Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/18899/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 27.06.2018. Зареєстровано: 28.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2018.
Дата набрання законної сили: 26.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		Київ
		 
		26 червня 2018 року 
		справа №826/18899/16
		адміністративне провадження №К/9901/49214/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р.Ф.,
		суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду  від 11 квітня 2018 року (судді: Кобаль М.І., Губська Л.В., Карпушова О.В.) у справі №826/18899/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		У С Т А Н О В И В:
		У грудні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року №2296-1305, яким визначено податкове  зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 63240,76 гривень, з мотивів безпідставності його прийняття. 
		14 грудня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2016 року №2296-1305.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення розрахунку щодо визначення суми нарахованого земельного податку та не зазначено період, за який визначено цей податок.
		11 квітня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.
		26 квітня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій він зазначає про необґрунтованість та невідповідність розрахунку земельного податку фактичним даним та про неврахування факту використання скаржником у справі нежитлових приміщень, щодо яких нарахований земельний податок, у господарській діяльності.
		У відзиві на касаційну скаргу податковий орган зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а вимоги позивача у касаційній скарзі є безпідставними.
		Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Аналогічні норми визначала стаття 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 2004 року між ДП «Соларіс Трейд Інвестментс Україна» (продавець) та позивачем у справі укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові приміщення, що складають 7/100 частин від домоволодіння, а саме підвал: з приміщення №1 по приміщення №9 площею 174,2 кв.м., І поверх: з приміщення №10 по приміщення №17, прим І площею 2,4 кв.м., прим. ІІ площею 1,5 кв.м., всього площею 148,2 кв.м.
		Загальна площа відчужуваних приміщень 322,4 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
		Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 30 червня 2004 року, зазначені нежитлові приміщення зареєстровані за позивачем на праві приватної власності, про що внесено запис в реєстраційну книгу №д.7П-192 за реєстровим №2195-П.
		Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач у справі 14 вересня 2011 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а відповідно до копії витягу з реєстру платників єдиного податку, починаючи з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.
		27 квітня 2016 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 2296-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі    63 240, 76 гривень.
		Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
		Підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Враховуючи, що позивач у справі є власником нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, податок необхідно сплачувати з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
		Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
		Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).
		Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем у справі не підтверджено того, що на належні йому нежилі приміщення, а відтак земельна ділянка під цими приміщеннями використовується для провадження господарської діяльності.
		При цьому суд першої інстанції зазначає, що з витягу Реєстру платників єдиного податку від 25 жовтня 2016 року №1626503407698 вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність згідно з КВЕД ДК 009:2010 за кодом 68:20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".
		Проте суди попередньої інстанції не звертають уваги на місце провадження господарської діяльності, який зазначений у витязі Реєстру платників єдиного податку, а отже приходять до передчасного висновку про недоведеність використання нежилого приміщення, а відтак земельної ділянки під цими приміщеннями для провадження господарської діяльності.
		Застосування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 листопада 2015 року (№ 21-2352а15) є неприйнятним, оскільки правовідносини у справі, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися податкового звітного періоду 2014 рік, а положення підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України були чинними в іншій редакції. Норма цього пункту викладена в новій редакції з 01 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яка за своїм змістом має інше правове навантаження.
		Окрім того, приписи  пункту 286.1  статті  286 Податкового кодексу України  визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		В абзаці 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному  статтею 58 цього Кодексу.
		Суд звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15. Однак, судом апеляційної інстанції при винесенні рішення взято до уваги витяг з технічної документації наданий Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, який не є центральним органом виконавчої влади. 
		Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		З урахуванням допущення вказаних вище порушень як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, справа направляється до суду першої інстанції зі скасуванням усіх судових рішень у справі.
		Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 826/18899/16 скасувати.
		Справу № 826/18899/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          Р.Ф.Ханова
		Судді:                                                                                                     І.А.Гончарова
		                                                                                                    І.Я.Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...