Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/1437/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2018.
Дата набрання законної сили: 16.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А                                                                               
		 
		Іменем України
		16 травня 2018 року                                                                                
		м. Київ
		Справа № 569/1437/16-ц
		Провадження № 14-67цс18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,             Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року у складі судді Першко О.О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року у складі колегії суддів Буцяка З.І., Боймиструка С.В., Рожина Ю.М. в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди,
		ВСТАНОВИЛА:
		У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд стягнути на свою користь з відповідачів: за договором-заявою № 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року -проценти в розмірі 2 тис. 466 грн 75 коп. та пеню в розмірі 3 тис. 299 грн 91 коп.; за договором-заявою № 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів, 15 тис. 627 грн 88 коп. пені; за договором № 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором № 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором-заявою № 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року -1 тис. 798 грн 19 коп. процентів та 2 тис. 144 грн 93 коп. пені; за договором-заявою № 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів, 1 тис. 979 грн 94 коп. пені; за договором-заявою № 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 37 грн 80 коп. пені, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором № 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 604 грн 93 коп. пені, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором № 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 378 грн 09 коп. пені, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а також 10 тис. грн моральної шкоди.    
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що між нею та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») укладено договори депозиту: № 300131/122846/370-14 та № 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року, № 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року, № 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року, № 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року, № 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року, № 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року, № 300131/168216/07-15 та № 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року. ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не повернуло внесків та не сплатило процентів за вказаними договорами депозиту у визначені строки, чим порушило умови укладених договорів. У зв'язку із зазначеним ОСОБА_3 уже зверталася до суду за захистом своїх прав, і заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року її вимоги були частково задоволені за період до 30 липня 2015 року. На час повторного звернення до суду суми внесків разом із сумами нарахованих процентів їй не повернуто та не сплачено в повному обсязі. 
		Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонду) на її користь за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року за договором-заявою № 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 2 тис. 466 грн 75 коп. процентів; за договором-заявою № 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів; за договором-заявою № 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року - 1 тис. 798 грн 19 коп. процентів; за договором-заявою № 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів; за договором-заявою № 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором № 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором № 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а всього 17 403 грн 96 коп. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 31 липня по 17 вересня 2015 року належні позивачці кошти за вказаними депозитними договорами їй не повернуто, тому на її користь підлягають стягненню проценти за користування коштами за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року в розмірах, передбачених цими договорами. ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» прострочило виконання грошового зобов'язання, оскільки не надало вкладнику реальної можливості отримати вклади та розпорядитися ними на власний розсуд, тому на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат також підлягають задоволенню. Вимоги ж щодо стягнення пені суд визнав безпідставними, оскільки сторони перебувають у договірних відносинах і відповідно до пункту 7.1 Основних умов залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», затверджених наказом Голови Правління АТ «Банк «Фінанси та кредит» № 630-о від 08 серпня 2013 року, із змінами внесеними згідно із наказом № 681-о від 19 серпня 2013 року та наказом № 712-о від 29 серпня 2013 року (далі - Основні умову) у разі невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Відшкодування ж моральної шкоди не передбачено ні умовами договорів, ні чинним законодавством України. Оскільки на час ухвалення рішення у справі в ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» введено тимчасову адміністрацію, а з часу прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банк не має права виконувати будь-яких операцій за рахунками власних клієнтів, то вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат і процентів за користування грошовими коштами підлягають задоволенню шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).  
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до Фонду про стягнення коштів за депозитними договорами та відшкодування моральної шкоди скасовано. Провадження у справі у цій частині закрито. В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.  
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що спір у справі виник з приводу стягнення з Фонду грошових коштів за депозитними вкладами та відшкодування моральної шкоди. У пункті 25 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» роз'яснено, що згідно із частинами першою та другою статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права та державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Фінанси та кредит» про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржено. 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постановлені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір стосується захисту права власності фізичної особи за договором банківського вкладу та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 також вважає безпідставною відмову суду в задоволенні її вимог щодо стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
		Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 13 березня 2017 року справу призначено до розгляду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		24 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
		Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної і суб'єктної юрисдикції.
		Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 02 березня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. 
		Під час розгляду справи судами встановлено, що 23 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»» в особі відділення № 51 укладено договір-заяву № 300131/122846/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 230 доларів США на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,20 % річних. Відповідно до пункту 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу.
		23 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 укладено договір № 300131/122861/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&aав;К «Золотий». Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унції металу на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 2,25 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору. Пунктом 2.5 договору передбачено право клієнта на дострокове повернення вкладу.
		28 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 укладено договір № 300131/124661/6-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&aно;К «Золотий». Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унцій металу на строк з 28 жовтня 2014 року по 28 квітня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 1,75 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору.
		3 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 було укладено договір-заява № 300131/127222/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис.150 дол. США на строк з 3 листопада 2014 року по 8 листопада 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,10% річних. За пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 
		10 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 було укладено договір-заяву № 300131/130339/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 5 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис. дол. США на строк з 10 листопада 2014 року по 10 квітня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов.
		24 грудня 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»» в особі відділення № 51 було укладено договір-заяву № 300131/154545/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів у національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 500 грн на строк з 24 грудня 2014 року по 29 грудня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 26,10 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу.
		20 січня 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 укладено договір-заяву №300131/160628/7-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 7 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 9 тис. 400 дол. США на строк з 20 січня по 20 серпня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов.
		5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі відділення № 51 було укладено договір № 300131/168218/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 5 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного з строків, визначених підпунктами 1.1.1-1.1.13 договору.
		5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»» в особі відділення № 51 було укладено договір № 300131/168216/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 8 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного зі строків, визначених підпунктами 1.1.1 - 1.1.13 договору.
		Позивач ОСОБА_3 виконала всі зобов'язання за вказаними договорами в частині внесення коштів на депозитні рахунки банку.
		19 лютого, 16 та 17 березня і 10 квітня 2015 року ОСОБА_3 зверталася до відповідача з письмовими заявами про розірвання договорів банківського вкладу та повернення суми вкладів, однак, відповіді не отримала.
		Вищезазначені обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року, яким позов ОСОБА_3 до  ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_3 заборгованість: за договором-заявою № 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року в сумі 492 грн. 90 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором № 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором № 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою № 300131/127222/370-14 від 3 листопада 2014 року - 28 тис. 427 грн 26 коп. вкладу та 322 грн 26 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою № 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року в сумі 240 грн 32 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою № 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 500 грн вкладу, 5 грн 63 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 84 грн 87 коп. інфляційних втрат; за договором-заявою № 300131/160625/7-15 від 20 січня 2015 року - 205 тис. 648 грн 59 коп. вкладу та 2 тис. 353 грн 09 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором № 300131/168216/07-15 від 5 лютого 2015 року в сумі 65 грн 10 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 208 грн 70 коп. інфляційних втрат; за договором № 300131/168218/07-15 від 5 лютого 2015 року в сумі 64 грн 93 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 1 тис. 480 грн. 36 коп. інфляційних втрат, а всього - 398 тис. 095 грн 31 коп. та 10 тис. грн моральної шкоди.  Зазначене рішення набрало законної сили 02 лютого 2016 року. 
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення № 171 від 17 вересня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та кредит» і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
		Згідно із даним рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року, призначено уповноважену особу Фонду - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявську О.С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року. 
		На підставі постанови Правління Національного банку України № 898 від 17 грудня 2015 р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора цього банку заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017  року.
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Частиною другою статті 4 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
		За пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанції) уповноважена особа Фонду - це його працівник, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Частиною другою статті 37 цього Закону визначено повноваження Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду в разі делегування їй повноважень, до яких належать, зокрема, право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління й органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
		Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частини третя та четверта статті 37 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції).
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень після запровадження тимчасової адміністрації в банку фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролюбанку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку. 
		Разом з тим Фонд як самостійна юридична особа є особою публічного права (частини перша і друга статті 3 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції).
		Тому юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи.
		Відповідно до статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог до Фонду та закриваючи провадження в цій частині, не врахував, що вимоги до обох відповідачів взаємопов'язані одними договорами депозиту та сумами, які позивач просить стягнути на свою користь. Позивач ОСОБА_3 звернулася з вимогами до Фонду, як до представника банку у зв'язку з тим, що їй стало відомо про неплатоспроможність останнього та призначення уповноваженої особи Фонду (про що вона зазначає у своєму позові). Окрім того, за своїм змістом (суттю, характером) спір не має ознак публічно-правового як у частині вимог до банку, так і в частині вимог до Фонду, є приватноправовим, оскільки обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань. При цьому порушення прав позивача, які стали підставою для звернення до суду, допустив саме банк, ще до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, і позовні вимоги ОСОБА_3 не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи. 
		Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги до Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України. 
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).
		Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		Разом з тим частина перша статті 1074 ЦК України (в редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачала, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
		Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
		Процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом № 4452-VI, який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.
		У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 
		Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. 
		Проте, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до Фонду, дійшов помилкового висновку, що спір в цій частині належить до компетенції адміністративних судів та не перевірив законність й обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. На порушенням вимог частини другої статті 315 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції), відхиляючи апеляційну скаргу в частині вимог, суд взагалі не навів мотивів її відхилення.
		Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки апеляційний суд дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі в частині вимог до Фонду, постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, фактично рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги не переглядалося, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року скасувати, справу направити на розгляд до апеляційного суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач   Н.П. Лященко        Н.О.Антонюк     Л.М.Лобойко     С.В.Бакуліна     О.Б.Прокопенко    В.В.Британчук     Л.І.Рогач     Д.А.Гудима     І.В.Саприкіна    В.І.Данішевська     О.М.Ситнік       О.С.Золотніков   В.Ю.Уркевич     О.Р.Кібенко     О.Г.Яновська     В.С.Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...