Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1867/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2018.
Дата набрання законної сили: 20.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		20 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		 
		Справа № 509/1867/16-а
		 
		Провадження № 11-537апп18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		 
		судді-доповідача Саприкіної І. В.,
		 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року (суддя Бочарова А. І.) та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (у складі колегії суддів Домусчі С. Д. Коваля М. П., Кравця О. О.) у справі № 509/1867/16-а за його позовом до Овідіопольської селищної ради Одеської області (далі - Селищна рада), третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення,
		УСТАНОВИЛА:
		У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, у якому просив скасувати рішення Селищної ради від 30 серпня 2013 року № 981-VІ «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради від 27 травня 2008 року № 186 «Про право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно». 
		Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 27 квітня 2017 року позов залишив без розгляду відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
		Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 червня 2017 року скасував ухвалу суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
		У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що у відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відсутні підстави для скасування свого рішення, оскільки рішення вже реалізовано та вичерпало свою дію виконанням. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. 
		Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 травня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
		Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
		Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Селищної ради № 186 від 27 травня 2008 року вирішено оформити право власності на нерухоме майно та видати ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на будинок з господарчими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 
		15 липня 2008 року таке свідоцтво видано.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 березня 2009 року НОМЕР_1
		Відповідно до нотаріально посвідченого заповіту від 18 січня 2008 року ОСОБА_3 є спадкоємцем майна, що належало ОСОБА_5 на день її смерті.
		У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області у справі № 509/489/13-а з позовом про скасування рішення виконавчого комітету Селищної ради від 27 травня 2008 року № 186 та свідоцтва від 15 липня 2008 року про право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно. Обґрунтовуючи позов, зазначила, що на підставі договору довічного утримання від 15 жовтня 1999 року, вона є власником жилого будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
		Овідіопольський районний суд Одеської області постановою від 20 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, визнав протиправним і скасував рішення Селищної ради № 186 від 27 травня 2008 року. 
		У подальшому Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2015 року скасував постанову Овідіопольского районного суду Одеської області від 20 лютого 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року й закрив провадження у справі про визнання протиправними та скасування рішення виконавчого комітету Селищної ради від 27 травня 2008 року № 186 і свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 липня 2008 року, оскільки спір стосується захисту цивільних прав, а тому належить розгляду в порядку цивільного судочинства.
		На виконання постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 лютого 2013 року Селищна рада 30 серпня 2013 року прийняла рішення № 981-VІ «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради від 27 травня 2008 року № 186 «Про право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно».
		Вважаючи рішення Селищної ради від 30 серпня 2013 року № 981-VІ протиправним і таким, що прийнято з порушенням ч. 2. ст. 19 Конституції України, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом. 
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). 
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Селищної ради від 30 серпня 2013 року № 981-VІ, яким скасовано попередньо прийняте рішення від 27 травня 2008 року № 186 «Про право власності ОСОБА_5 на нерухоме майно». За позицією позивача оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, як спадкоємця майна померлої ОСОБА_5 
		При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 претендує ОСОБА_4, яка вважає себе власником цього майна на підставі договору довічного утримання від 15 жовтня 1999 року, укладеним між нею та померлою ОСОБА_5
		Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу місцевого самоврядування, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права власності на об'єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. 
		За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
		Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. 
		Стосовно вимог позивача про скасування ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року про залишення позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі і не переглядав рішення суду першої інстанції на предмет поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, а тому підстави для перегляду ухвали суду першої інстанції у касаційному порядку відсутні.
		Відповідно до .1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач      І.В. СаприкінаСудді:    Н.О. Антонюк   С.В. Бакуліна   В.В. Британчук   Д.А. Гудима   В.І. Данішевська   О.С. Золотніков    О.Р. Кібенко   В.С. Князєв    Л.М. Лобойко    Н.П. Лященко   О.Б. Прокопенко   Л.І. Рогач   О.М. Ситнік   О.С. Ткачук   В.Ю. Уркевич   О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...