Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 408/8040/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 13.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		Іменем України
		         
		13 червня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 408/8040/12 
		Провадження № 14-145цс18
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н.П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л.М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк») на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року у складі суддів Митрофанової Л. В., Бондар Я. М., Соколан Н. О. в цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Дельта банк» про визнання поруки припиненою
		ВСТАНОВИЛА:
		У жовтні 2012 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір № 444/ФКВ-07 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 2 липня 2027 року.
		Того ж дня з метою своєчасного і належного виконання позичальником узятих на себе зобов'язань між ТОВ «Укрпромбанк», ОСОБА_5 (поручитель) та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zфпор-07 (далі - Договір поруки), за яким поручитель зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором. 
		30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за умовами якого ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» право вимоги, зокрема, за вказаними Кредитним договором та Договором поруки. 
		ОСОБА_3 належним чином не виконувала узятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн, за процентами -16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн та за комісією - 21 896,59 грн, яку позивач після збільшення позовних вимог просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.
		ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, послалась на те, що ПАТ «Дельта банк» не підтвердило обставин щодо набуття ним права вимоги до відповідачів за договором про передачу активів та кредитних зобов'язань, а також щодо поширення цього договору на Кредитний договір і Договір поруки, належно і своєчасно не повідомив відповідачів про перехід прав вимоги до ПАТ «Дельта банк» у кредитному зобов'язанні перед ТОВ «Укрпромбанк». ПАТ «Дельта банк» не довело, що воно є правонаступником ТОВ «Укрпромбанк». Позов не містить розрахунків суми, яку просить стягнути банк. Позивач не надав документів для перевірки і з'ясування дійсної суми заборгованості боржника, у зв'язку із чим неможливо встановити момент виникнення заборгованості та період нарахування процентів, штрафів, комісій. Банк після першої несплати позичальником установленого платежу знав про порушення, мав змогу звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором, але своїм правом не скористався, у зв'язку із чим пропустив позовному давність. 
		У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою. На обґрунтування зустрічних позовних вимог послалася на те, що  Договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням не пред'явив вимоги до неї як до поручителя. Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати поруку припиненою.  
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою  суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року, первісний позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта банк» 561 273,32 грн заборгованості за тілом кредиту, 262 690,01 грн заборгованності за процентами, 21 896,59 грн заборгованості за комісією і 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобов'язань за Кредитним договором та Договором поруки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд дійшов висновку про його недоведеність та безпідставність.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційні скарги  ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з огляду на те, що ОСОБА_3 останній платіж за Кредитним договором здійснила у червні 2010 року, а вимогу про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_5 банк пред'явив лише у серпні 2012 року. Оскільки коштів за Кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача в межах позовної давності. Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та не встановив, з якого часу позичальник не сплачував проценти за договором.
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 4 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 798 156 ,24 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32 грн; за процентами - 13 624,35 доларів США, що еквівалентно 214 986,33 грн; за комісією - 21 896,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта банк» судовий збір у розмірі 3 654 грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання поруки припиненою.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Дельта банк», апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умов Кредитного договору, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість у розмірі 798 156,24 грн, яка підлягає стягненню за період з липня 2010 року по січень 2015 року. 
		Відмовляючи ПАТ «Дельта банк» у стягненні з боржника заборгованості за процентами у розмірі 3 023,13 доларів США, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував природи походження цієї заборгованості.
		Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ «Дельта банк» у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач на неодноразові запити суду не надав розрахунків заборгованості в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення. 
		У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї грошових коштів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ПАТ «Дельта банк» у задоволенні позову, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував відсутності у матеріалах справи доказів передачі ПАТ «Дельта банк» права вимоги за Кредитним договором саме до неї як боржника, а наявна копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт такої передачі. Усупереч вимогам статей 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора в зобов'язанні. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що позивач не надав доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення помісячно до передачі активів.  
		У жовтні 2016 року ПАТ «Дельта банк» подало касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, не відповідає нормам матеріального права, оскільки такий строк повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права повернення кредиту достроково. Посилання в рішенні апеляційного суду на те, що позивач не обґрунтував природи походження заборгованості за процентами в розмірі 3 023,13 доларів США є неправильним, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за процентами. 
		Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада та 6 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта банк» відповідно, витребувано справу із суду першої інстанції та надано особам, які беруть у ній участь, строк для подачі заперечень на касаційні скарги.
		Учасники справи наданим їм процесуальним законом правом надання заперечень не скористалися. 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		29 січня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справпередав, а Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду отримав зазначену справу.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
		16 квітня 2018 року справа надійшла до ВеликоїПалати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Під час розгляду справи суди встановили, що 3 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 39 200 доларів США зі сплатою за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. За умовами цього договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами у розмірі не менш як 163,33 доларів США, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
		З метою своєчасного і належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов'язань 3 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк», ОСОБА_5 (поручитель) і ОСОБА_3 укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед банком за Кредитним договором у повному обсязі.
		30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України укладено договір про передачу активів і кредитних зобов'язань, за яким ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» право вимоги, що включає в себе кредитні договори, в тому числі й Кредитний договір, укладений між банком та ОСОБА_3
		Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
		ОСОБА_3 не виконувала належним чином узятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, здійснивши останній платіж у червні 2010 року, у зв'язку із чим у неї станом на 8 січня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 569,63 доларів США, що еквівалентно 561 273,32грн, за процентами - 16 647,48 доларів США, що еквівалентно 262 690,01 грн, за комісією - 21 896,59 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
		За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
		Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
		Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
		У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
		Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
		За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта банк» до поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за Кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
		Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня  2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.
		З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
		Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, за релевантністю судових рішень, прийнятих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в аналогічних справах, свідчить про те, що суд касаційної інстанції дотримується правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Так, і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і в аналогічних справах, які переглядалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, прийнято рішення, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці (справи № 756/12263/15-ц, 522/10828/15-ц, 377/471/15-ц, 127/8315/16-ц, 285/1462/15-ц, 2-1283/11, 569/3799/14-ц, 756/4514/16-ц, 750/4903/14 та багато інших). В усіх зазначених справах суд касаційної інстанції виходив із того, що строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням. Більш того, у цих судових рішеннях містяться посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України у справах № 6-53цс14, 6-3087цс16 та інших аналогічних справах.
		Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христовпроти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. 
		Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. 
		ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі  «Рябих проти Росії», заява №52854/99).  
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на сталій практиці щодо застосування положень статті 559 ЦК України як Верховного Суду України, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 411, 413 ЦПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду не вправі встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій, і досліджувати докази, подані на підтвердження цих обставин. Судом касаційної інстанції не встановлено фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спору у цій справі.
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Велика Палата Верховного Судувважає, що під час розгляду справи апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права й не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки наведені в них доводи не спростовують висновків судів.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» залишити без задоволення.
		Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н.П. Лященко      Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна        О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна        В.І. Данішевська       О.М. Ситнік      О.Р. Кібенко       В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв       О.Г. Яновська      О.С. Золотніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...