Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-11305/10/1370 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2018.
Дата набрання законної сили: 27.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 червня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 2а-11305/10/1370 (К/9901/29095/18) 
		Провадження № 11-616апп18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Саприкіної І.В.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Брильовський Р. М.) від 17 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Глушка І. В., суддів Большакової О. О., Гудима Л. Я.) від 18 січня 2018 року у справі за позовом військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», третя особа - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними та скасування реєстраційного посвідчення,
		УСТАНОВИЛА:
		У грудні 2010 року військовий прокурор Львівського гарнізону звернувся до Львівського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (далі - ДП МОУ «ЛЗЗК») з позовом про визнання протиправними дій щодо реєстрації ангару площею 360,6 м2 по АДРЕСА_1 як нерухомого майна та скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793, яким Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентиризації та експертної оцінки» (далі - ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО») зареєструвало право власності на зазначене приміщення ангару як на нерухоме майно.
		Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, закрив провадження у справі в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793.
		Закриваючи провадження у справі, Львівський окружний адміністративний суд, з висновком якого погодився й Львівський апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що вимоги в частині скасування реєстраційного посвідчення не є публічно-правовими і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), оскільки в розумінні ст. 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) реєстраційне посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793 не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії і не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків у позивача. 
		Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2018 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ «ЛЗЗК» звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року про закриття провадження в частині позовних вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793 і просив направити справу за цими вимогами до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		На обґрунтування касаційної скарги заступник військового прокурора Львівського гарнізону зазначив, що вимоги про скасування спірного реєстраційного посвідчення підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
		ДП МОУ «ЛЗЗК», в інтересах якого звернувся військовий прокурор Львівського гарнізону, є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України. Майно ДП МОУ «ЛЗЗК» є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління.
		Військовою прокуратурою Львівського гарнізону в ході проведення перевірки ДП МОУ «ЛЗЗК» було встановлено, що 19 листопада 1995 року на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 1995 року № 51, укладеного між Заводом і Українсько-канадським спільним підприємством «Коронекс» (далі - УКСП «Коронекс»), останньому було передано у власність ангар площею 360,6 м2, як розбірний металевий каркас, згідно із специфікацією до вищевказаного договору. Земля, на якій знаходився зазначений вище ангар, за цільовим призначенням відноситься до земель оборони, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, виданого ДП МОУ «ЛЗЗК» на підставі ухвали 3-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 108.
		10 липня 1998 року на підставі договору про перевід боргу від 27 березня 1998 року приміщення ангару було зареєстровано на праві приватної власності за фірмою «Stanex Rorft S.L.» і видано реєстраційне посвідчення №793.
		В подальшому, фірма «Stanex Rorft S.L.» здійснила продаж приміщення ангару загальною площею 360,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю «Тівіс», яке, у свою чергу уклало договір купівлі-продажу від 07 липня 2008 року з ОСОБА_3, яка є останнім власником спірного приміщення. 14 липня 2008 року ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» зареєструвала цей об'єкт у Реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі № 2, запис № 793, реєстраційний № 18178246.
		Вважаючи, що 19 листопада 1996 року ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО» неправомірно здійснив державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: ангар площею 360, 6 м2 за адресою: АДРЕСА_1, військовий прокурор Львівського гарнізону звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави в особі ДП МОУ «ЛЗЗК».
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановлений законом».
		Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Обґрунтовуючи свою позицію, військовий прокурор Львівського гарнізону зазначає, що ОКП Львівської облради «БТІ та ЕО», приймаючи рішення про реєстрацію права власності та видавши УКСП «Коронекс» (у подальшому й іншим його власникам) реєстраційне посвідчення на приміщення ангару загальною площею 360,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як на об'єкт нерухомого майна, порушило право власності держави в особі ДП МОУ «ЛЗЗК» на частину належної йому земельної ділянки, оскільки за таких обставин у власника цього ангару виникло право вимоги на земельну ділянку під ним. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови суду першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		Виникнення спірних правовідносин, за якими судами першої та апеляційної інстанції закрито провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю реєстрації права власності та видачі відповідачем УКСП «Коронекс» (у подальшому й іншим особам) реєстраційного посвідчення на приміщення ангару загальною площею 360,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 як на об'єкт нерухомого майна, яке було продано ДП МОУ «ЛЗЗК» як розбірний металевий каркас, і знаходиться на земельній ділянці державної власності.
		Однак, такі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особою права власності на спірне майно.
		Таким чином, предметом розгляду в цій справі в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19 листопада 1996 року № 793 є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
		Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
		Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
		Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 826/12559/16.
		При цьому слід зауважити, що цей спір стосується приватних інтересів фізичної особи - ОСОБА_4, яка є останнім власником спірного приміщення, а тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не господарського судочинства, як помилково зазначили суди першої та апеляційної інстанцій.
		За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті).
		З огляду на зазначене, та враховуючи суб'єктний склад даного спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, судові рішення прийняли з додержанням норм процесуального права, однак помилково зазначили про належність цього спору до господарської юрисдикції, а тому наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги заступника військового прокурора Львівського гарнізону і зміни ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року в їх мотивувальній частині з викладених вище обставин.
		Статтею 351 КАС України закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року задовольнити частково.
		Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року змінити шляхом виключення з мотивувальної частини судових рішень посилання на право звернення до суду з цією вимогою в порядку господарського судочинства, зазначивши про право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. 
		В решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
		Судді:                                         
		Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		С. В.Бакуліна О.Б. Прокопенко
		В. В.Британчук   О.М. Ситнік
		Д. А. Гудима О.С. Ткачук
		В. І. Данішевська В.Ю. Уркевич
		О. Р.Кібенко О.Г. Яновська
		Л.М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...