Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/1826/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2018.
Дата набрання законної сили: 11.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		11 липня 2018 року                                                                       
		м. Київ                                                                   
		 
		справа № 761/1826/16-ц
		провадження № 61-12438св18 
		                                                                                                                           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт»,
		відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
		  
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів:                Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В.,   
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У січні 2016 року Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» (далі - ТСББ «Комфорт») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,                   ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТСББ «Комфорт» посилалося на те, що товариство створено у 2007 році власниками житлових на нежитлових приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 з метою забезпечення захисту прав його членів, належного управління, утримання та використання неподільного та загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом Об'єднання, належного утримання цілісного майнового комплексу.                         30 травня 2002 року Акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» ОСОБА_2 передано нежитлове приміщення АДРЕСА_1, 20 січня 2004 року - нежитлове приміщення № 28 за цією ж адресою.                          01 червня 2002 року між   ТСББ «Комфорт» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг. З ОСОБА_2 договір про надання послуг не укладався. Оплата житлово-комунальних послуг здійснювалася відповідачами вчасно та у повному обсязі до 2009 року. ОСОБА_2 припинила оплачувати надані їй товариством комунальні послуги з січня 2009 року, а                 ОСОБА_1 - з січня 2011 року. Невиконання відповідачами положень чинного законодавства ставить під загрозу можливість подальшого обслуговування будинку і створює невиправдані ризики для інших учасників ТСББ «Комфорт». У зв'язку з невиконанням відповідачами обов'язку щодо сплати комунальних послуг у них виникла заборгованість перед ТСББ «Комфорт» по нежитловому приміщенню № 27 за період з січня 2011 року по листопад 2015 року у розмірі 135 057 грн 83 коп., а по нежитловому приміщенню № 28 за період з січня 2009 року по листопад 2015 року - у розмірі 149 992 грн 53 коп. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2013 року між відповідачами було поділено спільне майно. На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 на день звернення до суду з цим позовом, крім майнових прав на нежитлове приміщення № 27, належала                   1/2 частина майнових прав на нежитлове приміщення № 28. З урахування викладеного ТСББ «Комфорт» просило: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість з оплати житлово-комунальних та інших послуг у розмірі 168 615 грн 24 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 132 810 грн  64 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 20 677 грн 31 коп., пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України - 19 917 грн 85 коп., що загалом складає 342 021 грн 04 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість з оплати житлово-комунальних та інших послуг у розмірі 116 325 грн 12 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції 2,219 у розмірі      141 801 грн 25 коп., 3 % річних від простроченої суми у розмірі 23 854 грн 62 коп., що загалом складає 256 504 грн 86 коп.; відшкодувати понесені судові витрати.
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня              2016 року  позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» суму у розмірі 342 021 грн 04 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТСББ «Комфорт» суму в розмірі 256 504 грн 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 5 130 грн 31 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 3 847 грн 57 коп.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є управителем будинку та забезпечує надання власникам квартир і нежитлових приміщень комунальних та інших послуг. Відповідачі володіють майновими правами на нежитлові приміщення в будинку, однак не виконують належним чином своїх обов'язків з оплати наданих їм послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з них на користь позивача з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення та трьох відсотків річних від прострочених сум. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» суму заборгованості за житлово-комунальні послуги по нежитловому приміщенню              АДРЕСА_1 у розмірі 135 057 грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 3 970 грн 23 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 21 642 грн 08 коп. Суму заборгованості за житлово-комунальні послуги по нежитловому приміщенню АДРЕСА_2 у розмірі           33 557 грн 41 коп., 3 % річних у розмірі 2 689 грн 19 коп., інфляційне збільшення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 26 313 грн 72 коп. Всього стягнути 223 230 грн 46 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» судовий збір у розмірі 3348 грн 45 коп. В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін».
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав правову оцінку доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Однак місцевий суд не перевірив наданий позивачем розрахунок в частині визначення розміру стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Позивачем була допущена арифметична помилка при нарахуванні зазначених сум. Тому апеляційним судом ця помилка виправлена. 
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач встановлював розміри платежів для власників нежитлових приміщень, що значно перевищують розміри платежів для власників житлових приміщень, без відповідного затвердження таких розмірів органом місцевого самоврядування, що є порушенням зареєстрованого Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією статуту ТСББ «Комфорт».  До розрахунку заборгованості позивач вніс вже сплачені ним суми за попередні періоди та включив вартість послуг, які йому не надавалися. Шевченківським районним судом йому не було надіслано повістку та виклик до суду. Апеляційним судом ухвалено рішення стосовно неналежної йому частки нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та порушено порядок розгляду справи. Розрахунок позивача не підтверджується жодним платіжним документом про його фактичні витрати. Він не є членом ТСББ «Комфорт» і не погоджується з нарахованою позивачем заборгованістю, оскільки зроблений ним розрахунок вказує на переплату грошових коштів. Позивачем не надано доказів щодо виконання своїх зобов'язань зі сплати коштів за договорами з постачальниками та виконавцями житлово-комунальних послуг. Апеляційний суд ухвалив рішення на підставі розірваного договору № 27оф про надання послуг та застосував ціну, яка в порушення умов договору була змінена позивачем в односторонньому порядку. Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не застосували до спірних правовідносин позовну давність, про застосування якого він просив у заяві про перегляд заочного рішення місцевого суду, а також у заяві, яка була подана ним 09 вересня 2016 року до апеляційного суду. 
		 
		ТСББ «Комфорт» подало заперечення на касаційну скаргу і просило її відхилити, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою, суперечливою, а посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права не відповідають дійсності. Згідно з чинним законодавством споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання таких послуг не може бути підставою для звільнення споживача від свого обов'язку. Оскільки відповідачі користувалися наданими їм послугами, то вони повинні оплачувати їх. ОСОБА_1 не просто підписав договір про надання послуг і додаток до нього, а й виконував його до 2011 року. Тому твердження про те, що у приміщеннях відсутнє гаряче водопостачання та централізоване опалення, не відповідає дійсності. Ні в заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, ні під час її розгляду місцевим судом ОСОБА_1 не заявляв про застосування позовної давності.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		02 березня 2018 року справу № 761/1826/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 володіє майновими правами на нежитлове приміщення № 27 та на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 належать майнові права на                       1/2 частину нежитлового приміщення № 28 за цією ж адресою.
		 
		Управителем будинку АДРЕСА_1 є ТСББ «Комфорт», яке забезпечує власників квартир та нежитлових приміщень комунальними та іншими послугами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» відносини власників  приміщень   і   управителя   регулюються договором між ними,  який укладається на основі Типового договору, 
		форму якого затверджує спеціально уповноважений центральний  орган 
		виконавчої влади з питань містобудування та житлової політики. 
		 
		01 червня 2002 року між ТСББ «Комфорт» та ОСОБА_1 було укладено договір            № 27оф про надання комунальних та інших послуг, згідно з яким споживач зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату комунальних послуг, вносити платежі на розрахунковий рахунок об'єднання у розмірі, встановленому загальними зборами, з урахуванням реальних витрат. Обов'язки зі здійснення всіх платежів виникають у споживача з моменту придбання ним права власності на квартиру, жиле або нежиле приміщення. 
		 
		Щомісячна плата за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку була встановлена протоколами загальних зборів членів ТСББ «Комфорт». 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
		 
		Пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
		 
		Отже, нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, а відповідачі користувалися наданими їм послугами, проте не здійснювали їх оплату.
		 
		Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
		 
		Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК України 2004 року у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
		 
		Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша, друга статті 74 ЦПК України 2004 року).
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.
		 
		Згідно з абзацом 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.
		 
		Встановлено, що у матеріалах справи наявні поштові конверти, адресовані Шевченківським районним судом міста Києва відповідачам разом із повідомленнями про вручення поштового відправлення, повернуті відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання (а. с. 116, 117, т. 1), а не через відсутність відповідачів за місцем проживання. У вказаних поштових відправленнях суд повідомляв відповідачів про відкриття провадження у справі та про призначення розгляду справи на 23 березня 2016 року.
		 
		З огляду на викладене суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року, порушив право відповідачів знати про час і місце судового засідання (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року).
		 
		Згідно з частиною першою статті 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		 
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
		 
		У заяві від 01 квітня 2016 року про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року відповідач ОСОБА_1 вказував на те, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, а також просив застосувати до спірних правовідносин статтю 257 ЦК України.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2016 року залишено без задоволення. Ухвала мотивована тим, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, а в заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час перегляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності, в якій вказав, що позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права на отримання грошових коштів 31 березня 2009 року, тому строк для пред'явлення вимог про стягнення з нього нібито існуючої заборгованості та штрафних санкцій за період з січня 2009 року по січень 2013 року сплив 20 січня 2013 року. 
		 
		Переглядаючи рішення місцевого суду та змінюючи його в частині визначення розміру заборгованості з ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності та не розглянув її.
		 
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		 
		Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		З огляду на викладене, рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як складової частини верховенства права.
		 
		Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
		 
		Суд першої інстанції, не повідомивши відповідачів належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив їх права на подачу заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Тим самим суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
		 
		Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 09 червня 2016 року, якою вказана заява залишена без задоволення, суд не встановив причини неявки відповідачів у судові засідання через неналежність їх повідомлення про час і місце розгляду справи. Крім того, суд зазначив, що заявником не надано будь-яких доказів, які б мали суттєве значення для вирішення справи по суті. При цьому судом не звернено уваги та не дано правової оцінки посиланню ОСОБА_1 у заяві про перегляд заочного рішення на надання йому можливості реалізації прав, передбачених, зокрема статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність).
		 
		Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
		 
		Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
		 
		Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач вправі був заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. 
		 
		Однак суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, не будучи неналежно повідомленим про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, посилався на статтю 257 ЦК України у заяві про перегляд заочного рішення.
		 
		Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності,навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
		 
		Такий правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18). 
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості свої вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
		 
		Вказані вимоги закону судами не виконані.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не лише не виправив допущене місцевим судом порушення права відповідача на справедливий суд, а й сам допустив ряд суттєвих порушень норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
		 
		 Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.
		 
		Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 було подано заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права ще 31 березня 2013 року.
		 
		Однак апеляційний суд всупереч вимогам наведених норм процесуального права, знаючи про неможливість подання відповідачем заяви про застосування позовної давності в суді першої інстанції, взагалі залишив її без розгляду, не давши їй жодної оцінки.
		 
		Відповідно до пунктів першого, другого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		При розгляді справи апеляційний суд в порушення вимог статей 10, 60, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а обмежився лише висновком про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати коштів за надані послуги. 
		 
		Таким чином, не давши відповідь на доводи та аргументи сторони відповідача, які безпосередньо стосувалися підстав і предмета заявленого до неї позову, суди порушили право особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею шостою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.
		 
		Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді даної справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, вирішити заявлені клопотання з наведеннях відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня                   2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року скасувати.
		 
		Справу за позовом Товариства співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		            
		                                                       
		ГоловуючийВ. А. Стрільчук  Судді:С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов   С. О. Погрібний   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...