Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/4628/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2018.
Дата набрання законної сили: 23.05.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 травня 2018 року
		м. Київ
		Справа № 629/4628/16-ц
		Провадження № 14-77 цс 18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - ГудимиД.А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом першого заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів
		за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року, ухвалене у складі судді Ткаченка О. А., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: СащенкаІ.С., КоваленкоІ.П., ОвсянніковоїА.І.
		Учасники справи:
		        позивач: Лозівська міська рада Харківської області, від імені якої в інтересах держави позов подав перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури;
		        відповідач: ОСОБА_3.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           23 листопада 2016 року позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 77 456,99 грн збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
		2.           Мотивував тим, що відповідач є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі складу літ. «П» загальною площею 372,9 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі контори літ. «А-1» загальною площею 82,9 кв. м, нежитлової будівлі прохідної літ. «Б» загальною площею 13,7 кв. м і нежитлової будівлі гаража літ. «Г» загальною площею 42,8 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ. «Е» загальною площею 899,4 кв. м і нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ. «Е-1», загальною площею 859,8 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_3. Зазначене нерухоме майно належить відповідачеві на праві власності на підставі відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
		3.           15 лютого 2013 року позивач ухвалив рішення № 855 (далі - рішення № 855), яким надав відповідачу згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 (далі - земельні ділянки) з метою надання в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Проте відповідач ці проекти землеустрою не розробив, умисно ухилився від укладання договорів оренди та від сплати за землекористування, чим порушив права власника земельних ділянок.
		4.           Через те, що відповідач користувався земельними ділянками без оформлення документів, що посвідчують право на них, 3 березня 2016 року йому було запропоновано укласти договір добровільного відшкодування збитків за таке користування земельними ділянками орієнтовною площею 0,4572 га та сплатити збитки у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки за 2016 рік у розмірі 77 456,99 грн. Відповідач не відшкодував вказані збитки. Тому позивач просив їх стягнути у судовому порядку.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		5.           16 серпня 2017 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області застосувавши, зокрема, статтю 22, главу 82, статтю 1212, частину першу статті 1214 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та статті 152, 156-157 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, ухвалив рішення про задоволення позовних вимог: стягнув з відповідача на користь позивача збитки за використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів у сумі 77 456,99 грн.
		6.           Мотивував тим, що бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками призвела до неодержання територіальною громадою доходів. Відтак, їй як власнику землі завдано збитки, які мають бути стягнуті у судовому порядку.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		7.           20 листопада 2017 року Апеляційний суд Харківської області, застосувавши, зокрема, частину першу статті 1214 ЦК України та статті 152, 156-157 ЗК України, ухвалою залишив без змін рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року.
		8.           Мотивував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Апеляційний суд вказав, що відповідач безоплатно користувався земельними ділянками без правовстановлюючих документів, чим завдав збитки територіальній громаді, які мають бути стягнуті у судовому порядку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		9.           11 грудня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		10.       28 лютого 2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		11.       Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		12.       Відповідач вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно розрахував збитки та застосував для їх розрахунку площу (0,4572 га), яка є більшою, ніж фактична площа земельних ділянок під нерухомим майном відповідача (0,22715 га). Вказує, що розмір орендної плати за їх використання станом на 2016 рік становить 8 548,10 грн. А тому розмір збитків, встановлений судами попередніх інстанцій у сумі 77 456,99 грн, є необґрунтованим.
		13.       Відповідач зазначив, що вчинив дії для розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які будуть надані в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Вважає, що не міг укласти договір оренди земельних ділянок із незалежних від його волі причин, не з його вини, а з вини позивача, який у 2013 році відмовив у погодженні меж цих ділянок.
		14.       Відповідач вважає, що суд першої інстанції не застосував пункт 5.1 Порядку визначення та відшкодування Лозівській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю, затвердженого рішенням Лозівської міської ради від 3 лютого 2012 року № 537 (далі - Порядок № 537). Відповідно до вказаного пункту у випадку неоформлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою у строк, встановлений у рішенні позивача про надання земельної ділянки в оренду або про поновлення договору її оренди, збитки визначаються після закінчення такого строку. Відповідач вказує, що суди не врахували тієї обставини, що позивач не встановлював строк для оформлення відповідачем документів, які підтверджують його право користування земельними ділянками.
		15.       Відповідач також зазначає, що суди вважали доведеним використання ним земельних ділянок з метою підприємницької діяльності, однак не врахували, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
		(2) Доводи позивача
		17.       22 січня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували всі фактичні обставини справи й ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.
		18.       Зазначає, що розрахунок збитків проведений комісією позивача з визначення збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок за порушення законодавства про плату за землю, використання земельних ділянок без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону (далі - комісія). Комісія керувалася Порядком № 537 на підставі відомостей, наданих Управлінням Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області, а витяг з протоколу засідання комісії, в якому наведений розрахунок збитків, був наданий суду та є у матеріалах справи.
		19.       Вказує, що жодних доказів відмови посадових осіб позивача у погодженні меж земельних ділянок відповідач не надав; факт подання ним позивачеві актів погодження меж земельних ділянок суди не встановили. Відповідач не дотримав максимальний встановлений законодавством шестимісячний строк з моменту укладення із землевпорядною організацією договору для забезпечення складання документації із землеустрою, оскільки досі така документація не розроблена.
		20.       На думку позивача, пункт 5.1 Порядку № 537 стосується лише випадків прийняття міською радою рішень про надання земельної ділянки в оренду або про поновлення договору її оренди. Відповідачу ж земельні ділянки в оренду передані так і не були.
		21.       Для обґрунтування правильності вирішення спору за правилами цивільного судочинства позивач вказує на пункт 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року № 3. Відповідно до вказаного пункту земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю. Спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, розглядаються за правилами цивільного судочинства. На переконання позивача, відповідач є власником нерухомого майна (нежитлових будівель) як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності. Тому підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства немає.
		(3) Доводи прокурора
		22.       22 січня 2018 року прокурор подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повністю з'ясували всі фактичні обставини справи й ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржені рішення без змін.
		23.       Вказує, що факт бездіяльності відповідача стосовно розроблення проектів землеустрою стосовно відведення земельної ділянки свідчить про його умисне ухилення від укладення договору оренди та від сплати за землекористування. Вважає, що докази у справі достовірно вказують на те, що з січня по грудень 2016 року відповідач користувався земельними ділянками, не оформив і не зареєстрував право оренди та не сплатив власнику орендну плату. Зазначає, що недоотримані доходи територіальної громади є збитками, які мали бути стягнуті з відповідача.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо розгляду справи за правилами цивільного судочинства
		24.       Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		25.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		26.       Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а також спорів, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 1 та пункт 6 частини першої статті 12).
		27.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 15 лютого 2013 року позивачухвалив рішення № 855, яким надав згоду на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачеві як громадянину. Суди також встановили, що протоколи засідання комісії позивача від 3 березня 2016 року та від 16 травня 2013 року й акти про визначення збитків від 3 березня 2016 року та від 16 травня 2013 року підтверджують, що проекти землеустрою стосовно відведення земельних ділянок відповідач не розробив, а на земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна, власником яких він є. Крім того, у рішенні суду першої інстанції згадані договір від 20 березня 2013 року № 35/13/Ш про проведення робіт стосовно розробки проекту землеустрою земельної ділянки, замовником яких є відповідач як фізична особа, а також акти встановлення та погодження меж земельних ділянок (без дат), погоджені з власниками або користувачами суміжних земельних ділянок, окрім секретаря позивача.
		28.       Тобто, земельні правовідносини виникли між позивачем і відповідачемяк фізичною особою, зокрема, стосовно забезпечення розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для їх подальшого передання в оренду відповідачеві і фактичного використання ним земельних ділянок без оформлення договірних відносин з позивачем.
		29.       Суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 ЗК України).
		30.       Земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України (частина друга статті 93 ЗК України).
		31.       Передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України (частина третя статті 124 цього кодексу).
		32.       Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об'єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).
		33.       Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою є (пункт «ґ» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій»).
		34.       Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України «Про землеустрій»).
		35.       Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт «г» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій»).
		36.       Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).
		37.       Отже, за змістом вказаних приписів, а також статей 120 і 125 ЗК України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц).
		38.       Відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.
		39.       Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.
		40.       Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про відсутність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
		(1.2) Щодо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи
		41.       Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		42.       Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		43.       Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		44.       Поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
		45.       ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213). Близькі за змістом приписи передбачає ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (стаття 263).
		46.       Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
		47.       Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
		48.       Відповідач у касаційній скарзі наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили його доводи щодо використання необґрунтованих площ земельних ділянок для розрахунку збитків і відсутності в належних доказів нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
		49.       Перевіряючи застосування судами норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, щоу матеріалах справи зафіксовані чотири різні розміри площ земельних ділянок: 1) 0,4572 га (площа, визначена у протоколах та актах комісії позивача, - т. 1, а. с. 27-29, 33-35); 2) 0,22715 га (розрахована відповідачем площа земельних ділянок під об'єктами його нерухомого майна - т. 1, а. с. 206, 222; т. 2, а. с. 3); 3) 0,4347 га (площа земельних ділянок в актах встановлення та погодження меж земельних ділянок - т. 1, а. с. 57-60); 4) 0,3722 га (орієнтовна площа земельних ділянок, що планувалися для відведення відповідачу за схемою поділу земельних ділянок, яка долучена до позовної заяви, - т. 1, а. с. 26).
		50.       Відхиляючи заявлені відповідачем доводи щодо наявності підстав для застосування площі земельних ділянок 0,22715 га для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, суди не мотивували, чому за наявності в матеріалах справи різних показників площ земельних ділянок в основу рішень покладена саме площа, визначена комісією (0,4572 га).
		51.       Суди також не з'ясували, чи користується відповідач земельними ділянками лише в межах його об'єктів нерухомого майна або більшою площею, а відтак, чи не ґрунтується на припущеннях встановлення комісією орієнтовної площі для обрахунку збитків.
		52.       Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		53.       Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284). Позивач також затвердив свій Порядок № 537.
		54.       Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
		55.       Відповідно до пункту 5.2 Порядку № 537, який покладений в основу оскаржуваних рішень, збитки визначаються за ставками орендної плати, які діяли на момент виникнення таких збитків.
		56.       Відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов'язковими при визначенні орендної плати. Проте суди відхилили вказані доводи, поклавши в основу рішень довідку від 7 березня 2017 року Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем у 2016 році.
		57.       Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
		58.       Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
		59.       З огляду на вказані приписи суди не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.
		(1.3) Щодо правової підстави для стягнення недоотриманої орендної плати
		60.       Суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін приписи статті 22, глав 82 («Відшкодування шкоди») та 83 («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») ЦК України, глави 24 ЗК України («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»), Порядок № 284 та Порядок № 537, затверджений позивачем. Суд першої інстанції встановив склад цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача - невжитті ним передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками, - що призвело до неодержання доходів територіальною громадою.
		61.       Апеляційний суд, вказавши, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, застосував для стягнення збитків з відповідача приписи глави 83 ЦК України, глави 24 ЗК України, Порядку № 284 і Порядку № 537.
		62.       Отже, суди попередніх інстанцій застосували до правовідносин сторін як приписи, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписи, що регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
		63.       Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		64.       Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		65.       Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
		66.       За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
		67.       Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
		68.       Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		69.       Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		70.       Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
		71.       У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
		72.       За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		73.       Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		74.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником вказаного у пункті 2 цієї постанови нерухомого майна, яке розміщене на земельних ділянках, право користування якими припинене рішенням позивача № 855 для Підприємства споживчої кооперації «Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза» у зв'язку з продажем нерухомого майна, зокрема, відповідачеві. Законність рішення № 855 в частині припинення права постійного користування земельними ділянками оскаржувалась вказаним підприємством у судовому порядку, і, як встановив суд першої інстанції, 19 червня 2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалив постанову, що набрала законної сили 25 липня 2014 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.
		75.       Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
		76.       За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
		77.       Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
		78.       Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
		79.       За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
		80.       Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.
		81.       До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
		82.       Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).
		83.       Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		84.       Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		85.       Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		86.       Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		87.       Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.
		88.       З огляду на те, що касаційна скарга є частково обґрунтованою, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		(2.2) Щодо судових витрат
		89.       З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		(3) Висновки про правильне застосування норм права
		90.       За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
		91.       Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		92.       Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
		93.       Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
		94.       До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.   Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.
		2.   Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 рокускасувати, а справу направити до Лозівського міськрайонного суду Харківської області на новий розгляд.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач В.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.Ткачук В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...