ УМВС (а. п. 82, т 2) внесено до ЄРДР за попередньою кваліфікацією за ч. 2 ст. 162 КК (а. п. 79, т. 2), і на підставі цієї заяви розпочато досудове розслідування. З огляду на практику застосування ст. 214 КПК подання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення можливе не лише в приміщенні відділу поліції, а й поштою та іншим засобом зв`язку, зокрема телефоном. Отже, вимоги ч. 1 ст. 477 КПК, відповідно до якої кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, було дотримано.
		Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК апеляційний суд обґрунтував свій вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні, зокрема: показаннях потерпілих  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_9 уночі вдерся до житла Коновалюків, після чого побив господарів; даних протоколів огляду місця події, довідки виконкому Вербівської сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області; висновків судово-медичних експертиз.
		 
		Доводи прокурора про те, що вирок апеляційного суду не містить формулювання обвинувачення, яке визнано апеляційним судом доведеним за ч. 1 ст. 162 КК, не підтвердилися.
		 
		Вважати рішення апеляційного суду про скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку про засудження ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 162 КК таким, що суперечить вимогам процесуального закону і фактичним обставинам справи, як про це зазначається в касаційній скарзі потерпілих, підстав немає.
		 
		Згідно з вимогами ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо  ОСОБА_9 не містить даних про те, чи застосовував обвинувачений насильство і яке під час незаконного проникнення до житла потерпілих  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а. п. 2  4, т. 1).
		 
		Що стосується доводів прокурора про безпідставне звільнення  ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку із закінченням строків давності, то вони є необґрунтованими.
		 
		Статтею 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.
		 
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 ККі роз`яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» за вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
		 
		Водночас згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. 
		Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства. 
		Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження. 
		 
		При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку. 
		 
		Як зазначив слідчий у постанові про оголошення розшуку підозрюваного  ОСОБА_9 від 06 лютого 2016 року, останній, перебуваючи на свободі, переховується від органів досудового розслідування, на виклики до слідчого без поважних причин, передбачених ст. 138 КПК, не з`являється, при відвідуванні житла  ОСОБА_9 установлено, що підозрюваний за місцем проживання не з`являється, його місцеперебування не відоме (а. п. 122, т. 2).
		 
		Зазначені обставини слідчий визнав достатніми для висновку про ухилення  ОСОБА_9 від слідства, оголошення його в розшук і зупинення досудового розслідування (а. п. 123, т. 2).
		 
		Водночас матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення  ОСОБА_9 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства.
		 
		Так в матеріалах провадження відсутні дані, чи викликався  ОСОБА_9 до слідчого після повідомлення йому про підозру 11 грудня 2015 року в порядку, визначеному ст. 135 КПК, і яким чиномбуло встановлено, що він відсутній за місцем проживання.
		 
		Постанова про відновлення досудового розслідування не містить дати її ухвалення, і в ній не зазначено, які ж підстави для зупинення провадження перестали існувати (а. п. 124, т. 2).
		 
		Також є безпідставними доводи прокурора про те, що в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги захисника засудженого  адвоката ОСОБА_11 про закриття кримінального провадження в частині засудження  ОСОБА_9 за ч. 1 і ч. 2 ст. 125 КК апеляційний суд мав постановити окремий процесуальний документ  ухвалу. 
		 
		У цій справі обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 1 та ч. 2 ст. 125 КК і ч. 1ст. 162 КК тісно пов`язані між собою, а зазначені кримінальні правопорушення вчинено  ОСОБА_9 щодо одних потерпілих в один і той же час та становлять реальну сукупність. Тому апеляційний суд не мав підстав для постановлення окремого процесуального документа за результатами розгляду апеляційної скарги захисника.
		 
		Обґрунтованість засудження  ОСОБА_15  за ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 125 КК у касаційних скаргах не заперечується.
		 
		Що стосується покарання зач. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 125 КК, яке потерпілі вважають надмірно м`яким і несправедливим, то воно призначено винуватому відповідно до вимог статей 50 і 65 КК.
		Суд урахував характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини їх вчинення і наслідки, що настали, дані про особу обвинуваченого, який працює та має сім`ю, у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває, кримінальні правопорушення вчинив у стані алкогольного сп`яніння. Суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення  ОСОБА_9  покарання за ч. 1 ст. 125 КК у виді громадських робіт та звільнення його від цього покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, а за ч. 2 ст. 125 КК  у виді обмеження волі. Ураховуючи тяжкість злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, особу винного та інші обставини справи, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і постановив рішення про звільнення  ОСОБА_9  від відбування покарання, призначеного йому за ч. 2 ст. 125 КК, з випробуванням. Зазначене рішення суду відповідає вимогам ст. 75 КК.
		Тому доводи потерпілих про невідповідність покарання, призначеного  ОСОБА_9  за ч. 2 ст. 125 і ч. 1 ст. 125 КК, не заслуговують на увагу.
		Цивільні позови потерпілих вирішено відповідно до вимог закону.
		 
		Так, згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		 
		У справі встановлено, що розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь потерпілогоОСОБА_6 , становить 13 808 грн 55 коп. Також відшкодуванню потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 підлягають витрати на правову допомогу  по3 000 грн кожному. Такий висновок відповідає фактичним обставинам, установленим судом, та його підтверджено доказами, наявними в матеріалах провадження.
		 
		При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував фізичні та моральні страждання потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , характер дій засудженого, а також конкретні обставини справи. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд також взяв до уваги вимоги розумності та справедливості.
		 
		Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		 
		Тому Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення. 
		 
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 31 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,  без задоволення.
		 
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...