Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/1839/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: 10.07.2018. Зареєстровано: 11.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 12.03.2019
Результат оскарження 12.03.2019 Харківський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		"10" липня 2018 р.                          
		 
		 
		 
		 
		Справа №642/1839/18    
		Провадження №2/642/1006/18
		 
		Р І  Ш  Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		04 липня 2018 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого - судді -                                                      Шрамко Л.Л.
		з участю секретаря -                                                         Тугая К.В.,
		представника позивача -                                         Фесюна М.С.,
		представника відповідача -                                         ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів,
		в с т а н о в и в:
		 
		Представник Харківської міської ради 19 квітня 2018 року  звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 6 309 518,49 грн.
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв.м. по АДРЕСА_2 з 02.12.2013 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 03.12.2013. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 13.02.2018 №113795224, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 14.09.2016 № 19-20.08-3-4056/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 12.09.2016 № 6407/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані. Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,7074 га за вказаною адресою перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 13.02.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_3 використовує земельну ділянку площею 0,7074 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування належної йому нежитлової будівлі літ. «А-1». За результатами обстеження складено акт обстеження земельних ділянок, визначення їх меж, площ та конфігурації. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж паркану та нежитлової будівлі. Таким чином, ОСОБА_3, набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою. Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. Відповідач у період з 01.04.2015 по 31.03.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, хоч із часу виникнення права власності на нерухоме майно у нього виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі. Однак, відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача. А відтак, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача, розрахований міською радою за період з 01.04.2015 по 31.03.2018 в сумі 6 309 518,49 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю, зменшений на розмір безпідставно зроблених відповідачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку. Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаної грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.
		В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 121-1214 ЦК України.
		Ухвалою від 23 квітня 2018 року провадження у справі було відкрито, та призначено підготовче засідання в загальному позовному провадженні.
		Представник Харківської міської ради звертався до суду з заявами про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаної житлової будівлі.
		Ухвалою від 23 квітня 2018 року вказану заяву про забезпечення позову повернуто заявнику як таку, що не відповідає вимогам ст.. 151 ЦПК України.
		Ухвалою від 08 червня 2018 року в задоволенні поданої вдруге заяви представника позивача про забезпечення позову було відмовлено.
		Ухвалою суду від 27 червня 2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
		01 червня 2018 року представник відповідача - ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідач  є власником виключно нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Відповідно до положень ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України до відповідача внаслідок набуття права власності на нежитлову будівлю перейшли відповідні права на земельну ділянку, площею 0,04155 га., на якій розташована вищевказана будівля й яка необхідна для її експлуатації та обслуговування, в обсязі та на умовах, які належали попередньому власнику - ПП «Фагот-2000». Позовна заява не містить посилань на будь-які докази, які б підтверджували право користування попереднім власником нежитлової будівлі - ПП «Фагот-2000» земельною ділянкою площею 0,7074 га, для обслуговування вищевказаної будівлі. Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 13.02.2018,на який посилається позивач для доведення обґрунтованості своїх вимог, не містить відомостей, на підставі чого було встановлено фактичне використання земельної ділянки площею 0,7074 га., а також того, яким чином вказана земельна ділянка пов'язана з- нежитловою будівлею літ. «А-1». Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж паркану та нежитлової будівлі. Таким чином, позивач визначає межі земельної ділянки, виходячи з прив'язки нежитлової будівлі до паркану. Проте, відповідно до правовстановлюючих документів на нерухоме майно (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності), вбачається, що відповідач є власником лише нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв.м., жодних інших приміщень чи споруд, у тому числі паркану у власності відповідача не перебуває, а цегляний паркан, розміщений за адресою: АДРЕСА_2, був збудований у 1960 році, ще задовго до набуття ним права власності на будівлю й разом з будівлею у власність відповідача не набувався. Згідно відповіді на адвокатський запит, наданої Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова № 3174 від 29.05.2018, земельна ділянка загальною площею 0,81 га військового містечка №27 за адресою: АДРЕСА_2 перебувала на обліку КЕВ м. Харків до 2010 року та відносилась до земель оборони. Станом на 01.01.2010  ділянка була знята з обліку на підставі рішення Міністра оборони України № 804/з від 26.01.2006 щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,81 га та рішення Харківської міської ради № 186/07 від 03.10.2007, яким переведено земельну ділянку площею 0,7076 га по АДРЕСА_2 із земель оборони до земель громадської забудови. За договором купівлі-продажу від 19.12.2005 та Актом прийому - передачі від 22.12.2005 до договору комісії № 110 від 08.08.2005 було реалізовано нежитлову будівлю літ. «А-1». Разом із тим, як зазначено у відповіді, КПП та елементи благоустрою, а саме ворота в'їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 пог. м до переліку на реалізацію включені не були, не реалізовані та станом на сьогодні перебувають на балансі КЕВ м. Харків. З Акту обстеження військового містечка від 21.05.2018, затвердженого ТВО начальника КЕВ м. Харків, вбачається, що на балансі КЕВ м. Харків перебувають споруди військового містечка №27, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 а саме: КПП, ворота в'їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 погонних метри. Ворота в'їзні та огородження в наявності, в задовільному стані, пошкодження та руйнування відсутні. Фотозйомка військового містечка, яка є додатком до цього акту підтверджує, що земельна ділянка площею 0,7074 га., по АДРЕСА_2 ніким на сьогодні не використовується та знаходиться у покинутому стані. Вказані обставини повністю спростовують твердження позивача про використання відповідачем земельної ділянки площею 0,7074 га. Враховуючи викладене, позивачем не доведено фактичне використання земельної ділянки площею 0,7074 га. для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м. по АДРЕСА_2, й, відповідно, обов'язку по компенсації не отриманих позивачем орендних платежів за цю ділянку, внаслідок чого позов є безпідставним. Крім того, позивачем не доведено, що вказана земельна ділянка перебувала в оренді у попереднього власника нежитлової будівлі. 
		Відшкодування збитків, завданих власникам земельних ділянок внаслідок їх неправомірного використання врегульовано Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 та Порядком визначення та відшкодування територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради раді збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, затвердженим Рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2009 року № 130/09 (із змінами та доповненнями. Однак Порядок відшкодування збитків власникам земельних ділянок, у тому числі у вигляді неодержаних доходів від орендної плати, будучи чітко врегульованим у законодавстві, позивачем не дотриманий. Крім того, позивачем не доведено, що за викладеними фактами неодержання доходів від орендної плати відбувалося засідання повноважної Комісії та затверджувався Акт про визначення збитків відповідно до п. 6.12. Порядку Харківської міської ради. У позовній заяві відсутнє обґрунтування розрахунку розміру орендної плати та застосування відповідних коефіцієнтів, а сам розрахунок, доданий до позовної заяви, складений з порушенням Порядку визначення та відшкодування територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради раді збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, затвердженого Рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2009 року № 130/09. Так, позивачем не надано до суду доказів, що вказаний розрахунок було складено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, як це передбачено п. 4.2 Порядку, а також розглянуто та затверджено Актом комісії, як це передбачено п. п. 4.2, 6.1, 6.12, 6.13. Порядку. Остання обставина зумовлює недопустимість вказаного розрахунку як доказу, в контексті положень ст. 78 ЦПК України. Крім того, належне визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, площею 0,7074 га. є неможливим в силу того, що станом на сьогодні не визначений статус цієї ділянки, а сама земельна ділянка не сформована як об'єкт цивільних прав, у встановленому законом порядку, її межі та площа не визначені у встановлений законом спосіб, а відомості щодо неї відсутні у Державному земельному кадастрі, що зумовлює неможливість визначення належного розміру земельного податку у формі орендної плати за вказану земельну ділянку. 
		27 червня 2018 року представник позивача надав відповідь на відзив представника відповідача, в якій зазначає, що відповідач належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою. З моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під майновим комплексом. 
		Представник позивача послався на постанову Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, відповідно до якої моменту набуття права власності на нерухоме майно особа зобов'язана сплачувати плату за землю у формі орендної плати та не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства, та перехід до особи права власності на нерухоме майно надає їй право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникнення у такої особи обов'язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки. Міською радою визначено межі фактичного використання відповідачем земельної ділянки. Предметом позову є стягнення не орендної плати, а грошових коштів у розмірі орендної плати, які зберіг відповідач, не сплачуючи за використання земельної ділянки комунальної власності у належному розмірі та формі плату за землю. Враховуючи критерій пов'язаності земельної ділянки (ст. 181 ЦК) із нерухомим майном, розташованим на ній, використовувати земельну ділянку без використання майна є неможливим. Заперечення відповідача містять протиріччя, так, відповідач зазначає, що з одного боку він є платником земельного податку, тобто визнає факт використання земельної ділянки, а з іншого зазначає, що не претендує на вказану земельну ділянку. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, на який посилається відповідач не підлягає застосуванню у справі, що розглядається, з огляду на те, що положення вищевказаної Постанови не передбачають відшкодування грошових коштів, безпідставно збережених у зв'язку з використанням земельної ділянки комунальної власності без належного оформлення Між Харківською міською радою та відповідачем склалися правовідносини щодо використання земельної ділянки без здійснення плати за неї, що кваліфікується як кондиційні правовідносини з набуття збереження майна без достатньої правової підстави, які врегульовані главою 83 ЦК України, а не правовідносини щодо вчинення відносно земельної ділянки будь-яких дій. Під безпідставно збереженим майном Харківська міська рада має на увазі грошові кошти в розумінні ст. ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просить стягнути позивач, необхідним є встановлення її розміру, шляхом множення площі земельної ділянки, фактичне користування якою встановлено в ході обстеження, на розмір нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки. Для врегулювання судом кондиційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів. Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі станом на даний час в України також не вважається правопорушенням. Так, ч. 3 ст. 125 ЗК в редакції від 25.10.2001, котра раніше забороняла «приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації» була виключена Законом України від 05.03.2009 № 1066-VI. Жодних інших норм, котрі б містили заборону такого володіння і використання чинне законодавство не містить. Відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків, у тому числі упущеної вигоди, адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт - правопорушення. Зокрема, ст. ст. 22, 1166 ЦК унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст. ст. 216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення. Застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди, є неможливим. Так як згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди як різновиду збитків в повній мірі застосовуються вимоги наведених вище норм права. Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонам повинні кваліфікуватися як бездоговірні та безделіктні. Представник відповідача також посилається на положення ст. 120 ЗК, відповідно до якої у випадку переходу права власності на будівлю до такої особи переходить відповідне право і на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Як наслідок, вказує представник відповідача, до останнього перейшли права на земельну ділянку у зв'язку зі набуттям права на нежитлову будівлю літ. «А-1». Щодо цього висновку позивач звертає увагу на правову позицію з аналогічного питання Верховного Суду, висвітлену у Постанові від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, а саме. У п.п. 19-24 Суд зазначає, що виходячи зі змісту статті 120 ЗК норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. Водночас відповідно до змісту статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Зважаючи на положення статті 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Відповідач при цьому належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою. Проте з моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під майновим комплексом. 
		Щодо посилання адвоката ОСОБА_2 на той факт, що акт обстеження не містить достатніх доказів для визначення площі земельної ділянки саме у розмірі 0,7074 га, внаслідок чого така площа за недостатністю доказів її, не може братися до уваги. Позивач зазначає, що в акті обстеження міститься посилання та роз'яснення, за допомогою яких пристроїв та яким способом і методом була зроблена геодезична зйомка земельної ділянки. Крім того, акт також містить посилання на кваліфікаційні сертифікати інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, які були залучені для здійснення геодезичної зйомки. Щодо визначення площі земельної ділянки відповідно до зовнішніх меж будівлі та паркану, що оскаржує представник відповідача, то міською радою визначені межі фактичного використання відповідачем земельної ділянки. Якщо паркан був встановлений не відповідачем, а іншою особою, і як вказує у відзиві представник, ще у 1960 році, тобто задовго до набуття права власності відповідачем на об'єкт нерухомості, а відповідач його не зніс, продовжує використовувати земельну ділянку для експлуатації нежитлової будівлі, яка частково огороджена вказаним парканом, то Харківська міська рада правомірно визначила площу земельної ділянки саме із урахуванням меж її фактичного використання. Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю ні у формі земельного податку, ні орендної плати, (ст. 14.1.72 ПК України). У; відповідача відсутні будь-які підстави сплачувати плату за землю у формі земельного податку, так як він не є ні постійним користувачем, ні власником земельної ділянки. Вказані правовідносини регулюються не нормами податкового права щодо нарахування та сплати саме податку за землю, а я нормами цивільного права щодо безпідставно збереженого майна із застосуванням норм податкового права щодо розрахунку розміру такого майна в розмірі орендної плати. Враховуючи розміщення на земельній ділянці об'єкта нерухомості приватної власності Харківська міська рада не може реалізувати своїх правомочностей, які виникають із права власності земельною ділянкою, зокрема, не може розпоряджатися нею на власний розсуд, що завдає шкоди інтересам територіальної громади міста Харкова. 
		Відсутність укладеного між Харківською міською радою та Відповідачем договору оренди земельної ділянки виключає договірні зобов'язання. Відсутність неправомірних дій Відповідача означає відсутність цивільного правопорушення (протиправних дій) і, як наслідок, виключає деліктні зобов'язання. Так, фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі , тобто в результаті правомірних дій. Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі станом на даний час в України також не вважається правопорушенням. Відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків у тому числі упущеної вигоди, адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт - правопорушення. Частиною 2 ст. 1212 ЦК України поширює своє дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій. З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 ЦК випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи. У спірних правовідносинах наявні всі три вказані умови. Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації, в результаті чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати. Згідно здійснених розрахунків такий розмір склав 6 309 518,49 грн. Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.
		02 липня 2018 року представник відповідача ОСОБА_2 направив заперечення на відповідь позивача, в яких зазначив, що комплекс нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_2, які розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 0,81 га є територією військового містечка № 27, як єдиного майнового комплексу. Частина цього комплексу, в тому числі й нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м. була включена Міністерством оборони України у програму приватизації та передана у приватну власність. На даний час власником цієї будівлі є відповідач. Водночас інші нежитлові приміщення та споруди військового містечка № 27, розміщені на спірній земельній ділянці, продовжують перебувати на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків Міністерства оборони України, що підтверджено доданими до відзиву доказами. Враховуючи це, твердження позивача про те, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,7074 га, є безпідставним. 
		Крім того, Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 13.02.2018  є неналежним та недопустимим доказом,оскільки всупереч  п.п.4,6 Порядку визначення та відшкодування територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради раді збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, затвердженим Рішенням Харківської міської ради від 24 червня 2009 року № 130/09 (із змінами та доповненнями), він не затверджений  Комісією за результатами її засідання по визначенню збитків. Крім того, земельна ділянка площею 0,7074 га. не використовується відповідачем, оскільки споруди військового містечка № 27 перебувають на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова й жодного відношення до відповідача не мають. У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами й правочином. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Відповідач набув майно за існуванням достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та використання. Таким чином, сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.  Ддо спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення статей 1212, 1214 ЦКК України, а тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права. Такі висновки відповідача повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 лютого 2018 року по справі № 922/1340/17, від 16 березня 2018 року по справі № 922/2661/16 та від 13 червня 2018 року по справі № 922/2973/17, які в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковою для врахування судом при розгляді цієї справи. Крім того, самостійною підставою для відмови позивачу у пред'явленому позові є непропорційність (відсутність справедливого балансу) втручання у право мирного володіння майном, яке вимагає здійснити позивач Грошові кошти, які вимагає стягнути позивач, безумовно є майном в аспекті ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тому, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу Конвенції, включно з другим реченням. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ( рішення у справі «Прессос компанія НавєраА.О. та інші проти Бельгії»). Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, слід виходити з того, що на суд покладений обов'язок визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу ( рішення у справі «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»). Спір полягає у визнанні державою права відповідача на землю та одночасно  стягненням за це відповідних коштів. Відповідач зареєстрований та перебуває на податковому обліку в Центральній ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, як платник плати за землю. У період 2015-2017 роки відповідачем було самостійно перераховано до бюджету 38 966,32 грн., в якості оплати земельного податку. Податкові органи, на які державою покладено функцію контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати обов'язкових платежів, своєю довідкою № 6599/Ф/20-40-13-10-21 від 30.05.2018 підтвердили відсутність будь-якої заборгованості по сплаті земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_2.Одночасне стягнення і плати за землю і орендної плати, суперечить меті досягнення справедливого балансу при втручанні в право мирного володіння майном. За таких умов вимоги позивача про стягнення грошових коштів з відповідача є безпідставними та протиправними, оскільки втручання у право мирного володіння майном, в тому числі шляхом стягнення коштів, в даному випадку не відповідатиме вимогам досягнення справедливого балансу між метою втручання і захистом законних інтересів власника.
		В судовому засіданні представник позивача - Фесюн М.С. позов підтримав, прохав його задовольнити, посилаючись на викладені в позовній заяві та відповіді на відзив обставини.
		Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на підставі, викладені у відзиві на позов, а також у запереченнях на відповідь на відзив.
		Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги  задоволенню не підлягають з таких підстав.
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 13.02.2018 № 113795224 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв.м. по АДРЕСА_2 з 02.12.2013 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 03.12.2013 № 13890237 (а.с.8-9).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 13.02.2018 № 113795224, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 14.09.2016 № 19-20.08-3-4056/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 12.09.2016 № 6407/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані., станом на 29.12.2012 р. в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_2 (а.с.10).
		Згідно з технічним паспортом, складеним 04.11.2008 року Харківським міським бюро технічної інвентаризації на нежитлову будівлю літ «А-1» по АДРЕСА_2, та наданому попередньому власнику цієї будівлі - приватному підприємству «ФАГОТ-2000», та згідно експлікації розмір зайнятої земельної ділянки під становив 415, 5 кв.м. (а.с.50-54)
		Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 13.02.2018 складено акт обстеження земельних ділянок, визначення їх меж, площ та конфігурації, згідно з яким земельна ділянка площею 0,7074 га. по АДРЕСА_2 використовується громадянином ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж паркану та нежитлової будівлі (а.с.16-22). 
		Позивачем складено розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_3 коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 6 309 518,49 грн., у тому числі за період з 01.04.2015 по 31.12.2015 -1 278 273, 24 грн., з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 2 442 352, 24 грн., з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 2 071 114, 40 грн., з 01.01.2018 по 31.03.2018 - 517 778, 61 грн. Розрахунок проведено з урахуванням площі земельної ділянки 7074 кв.м., ставки річної орендної плати - 8,0%, та нормативної грошова оцінки за 1 кв.м., яка складала у 2015 році - 3 011, 67 грн, у 2016 - 4 315, 72 грн., у 2017 році - 3 659,73 грн., у 2018 році - 3 659, 73 грн. (а.с.12-15).
		Згідно з наданими квитанціями, податковим повідомленням -рішенням Західної ОДПІЦ м.Харкова, довідкою ГУ ДФС у Харківській області № 6599/Ф/20-40-13-10-21 від 30.05.2018, листом ГУ ДФС в Харківській області №2290/9/20-30-130-03 від 05.09.2016 громадянин ОСОБА_3 лічиться на податковому обліку в Центральній ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області, як платник плати за землю. Відповідачем у 2015-2017 р.р. перераховано до бюджету 38 966,32 грн. в якості оплати земельного податку під нежитловим приміщенням за вказаною адресою площею 415, 5 кв.м. , та заборгованість по сплаті земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_2, відсутня (а.с.23, 75-78).
		Згідно з листом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова № 3174 від 29.05.2018, земельна ділянка загальною площею 0,81 га військового містечка №27 за адресою: АДРЕСА_2 перебувала на обліку КЕВ м. Харків до 2010 року та відносилась до земель оборони. Станом на 01.01.2010 ділянка була знята з обліку на підставі рішення Міністра оборони України № 804/з від 26.01.2006 щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,81 га та рішення Харківської міської ради № 186/07 від 03.10.2007, яким переведено земельну ділянку площею 0,7076 га по АДРЕСА_2 із земель оборони до земель громадської забудови. За договором купівлі-продажу від 19.12.2005 та Актом прийому - передачі від 22.12.2005 до договору комісії № 110 від 08.08.2005 було реалізовано нежитлову будівлю літ. «А-1». КПП та елементи благоустрою, а саме ворота в'їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 пог. м до переліку на реалізацію включені не були, не реалізовані та станом на сьогодні перебувають на балансі КЕВ м. Харків. (а.с.56-57).
		З Акту обстеження військового містечка від 21.05.2018, затвердженого ТВО начальника КЕВ м. Харків, вбачається, що на балансі КЕВ м. Харків перебувають споруди військового містечка №27, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 а саме: КПП, ворота в'їзні - 1 шт. та огородження загальною довжиною 24 погонних метри. Ворота в'їзні та огородження в наявності, в задовільному стані, пошкодження та руйнування відсутні. 
		З фотознімків військового містечка, яка є додатком до цього акту, вбачається, що земельна ділянка площею 0,7074 га., по АДРЕСА_2 знаходиться у покинутому стані, заросла травою. Відсутні будь які ознаки її використання та розташування на ній будь якого майна, окрім вказаних воріт та огородження(а.с.59-66.)
		Як вбачається з листа заступника Міністра оборони України на адресу Міністра оборони України від 27.01.2006 року та протоколу №14 засідання комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які звільняються в ході реформування Збройних Сил України 26 січня 2006 року комісією у складі, визначеному наказом Міністра оборони України № 262 від 11 травня 2005 року «Про постійно діючу комісію з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які звільняються в ході реформування Збройних Сил України» прийнято рішення клопотати перед Міністром оборони щодо передачі 13 військових містечок до комунальної власності, передачі окремо визначеного майна 3 військових містечок, включення до додаткового переліку на реалізацію будівель та споруд і військового містечка, передачі 13 земельних ділянок військових містечок до земель запасу та списання будівель у 4 військових містечках, у тому числі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,81 га (а.с.71-73).
		Згідно з детальним переліком майна до цього протоколу за даними інвентаризації за вказаною адресою наявні ворота в'їздні - 1 шт., та паркан 24 пог.м. (а.с.74)
		Вказаним підтверджується, що комплекс нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_2, які розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 0,81 га є територією військового містечка № 27, як єдиного майнового комплексу. Частина цього комплексу, в тому числі й нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 415,5 кв. м. була включена Міністерством оборони України у програму приватизації та передана у приватну власність.
		Станом на сьогодні власником цієї будівлі є відповідач. Водночас інші нежитлові приміщення та споруди військового містечка № 27, розміщені на спірній земельній ділянці, продовжують перебувати на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків Міністерства оборони України.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		З моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном, оскільки право власності або користування виникає з моменту його реєстрації відповідно до приписів ст.125 Земельного кодексу України.
		За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Предметом позову у даній справі є вимога Харківської міської ради щодо стягнення з відповідача 6 309 518,49 грн., що є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.04.2015 по 31.03.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.
		Вирішуючи даний спір, необхідно брати до уваги загальні положення ст. 22, глави 82 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
		Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, які здійснюють правове регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна, суд зазначає наступне.
		Згідно з п.2 ч. 2 ст. 22 ЦК України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності, є упущеною вигодою.
		Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.
		Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Так, обов'язковою підставою застосування положень ст. 1212, 1214 ЦК України має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України). Така особа набуває майно в інший спосіб ніж визначено положенням статті 11 ЦК України.
		У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами й правочином.
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		Таким чином, набуття відповідачем у власність вказаної будівлі на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно є юридичним фактом, який породжує у відповідача в майбутньому цивільний обов'язок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.
		Отже, відповідач набув майно на правових підставах, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
		Сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.
		В даному випадку, неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
		Отже, до спірних правовідносин положення ст. ст. 1212-1214 ЦК України не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків.
		Такі висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 лютого 2018 року по справі № 922/1340/17, від 16 березня 2018 року по справі № 922/2661/16 та від 13 червня 2018 року по справі № 922/2973/17.
		 
		Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.
		Відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
		Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
		Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, суд враховує наступне.
		Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи і спричинила заподіяння позадоговірної шкоди. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки.
		Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
		Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
		До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
		Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 11.08.2017 р., складений головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради; інженером-геодезистом; інженером-землевпорядником. В цьому Акті позивач стверджує, що відповідач, в період з 01.01.2015 р. по 31.08.2017 р., використовує земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 10,3940 га. На підставі Акту позивач розрахував упущену вигоду у формі не отриманої орендної плати - в сумі 4 646 359,90 грн.
		Однак в порушення вимог вказаного Порядку Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як передбачено п. 2 Порядку.
		Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову і на підставі ст. 22, ст. 1166 ЦК, ст.ст. 156, 157 ЗК України.
		Водночас, суд зазначає, що позивачем також не обґрунтовано право стягнення саме на його користь збитків від використання відповідачем земельної ділянки по АДРЕСА_2.
		Відповідно до пп. б п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються - всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
		Підпунктом "а" п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" встановлено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.
		Встановлено, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 відповідачу належать на підставі свідоцтва про право власності від 03.12.2013 №13890237. 
		Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, відповідач незаконно використовує земельну ділянку з грудня 2013 року, та саме з цього часу порушено право позивача та Харківська міська рада не отримує грошових коштів у виді орендної плати за її використання, однак позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у розмірі орендної плати за період з 1 квітня 2015 року, з урахуванням строку позовної давності.
		За весь період з набуття відповідачем права власності на будівлю, а саме з грудня 2013 року, до часу звернення до суду з даним позовом позивач як безпосередньо, так і в особі своїх відповідних компетентних органів (Департаментів, Управлінь) з вимогами щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 53-1 КУпАП за самовільне зайняття земельної ділянки, не звертався.
		Доказів використання відповідачем земельної ділянки в більшому розмірі, ніж розташогвана під будівлею, також суду не надано. В той же час встановлено наявність на земельній ділянці військового майна - воріт та огорожі.
		Не звертався позивач також до суду з позовом щодо спонукання позивача укласти договір оренди вказаної земельної ділянки.
		В той же час відповідачем сплачений нарахований державним податковим органом земельний податок, нарахований на земельну ділянку під нежитловим приміщенням за вказаною адресою площею 415, 5 кв.м.
		Відповідно до положень ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
		На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
		Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
		Статтею 13 ЗК передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Факту вчинення дій щодо передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність судом не встановлено.
		 
		 
		 
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Підставою звернення до суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом, при цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту. 
		Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №      911/1506/17, від 13.06.2018 у справі №922/2973/17.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Позивач всупереч вказаним вимогам не надав суду належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, порушення відповідачем його права.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вказаних постановах Верховного Суду. 
		Враховуючі наведене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
		Оскільки в задоволенні позову суд відмовляє, відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК; України підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат по оплаті судового збору, відсутні.
		Керуючись ст.ст.  11-13, 81, 89, 141, 258-259 ,263-265 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243) до ОСОБА_3 (місце проживання: 04111, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 6 309 518 грн. 40 коп. відмовити у повному обсязі.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м.Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення.
		 
		        Суддя                                                                                    Л.Л.Шрамко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...