Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3727/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 12.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		12 червня 2018 року
		м.Київ
		Справа № 916/3727/15
		Провадження № 12-126гс18
		ОКРЕМА ДУМКА 
		суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н.О., Бакуліної С. В., Саприкіної І.В. та Ситнік О.М. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12червня2018року, ухваленої за наслідком перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01листопада 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 13вересня 2017 року в справі №916/3727/15 за позовом Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайбункер» (далі  ТОВ «Дунайбункер»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Відділ Держгеокадастру в м. Ізмаїл Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки за касаційною скаргою ТОВ «Дунайбункер».
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 13 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір та витребувано з незаконного володіння ТОВ «Дунайбункер» на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України земельну ділянку. 
		12 червня 2017 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу ТОВ «Дунайбункер» вирішено залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13вересня2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 рокуу справі №916/3727/15  без змін (далі  постанова).
		Повністю погоджуємось із висновком щодо застосування Великою Палатою Верховного Суду норм права, відповідно до яких: 1) правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, здійснюються з обов`язковим наданням Кабінетом Міністрів України, як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження; 2) виникнення права власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні в осіб, які згідно земельного законодавства не можуть бути суб`єктами права постійного користування, не є підставою для переходу права постійного користування на землю до названих осіб і не зумовлює автоматичного набуття права оренди такої земельної ділянки.
		Однак вважаємо, що деякі виновки, викладені у постанові, суперечать положенням чинного законодавства України. 
		1. Так, у пункті 47 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що оскільки нерухоме військове майно було відчужене на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 573-р, продавцем нерухомого майна слід вважати державу в особі Кабінету Міністрів України, а не Військову частину чи Державний комітет у справах охорони державного кордону України.
		З таким висновком не можемо погодитись з огляду на те, що вказане розпорядження є правовим актом (волею, а не волевиявленням), яким затверджено перелік нерухомого військового майна Прикордонних військ, що лише пропонується до відчуження, тобто може бути підставою для подальшого укладення відповідного правочину, а не самим правочином щодо відчуження, оскільки в ньому (розпорядженні) навіть не йдеться ані про обов`язковість здійснення відчуження, ані про погодження Кабінетом Міністрів України певного способу відчуження. 
		Таким правочином в цій справі є двосторонній договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців від 21 березня 2003 року, укладений Державним комітетом у справах охорони державного кордону України та ТОВ «Дунайбункер», в якому саме Державний комітет у справах охорони державного кордону України виступив продавцем військового майна, і судами не встановлено обставин, які б засвідчували, що він діяв як представник Кабінету Міністрів України від його імені і за його дорученням в порядку Глави 17 Цивільного Кодексу України (далі  ЦК України). 
		Тому ми вважаємо висновок про те, що продавцем, як стороною договору міни від 21 березня 2003 року, слід вважати Кабінет Міністрів України, не відповідає встановленим судами обставинам справи (пункти 10, 11 постанови) та правовим положенням ЦК України, якими унормовано: правові форми участі держави у цивільних відносинах та органи, через які вона діє у цивільних відносинах (статті 167, 170 ЦК України); представництво (Глава 17 ЦК України); загальні положення про договір (Глави 52, 53 ЦК України), зокрема, міни (статті 715, 716 ЦК України).
		2. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, пославшись на нормативні положення статті 120 Земельного кодексу України (далі  ЗК України; в редакції, чинній на час відчуження нерухомого майна), зробила у пункті 48 постанови правовий висновок про те, що оскільки і нерухомість, і земельна ділянка належали державі, внаслідок відчуження нерухомого майна до ТОВ «Дунайбункер» перейшло право на частину земельної ділянки, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування такого майна. 
		При цьому у пункті 49 зроблено висновок, що ТОВ «Дунайбункер» не вчинило дій щодо формування цієї частини земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а натомість безпідставно уклало договір щодо користування всією земельною ділянкою площею 2,3881 га. 
		Втім, на нашу думку, висновки, наведені у пунктах 47, 48 не узгоджуються як між собою, так і з висновкомщодо застосування Великою Палатою Верховного Суду норм права. 
		Відчуження об`єктів нерухомого майна в період з 01січня2002 року по 20червня2007 року (під час дії статті 120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 року) не тягло за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК (в указаній редакції) на підставі цивільно-правових угод, а право користування  на підставі договору оренди.
		При цьому, відповідні цивільно-правові угоди щодо набуття у власність або в користування земельної ділянки, розташованої під нерухомим майном, мали укладатись саме з власником земельної ділянки, в цьому випадку з Кабінетом Міністрів України, втім, як зазначено вище, договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців від 21 березня 2003 року такою угодою не є, оскільки її предметом не було відчуження земельної ділянки, і Кабінет Міністрів не виступав її стороною в якості продавця.
		Крім того, необхідною умовою переходу до набувача нерухомого майна права користування земельною ділянкою є не тільки існування у продавця майна права користування земельною ділянкою під відчужуваним майном, а також існування у продавця майнатакого права користування земельною ділянкою, яке може бутинимпередане за цивільно-правовими договорами одночасно з об`єктом нерухомості. Однак ТОВ «Дунайбункер» не є суб`єктом, який міг набути спірну земельну ділянку на праві постійного користування.
		Враховуючи, що ТОВ «Дунайбункер» не вчинив дій щодо формування частини земельної ділянки як об`єкта цивільних прав під придбаними нерухомим майном, на нашу думку відсутні підстави для висновку про автоматичний перехід на будь-якому правовому титулі прав щодо будь-якої частини спірної земельної ділянки державної форми власності, яка знаходиться у постійному користуванні Військової частини і у неї не вилучалась.
		Висновок, викладений в пункті 48 постанови суперечить і тій частині судового рішення суду першої інстанції, яке є чинним, і яким внаслідок визнання недійсним спірного договору оренди з незаконного володіння другого відповідача витребувано земельну ділянку, яка була передана за цим договором, без уточнення, що якась її частина законно використовується ТОВ «Дунайбункер». 
		З огляду на викладене вище, вважаємо, що висновок про задоволення позову має обґрунтовуватись обставинами належності земельної ділянки, на якій розташоване придбане ТОВ «Дунайбункер» майно, до державної власності - земель оборони навіть після укладення договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців від 21 березня 2003 року, у зв`язку з чим власником всієї спірної земельної ділянки залишалась держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки інших обставин судами не встановлено.
		 
		 
		Судді Великої Палати  Верховного Суду    Н.О. Антонюк   С.В. Бакуліна  І.В. Саприкіна О.М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...