Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/20119/16-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2018.
Дата набрання законної сили: 26.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 640/20119/16-ц
		провадження № 61-16273св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів:                 Кузнєцова В. О.,                           Погрібного С. О.,                     
		                              Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,          
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_3,
		представник позивача - ОСОБА_4,
		відповідач: Міністерство освіти і науки України, Харківський національний університет радіоелектроніки,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства освіти і науки України та Харківського національного університету радіоелектроніки на рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіпенка І. С., Кокоші В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Міністерства освіти і науки України та Харківського національного університету радіоелектроніки (далі - ХНУРЕ) про скасування наказу та поновлення на роботі.
		 
		Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Міністерства освіти та науки України від 24 листопада 2015 року за № 587-к його призначено тимчасово виконуючим обов'язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки. Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 грудня           2016 року за № 668-к його звільнено з посади тимчасово виконуючого обов'язки ректора на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, протоколу виборчої комісії ХНУРЕ від 15 грудня 2016 року № 3 та доповідної записки директора департаменту кадрового забезпечення від 16 грудня 2016 року. Вважає звільнення незаконним, оскільки вказана норма при звільненні до нього не могла бути застосована, у зв'язку з тим, що при призначенні його на посаду, між сторонами укладено безстроковий трудовий договір. Крім того, одразу після його звільнення наказом Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року за № 669-к призначено іншого тимчасово виконуючого обов'язки ректора ОСОБА_5, тобто після його звільнення не було укладено контракту з переможцем конкурсу, який оголошено Міністерством освіти і науки України 21 січня 2016 року і посада тимчасово виконуючого обов'язки ректора була вакантною.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року за № 668-к «Про звільнення тимчасово виконуючого обов'язки ректора Харківського національного університету радіоелектроніки» та поновити його на посаді тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ. 
		 
		Міністерство освіти і науки України позов не визнало та пояснило суду, що відсутність у наказі про прийняття на роботу посилання на конкретну календарну дату припинення договору чи посилання на конкретну кількість років, місяців чи днів, не спростовує факту обізнаності сторін про строк дії договору, тобто до проведення виборів ректора в установленому законом порядку або призначення нового виконуючого обов'язки. Крім того, позивачу було відомо, що він виконуватиме роботу ректора тимчасово, а його звільнення можливе у будь-який момент. Такої посади як тимчасово виконуючий обов'язки не існує.
		 
		ХНУРЕ проти позову заперечило та пояснило суду, що Міністерство освіти і науки України по суті призначило ОСОБА_3 на вакантну посаду Ректора ХНУРЕ, чим порушило вимоги частини четвертої статті 42 Закону України «Про вишу освіту». Крім того, згідно з роз'ясненням Державного комітету Ради Міністрів СРСР із питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 призначення працівника виконувачем обов'язків за вакантною посадою не допускається. 
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що покладення виконання обов'язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов'язків керівника навчального закладу в обмежений у часі термін, а саме до моменту обрання керівника вищого навчального закладу у передбачений статтею 42 Закону України «Про вищу освіту» спосіб, а тому наказ Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року          № 668-к, яким звільнено тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ є законним та не підлягає скасуванню. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2017 року, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2017 року скасовано, та ухвалено нове про задоволення позову ОСОБА_3. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року № 668-к «Про звільнення тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ, яким було звільнено тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_3 поновлено ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки ректора ХНУРЕ. Вирішено питання судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд виходив з того, що звільнення позивача з підстав передбачених пунктом другим частиною другою статті 36 КЗпП України, є незаконним, оскільки після спливу строків, передбачених пунктом 1 Указу № 311-09 ні одна зі сторін не зажадала припинення трудових відносин, а тому необхідно вважати, що трудовий договір із ОСОБА_3 був продовжений на невизначений термін. 
		 
		У квітні 2017 рокуМіністерство освіти і науки України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2017 року, в якій просило скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказувало на те, що позивачу було достовірно відомо, що він буде працювати тимчасово виконуючим обов'язки ректора ХНУРЕ до проведення виборів, а не на постійній основі оскільки такої посади не існує у штатному розписі університету. Укладена між сторонами угода повністю відповідає волевиявленню позивача, в частині, що стосується посади, яку він бажає обійняти та строку, протягом якого він бажає виконувати свої трудові обов'язки, сторонами такий строк було узгоджено, а тому між позивачем і відповідачем укладено строковий трудовий договір. Саме по собі поняття «виконуючий обов'язки ректора» передбачає, що особа буде виконувати роботу певний строк який починається з моменту призначення виконуючим обов'язки та закінчується після обрання та призначення керівника у порядку встановленому Законом України «Про вищу освіту». Крім того, висновки суду щодо безстроковості трудового договору суперечать статті 42 Закону України «Про вищу освіту» відповідно до якої керівник вищого навчального закладу обирається шляхом таємного голосування строком на п'ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом вищого навчального закладу, тому положення викладені у підпункті            а) пункту 11 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 року № 311-09, на які посилається суд апеляційної інстанції, не спричиняють визнання його таким, що укладений на невизначений термін. Неможливість застосування відповідного положення зумовлена і тим, що укладання безстрокового трудового договору порушуватиме Закон України «Про вищу освіту» щодо проведення конкурсу на посаду керівника вищого навчального закладу та щодо реалізації повноважень МОН у подальшому укладати контракт із переможцем. На час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду було проведено конкурс на заміщення вакантної посади ректора ХНУРЕ в порядку встановленому Законом України «Про вищу освіту» та призначено нового керівника рекомендованого вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу, про що було відомо апеляційному суду. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду взагалі не зазначає жодної норми чинного законодавства, які порушило Міністерство при прийнятті оскаржуваного наказу. 
		 
		Також не погоджуючись із рішенням Апеляційного суду Харківської області                 від 13 березня 2017 року, ХНУРЕ подало касаційну скаргу в якій просило скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. У скарзі зазначає, що 15 грудня 2016 року протоколом № 3 виборчої комісії з виборів керівника вищого навчального закладу ХНУРЕ відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» при підрахунку голосів виборців виборча комісія встановила результати виборів, згідно з якими кандидат ОСОБА_5 набрав 50,2 % від кількості виборців (діючий ректор ХНУРЕ), кандидат ОСОБА_3 - 35,6 %. Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року № 668-к тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_3 було звільнено на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України, у зв'язку з підрахунком голосів, та обранням переможця - ректора ОСОБА_5 У зв'язку з викладеним, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України  від 19 грудня 2016 року № 669-к - на          ОСОБА_5 покладено виконання обов'язків ректора. Відповідно до наказу МОН    від 01 березня 2017 року № 85-к ОСОБА_5 звільнено від виконання обов'язків ректора ХНУРЕ, а відповідно до наказу МОН від 01 березня 2017 року № 86-к     ОСОБА_5 призначено ректором ХНУРЕ з 02 березня 2017 року строком на 5 років як обраного за конкурсом відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту». Міністерство освіти і науки України призначило ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов'язки ректора на вакантну посаду ректора ХНУРЕ, чим порушило вимоги частини четвертої статті 42 Закону України «Про вищу освіту», якою передбачено, що засновник (засновники) новоутвореного вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган (особа) призначає (призначають) виконувача обов'язків керівника вищого навчального закладу, але не більш як на шість місяців, при цьому, як відомо, ХНУРЕ - не є новоствореним вищим навчальним закладом. В класифікаторі посад, така посада як «виконуючий обов'язки» відсутня, такої посади не існує. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		У травні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заперечення на касаційну скаргу ХНУРЕ в якій вказав на те, що для застосування приписів пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України у трудовому договорі повинно бути чітко зазначено на який строк він укладений та у яких випадках він вважатиметься виконаним. Закон України «Про вищу освіту», в системному аналізі з нормами КЗпП України, не забороняє призначення керівників вищих навчальних закладів на безконкурсній основі. Міністерство освіти і науки Українизобов'язане звільнити діючого керівника ХНУРЕ, який виконує цю роботу за контрактом, та поновити позивача виконуючим обов'язки ректора ХНУРЕ до його звільнення у встановленому законом порядку. 
		 
		Ухвалою від 04 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4  пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням цього Кодексу. 
		 
		За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню. 
		 
		Судом установлено, що 24 листопада 2015 року Міністерством освіти і науки України видано наказ № 587-к про призначення тимчасово виконуючим обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_3 
		 
		Наказом Міністерства освіти і науки України від 31 жовтня 2016 року № 549-к серед іншого, наказано адміністрації ХНУРЕ організувати проведення виборів керівника згідно із вимогами статті 42 Закону України «Про вищу освіту»; вибори ректора ХНУРЕ провести 01 грудня 2016 року.
		 
		Наказом Міністерства освіти і науки України від 17 листопада 2016 року № 597-к постановлено перенести дату виборів ХНУРЕ на 15 грудня 2016 року; наказано тимчасово виконуючому обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_3 забезпечити умови для обрання виборних представників із числа студентів для участі у виборах ректора.
		 
		15 грудня 2016 року протоколом № 3 виборчої комісії з виборів керівника вищого навчального закладу Харківського національного університету радіоелектроніки відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» при підрахунку голосів виборців виборча комісія встановила результати виборів, згідно з якими кандидат ОСОБА_5 набрав 50,2 % від кількості виборців, кандидат ОСОБА_3 - 35,6 %.
		 
		Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 грудня 2016 року № 668-к тимчасово виконуючого обов'язки ректора ХНУРЕ ОСОБА_3 звільнено на підставі пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення
		 
		Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути:                           1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		 
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		 
		Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. 
		 
		ХНУРЕ є вищим навчальним закладом та бюджетною установою та відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
		 
		Порядок обрання та затвердження претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу, в тому числі національного, визначено у статті 42 Закону України «Про вищу освіту».
		 
		Відповідно до частини 3 статті 42 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов'язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника вищого навчального закладу не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника вищого навчального закладу конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії. Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) протягом двох місяців з дня оголошення конкурсу на посаду керівника вищого навчального закладу приймає (приймають) пропозиції щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу і протягом 10 днів з дня завершення терміну подання відповідних пропозицій вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до вищого навчального закладу для голосування. Керівник вищого навчального закладу обирається шляхом таємного голосування строком на п'ять років у порядку, передбаченому цим Законом і статутом вищого навчального закладу. Вибори вважаються такими, що відбулися, якщо участь у них взяли більше 50 відсотків загальної кількості осіб, які мають право брати участь у виборах, кожен з яких має один голос і голосує особисто. З особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п'ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання.
		 
		Із системного аналізу вказаної норми права вбачається, що процедура обрання та затвердження претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу включає в себе наступні етапи: 1) оголошення власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом конкурсу на заміщення посади керівника вищого навчального закладу; 2) прийняття власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом пропозицій щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу та внесення кандидатур претендентів до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу для голосування; 3) голосування складом вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу; 4) обрання та рекомендування власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) кандидатури претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу, які набрали не менше ніж 30 відсотків голосів від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу під час голосування; 5) призначення однієї з рекомендованих кандидатур. При цьому призначення однієї з рекомендованих вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу кандидатур є обов'язком власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу (особи). Отже, призначення претендента на посаду керівника вищого навчального закладу можливе лише у разі дотримання усіх умов та порядку проведення конкурсу, визначеного статтею 42 Закону України «Про вищу освіту».
		 
		15 грудня 2016 року протоколом № 3 виборчої комісії з виборів керівника вищого навчального закладу Харківського національного університету радіоелектроніки відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту» при підрахунку голосів виборців виборча комісія встановила результати виборів, згідно яких кандидат ОСОБА_5 набрав 50,2 % від кількості виборців, кандидат ОСОБА_3 - 35,6 %.
		 
		Таким чином, звільнення позивача 19 грудня 2016 року є законним та обґрунтованим, оскільки минувала потреба у продовженні з ОСОБА_3 трудових відносин, оскільки його призначення на посаду тимчасово виконуючого обов'язки мало тимчасовий характер, тобто до моменту обрання керівника вищого навчального закладу у передбачений статтею 42 Закону України «Про вищу освіту». Таким чином, трудові правовідносини з позивачем тривали до певної події у часі, яка мала неминуча настати а саме, проведення конкурсу та обрання ректора університету. 
		 
		Та обставина, що на час звільнення позивача, контракт із переможцем конкурсу укладено не було не є підставою для поновлення ОСОБА_3, оскільки згідно з частиною третьою статті 42 Закону України «Про вищу освіту» засновник або уповноважений ним орган повинен укласти контракт із переможцем строком на п'ять років не пізніше одного місяця з дня його обрання.
		 
		Висновки апеляційного суду про те, що у трудовому договорі з ОСОБА_3 не вказано строку його дії, а тому він є таким, що укладений на невизначений строк, є безпідставними, оскільки з ОСОБА_3 не може бути укладено такого договору, у зв'язку з тим, що ректор вищого навчального закладу обирається відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту». 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції переглядаючи справу в апеляційному порядку не звернув уваги на те, що 01 березня 2017 року наказом Міністерства освіти і науки України № 86-к ректором ХНУРЕ призначено ОСОБА_5 відповідно до процедури передбаченої Законом України «Про вищу освіту». Отже, поновлення позивача на посаді тимчасово виконуючого обов'язки, серед іншого, порушує права ОСОБА_5 на працю.
		 
		Узагальнюючи викладене, суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є законним, оскільки його посада носила тимчасовий характер, тобто до обрання ректора університету у порядку визначеному Законом України «Про вищу освіту».
		 
		Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Міністерства освіти і науки України та Харківського національного університету радіоелектроніки задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2017 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2017 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		                                                                                     О.В. Ступак
		 
		                                                                                                                                              Г. І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...