Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5027/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2018.
Дата набрання законної сили: 20.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 червня 2018 року 
		м. Київ 
		 
		Справа № 815/5027/15
		Провадження № 11-214апп18 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Князєва В. С.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., ЗолотніковаО. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., 
		Рогач Л. І., СаприкіноїІ. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		перевірила матеріали справи за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, у якій військовою частиною НОМЕР_1 подано заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України 
		від 12 квітня 2017 року, 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків в сумі 11182,03 грн.
		 
		Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2015 року позов задовольнив та стягнув з   ОСОБА_1 на користь позивача 11182,03 грн.
		 
		Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року скасував та відмовив у задоволенні позову.
		 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та закрив провадження у справі в порядку адміністративного судочинства, роз`яснив позивачу право на звернення до суду з таким позовом в порядку цивільного судочинства.
		 
		У травні 2017 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеного рішення суду касаційної інстанції на підставі пункту 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України 
		(далі  КАС; у редакції, чинній на момент подання заяви) з посиланням на рішення Вищого адміністративного суду України № К/800/63126/13, № К/9991/47807/11, 
		№ К/9991/23327/12, № К/9991/10083/11 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-4849св15.
		 
		Суддя Верховного Суду України ухвалою від 29 травня 2017 року відкрив провадження у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року.
		 
		15 січня 2018 року заяву військової частини НОМЕР_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (тут і далі  у редакції Закону України 
		від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18.
		 
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 
		від 22 лютого 2018 року заяву військової частини НОМЕР_1 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Цю ухвалу мотивовано тим, що розгляд даної заяви потребуватиме вирішення питання предметної юрисдикції спору, оскільки, як установлено з доданих до заяви копій рішень, касаційні суди цивільної та адміністративної юрисдикції дійшли протилежних за змістом висновків щодо порядку вирішення спору (у порядку цивільного чи адміністративного судочинства). 
		 
		Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС визначено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України,  така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною першою статті 237 КАС (тут і далі  у редакції 
		до 15 грудня 2017 року, якщо не зазначено інше) заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права  при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Відповідно до положень частини другої статті 241 КАС у Верховному Суді України справа про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, розглядається Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України. Якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. 
		 
		Перевіривши матеріали справи, вивчивши зміст рішення, про перегляд якого подано заяву, та протилежних за змістом рішень, суд дійшов такого висновку.
		 
		Суди встановили, що інспектор-ревізор відділу контролю за ресурсним забезпеченням Територіального Південного контрольно-ревізійного управління у період з 01 листопада 2010 року по 26 листопада 2010 року провів планову документальну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за номенклатурою речової та продовольчої служби за період з 01 березня 2008 року по 31 жовтня 2010 року.
		 
		Під час ревізії фінансово-господарської діяльності встановлено факти: понаднормової виплати (видачі майна в рахунок боргу) на загальну суму 6424,99 грн, понаднормової видачі речового майна солдатської номенклатури на суму 4422 грн, понаднормової видачі спортивного майна на суму 335,04 грн.
		 
		У зв`язку з виявленою нестачею проводилися службові розслідування, під час яких з`ясувалося, що ОСОБА_1 , будучи військовою посадовою особою  начальником речової служби військової частини НОМЕР_1 , у період з червня 2001 року по 
		листопад 2010 року недбало ставився до виконання своїх службових обов`язків, не вів належним чином обліку наявності матеріальних засобів, закріплених за речовою службою, не дотримувався правил приймання, зберігання, видавання та здавання матеріальних засобів, допускав випадки псування військового майна, приймаючи та видаючи матеріальні засоби, не оформлював цих дій у встановленому порядку, в результаті чого протягом зазначеного вище проміжку часу у військовій частині НОМЕР_1 виникла нестача військового майна на загальну суму 11182,03 грн.
		 
		За результатами службових розслідувань командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ від 29 грудня 2010 року № 716 щодо відшкодування заподіяної державі шкоди матеріально відповідальною особою, запропонувавши останньому в добровільному порядку відшкодувати заподіяну шкоду шляхом унесення суми нестачі в касу військової частини.
		 
		З огляду на те, що ОСОБА_1 станом на серпень 2015 року коштів не відшкодував, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом про їх стягнення.
		 
		Біляївський районний суд Одеської області 16 червня 2014 ухвалив заочне рішення, яким задовольнив позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 . Апеляційний суд Одеської області рішенням від 25 листопада 2014 року це рішення скасував та в задоволенні позову відмовив.
		 
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03 червня 2015 року № 6-4849св15 скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі з огляду на те, що спір між сторонами виник з приводу проходження ОСОБА_1 військової служби як публічної, а отже, за правилами пункту 2 частини першої статті 17 КАС на такий спір поширюється компетенція адміністративних судів.
		 
		Зважаючи на таке рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.
		 
		Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2015 року позов задовольнив, а Одеський апеляційний адміністративний суд постановою 
		від 16 березня 2016 року вказану постанову скасував, позов військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення.
		 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року 
		№ К/9991/9511/16 закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення), мотивуючи своє рішення тим, що суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом, зокрема, до громадян України для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом. Оскільки військова частини НОМЕР_1 заявила позов про стягнення з військовослужбовця суми шкоди у вигляді грошових коштів, такий позов не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС.
		 
		Не погоджуючись з таким рішенням касаційного суду, позивач подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України 
		від 12 квітня 2017 року з підстав неоднакового застосування цим судом норм 
		пункту 2 частини другої статті 17 КАС.
		 
		Зокрема, заявник послався на рішення Вищого адміністративного суду України №К/800/63126/13, № К/9991/47807/11, № К/9991/23327/12, № К/9991/10083/11, 
		у яких цей суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми процесуального права в подібних правовідносинах, оскільки розглядав справи по суті спору.
		 
		Також заявник посилається на те, що він опинився в ситуації, коли касаційні суди цивільної та адміністративної юрисдикції за однакових обставин справи по-різному застосували положення процесуального закону, дійшовши, як наслідок, протилежних за змістом висновків щодо порядку судочинства (цивільного чи адміністративного), за правилами якого має розглядатися справа за згаданим вище позовом військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року № 6-4849св15.
		 
		Щодо наданих на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права рішень Вищого адміністративного суду України, слід зазначити таке.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права  при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Так, Вищий адміністративний суд України в постанові № К/800/63126/13 у справі за позовом військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до фізичної особи про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, застосувавши до спірних правовідносин статтю 99 КАС, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та відмови у позові у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.
		 
		Також цей суд застосував статті 99, 100 КАС, розглядаючи справу за позовом 
		фізичної особи до Донецького обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, невиплачених сум 
		грошового забезпечення та компенсаційних виплат, залишивши ухвалою 
		від 21 листопада 2014 року №К/9991/23327/12 без змін рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду.
		 
		Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19 липня 2012 року №К/9991/47807/11, розглядаючи позов фізичної особи до військової частини НОМЕР_2 про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, застосовував положення законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (статтю 9) та «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», дійшов висновку, що отримання військовослужбовцями грошової компенсації замість продовольчих пайків законодавством не передбачено. 
		 
		Ці ж законодавчі норми Вищий адміністративний суд України застосував під час постановлення ухвали від 06 червня 2014 року №К/9991/10083/11 у справі за позовом фізичної особи до військової частини НОМЕР_3 про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості за продовольчий пайок, висловивши позицію, аналогічну викладеній в ухвалі цього суду від 19 липня 2012 року №К/9991/47807/11.
		 
		Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, а також однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
		 
		Однак надані позивачем на підтвердження, на його думку, неоднакового застосування норм права рішення Вищого адміністративного суду України ухвалено за різних фактичних обставин, суб`єктного складу та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому не можуть бути підставою для перегляду ухвали цього суду від 12 квітня 2017 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.
		 
		Щодо питання визначення підсудності цього спору, стосовно якого існує два протилежних висновки, викладених у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року, суд зазначає таке.
		 
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає 
		«усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		 
		Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції  це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		 
		Частиною третьою статті 6 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. 
		 
		Цю норму конкретизовано статтею 50 КАС, відповідно до положень якої відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 
		2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 
		5) в інших випадках, встановлених законом.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		 
		Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба  це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		 
		Щоб спір набув ознак публічно-правового в контексті статті 17 КАС, правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. Діяльність особи на посаді або процес її звільнення чи прийняття на посаду мають становити публічний охоронюваний інтерес або ж мати наслідки для невизначеного кола осіб.
		 
		Разом з тим завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов`язанням з конкретно визначеним суб`єктним складом  боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України 
		(далі  ЦК; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		 
		Таким чином, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 квітня 2017 року дійшов правильного висновку про те, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а отже, і про закриття провадження у справі в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 244 КАС суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо, зокрема, норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
		 
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА :
		 
		У задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2017 року у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування 
		збитків  відмовити.
		 
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач В. С. КнязєвСудді:Н. О. Антонюк   С. В. Бакуліна   В. В. Британчук   Д. А. Гудима   В. І. Данішевська   О. С. Золотніков   О. Р. Кібенко   Л. М. ЛобойкоН. П. Лященко   О. Б. Прокопенко   Л. І. Рогач   І. В. Саприкіна   О. М. Ситнік   О. С. Ткачук   В. Ю. Уркевич   О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...