Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1387/13-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 06.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		         
		6 червня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 372/1387/13-ц
		Провадження № 14-147цс18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі: 
		судді-доповідача Лященко Н. П.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С.,                Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області (у складі колегії суддів Голуб С. А., Приходька К. П.,         Таргоній Д. О.) від 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (у складі колегії суддів Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Коротуна В. М., Писаної Т. О.,                  Попович О. В.) від 12 липня 2017 року в справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства в Київській області до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У  березні 2013 року заступник прокурора Київської області  в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), Державної інспекції сільського господарства у Київській області (далі - ДІСГ в Київській області)звернувся до суду з окремими позовами, які в подальшому були об'єднані в одне провадження, до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі - Козинська селищна рада), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок.
		На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що перевіркою законності відведення у власність громадянам земельних ділянок на території Козинської селищної ради встановлено, що рішеннями виконавчого комітету цієї селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25/1, 25/6, 25/7, 25/9, 25/10, 25/11 (далі - рішення 25) ОСОБА_4,  ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків на території смт Козин. 
		На підставі рішень виконавчого комітету селищної ради 20 травня 2003 року видано державні акти на право приватної власності на землю, а саме: ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1074 га, кадастровий номер НОМЕР_1; ОСОБА_9 - 0,1014 га, кадастровий номер  НОМЕР_2; ОСОБА_4 - 0,1014 га, кадастровий номер НОМЕР_3; ОСОБА_7 - 0,1074 га, кадастровий номер НОМЕР_6; ОСОБА_8 - 0,1014 га, кадастровий номер НОМЕР_4; ОСОБА_5 - 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_5. 
		Виконавчий комітет Козинської селищної ради перевищив повноваження та всупереч чинному законодавству незаконно розпорядився землею територіальної громади смт Козин, яка відноситься до категорії земель водного фонду.
		Позивач зазначав, що згідно з відомостями Управління Держземагентства в Обухівському районі від 29 жовтня 2014 року № 1.1-24/224 установлено, що, за даними ортофотопланів станом на 2010 рік земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 - НОМЕР_7 розташовані в стометровій зоні від урізу води правого берега Канівського водосховища річки Дніпра.
		Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - ДП «Київгеоінформатика») від 30 грудня 2015 року № 01/01-1103, наданої на запит Прокуратури Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_7, НОМЕР_6, НОМЕР_4, НОМЕР_1 повністю накладаються на землі прибережної стометрової охоронної смуги річки Дніпра, про що свідчать результати зіставлення вказаних ділянок із даними топографічної карти та матеріалами космічної зйомки.
		Також у цій інформації зазначено, що за результатами зіставлення схеми викопіювання з топографічної карти масштабу 1:10000 (номенклатурний лист М-36-62-А-б-3 1993 року) із координатами спірних земельних ділянок встановлено, що станом на 1993 рік ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_7, НОМЕР_6 накладаються на водне плесо водосховища, а ділянки з                       кадастровими номерами НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1 - на прибережну захисну смугу і водне плесо.
		Окрім того, зіставивши відомості викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом на 2015 рік та дані спірних ділянок, ДП «Київгеоінформатика» виявило зміну їх конфігурації, при цьому ділянка з кадастровим номером НОМЕР_6 повністю накладається на водне плесо, решта - на територію прибережної стометрової охоронної зони Канівського водосховища річки Дніпра. 
		Вищевказане свідчить про те, що землі, які передані виконавчим комітетом Козинської селищної ради у власність громадян, є землями водного фонду і не могли бути придатними для використання під будівництво та обслуговування житлових будинків, а тому власники здійснили намив піску на ці ділянки унаслідок чого змінили їхню конфігурацію. А місце розташування спірних ділянок, які на час їх передачі у приватну власність громадян були частиною півострова та острова, унеможливлює проведення комунікацій водопостачання та водовідведення, оскільки виконані роботи з намиву піску проведені з порушенням вимог законодавства, без дозвільних документів на їх виконання. 
		Згодом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 уклали з ОСОБА_10 договори купівлі-продажу вказанихземельних ділянок, на підставі яких останній отримав державні акти на право власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_8, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_7. 
		Посилаючись на те, що спірні земельніділянки не могли бути надані у приватну власність, оскільки відносяться до земель водного фонду та знаходяться в прибережній захисній смузі правого берега Канівського водосховища, щодо них установлено спеціальний правовий режим - обмежено в обороті, передача їх у приватну власність відбулась з порушенням встановленого законом порядку, прокурор просив позовні вимоги задовольнити.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого             2016 року позовні вимоги заступника прокурора Київської області задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25/11 про передачу у приватну власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,101 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_9 державний акт на правоприватної власності на землю, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю (далі - Книга записів) за № 9631 від 20 травня 2003 року. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25/9 про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,101 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_4державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований у Книзі записів за № 9629 від 20 травня 2003 року. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25/10 про передачу у приватну власність              ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_5державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований             у Книзі записів за № 9630 від 20 травня 2003 року. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від                    6 лютого 2003 року № 25/6 про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,107 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_7державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований у Книзі записів за № 9626 від20 травня 2003 року. Визнано незаконним                      та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від                6 лютого 2003 року № 25/7 про передачу у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,101 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_8 державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований уКнизі записів за № 9627 від 20 травня 2003 року. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від6 лютого 2003 року №25/1 про передачу у приватну власність ОСОБА_11земельної ділянки площею 0,107 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на території                 смт Козин Обухівського району Київської області. Визнано недійсним виданий ОСОБА_11 державний актна право приватної власності на землю, зареєстрований у Книзі записів за № 9621 від 20 травня 2003 року та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,1 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,1074 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 0,1074 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області. Вирішено питання про розподілсудових витрат.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
		У листопаді 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267, 268, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року (№ 6-29573ск16), 5 липня 2017 року                          (№ 6-18442ск16), 6 вересня 2017 року (№ 6-5766св17), 11 жовтня 2017 року                (№ 6-33249св16); постанови Вищого господарського суду України від                       16 травня 2017 року (справа № 909/837/16), 13 вересня 2017 року                    (справи № 904/10339/16 та № 904/9643/16); постанови Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року (№ 3-604гс16), 12 квітня 2017 року                   (№ 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (№ 6-2458цс16), 4 жовтня 2017 року            (№ 6-3004цс16), 11 жовтня 2017 року (№ 6-1365цс17).
		Ухвалою Верховного Суду України від 11 грудня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		11 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки прокурор оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, то заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
		А тому зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону                   № 2147-VIII.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України                      (у редакції, чинній на час розгляду справи) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
		Згідно зі статтею 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1,             4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішеннями виконавчого комітету Козинської селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25             ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 передано у приватну власність спірні земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків на території смт Козин Обухівського району Київської області.
		На підставі вказаних рішень: ОСОБА_11 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_9, який зареєстрований у Книзі записів за № 9621 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1; ОСОБА_9 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_10 який зареєстрований у Книзі записів за № 9631 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2; ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_11, який зареєстрований у Книзі записів за № 9629 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3; ОСОБА_7 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_12, який зареєстрований у Книзі записів за № 9626 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_6; ОСОБА_8 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_13, який зареєстрований у Книзі записів за № 9627 від 20 травня 2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_4; ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії                     НОМЕР_14, який зареєстрований у Книзі записів за № 9630 від 20 травня                2003 року, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_7.
		У подальшому відповідно до договорів купівлі-продажу спірні земельні ділянки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7,   ОСОБА_8, ОСОБА_9 відчужили на користь ОСОБА_10
		На підставі указаних договорів купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_10 видано державні акти на спірні земельні ділянки: площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,1 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,1074 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,1014 га з кадастровим номером НОМЕР_4, площею 0,1074 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області.
		З інформації Управління Держземагентства в Обухівському районі від              29 жовтня 2014 року № 11-24/224 вбачається, що відповідно до ортофотопланів переданих до управління у 2010 році, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_6 розташовані в 100 метровій зоні від урізу води.
		Відповідно до інформації ДП «Київгеоінформатика» від 2 листопада 2015 року, земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_7, НОМЕР_6, НОМЕР_4, НОМЕР_1 повністю накладаються на водну поверхню стометрової прибережної захисної смуги річки Дніпра.
		Зазначене підтверджується викопіюванням з топографічних матеріалів, а саме з топографічної карти, номенклатурного листа М-36-62-А-б-3 1993 року зі схемою накладення вказаних земельних ділянок на землі водного фонду на території Козинської селищної ради, викопіюванням з матеріалів космічної зйомки станом на 2015 рік з відповідною схемою із зазначенням кадастрових номерів спірних земельних ділянок.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийнявши рішення про передачу у власність земельної ділянки, виконавчий комітет Козинської селищної ради перевищив свої повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішується лише на пленарних засіданнях селищної ради, а тому спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, за рішенням неуповноваженого органу, з порушенням вимог чинного законодавства. Також суд зазначив, що власником водного фонду є держава, яка реалізує свої повноваження через обласні та районні державні адміністрації, спірні земельні ділянки вибули із державної власності поза волею власника, а тому вони підлягають витребуванню востаннього власника на користь держави. Відмовляючи ОСОБА_10 в застосуванні наслідків спливу позовної давності, суд виходив з того, що про порушення порядку передачі земельних ділянок у власність відповідачам Київській ОДА та Обухівській РДА стало відомо весною 2013 року, а прокуратурі та ДІСГ в Київській області - у листопаді 2012 року після відповідної перевірки, проведеної ДІСГ в Київській області.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що держава в особі спеціально створених органів державної влади знала з 2009 року про те, що відбулась незаконна передача у приватну власність спірних земельних ділянок, оскільки погодження технічної документації із землеустрою, реєстрація права власності на спірні земельні ділянки відбувалась за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийнятті рішення органом місцевого самоврядування, а тому прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. За таких обставин не зважаючи на те, що земельні ділянки були передані у приватну власність з порушенням вимог земельного законодавства, усунути ці порушення шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок в останнього власника неможливо у зв'язку зі спливом позовної давності.  
		Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  5 липня 2017 року  (№ 6-18442ск16) суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірне майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала право його відчужувати, оскільки не набула право власності на це майно у визначеному законом порядку, і це майно вибуло з володіння держави як власника поза її волею, а тому прокурор, що діє в інтересах держави, має право вимагати відновлення права держави на це майно шляхом витребування його від добросовісного набувача. При цьому щодо строку позовної давності суд зазначив, що про порушення права прокурору та відповідному органу державної влади, в інтересах якого було подано позов, стало відомо лише в межах порушеного кримінального провадження, яким установлено відповідні порушення, а не з дати прийняття рішення відповідним органом влади щодо відчуження спірних земельних ділянок.
		У постановах від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), 12 липня 2017 року          (№ 6-2458цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. 
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267, 268, 388 ЦК України.
		Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року (№ 6-29573ск16),                6 вересня 2017 року (№ 6-5766св17), 11 жовтня 2017 року (№ 6-33249св16) та постановах Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року (справа № 909/837/16), 13 вересня 2017 року (справи № 904/10339/16 та № 904/9643/16), наданих заявником для порівняння, суди виходили з того, що майно, яке вибуло (відчужене) поза волею власника чи належного користувача, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути витребуване в нього відповідно до вимог статті 388 ЦК України.
		Постанову Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року прийнято у справі про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди.
		У постанові Верховного Суду України від 4 жовтня 2017 року містяться висновки про те, що в разі заявлення стороною у спорі про застосування позовної давності до правовідносин, які на час їх виникнення регулювалися нормами матеріального права, що надалі були змінені, вважається, що застосуванню підлягає та норма права, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
		Отже, у справі про перегляд якої подано заяву, та у справах, судові рішення в яких надані заявником для порівняння, наявні інші підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені інші фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Принцип законності є одним із принципів здійснення місцевого самоврядування в Україні, визначених статтею 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		Частинами першою та третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування визначається Конституцією, цим та іншими законами, які не суперечать положенням цього Закону. 
		Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. 
		Відповідно до частини першої статті 10 та частини десятої статті 59 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів невідповідності Конституції або законам України визначаються незаконними в судовому порядку. 
		Крім того, саме органи місцевого самоврядування згідно із частиною 5 статті 60 цього Закону здійснюють від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. 
		Пунктом 34 частини першої статті 26 згаданого Закону визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. 
		Таким чином, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Козинська селищна рада. 
		А тому виконавчий комітет Козинської селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив свої повноваження та передав у приватну власність землі, які відносяться до категорії земель водного фонду.
		Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. 
		Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі водного фонду, які визначаються на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. 
		Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (далі - ВК України) водний об'єкт це - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
		Пунктами «а», «б» частини першої статті 58 ЗК України та статтею 4  ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать земельні ділянки, зайняті водосховищами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.
		Прибережна захисна смуга -  частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари -               25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина друга статті 88 ВК України, частина друга статті 60 ЗК України).
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
		Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
		Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		Судами встановлено, що спірні земельні ділянки, які передані виконавчим комітетом Козинської селищної ради у власність громадян, є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 60, 61 ЗК України та статті 88, 89                     ВК України). 
		З висновками суду першої інстанції про незаконність передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок погодитись й суди апеляційної і касаційної інстанцій. Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, а тому в позові слід відмовити. 
		Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. 
		Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
		Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
		Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).
		Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України (у зазначеній редакції) органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
		Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. 
		На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
		Закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. 
		Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що державі через утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення - є неправильними. 
		При цьому суди не врахували, що ДІСГ в Київській області є органом виконавчої влади, завдання якого полягає в реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловій сфері.
		Таким чином, саме ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявила допущені виконавчим комітетом Козинської селищною ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. 
		А Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому довідалися або могли довідатись про зазначені порушення лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим  державним органом контролю, а саме ДІСГ в Київській області.
		Суди касаційної та апеляційної інстанцій на зазначені вище обставини не звернули уваги та скасували законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		За таких обставин відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) рішення Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року підлягають скасуванню, а рішення Обухівського районного суду Київської області від                15 лютого 2016 року - залишенню без змін.
		Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-УІІІ), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті З603, частинами першою та другою статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), Велика Палата Верхового Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року скасувати.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 15 лютого                  2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач  Н.П. Лященко
		 
		  Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна        О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна       В.І. Данішевська       О.М. Ситнік        О.С. Золотніков     О.С. Ткачук      О.Р. Кібенко       В.Ю. Уркевич      В.С. Князєв       О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...