Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/2012/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 30.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		          
		30 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 359/2012/15-ц 
		Провадження № 14-101цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б.,Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у складі судді Журавського В. В., рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року у складі суддів Голуб С. А., Гуля В. В., Приходька К. П. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року у складі суддів Ткачука О. С., Висоцької В. С., Іваненко Ю. Г., Кафідової О. В., Умнової О. В. 
		за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (далі - ДП «Бориспільський лісгосп») до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, про визнання розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, витребування їх у власність та постійне користування держави 
		ВСТАНОВИЛА:
		У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Бориспільський лісгосп» із позовом до Київської ОДА, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, витребування у власність та постійне користування держави земельних ділянок.
		На обґрунтування позову послався на те, що Київська ОДА перевищила надані їй законом повноваження, розпорядившись земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 17,88 га, які були єдиним масивом та розташовувались у 10 кварталі Вишеньківського лісництва, вилучивши їх з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», змінивши цільове призначення всього масиву на землі сільськогосподарського призначення та передавши їх у приватну власність громадян. Такі дії вчинені Київською ОДА з порушенням норм статей 20, 22, 57, 116, 118, 122, частини дев'ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 5 статті 27, статей 13, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
		У зв'язку з викладеним, прокурор в інтересах держави просив:
		- визнати недійсними розпорядження Київської ОДА від 9 квітня 2008 року № 516, 518, 520-525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність»; 
		- визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 9 квітня 2008 року № 533 року в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_120, ОСОБА_121 та ОСОБА_122; 
		- визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 9 квітня 2008 року № 534 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_123 та ОСОБА_124;
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від 9 квітня 2008 року № 538 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130 та ОСОБА_131;
		- визнати недійсним розпорядження голови Київської ОДА від 9 квітня 2008 року № 540 в частині вилучення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_132, ОСОБА_133 та ОСОБА_4;
		- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3: серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2, серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_4, серії НОМЕР_5, кадастровий номер НОМЕР_6, серії НОМЕР_7, кадастровий номер НОМЕР_8, серії НОМЕР_9, кадастровий номер НОМЕР_10, серії НОМЕР_11, кадастровий номер НОМЕР_12, серії НОМЕР_13, кадастровий номер НОМЕР_14, серії НОМЕР_15, кадастровий номер НОМЕР_16, серії НОМЕР_17, кадастровий номер НОМЕР_18, серії НОМЕР_19, кадастровий номер НОМЕР_20, серії НОМЕР_21, кадастровий номер НОМЕР_22, серії НОМЕР_26, кадастровий номер НОМЕР_23, серії НОМЕР_24, кадастровий номер НОМЕР_25, серії НОМЕР_27, кадастровий номер НОМЕР_28, серії НОМЕР_29, кадастровий номер НОМЕР_30, серії НОМЕР_31, кадастровий номер НОМЕР_32, серії НОМЕР_33, кадастровий номер НОМЕР_34, серії НОМЕР_35, кадастровий номер НОМЕР_36, серії НОМЕР_37, кадастровий номер НОМЕР_38, серії НОМЕР_39 кадастровий номер НОМЕР_40, серії НОМЕР_45 кадастровий номер НОМЕР_41, серії НОМЕР_42, кадастровий номер НОМЕР_43, серії НОМЕР_44, кадастровий номер НОМЕР_46, серії НОМЕР_47, кадастровий номер НОМЕР_48, серії НОМЕР_49, кадастровий номер НОМЕР_50 серії НОМЕР_51, кадастровий номер НОМЕР_52, серії НОМЕР_53, кадастровий номер НОМЕР_54, серії НОМЕР_55, кадастровий номер НОМЕР_56, серії НОМЕР_57, кадастровий номер НОМЕР_58, серії НОМЕР_59, кадастровий номер НОМЕР_60, серії НОМЕР_61, кадастровий номер НОМЕР_62, серії НОМЕР_63, кадастровий номер НОМЕР_64, серії НОМЕР_65, кадастровий номер НОМЕР_66, серії НОМЕР_67, кадастровий номер НОМЕР_68, серії НОМЕР_69, кадастровий номер НОМЕР_70, серії НОМЕР_71, кадастровий номер НОМЕР_72, серії НОМЕР_73, кадастровий номер НОМЕР_74, серії НОМЕР_75, кадастровий номер НОМЕР_76, серії НОМЕР_77, кадастровий номер НОМЕР_78, серії НОМЕР_79, кадастровий номер НОМЕР_80, серії НОМЕР_81, кадастровий номер НОМЕР_82, серії НОМЕР_83, кадастровий номер НОМЕР_84, серії НОМЕР_85, кадастровий номер НОМЕР_86, серії НОМЕР_87 кадастровий номер НОМЕР_88, серії НОМЕР_89, кадастровий номер НОМЕР_90, серії НОМЕР_91, кадастровий номер НОМЕР_92, серії НОМЕР_93, кадастровий номер НОМЕР_94, серії НОМЕР_95, кадастровий номер НОМЕР_96, серії НОМЕР_97, кадастровий номер НОМЕР_98, серії НОМЕР_99, кадастровий номер НОМЕР_100, серії НОМЕР_101, кадастровий номер НОМЕР_102, серії НОМЕР_103, кадастровий номер НОМЕР_104, серії НОМЕР_105, кадастровий номер НОМЕР_106, серії НОМЕР_107, кадастровий номер НОМЕР_108, серії НОМЕР_112, кадастровий номер НОМЕР_109, серії НОМЕР_110, кадастровий номер НОМЕР_111, серії НОМЕР_113, кадастровий номер НОМЕР_114, серії НОМЕР_115, кадастровий номер НОМЕР_116, серії НОМЕР_117, кадастровий номер НОМЕР_118, серії НОМЕР_119, кадастровий номер НОМЕР_120, серії НОМЕР_121 кадастровий номер НОМЕР_122, серії НОМЕР_123, кадастровий номер НОМЕР_124, серії НОМЕР_125, кадастровий номер НОМЕР_126, серії НОМЕР_127, кадастровий номер НОМЕР_128, серії НОМЕР_129, кадастровий номер НОМЕР_130, серії НОМЕР_131, кадастровий номер НОМЕР_132, серії НОМЕР_133, кадастровий номер НОМЕР_134, серії НОМЕР_135, кадастровий номер НОМЕР_136, серії НОМЕР_137, кадастровий номер НОМЕР_138, серії НОМЕР_139 кадастровий номер НОМЕР_140, серії НОМЕР_141, кадастровий номер НОМЕР_142, серії НОМЕР_145, кадастровий номер НОМЕР_143, серії НОМЕР_144, кадастровий номер НОМЕР_146, серії НОМЕР_147, кадастровий номер НОМЕР_148, серії НОМЕР_149, кадастровий номер НОМЕР_150, серії НОМЕР_151, кадастровий номер НОМЕР_152, серії НОМЕР_153, кадастровий номер НОМЕР_154, серії НОМЕР_155, кадастровий номер НОМЕР_156, серії НОМЕР_157, кадастровий номер НОМЕР_158, серії НОМЕР_159, кадастровий номер НОМЕР_160, серії НОМЕР_161, кадастровий номер НОМЕР_162, серії НОМЕР_163, кадастровий номер НОМЕР_164, серії НОМЕР_165, кадастровий номер НОМЕР_166, серії НОМЕР_167, кадастровий номер НОМЕР_168, серії НОМЕР_169, кадастровий номер НОМЕР_170, серії НОМЕР_171, кадастровий номер НОМЕР_172, серії НОМЕР_176, кадастровий номер НОМЕР_173 серії НОМЕР_174, кадастровий номер НОМЕР_175, серії НОМЕР_177, кадастровий номер НОМЕР_178, серії НОМЕР_179, кадастровий номер НОМЕР_180, серії НОМЕР_181, кадастровий номер НОМЕР_182, серії НОМЕР_183, кадастровий номер НОМЕР_184, серії НОМЕР_185, кадастровий номер НОМЕР_186, серії НОМЕР_187, кадастровий номер НОМЕР_188, серії НОМЕР_189, кадастровий номер НОМЕР_190, серії НОМЕР_191, кадастровий номер НОМЕР_192, серії НОМЕР_193, кадастровий номер НОМЕР_194, серії НОМЕР_195, кадастровий номер НОМЕР_196, серії НОМЕР_197, кадастровий номер НОМЕР_198, серії НОМЕР_199, кадастровий номер НОМЕР_200, серії НОМЕР_201, кадастровий номер НОМЕР_202, серії НОМЕР_203, кадастровий номер НОМЕР_204, серії НОМЕР_205, кадастровий номер НОМЕР_206, серії НОМЕР_207, кадастровий номер НОМЕР_208, серії НОМЕР_209, кадастровий номер НОМЕР_210, серії НОМЕР_185, кадастровий номер НОМЕР_186, серії НОМЕР_211, кадастровий номер НОМЕР_212, серії НОМЕР_213, кадастровий номер НОМЕР_214, серії НОМЕР_215, кадастровий номер НОМЕР_216, серії НОМЕР_217, кадастровий номер НОМЕР_218, серії НОМЕР_219, кадастровий номер НОМЕР_220, серії НОМЕР_221, кадастровий номер НОМЕР_222, серії НОМЕР_223, кадастровий номер НОМЕР_224, серії НОМЕР_225, кадастровий номер НОМЕР_226, серії НОМЕР_227, кадастровий номер НОМЕР_228, серії НОМЕР_229, кадастровий номер НОМЕР_230, серії НОМЕР_231, кадастровий номер НОМЕР_232, серії НОМЕР_233, кадастровий номер НОМЕР_234, серії НОМЕР_235, кадастровий номер НОМЕР_236, серії НОМЕР_237, кадастровий номер НОМЕР_238, серії НОМЕР_239, кадастровий номер НОМЕР_240, серії НОМЕР_241, кадастровий номер НОМЕР_242, серії НОМЕР_243, кадастровий номер НОМЕР_244, серії НОМЕР_245, кадастровий номер НОМЕР_246, серії НОМЕР_247, кадастровий номер НОМЕР_248, серії НОМЕР_249, кадастровий номер НОМЕР_250, серії НОМЕР_251, кадастровий номер НОМЕР_252, серії НОМЕР_253, кадастровий номер НОМЕР_254, серії НОМЕР_255, кадастровий номер НОМЕР_256, серії НОМЕР_257, кадастровий номер НОМЕР_258;
		- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільський лісгосп» з незаконного володіння ОСОБА_3 зазначені земельні ділянки, розташовані за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, загальною площею 15,72 га, вартістю 9 млн 902 тис. 683 грн;
		- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_259на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_260, , виданий на ім'я ОСОБА_4;
		- витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку, розташовану за межами с. Гнідин Бориспільського району Київської області, площею 0,12 га, вартістю 75 тис. 593 грн.
		КиївськаОДА проти позову заперечила, посилаючись на те, що вилучення і надання у власність для несільськогосподарських потреб земельних ділянок на відповідній території площею до 1 га, які перебувають у державній власності, було віднесено законом до повноважень міських державних адміністрацій. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки оскаржувані розпорядження були прийняті у 2008 році, а перевірку дотримання вимог земельного законодавства, на яку прокуратура посилається в обґрунтування строку, коли їй стало відомо про порушення, здійснено у 2014 році.
		ОСОБА_4 проти позову заперечила з огляду на те, що вона ніколи не була власником спірної земельної ділянки, будь-яких заяв для її отримання не подавала, акт про право власності на земельну ділянку чи інший правовстановлюючий документ не отримувала, тому не є належним відповідачем у справі.
		ОСОБА_3 проти позову заперечила, посилаючись на те, що оскаржувані розпорядження Київської ОДА не були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, оскільки на кожну земельну ділянку розроблені окремі проекти землеустрою з присвоєнням окремих кадастрових номерів. Закон не встановлює заборон на подальше об'єднання земельних ділянок площею до 1 га, які законно набуті новими власниками. У проектах землеустрою міститься згода землекористувача ? ДП «Бориспільський лісгосп» (позивача) та позитивний висновок державної землевпорядної експертизи. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки нагляд за додержанням законодавства у сфері земельних відносин здійснюється прокурорами постійно, Київська ОДА систематично інформувала прокуратуру щодо прийнятих розпоряджень, проте з моменту їх прийняття до часу звернення до суду минуло більше шести років.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року, з урахуванням ухвали цього суду від 20 квітня 2016 року, рішення суду першої інстанції змінено: виключено з мотивувальної частини таку підставу для відмови в задоволенні позову, як недоведеність позовних вимог прокурора.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року залишено без змін.
		23 лютого 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У заяві просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
		На підтвердження зазначених підстав заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року (у справі № 910/3725/14), 24 листопада 2016 року (у справі № 5017/3702/2012) та 14 грудня 2016 року (у справі № 5015/3297/12), ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого2016 року (у справі № 6-34931ск15), 21 жовтня 2016 року (у справі № 608/969/13-ц), ухвалу Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (у справі № 6-15350вов10), постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року (у справі № 3-3376к08), 20 серпня 2013 року (у справі № 3-18гс13), 22 квітня 2015 року (у справах № 6-209цс14 та № 6-48цс15) та 8 червня 2016 року (у справі № 3-3029цс15).
		Ухвалою Верховного Суду України від 3 березня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.
		Ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року справу призначено до розгляду на засіданні судових палат у цивільних та господарських справах цього Суду.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» цього Кодексу).
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 5 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		Ухвалою від 11 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
		За змістом положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі ? у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
		Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.
		Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (тут і далі ? у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.
		Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
		Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.
		Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
		Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.
		Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. 
		Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні  адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб,  крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
		Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів  України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. 
		З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
		Під час розгляду справи суди встановили, що головою Київської ОДА 9 квітня 2008 року видано розпорядження від № 516, 518, 520?525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначеннята передачу земельних ділянок у власність», якими затверджено проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 17,88 га, вилучено їх у постійного користувача, змінено цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев і передано у власність ОСОБА_4 та ще 156 громадян земельні ділянки по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва. Зазначені земельні ділянки розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського райони Київської області (10 квартал Вишеньківського лісництва).
		Частина громадян на підставі договорів купівлі-продажу відчужили отримані земельні ділянки на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які в подальшому отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
		Відповідно до положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України.
		Звертаючись до суду з позовом, перший заступник прокурора Київської області послався на те, що про допущені Київською ОДА порушення прокуратура довідалася лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі відповідної постанови від 18 червня 2014 року за власною ініціативою прокурора. 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані розпорядження Київської ОДА не були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, оскільки стосувались відчуження конкретних земельних ділянок площею до 0,12 га на користь певних громадян. Законодавство України не містить відповідних норм, обмежень чи заборон щодо видання таких розпоряджень в один день. Відсутні підстави стверджувати, що земельні ділянки вибули з постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» поза його волею, оскільки воно надало дозвіл на вилучення з його постійного користування земельних ділянок лісогосподарського призначення; землевпорядна документація виготовлена та затверджена уповноваженими органами у встановленому законом порядку. Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Суд не бере до уваги посилання прокурора на те, що йому стало відомо про обставини прийняття оскаржуваних розпоряджень лише після проведення перевірки у 2014 році, оскільки право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році, коли він мав довідатися про прийняття оскаржуваних розпоряджень Київської ОДА, відтак позовна давність за цими вимогами сплила у 2011 році. Прокурор не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду та не надав суду доказів, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи з мотивувальної частини таку підставу для відмови в задоволенні позову, як недоведеність позовних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з такого. Оскаржувані розпорядження Київської ОДА, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Бориспільський лісгопс», видано в один день - 9 квітня 2008 року. Ними вилучено ліси загальною площею 17,88 га, які знаходились у 10 кварталі Вишеньківського лісництва, є єдиним лісовим масивом, використовувались для ведення лісового господарства, та передано у власність громадянам для ведення індивідуального садівництва. Вказане свідчить про те, що Київська ОДА розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень. За таких обставин суд першої інстанції  дійшов помилкових висновків по суті спору, встановивши відсутність порушень з боку Київської ОДА при видачі оскаржуваних розпоряджень. 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 березня 2013 року в аналогічній справі № 6?13цс13, яка полягає у наступному. Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ?- ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси ? площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісів першої категорії та перебували в державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі відповідачам. Оспорювані розпорядження, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того самого постійного користувача, видано в один день, ними вилучено ліси першої категорії загальною площею, що значно перевищує 1 га, які знаходилися в межах суміжних кварталів лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення й передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Зважаючи на цю обставину, суду касаційної інстанції необхідно було визначитись, чи не спрямовані правові акти індивідуальної дії голови обласної державної адміністрації на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, і в зв'язку із цим чи не свідчать ці дії про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом його повноважень.
		Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі «Hamer проти Бельгії» (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку із зобов'язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, щовтручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, у якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п'ятьом рокам, перш ніж пред'явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такій лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, у якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав втручання не було непропорційним.
		Водночас, установивши наявність підстав для задоволення позову по суті, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позовна давність, про застосування якої було заявлено стороною у спорі, за вимогами прокурора про оскарження розпоряджень Київської ОДА від 9 квітня 2008 року закінчилась 10 квітня 2011 року, оскільки державі в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було й об'єктивно могло бути відомо про можливі порушення права власності держави на землю з часу винесення оскаржуваних розпоряджень. Однак ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення зазначених порушень протягом позовної давності, а тому право держави як власника землі не підлягає судовому захисту. 
		Разом із тим у наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5017/3702/2012 за позовом заступника Білгрод-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про те, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізналися про факт відсутності у районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони. Таким фактом суд вважав судові рішення в інших (адміністративній та господарській) справах про визнання протиправними, скасування та визнання недійсними розпоряджень районної державної адміністрації, які були підставою для укладення оспорюваних договорів оренди землі. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що підстави для застосування позовної давності у цьому спорі відсутні, оскільки відповідачі не довели, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав.
		У постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 910/3725/14 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави до Київської міської ради, Обслуговуючого житлового кооперативу «Харчомашовець», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна асоціація», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тестбуд» про визнання недійсними рішення про передачу земельних ділянок, державних актів на право власності на землю та визнання відсутності прав Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що початок позовної давності слід обчислювати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оскаржуваного рішення, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт створення кооперативу з порушенням положень чинного законодавства, оскільки прокуратура була позбавлена можливості перевірити законність його створення в момент ухвалення цього рішення. В цій справі прокурор фактично захищає як державні інтереси право на землю громади міста Києва, яка не може бути позивачем і щодо обізнаності якої про безоплатне надання земельної ділянки органом місцевого самоврядування незаконно створеному житлово-будівельному кооперативу матеріали справи не свідчать, так само як і про обізнаність про таке депутатів ради, які голосували за це рішення. Касаційна інстанція звертає увагу на те, що в цій справі прокурор захищає, зокрема, і від представницького органу саме інтереси громади, яка покладалася на легітимність і добросовісних дій державного органу.
		У постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 5015/3297/12 за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», Приватного підприємства «Автотехнобудсервіс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що відчуження об'єкта державної власності відбулося з порушенням законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, без дозволу на відчуження майна суб'єкта управління та без згоди Фонду державного майна України, тому з урахуванням поважності причин пропуску позовної давності договір слід визнати недійсним.
		Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року (справа № 3-18гс13), на яку у своїй заяві посилається заступник Генерального прокурора України, суд касаційної інстанції безпідставно відмовив прокурору у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки прокурор і позивачі не є сторонами оспорюваних угод про відступлення права вимоги та були позбавлені права під час судового розгляду в іншій справі перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а отже, сама по собі обізнаність прокурора та Фонду про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск позовної давності та необхідність застосування положень статті 267 ЦК України. 
		Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 6-48цс15), початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди встановили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, укладеного від його імені іншою особою, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу позовної давності. Посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення у 2005 році спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.
		У постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року (справа № 6?3029цс15), викладено висновок щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України, вказавши на відсутність підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України до спірних правовідносин, зазначив, що заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство», проте суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не встановили та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права.
		Викладене свідчить про наявність неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 261 ЦК України.
		Разом з тим у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 6-209цс14) викладено висновок щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, який був чинним на час звернення позивача до суду, що свідчить про відсутність неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року у справі № 608/969/13-ц не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки її скасовано постановою Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд з метою з'ясування, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з цим позовом. Таке право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про це порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з'ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права.
		Ухвала Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-15350вов10 постановлена в порядку перегляду судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами Судовою палатою у цивільних справах, тому не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року у справі № 3-3376к08, ухвалена у порядку касаційного перегляду, також не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення у справі та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року у справі № 6?34931ск15 суди розглянули позовні вимоги про визнання права власності на частину квартири та визнання коштів спільною власністю. Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справі, судове рішення в якій надане заявником для порівняння, правовідносини не є подібними, що також не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
		Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).   
		Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.  
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
		Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Під час розгляду справи апеляційним судом, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57?59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, не з'ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, установлених підпунктом 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, статей 355, 3602 ЦПК України в редакції до набрання чинності цим Законом, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє її можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		За таких обставин, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа ? направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України (яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом). 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3 , підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України, статтями 403-404, підпунктів 1, 2 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.            
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н.П. Лященко      Судді:     С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук        Л.І. Рогач      Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      О.С. Золотніков     О.М. Ситнік        О.Р. Кібенко       В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв       О.Г. Яновська      Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...