Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 310/11534/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 04.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		04 липня 2018 року
		м. Київ
		 
		Справа № 310/11534/13-ц
		Провадження № 14-154цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		Головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача СитнікО.М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»),
		відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_3,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»)
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року у складі судді Ревуцького С. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.
		 
		у цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Кредитні ініціативи», ПАТ «Омега Банк» про визнання договору поруки припиненим
		 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У жовтні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 070/0308/45-006 у розмірі 771 555,98 грн.
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 12 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 070/0308/45-006, за яким банк надав відповідачу кредит у сумі 51 200 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та кінцевою датою повернення 12 березня 2038 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.
		 
		28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3
		 
		Того ж дня між ТОВ ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, згідно з яким банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі щодо відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3
		 
		Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3
		 
		У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 12 липня 2013 року склалась: із заборгованості за кредитом - 37 169,08 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 297 092,46 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ становило 178 119,13 грн; пеня - 37 075,49 доларів США, що за курсом НБУ становило 296 344,39 грн, а всього - 771 555,98 грн.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг за кредитним договором у розмірі 771 555, 98 грн.
		 
		У грудні 2013 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання договору поруки припиненим.
		 
		На обґрунтування позову зазначив, що 12 березня 2008 року він уклав договір поруки № 0705/0308/45-006-Р-1 з ВАТ «Сведбанк», який повністю виконав, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив до нього як до поручителя право вимоги.
		 
		ОСОБА_3 вважав, що кредитор відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у 6-ти місячний строк, тобто у 2010 році повинен був звернутися до суду та пред'явити свої вимоги до поручителя, оскільки кредитор звернувся з позовом про дострокове стягнення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до суду, за яким 27 серпня 2010 року прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006-Р-1, що укладений між ним і ВАТ «Сведбанк».
		 
		Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006 у розмірі 524 495,67грн, з яких: 37 169,08 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 297 092,46 грн - заборгованість за кредитом; 22 284,39 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 178 119,13 грн - заборгованість за відсотками та пеня у розмірі 49 284,08 грн. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006-P-l, укладений між ним і ВАТ «Сведбанк».
		 
		Задовольняючи частково первісний позов ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції вважав установленим та доведеним факт існування заборгованості ОСОБА_3 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві. При цьому суд вирахував розмір пені виходячи зі строку позовної давності в один рік та додав суму пені, стягнуту за судовим рішенням від 27 вересня 2010 року.
		 
		Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що договір поруки був укладений 12 березня 2008 року, строк дії договору поруки та основного зобов'язання не вказаний, протягом року кредитор не пред'явив позову до поручителя, отже, порука припинилася 13 березня 2009 року. Крім того, реалізувавши право на дострокове повернення кредиту та звернувшись із позовом до суду, яким 27 серпня 2010 року було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення основного зобов'язання, кредитор повинен був відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України протягом шести місяців звернутися до суду з вимогами до поручителя, проте цього не зробив. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року виконане, проте сума, що була перерахована від реалізації предмета іпотеки, не покриває заборгованості за кредитним договором, тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не задовольнило в повному обсязі грошові вимоги кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, а отже, позивач має право на отримання процентів за користування грошовими коштами до моменту повернення заборгованості та пені.
		 
		Таким чином, апеляційний суд, посилаючись на частину першу статті 1048 ЦК України, дійшов висновку, що проценти за кредитом мають сплачуватися до моменту фактичного повернення позичальником грошових коштів, а за наявності судового рішення про стягнення боргу - до його фактичного виконання. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити.
		 
		Доводи касаційної скарги
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що з 27 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов'язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Оскільки законодавством не передбачено нарахування відсотків за користуванням кредитом поза строком його дії, стягнення з відповідача 22 284,39 доларів США (178 119,13 грн), як відсотків за користування кредитом є незаконним. Крім того, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року вже було достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виконано в повному обсязі. Суди не перевірили правомірності та можливості нарахування ТОВ «Кредитні ініціативи» відсотків за користуванням кредитом та пені за період із 28 листопада 2012 року по 21 липня 2013 року в іноземній валюті.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 10 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 та підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		 
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі зазначив, що прийняття судом рішення за позовом кредитора про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінює зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок з виконання судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором. Унаслідок такого рішення залишаються зобов'язання зі сплати боргу, визначеного судовим рішенням, та право кредитора на нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за час невиконання такого рішення.
		 
		Аналогічної позиції дотримувався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала: від 10 грудня 2014 року у справі № 6-35797св14, від 14 січня 2015 року у справі № 6-41128св14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-42315св15) до прийняття Верховним Судом України 23 вересня 2015 року постанови № 6-1206цс15, якою усталену судову практику у цивільних справах цієї категорії було змінено та розтлумачено положення ЦК України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та цього Кодексу.
		 
		Правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15, не була врахована судами нижчих інстанцій, які продовжували вирішувати спори між кредитором та боржником про дострокове повернення кредитних коштів, виходячи з того, що після ухвалення рішення про дострокове задоволення вимог кредитора банк має право на отримання сум, передбачених лише частиною другою статті 625 ЦК України.
		 
		З огляду на викладене Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Крім того, колегія суддів зазначила, що разом із застосуванням закону має бути забезпечено особливий захист людини як більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. 
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи та відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчоїпрактики.
		 
		Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду
		 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Суди встановили, що 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0705/0308/45-006, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 51 200,00 доларів США зі сплатою 12,5  % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 березня 2038 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 0705/0308/45-006-Р-1, відповідно до якого останній узяв на себе солідарну відповідальність із позичальником за виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.
		 
		28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3
		 
		У той же день між ТОВ ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив останньому свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними у тому числі з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_3
		 
		Унаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора та ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за договором від 12 березня 2008 року № 0705/0308/45-006, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3
		 
		Крім того, суди встановили, що ПАТ «Сведбанк» у 2010 році зверталося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 вересня 2010 року звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ «Сведбанк» у сумі 464 709,94 грн та заборгованість із пені за прострочення сплати заборгованості в розмірі 6 520,88 грн.
		 
		На виконання вказаного судового рішення звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв. м, яку було реалізовано шляхом продажу за ціною 171 969,05 грн.
		 
		Сума коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, який належав на праві власності ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на підставі судового рішення, була недостатньою для задоволення вимог кредитора в повному обсязі.
		 
		У зв'язку з існуванням частини непогашеної заборгованості за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з указаним позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя неповернутої суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика  застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		 
		Керуючись однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права», Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, з огляду на таке.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний цивільний суд бажає відступити, зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
		 
		Такого ж самого висновку дійшов Верховний Суд України і в постановах     № 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, № 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.
		 
		Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		 
		Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
		 
		Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
		 
		Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		 
		У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
		 
		Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		У пункті 9.1 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором та/або умов договору іпотеки, зазначених у пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, установлених пунктами 3.1, 3.3 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2, 9.3 цього договору.
		 
		Згідно з пунктом 9.2 кредитного договору вимога про дострокове повернення кредиту та процентів за користування ним направляється позичальникові у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника. Сторони досягли згоди, що датою, якою починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення.
		 
		Відповідно до пункту 9.3 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником зазначеної у пункті 9.2 цього договору письмової вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений у пункті 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язаньза цим договором та/або пред'явити позов до позичальника та задовольнити свої вимоги, що випливають із цього договору, з будь-якого майна позичальника.
		 
		Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є позивач, використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
		 
		Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ «Сведбанк».
		 
		У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.
		 
		За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
		 
		У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
		 
		Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
		 
		Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разіпорушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується.Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.
		 
		З огляду на зазначене можна зробити такі висновки.
		 
		Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. 
		 
		Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
		 
		Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
		 
		Разом з тим місцевий суд і суд апеляційної інстанції достовірно не з'ясували розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірили періоду за який вона нарахована, а також не встановили періоду нарахованих ОСОБА_3 процентів за користування кредитними коштами.
		 
		Крім того, суди залишили поза увагою заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 72, 73, 73 зворот), унаслідок чого не перевірили її дотримання позивачем за заявленим 05 жовтня 2013 року позовом, з урахуванням частини третьої статті 264 ЦК України та її переривання, у тому числі шляхом пред'явлення позову ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 2-1953/2010р.).
		 
		Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині, що стосується первісного позову, підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій усунулися від виконання своїх обов'язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого їх висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_3 кредитної заборгованості у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.
		 
		В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Великою Палатою Верховного Суду не перевіряються.
		 
		Оскільки судові рішення скасовуються, а справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 412, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
		 
		Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року в частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк  Н. П. Лященко
		С. В. Бакуліна  О. Б. Прокопенко
		В. В. Британчук  Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима  І. В. Саприкіна
		В. І. Данішевська  О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
		Л. М.Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...