Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3141/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 03.07.2018. Зареєстровано: 04.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2018.
Дата набрання законної сили: 05.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		20.06.2018Справа №  910/3141/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСБУД»  
		до 1) Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка»;  
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина»; 
		3) Приватного підприємства «Українська правда»; 
		4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Інформ-ЮА»  
		про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації. 
		Суддя Сташків Р.Б.
		Секретар судового засідання Гукун Н.В.
		Представники сторін:
		від позивача - Лукянова Г.О., Войтович І.Р. (адвокат); 
		від відповідача-1 - не з'явився; 
		від відповідача-2 - не з'явився;
		від відповідача-3 - не з'явився;
		від відповідача-4 - Герасимова Т.І. (адвокат).
		СУТЬ СПОРУ:
		На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, за яким судом порушено провадження у справі №910/3141/18, та у якому Позивач (з урахуванням викладеного у поясненні від 11.04.2018 уточнення формулювання позовних вимог) просить суд:
		1. Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Позивача, інформацію, поширену 19.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5/ Відповідачем-1:
		«Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!»;
		«На даний час товариство «Трансбуд» (засновником якого є російська компанія «Роснєфть») декількома рішеннями судів незаконно заволоділо одним із приміщень ДП «Національна Кіностудія ім. О.Довженка»)»
		у статті «Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!»  ІНФОРМАЦІЯ_10
		2. Зобов'язати Відповідача-1 протягом 7 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити з тексту статті визнану недостовірною інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом статті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_22 повідомлення наступного змісту:
		«СПРОСТУВАННЯ
		За цією адресою в мережі Інтернет Відповідачем-1 було розміщено недостовірну інформацію відносно української юридичної особи - Позивача. Дана інформація визнана недостовірною судом.
		Перепрошуємо за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації.» 
		та, під спростуванням, тексту резолютивної частини ухваленого у цій справі рішення суду дослівно без редагування, скорочення та коментування.
		3. Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Позивача, інформацію, поширену 21.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 Відповідачем-2:
		«Російська компанія намагається «віджати» землі легендарної української кіностудії»;
		«Компанія «Трансбуд», заснована російською НК «Роснефть», збирається забрати ділянку землі Національної кіностудії ім. Довженка, розташованої в Києві.»;
		«На даний час товариство «Трансбуд» (засновником якого є російська компанія «Роснєфть» декількома рішеннями судів незаконно заволоділо одним із приміщень ДП «Національна Кіностудія ім. О.Довженка»)» 
		у статті «Російська компанія намагається «віджати» землі легендарної української кіностудії» ІНФОРМАЦІЯ_21 в тому числі в перекладі на російську мову ІНФОРМАЦІЯ_204. Зобов'язати Відповідача-2 протягом 7 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити з тексту статті визнану недостовірною інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом  статтей за посиланнямиІНФОРМАЦІЯ_19 повідомлення наступного змісту:
		«СПРОСТУВАННЯ
		За цією адресою в мережі Інтернет «Обозреватель» розмістив недостовірну інформацію відносно української юридичної особи - Позивача. Дана інформація визнана недостовірною судом.
		Перепрошуємо за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації.» 
		та, під спростуванням, тексту резолютивної частини ухваленого у цій справі рішення суду дослівно без редагування, скорочення та коментування.
		5. Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Позивача, інформацію, поширену 21.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідачем-3:
		«компанії «Трансбуд», заснованій російською «Роснефтью»;
		«ТОВ «Трансбуд» є компанією, заснованою «Роснефтью» - одним з найбільших платників податків у Росії»
		у статті «Кіностудія Довженка заявляє, що її землю хочуть віддати «дочці» «Роснефти» (ІНФОРМАЦІЯ_17, в тому числі в перекладі на російську мову ІНФОРМАЦІЯ_18. Зобов'язати Відповідача-3 протягом 7 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити з тексту статті визнану недостовірною інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом статтей за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_14 та ІНФОРМАЦІЯ_15 повідомлення наступного змісту:
		«СПРОСТУВАННЯ
		За цією адресою в мережі Інтернет «Українська правда» розмістила недостовірну інформацію відносно української юридичної особи - Позивача. Дана інформація визнана недостовірною судом.
		Перепрошуємо за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації.» 
		та, під спростуванням, тексту резолютивної частини ухваленого у цій справі рішення суду дослівно без редагування, скорочення та коментування.
		7. Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Позивача, інформацію, поширену 21.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 Відповідачем-2:
		«Киевская власть отдала землю киностудии «Довженко» российской компании»;
		« 12 декабря минувшего года комиссией Киевского городского совета было принято решение отдать участок, площадью в 0,1018 га, расположенный в Шевченковском районе столицы (на ул. А. Довженко, 4-6), обществу с ограниченной ответственностью «Трансбуд»
		у статті «Киевская власть отдала землю киностудии «Довженко» российской компании» (ІНФОРМАЦІЯ_10).
		8. Зобов'язати Відповідача-4 протягом 7 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити з тексту статті визнану недостовірною інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом статті за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 повідомлення наступного змісту:
		«СПРОСТУВАННЯ 
		За цією адресою в мережі Інтернет Інформаційне агентство «Інформ-ЮА» розмістило  недостовірну інформацію відносно української юридичної особи - Позивача. Дана інформація визнана недостовірною судом.
		Перепрошуємо за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації.» 
		та, під спростуванням, тексту резолютивної частини ухваленого у цій справі рішення суду дослівно без редагування, скорочення та коментування.
		Вимоги позову мотивовані тим, що вказану вище інформацію (цитати з текстів статтей) Позивач вважає недостовірною інформацією, не підтвердженою належними доказами, а її розміщення вважає таким, що порушує його немайнові права та завдає шкоди діловій репутації, тому просить інформацію визнати недостовірною, вилучити її з тексту статтей, зобов'язати Відповідачів її спростувати та надрукувати перепрошення за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації.
		У засіданні 14.05.2018 судом оголошувалась перерва.
		Відповідачі 1 та 3 не скористалися своїм правом надати відзиви на позов та направити у судові засідання своїх повноважних представників.
		Відповідач-2 вимоги позову не визнає, оскільки розміщена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 стаття є лише відтворенням іншої статті з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/ з посиланням на відповідну сторінку з цього веб-сайту, як джерело інформації, а спірні цитаті зі статті, з огляду на мовне забарвлення статті та відсутність тверджень про певні факти, є оціночним судженням. Достовірність же інформації, яку Позивач вважає недостовірною, Відповідач-2 не заперечує з посиланням на відомості з ЄДР на певну дату. Свої ж дії Відповідач-2 вважає такими, що не містять юридичного складу правопорушення, і з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини вказує, зокрема, на право вільно передавати інформацію. Окрім того, Відповідач-2 вказує на відсутність подання Позивачем доказів на доведення самого факту порушення його ділової репутації та на неправильність обраного Позивачем способу захисту. 
		Відповідач-4 вимоги позову щодо себе не визнає, з підстав, докладно наведених у відзиві, та зокрема вказуючи, що у статті, розміщеній на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 було викладено не власну статтю інформагентства, а наведено та зацитовано інформацію з іншої статті, розміщеної раніше на іншому веб-сайті, з посиланням на джерело цієї інформації та місце її розміщення (на відповідну сторінку з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/), а подальше наведення («перепост») та цитування інформації з іншої статті, з посиланням на її першоджерело, права Позивача особою, що такий перепост зробила, не порушує.  Наданий Позивачем висновок №056/96 від 12.03.2018 лінгвістичної експертизи Відповідач-4 відхиляє з посиланням на неконкретність викладених у висновку тверджень, а також, оскільки спірні висловлювання вважає «оціночними судженнями», і негативного змісту у статті, чи інформації, яка могла б спровокувати акти вандалізму чи насильства Відповідач-4 також не вбачає, натомість вважає недостовірною наведену Позивачем у позові інформацію.
		У відповідях на відзиви Позивач з доводами Відповідачів 2 та 4 не погодився, оскільки вважає, що ним доведено як склад правопорушення, так і неправдивість поширеної щодо Позивача інформації, натомість дії Відповідачів 2 та 4 вважає несумісними з обов'язком поширювати лише правдиву інформацію і не поширювати неправдиву у формі тверджень про факти. Наведені Відповідачем-2 посилання на рішення Європейського суду з прав людини Позивач вважає неповними, і тому такими, що застосовані неправильно до спірних правовідносин. Обраний спосіб захисту вважає законним.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у засіданнях, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд 
		ВСТАНОВИВ:
		19.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5/ було розміщено статтю «Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!» ІНФОРМАЦІЯ_9 у якій містяться наступні вислови: «Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!»; «На даний час товариство «Трансбуд» (засновником якого є російська компанія «Роснєфть») декількома рішеннями судів незаконно заволоділо одним із приміщень ДП «Національна Кіностудія ім. О.Довженка»)».
		У подальшому вказана вище стаття, з застосуванням прямих посилань на оригінал статті та на місце її розміщення у мережі Інтернет, та з цитуванням частин тексту оригіналу статті, була розміщена 21.01.2018:
		- на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 під заголовком «Російська компанія намагається «віджати» землі легендарної української кіностудії» (українською та російською мовами), у якій містяться наступні вислови: «Російська компанія намагається «віджати» землі легендарної української кіностудії»; «Компанія «Трансбуд», заснована російською НК «Роснефть», збирається забрати ділянку землі Національної кіностудії ім. Довженка, розташованої в Києві.»; «На даний час товариство «Трансбуд» (засновником якого є російська компанія «Роснєфть» декількома рішеннями судів незаконно заволоділо одним із приміщень ДП «Національна Кіностудія ім. О.Довженка»)»; 
		- на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 під заголовком «Кіностудія Довженка заявляє, що її землю хочуть віддати «дочці» «Роснефти» (українською та російською мовами), у якій містяться наступні вислови: «компанії «Трансбуд», заснованій російською «Роснефтью»; «ТОВ «Трансбуд» є компанією, заснованою «Роснефтью» - одним з найбільших платників податків у Росії»;
		- на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком (російською мовою) «Киевская власть отдала землю киностудии «Довженко» российской компании», у якій містяться наступні вислови: «Киевская власть отдала землю киностудии «Довженко» российской компании»; « 12 декабря минувшего года комиссией Киевского городского совета было принято решение отдать участок, площадью в 0,1018 га, расположенный в Шевченковском районе столицы (на ул. А. Довженко, 4-6), обществу с ограниченной ответственностью «Трансбуд».
		Позивач вважає, що Відповідачі (Відповідач-1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5/; Відповідач-2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8; Відповідач-3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1; Відповідач-4 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно) поширили недостовірну інформацію у формі категоричних тверджень, описаних вище, про факти, які можуть бути перевірені на предмет дійсності. Ці твердження Позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Позивача інформацією, вилучити з текстів статей визнану недостовірною інформацію та спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення між заголовком та першим абзацом статей тексту спростування, наведені Позивачем у позовній заяві, з перепрошенням з боку кожного з Відповідачів за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації. Позивач даний позов обґрунтовує порушенням його особистих немайнових прав, і зокрема, права на недоторканість ділової репутації.
		Однак, до обґрунтувань позову щодо порушення Відповідачами прав Позивача суд ставиться критично з огляду на наступне. 
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. 
		Відповідно до Закону України «Про інформацію», під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація. Кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Частинами 1, 2 ст. 7 України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. 
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
		Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.  
		Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.
		Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 7 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова Пленуму ВСУ №1) зазначено, що при розгляді справ такої категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		З огляду на наведене, та як вказано у постанові Пленуму ВСУ №1, необхідно встановити:
		- чи мало місце поширення відповідачем інформації;
		- чи стосувалася поширена інформація позивача;
		- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;
		- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
		Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно зі ст. 74 ГПК України, яка регулює питання розподілу обов'язку доказування і подання доказів між сторонами встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Тобто, у даному випадку у спорі про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації саме Позивач повинен довести факт поширення інформації Відповідачами, її недостовірність, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права саме Відповідачами, а не будь-якими іншими особами.
		Так, у пунктах 9, 15 постанови Пленуму ВСУ № 1 зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, поширення її в мережі Інтернет. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. 
		При цьому, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, тобто особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
		Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. 
		Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. 
		Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації (п. 12 постанови Пленуму ВСУ № 1).
		Так, матеріалами справи підтверджується факт поширення спірної інформації вперше у статті «Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!» 19.01.2018 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 в мережі Інтернет, точна адреса статті - ІНФОРМАЦІЯ_10
		Дослідивши текст статті суд також встановив, що автор спірної статті (фізична особа) не вказаний і Позивачу він також невідомий, а доступ до сайта - вільний, тому, оскільки інформація є анонімною (автор не зазначений), але розміщена у мережі Інтернет у вільному доступі, належним відповідачем за даним позовом є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації, заявленої Позивачем як недостовірна та така, що порушує його ділову репутацію.
		Як було вказано вище, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Відповідно до ст. 13 ГПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Враховуючи у сукупності положення ст.ст. 13, 77 ГПК України, судом при відкритті провадження у справі було запропоновано Позивачу надати суду письмові пояснення, у яких визначитись з питанням, хто є відповідачами за пред'явленим ним позовом, та зокрема, враховуючи інформацію щодо реєстрантів (власників) доменних імен ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_11 ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_13, доступну за допомогою WHOIS з сайту ІНФОРМАЦІЯ_3. 
		Водночас, Позивачем не було надано суду допустимих, у розумінні ст. 77 ГПК України, доказів на підтвердження того, що саме Відповідач-1 є власником веб-сайту (доменного імені) ІНФОРМАЦІЯ_5, на якому було вперше поширено спірну інформацію у статті «Компанія заснована «Роснефтью» через депутатів Київради, хоче відібрати землю у кіностудії ім. Довженко!!!».
		Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що:
		- електронна (цифрова) інформація - аудіовізуальні твори, музичні твори, комп'ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп'ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп'ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет;
		- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; 
		- веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;
		- власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;
		- власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею;
		- доменне ім'я - ім'я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті.
		Разом з тим, кожен комп'ютер при підключенні до Інтернету має свою власну унікальну адресу-число, яке складається з чотирьох байтів (ІР-адреса). Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень знаків є важким і недоцільним, для спрощення у користуванні було вирішено ввести спеціальні назви - домени та доменні ім'я. Доменна Система Імен влаштована таким чином, що дозволяє призначати декілька доменних імен одній IP-адресі, що дає можливість декільком веб-сайтам функціонувати на одній ІР-адресі.
		Згідно з визначеннями, що містяться у статті 1 Закону України «Про телекомунікації», домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовується адміністратором; доменне ім'я - це позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.
		У Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2002 року № 327/225, міститься визначення, згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. 
		Відповідно до зазначеного особа, яка володіє сайтом, має ІР-адресу (число, яке складається з чотирьох байтів), проте сайт має свою назву, як наприклад ІНФОРМАЦІЯ_5, при цьому доменним ім'ям є «ІНФОРМАЦІЯ_5», а доменами - ІНФОРМАЦІЯ_5. Тобто, для позначення певного сайту використовується доменне ім'я, яке створюється за допомогою доменів різних рівнів. 
		Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. 
		Доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені. 
		Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб'єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:
		- реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім'я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;
		- реєстратор - суб'єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;
		- адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.
		Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім'ям.
		З урахуванням пункту 12 постанови Пленуму ВСУ №1 належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.
		Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року при перегляді у касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва та постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/2853/17.
		З інформації WHOIS, яка є доступною за допомогою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, а також ІНФОРМАЦІЯ_4, а отже, відповідно до ст. 75 ГПК України визнається судом загальновідомою та такою, що не потребує доказування, вбачається, що веб-сайт (домен) ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровано компанією ТОВ «Хостінг Україна» (registrar ua.ukraine; organization Hosting Ukraine LLC), за реєстрантом (власником), дані та адреси якого при реєстрації компанією ТОВ «Хостінг Україна», як реєстратором, були приховані з міркувань приватності (person: ІНФОРМАЦІЯ_10).
		Тобто, відсутні допустимі, у розумінні ст. 77 ГПК України, докази, що саме Відповідач-1 є власником веб-сайту (домену) ІНФОРМАЦІЯ_5, на якому було вперше розміщено інформацію, заявлену Позивачем як недостовірну та таку, що порушує його ділову репутацію.
		При цьому, обставина, хто саме є власником веб-сайту (домену) ІНФОРМАЦІЯ_5, відповідно до законодавства повинна бути підтверджена саме певними засобами доказування - у встановленому законом порядку занесеними до бази даних відомостями про реєстранта (власника) веб-сайту (доменного імені), що описано вище судом), тому не може підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		З огляду на наведене, судом відхиляються, як неналежні докази, що власником веб-сайту (домену) ІНФОРМАЦІЯ_5 є Відповідач-1, додані Позивачем до позову роздруківки з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/, де на бланку Відповідача-1 вказано у тому числі адресу веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/ (лист №22 від 17.01.2018), оскільки посилання на бланку на певну адресу не доводить (не є допустимим, у розумінні ст. 77 ГПК України, доказом), що особа, яка оформила бланк, є власником цього веб-сайту (домену) з відповідним доменним ім'ям, і Позивачем не доведено, яким законом встановлено інше (що посилання на фірмовому бланку на веб-сайт є доказом наявності права власності у особи, яка оформила бланк, на цей веб-сайт).
		При цьому, суд у порядку, встановленому ст. 13 ГПК України, роз'яснював та звертав увагу Позивача на необхідність доведення, хто є реєстрантом (тобто, власником) доменних імен, та зокрема, доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5, і відповідно до ст. 81 ГПК України, Позивач, як учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, був вправі подати клопотання про витребування доказів судом, зокрема, клопотання про витребування від компанією ТОВ «Хостінг Україна» відомостей, хто є за реєстрантом (власником) веб-сайту (доменного імені) ІНФОРМАЦІЯ_5. Однак Позивач такого клопотання не заявив, продовжуючи наполягати, що належним доказом права власності Відповідача-1 щодо веб-сайту (домену) ІНФОРМАЦІЯ_5 є роздруківка з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/, де на бланку Відповідача-1 вказано у тому числі адресу веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5/ (лист №22 від 17.01.2018), але цей доказ визнаний судом неналежним, що обгрунтвоано вище.  
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Паеффген проти Німеччини (PAEFFGEN GMBH v. Germany, № 25379/04, 21688/05, 21722/05, 21770/05, ECHR 2007)", вказав на те, що власник доменного імені вправі самостійно визначати способи його використання (розмістити рекламу, сайт про послуги і товари, зробити доступ платним або безкоштовним, здавати доменне ім'я в оренду, продати його). Тому виключне право на використання доменного імені має економічну цінність, а відповідно є правом власності в змісті статті першої Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. 
		При цьому, Позивачем не надано доказів того, що власник веб-сайту (доменного імені) ІНФОРМАЦІЯ_5 передав вказане доменне ім'я у власність або користування іншій особі, зокрема Відповідачу-1, на підставі відповідного договору, іншого правовстановлюючого документу тощо, а також доказів того, що користування веб-сайтом (доменом) ІНФОРМАЦІЯ_5   здійснюється без належної правової підстави саме Відповідачем-1.
		Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання Відповідачу-1 доступу до веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5; або створення облікового запису, що використовується Відповідачем-1 для розміщення веб-сторінки на вказаному веб-сайті та здійснення управління і (або) розміщення електронної (цифрової) інформації в межах такої веб-сторінки (у випадку якщо користувач веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею).
		При цьому, Позивач не звертався із запитом про надання інформації до реєстратора (чи до будь-якої іншої особи або органу, що може надати відомості про власника спірного сайту), і клопотання аналогічного змісту про витребування доказів в порядку ст. 81 ГПК України перед судом Позивач також не заявляв.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що Позивачем у розумінні статей 73-77 ГПК України, не доведено того, що саме Відповідач-1 є автором спірного інформаційного матеріалу (або авторами є його посадові чи службові особи при виконанні посадових (службових) обов'язків) або того, що Відповідач-1 є власником веб-сайту (домену) ІНФОРМАЦІЯ_5, на якому було вперше поширено спірну інформацію, або на іншій правовій підставі власником сайту було передано його у використання Відповідачу-1 (надано можливість розміщення інформаційного матеріалу). 
		У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Відповідача-1 через недоведеність вчинення останнім дій з розміщення (поширення) інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, яку Позивач вважає недостовірною, та такою, що порушує його права і шкодить діловій репутації, тобто через недоведеність порушення Відповідачем-1 прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.
		У частині аналогічних тверджень щодо Відповідачів 2, 3 та 4, а саме, що ними також було поширено щодо Позивача інформацію, яку Позивач вважає недостовірною, та такою, що порушує його права і шкодить діловій репутації, то суд зазначає, що з аналізу розміщеної на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації (назви статей та цитати з них наведені в описовій частині рішення) вбачається, що спірна інформація на цих сайтах була розміщена з застосуванням прямих посилань на оригінал статті ІНФОРМАЦІЯ_9 та на її місце розміщення у мережі Інтернет, і з цитуванням частин тексту оригіналу статті. 
		При цьому, переклад на ще одну мову (російську), не спростовує обставину розміщенні спірної інформації з застосуванням прямих посилань на оригінал статті та на її місце розміщення у мережі Інтернет, і з безпосереднім цитуванням частин тексту оригіналу статті, з перекладом її на іншу мову. Доказів, що переклад на іншу мову призвів до зміни змісту статті, Позивач суду не надав.  
		Використовуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом враховано, що у рішенні у справі «Газета «Україна-центр» проти України» (від 15 липня 2010 року, заява N16695/04) Європейський суд з прав людини, надаючи оцінку діям суду у спорі про захист честі й гідності та спростування недостовірної інформації, вказав (п. 52-53), що суд  покладається  на  висновки  національних судів, які демонструють, що  підприємство-заявник  точно  відтворило   виступ пана ОСОБА_7 під час прес-конференції, не перекручуючи його. Крім того, подача цієї інформації підприємством-заявником була нейтральною, без  додавання  власних  коментарів  або неналежних наголосів,  у контексті  більш  широкого  повідомлення  про  прес-конференції  з 
		нагоди виборів міського голови в м. Кіровограді. Однак, національні суди не розмежували звинувачення, висунуті паном ОСОБА_7 і повідомлення підприємства-заявника про ці звинувачення, та визнали їх обох однаково відповідальними за висловлювання, яке не належало підприємству-заявнику, але було однозначно визнано таким, що належить іншій особі. Таким чином,  національні суди не пояснили, чи полягає приписувана підприємству-заявнику дискредитація  у змісті опублікованого звинувачення, чи у тому, що 
		підприємство-заявник опублікувало його…. Суди не  надали  достатніх  підстав  для  того,   аби прирівняти пана ОСОБА_7 який висловив дискредитуючі твердження, та підприємство-заявника, яке його опублікувало, а також для неврахування  того  факту,  що  оскаржувана інформація була широко розповсюджена до її публікації підприємством-заявником. 
		Отже, оскільки з змісту статей, розміщених на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (назви статей та спірні цитати з них наведені вище) вбачається, що спірна інформація на цих сайтах була розміщена з застосуванням прямих посилань на оригінал статтіІНФОРМАЦІЯ_7 та на її місце розміщення у мережі Інтернет, і з цитуванням частин тексту оригіналу статті, не перекручуючи його, нейтрально (додавання власних коментарів або нових наголосів, а саме - у контексті повідомлення про розміщену на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 інформацію у статті ІНФОРМАЦІЯ_7 то, враховуючи наведену вище позицію Європейського суду з прав людини, суд не вбачає у такому «перепості» з іншого веб-сайту вчинення дій з «поширення» заявленої, як недостовірна, інформації, оскільки дана інформація до її «перепосту» на інших веб-сайтах вже була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5, а особою, яка поширила інформацію у даному випадку є саме власник веб-сайта, на якому було розміщено зазначений інформаційний матеріал - тобто власник веб-сайта ІНФОРМАЦІЯ_5, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для доступу до такої інформації необмеженої кількості осіб та для її подальшого розповсюдження.
		Відтак, суд не вбачає у діях Відповідача-2 (який відповідно до інформації WHOIS, яка є доступною за допомогою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4, є власником доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_6 порушення охоронюваних законом прав Позивача, оскільки Відповідач-2 не вперше розмістив на своєму веб-сайті спірну інформацію, а розповсюдив шляхом «перепосту» інформацію з іншого веб-сайту, з посиланням на першоджерело, яка (інформація) до цього вже була доведена до необмеженого кола осіб через вільний доступ до веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5. Тобто, Відповідач-2 не є автором або поширювачем заявленої Позивачем, як недостовірна, інформації, а є лише особою, яка зробила «перепост», тобто подальше розповсюдження вже доведеної через інший веб-сайт до необмеженого кола осіб інформації, а за передачу інформації таким чином (коли особа не є автором або тим, хто вперше у Інтернеті інформацію поширив, я відноситься до необмеженого кола осіб, які мають вільний доступ до інформації) відповідальність чинним законодавством не передбачена.
		Позивачем також не доведено перед судом допустимими, у розумінні ст. 77 ГПК України, доказами, що належними відповідачами за його позовом, тобто особами, які порушили його права, є Відповідачі 3 та 4, як власники веб-сайтів (доменних імен) ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки з інформації WHOIS, яка є доступною за допомогою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3, а також ІНФОРМАЦІЯ_4, а отже, відповідно до ст. 75 ГПК України визнається судом загальновідомою та такою, що не потребує доказування, вбачається, що веб-сайт (домен) ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровано за реєстрантом (власником) - ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - за ОСОБА_6.
		Тобто, Відповідачі 3 та 4 власниками веб-сайтів (доменних імен) ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 не є, а також у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання Відповідачам 3 та 4 доступу до веб-сайтів ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2; або створення облікових записів, що використовуються Відповідачами 3 та 4 для розміщення веб-сторінок на вказаних веб-сайтах та здійснення управління і (або) розміщення електронної (цифрової) інформації в межах таких веб-сторінок (у випадку якщо користувач веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею).
		При цьому, Позивачем позов до власників веб-сайтів (доменних імен) ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не заявлявся.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що Позивачем у розумінні статей 73-77 ГПК України, не доведено того, яким чином Відповідачі 3 та 4 порушили його права.
		З огляду на все вищенаведене, підстави для задоволення позову до Відповідачів 1, 2, 3 та 4 у суду відсутні.
		Інші доводи та заперечення сторін, у тому числі щодо суті спірної інформації, судом розглянуті та відхилені, оскільки на результат вирішення спору - відмову у позові у зв'язку з не доведенням порушення з боку Відповідачів прав Позивача, впливу не мають.
		Окремо суд зауважує, що відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. 
		У свою чергу, частина 1 статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Відтак, суд не вправі зобов'язувати Відповідачів «перепросити», тобто вибачитись (як про це у позові просить Позивач, за порушення ділової репутації Позивача та оприлюднення недостовірної інформації), оскільки примусове вибачення як спосіб  судового  захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено     у статтях 16, 277 ЦК України. Аналогічну позицію викладено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009  N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». 
		Судові витрати, у зв'язку з відмовою у позові відповідно до ст. 129 ГПК України Позивачу не відшкодовуються.
		Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд 
		 
		 ВИРІШИВ:
		У позові відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 03.07.2018
		 
		Суддя                                                                                                               Р.Б. Сташків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...