Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/18084/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів довічного утримання.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2018. Оприлюднено: 03.07.2018.
Дата набрання законної сили: 25.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		25 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/18084/15-ц
		 
		провадження № 61-17177св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_4,ОСОБА_5,
		представники ОСОБА_4: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
		представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8,
		відповідачі: ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_4,
		третя особа - ОСОБА_9,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2016 року у складі судді Жарікової О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., 
		Фінагєєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_5 про розірвання договорів довічного утримання.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2005 року між нею, з однієї сторони, ОСОБА_9 та ОСОБА_5, з другої сторони були укладені договори довічного утримання (догляду), які посвідчені державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області 
		Кушнір Н. Б. Відповідно до вказаних договорів вона передала у власність 
		ОСОБА_9 та ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку, площею 0,0645 га, і житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а відповідачі беруть на себе зобов'язання довічно її утримувати (доглядати) відповідно до умов договорів. Сторони домовились, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись, оцінюється в сумі 100 грн. Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід, вечеря); вартість продуктів становить 160 грн на місяць; надання побутових послуг (прання постільної білизни - один раз на 14 днів, ремонт побутової техніки, тощо); забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів на середню суму 30 гривень на місяць.
		 
		Зазначала, що з моменту укладення договорів і до листопада 2014 року відповідачі виконували взяті на себе зобов'язання. 08 листопада 2014 року вона отримала побутову травму - закритий перелом шийки правого стегна. У зв'язку із чим вона стала потребувати посиленого догляду та уваги зі сторони дочки та сина.
		 
		Однак, починаючи з травня 2015 року відповідачі взагалі припинили утримувати її відповідно до умов договорів.
		 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд розірвати договори довічного утримання (догляду), укладені між нею з однієї сторони, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 з другої сторони, 02 грудня 2005 року; повернути сторони у первісний стан.
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_9, про розірвання договорів довічного утримання та визнання права власності на частину майна.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2005 року між ОСОБА_4, нею та ОСОБА_9 були укладені договори довічного утримання (догляду), посвідчені державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Кушнір Н. Б. Зазначала, що у лютому 2015 року 
		ОСОБА_4 під впливом ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до неї про розірвання договорів довічного утримання та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 червня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено.
		 
		Крім того, посилалася на те, що ОСОБА_4 в односторонньому порядку відмовилася від утримання з її сторони, а саме: остання відмовлялася від отримання грошових переказів, надісланих за період з 25 червня 2015 року 
		по 08 лютого 2016 року на виконання договорів довічного утримання, спільно з ОСОБА_9 перешкоджала у доступі до будинку та вдруге, під впливом 
		ОСОБА_9, ініціювала розірвання договорів довічного утримання.
		 
		За таких обставин, з урахуванням тривалості часу, а саме 10 років, протягом яких вона належним чином виконувала свої обов'язки, просила суд розірвати договори довічного утримання (догляду), укладені між ОСОБА_4 з однієї сторони і ОСОБА_9, ОСОБА_5 з другої сторони 02 грудня 2005 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину майна, яке мало бути передано їй за умовами договорів.
		 
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_9, про розірвання договорів довічного утримання та визнання права власності на частину майна об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_4 до 
		ОСОБА_9, ОСОБА_5 про розірвання договорів довічного утримання.
		 
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
		Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_4 з однієї сторони і ОСОБА_9, ОСОБА_5 з другої сторони 02 грудня 2005 року, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Кушнір Н. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 2-7522, повернувши сторони в первісний стан.
		Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_4 з однієї сторони і ОСОБА_9, ОСОБА_5 з другої сторони 02 грудня 2005 року, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Кушнір Н. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 2-7526, повернувши сторони в первісний стан.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 забезпечували позивача триразовим калорійним харчуванням з часу укладення договорів та до часу розгляду справи у суді. Відомості про надання відповідачами за первісним позовом ОСОБА_4 побутових послуг чи відшкодування витрат на ліки, також, не містяться у матеріалах справи. Таким чином, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 належним чином не виконували зобов'язання щодо догляду ОСОБА_4 за укладеними договорами довічного утримання (догляду), що є підставою для їх розірвання.
		Встановлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 ухиляються від виконання своїх обов'язків, покладених на них договорами довічного утримання (догляду) ОСОБА_4
		Щодо зустрічного позову ОСОБА_5, то рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що остання не навела обставин неможливості подальшого виконання договорів довічного утримання (догляду) та не підтвердила свою позицію належними доказами.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2016 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 ухиляються від належного виконання обов'язків, покладених на них договорами довічного утримання ОСОБА_4 від 02 грудня 2005 року, у зв'язку із чим позов ОСОБА_4 задоволено. ОСОБА_5, починаючи з травня 2015 року, фактично припинила виконання обов'язків за договором довічного утримання, належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання покладених на неї обов'язків не надано, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.
		 
		У касаційнійскарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 в особі 
		ОСОБА_8,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Заявник посилалася на недоведеність та безпідставність позовних вимог ОСОБА_4 Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б доводили, що відповідачі за первісним позовом не виконували умов договорів довічного утримання. Зокрема, пояснення ОСОБА_4 не є допустимими доказами у вказаній справі в силу частини другої статті 57 ЦПК України 2004 року. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зміст і підстави первісного та зустрічного позовів та наявні у справі докази, не врахували в повній мірі, які взаємовідносини виникли між сторонами, неповно встановили обставини справи, неправильно застосували матеріальний закон при вирішенні спору, що призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 746 ЦК України, якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. 
		 
		Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
		 
		Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Таким чином, належним виконанням зобов'язання слід вважати тоді, коли відповідачі виконують всі взяті на себе обов'язки за договором.
		 
		Однак факт надсилання грошових коштів ОСОБА_5 для ОСОБА_4 не свідчить про те, що вона належним чином виконувала умови договору довічного утримання, так як ОСОБА_5 було відомо про те, що ОСОБА_4 людина похилого віку і за станом здоров'я та у зв'язку із отриманою у 2014 році травмою не мала можливості самостійно пересуватися, внаслідок чого отримання ОСОБА_4 через поштове відділення грошових переказів неможливе, що тягне за собою неналежне виконання пункту 2.2 договорів довічного утримання.
		 
		Відповідно до статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 належним чином не виконували зобов'язання щодо догляду ОСОБА_4 за укладеними договорами довічного утримання (догляду) від 02 грудня 2005 року, що є підставою для їх розірвання. ОСОБА_5 не надано доказів на підтвердження неможливості виконання покладених на неї обов'язків за договором довічного утримання.
		 
		Посилання касаційної скарги на недоведеність та безпідставність позовних вимог ОСОБА_4 спростовуються встановленими обставинами справи.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_8, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 
		2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            С. Ф. Хопта
		 
		О. В.Білоконь
		 
		Є. В.Синельников

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...