Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/1221/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 04.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		04 липня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 569/1221/16-ц
		Провадження № 14-241цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М., 
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд» (далі - асоціація «Рівнеагробуд»),
		відповідач - ОСОБА_3,
		 
		розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд
		 
		ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Закропивного О. В., Журавель В. І., Хопти С. Ф.
		 
		у цивільній справі за позовом асоціації «Рівнеагробуд» до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У лютому 2016 року асоціація «Рівнеагробуд» звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що до вересня 2004 року власником нежитлової будівлі - адміністративного будинку по АДРЕСА_1 була Рівненська обласна виробнича кооперативно-державна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд», правонаступником якої є асоціація «Рівнеагробуд».
		 
		15 липня 2004 року радою асоціації «Рівнеагробуд» прийнято постанову про вступ асоціації до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Рівне» (далі - ТОВ «Агробуд-Рівне»), якому передано зазначене вище нежитлове приміщення як внесок до статутного фонду. Рішенням вищого органу управління асоціації «Рівнеагробуд» ? конференції учасників від 10 березня 2005 року затверджено вказану постанову.
		 
		03 червня 2014 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, укладеним 18 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, між ТОВ «Агробуд-Рівне» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого було вказане нежитлове приміщення.
		 
		ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на нерухоме майно.
		 
		Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року, яке набрало законної сили, рішення вищого органу управління асоціації «Рівнеагробуд» ? конференції учасників від 10 березня 2005 року про передачу приміщення ТОВ «Агробуд-Рівне» визнано недійсним. 
		 
		Позивач вважав, що ОСОБА_3 набув права власності на нерухоме майно незаконно, тому просив витребувати з його володіння спірне нежитлове приміщення та передати це приміщення асоціації «Рівнеагробуд».
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року позов асоціації «Рівнеагробуд» задоволено. Витребувано з володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю адміністративного будинку (літ. «А-4») площею 1512 кв. м по АДРЕСА_1 на користь асоціації «Рівнеагробуд». Зобов'язано ОСОБА_3 передати асоціації «Рівнеагробуд» вказану нежитлову будівлю адміністративного будинку без вчинення з його боку, а також з боку третіх осіб будь-яких перешкод асоціації «Рівнеагробуд» щодо володіння, користування і розпорядження цією нежитловою будівлею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року залишено без змін.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірне майно вибуло з володіння позивача - власника майна, не з його волі, з порушенням законодавства та у подальшому відчужено третіми особами за договорами, у яких власник майна не був учасником.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2016 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності асоціації «Рівнеагробуд» без відповідного на те рішення (волевиявлення) вищого органу управління - конференції, тобто з порушенням визначеного законом і статутом порядку. Отже, волевиявлення асоціації та її учасників на відчуження майна не було.
		 
		При цьому суд касаційної інстанції посилався на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16.
		 
		Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16, зводиться до того, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
		 
		Суд касаційної інстанції вказав, що чинність договору іпотеки від 03 червня 2014 року, який був укладений з метою забезпечення договору позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між позичальником ОСОБА_4 і кредитором-позикодавцем ОСОБА_6 не є перешкодою для витребування спірного нерухомого майна від останнього за правилами статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки зазначена норма передбачає право власника, яким є асоціація «Рівнеагробуд», витребувати майно у набувача, який його придбав за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати - ТОВ «Агробуд-Рівне», про що набувач не знав і не міг знати у разі вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі № 6-17595св12, постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі № 5023/1791/12, у яких, на його думку, по-іншому застосовано норми матеріального права, а саме статті 387, 388 ЦК України.
		 
		Ухвалою Верховного Суду України від 23 березня 2017 року відкрито провадження та витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області вказану справу.
		 
		06 червня 2017 року асоціація «Рівнеагробуд» подала до суду заперечення на заяву ОСОБА_3 про перегляд судового рішення, у яких просила у задоволенні зазначеної заяви відмовити.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		У лютому 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до розгляду.
		 
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
		 
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VІІІ) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
		 
		Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ).
		 
		Доводи, наведені в заяві про перегляд судового рішення
		 
		Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:
		 
		-                     ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі № 6-17595св12;
		-                     постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі № 5023/1791/12.
		 
		Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16щодо застосування в подібних правовідносинах статей 387, 388 ЦК України. 
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що нежитлова будівля - адміністративний будинок по АДРЕСА_2 до вересня 2004 року належала Рівненській обласній виробничій кооперативно-державній асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд», правонаступником якої є асоціація «Рівнеагробуд».
		 
		15 липня 2004 року рада асоціації «Рівнеагробуд» прийняла постанову № 6 «Про вступ асоціації «Рівнеагробуд» учасником ТОВ «Агробуд-Рівне», відповідно до якої асоціація «Рівнеагробуд» виступила учасником ТОВ «Агробуд-Рівне» і як внесок до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне» передала спірне нежитлове приміщення. 
		 
		Згідно з протоколом № 1 від 28 липня 2004 року ТОВ «Агробуд-Рівне» створено рішенням установчих зборів його учасників. Засновниками товариства виступили: Рівненська обласна виробнича кооперативно-державна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд» та фізичні особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Розмір статутного фонду товариства визначено у сумі 251 549 грн і сформовано за рахунок майнових внесків учасників товариства, а саме: асоціація «Рівнеагробуд» внесла нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 вартістю 248 549 грн, що належало асоціації «Рівнеагробуд» на праві колективної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 21 квітня 2003 року, що становило 98,8 % статутного фонду; ОСОБА_7 вніс факс «Панасонік» вартістю 1 000 грн, що становило 0,4 % статутного фонду; ОСОБА_8 - радіотелефон вартістю 1 000 грн, що становило 0,4 % статутного фонду; ОСОБА_9 - офісні меблі (письмовий стіл, крісло) вартістю 1 000 грн, що становило 0,4 % статутного фонду.
		 
		06 серпня 2004 року ТОВ «Агробуд-Рівне» зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Рівненської міської ради.
		 
		06 вересня 2004 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради видано ТОВ «Агробуд-Рівне» свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.
		 
		30 серпня 2010 року до статуту ТОВ «Агробуд-Рівне» були внесені зміни, згідно з якими пункт 4.6. статуту викладено в такій редакції:
		«4.6. Для забезпечення діяльності Товариства створюється статутний капітал у розмірі 851 549,00 (вісімсот п'ятдесят одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять) грн, який сформований за рахунок внесків Учасників майном та коштами;
		4.6.1. Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд» в сумі 848 549 грн, що становить 99,46 % статутного капіталу;
		4.6.2. ОСОБА_7 в сумі 1 000 грн, що становить 0,12 % статутного капіталу;
		4.6.3. ОСОБА_8 в сумі 1 000 грн, що становить 0,12 % статутного капіталу;
		4.6.4. ОСОБА_9 в сумі 1 000 грн, що становить 0,12 % статутного капіталу».
		 
		07 липня 2011 року державним реєстратором зареєстровано наступні зміни та доповнення до статуту ТОВ «Агробуд-Рівне»: 
		«4.6. Для забезпечення діяльності Товариства створюється Статутний капітал у розмірі 851 549 грн, який сформований за рахунок внесків Учасників майном та коштами;
		4.6.1. Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд» в сумі 848 549 грн, що становить 99, 64 % статутного капіталу».
		 
		Відповідно до статей 122 і 123 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року і підлягає застосуванню щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності його положеннями, господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього  Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.
		 
		На час створення ТОВ «Агробуд-Рівне» господарське об'єднання (до числа яких відноситься позивач) мало право бути учасником (засновником) господарського товариства лише за рішенням його вищого органу управління.
		 
		Відповідно до статуту Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» (в редакції, яка була чинною з 28 березня 2003 року) ця асоціація є правонаступником колишнього обласного об'єднання «Облміжколгоспбуд» й інших організацій та була створена відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про пріоритетність соціального розвитку та агропромислового комплексу в народному господарстві України» на добровільних засадах за рішення обласної установчої конференції організацій-засновників на базі будівельних організацій, промислових і інших підприємств обласного міжгосподарського кооперативно-державного промислово-будівельного об'єднання «Рівнеагробуд».
		 
		Пунктами 5.1 та 5.2 розділу 5 статуту асоціації «Рівнеагробуд» передбачено, що вищим органом управління асоціацією є конференція її учасників, а в період між конференціями керівництво асоціацією здійснює рада асоціації.
		 
		Відповідно до пункту 6 розділу 2 статуту асоціація може вступати до складу або брати участь у створенні інших асоціацій, спільних підприємств, об'єднань лише за рішенням конференції і ради.
		 
		Постанова ради асоціації Рівнеагробуд» № 6 від 15 липня 2004 року «Про вступ асоціації «Рівнеагробуд» учасником ТОВ «Агробуд-Рівне» (яка була прийнята після набрання чинності ГК України) затверджена чотирнадцятою обласною конференцією Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» 10 березня 2005 року.
		 
		03 червня 2014 року між ТОВ «Агробуд-Рівне» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки на забезпечення виконання ОСОБА_10 зобов'язань за договором позики, укладеним 18 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 
		 
		Оскільки останній не виконав взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на спірне нежитлове приміщення.
		 
		Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом члена асоціації - спільного підприємства «Степанський агробуд» до асоціації «Рівнеагробуд» встановлено, що чотирнадцята обласна конференція Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» проведена з порушенням вимог пунктів 3, 4, 5 розділу 5.1 асоціації «Рівнеагробуд», а тому рішення цієї конференції, які прийняті 10 березня 2005 року по першому питанню порядку денного «Про затвердження постанов Ради Асоціації «Рівнеагробуд», включаючи затвердження постанови Ради асоціації № 6 від 15 липня 2004 року «Про вступ асоціації «Рівнеагробуд», та по четвертому питанню порядку денного «Організаційне питання», оформлені протоколом XIV обласної конференції асоціації «Рівнеагробуд» від 10 березня 2005 року, визнано недійсними з моменту прийняття.
		 
		В ухвалі від 07 грудня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався положеннями статей 387, 388 ЦК України.
		 
		Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності асоціації «Рівнеагробуд» без відповідного на те рішення (волевиявлення) вищого органу управління асоціації - конференції її учасників, тобто з порушенням визначеного законом і статутом порядку. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, про перегляд якого подана заява) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Зі скасуванням рішенням господарського суду рішення конференції втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.
		 
		Отже, волевиявлення асоціації «Рівнеагробуд» та її учасників на відчуження майна не було.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, зазначив, що наявність договорів: позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між позичальником ОСОБА_4 і позикодавцем ОСОБА_6 та іпотеки від 03 червня 2014 року, який був укладений на забезпечення зазначеного договору позики, не є перешкодою для витребування спірного нерухомого майна від останнього набувача за правилами статті 388 ЦК України, оскільки зазначена норма передбачає право власника, яким є асоціація «Рівнеагробуд», витребувати майно у набувача, який його придбав за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати (ТОВ «Агробуд-Рівне»), про що набувач не знав і не міг знати у разі вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Оскільки у власність ТОВ «Агробуд-Рівне» спірне нерухоме майно перейшло незаконно, відтак і в подальшому товариство не набуло права розпоряджатися цим майном.
		 
		У мотивувальних частинах рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій зазначено, що при вирішенні вказаного спору необхідно застосувати правила, передбачені статтями 387, 388 ЦК України.
		 
		Згідно із загальним правилом статті 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		 
		У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		 
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив позов з тієї підстави, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника не з його волі.
		 
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) у даному випадку застосовуватися не може, оскільки між власником та набувачем майна відсутні договірні відносини. 
		 
		Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.
		 
		Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
		 
		Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі № 6-17595св12, яка надана заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справі були позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Кача» (далі - ВАТ «Кача») в особі ліквідатора - Бикової Світлани Вікторівни до фізичної особи про витребування від добросовісного набувача будівлі магазину, в задоволенні яких відмовлено.
		 
		У зазначеній ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на частину першу статті 388 ЦК України зробив висновок, що спірне приміщення магазину вибуло з володіння ВАТ «Кача» з його волі на підставі рішення загальних зборів акціонерів товариства від 24 травня 2000 року. У вказаній справі рішення загальних зборів акціонерів не визнано недійсним, не скасоване і є чинним.
		 
		З аналізу зазначеного судового рішення не слідує, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається.
		 
		З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі № 5023/1791/12 вбачається, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Научно-производственный центр Даника-Плюс» відмовлено з тих підстав, що позивач передав спірне майно в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква-Сервіс» за рішенням учасників зборів товариства у складі, який існував на момент його прийняття згідно з вимогами Закону України «Про господарські товариства», тобто спірна нерухомість не вибувала від власника поза його волею.
		 
		Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що волевиявлення асоціації «Рівнеагробуд» та її учасників на відчуження майна не було, цей висновок не суперечить висновкам, викладеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та в постанові Вищого господарського суду України, адже обставини у вказаних справах різні. У постанові встановлено, що передача спірного майна асоціації «Рівнеагробуд» до статутного капіталу ТОВ «Агробуд-Рівне» відбулася без відповідного рішення вищого органу управління позивача - загальних зборів учасників (конференції учасників). Крім того, зі скасуванням рішенням суду рішення конференції втрачаються ті правові наслідки, які випливають із рішення конференції.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16 вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майназа своїм змістом не є подібним зі спором про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		 
		За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		 
		Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_3про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року - відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко
		С. В. Бакуліна  О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима  І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська  О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
		Л. М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...