Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/2762/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; грошового обігу та розрахунків, у тому числі:; спорів за участю органів доходів і зборів.
Надіслано для оприлюднення: 17.07.2018. Зареєстровано: 17.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		05 липня 2018 року № 810/2762/18
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 № НОМЕР_1, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 13080,00 грн. за порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, що виявилось у не веденні обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
		Такий висновок зроблено податковим органом у звязку з виявленням фактів відсутності відповідних записів про одержання товару в книзі обліку доходів і витрат. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є безпідставними і такими, що не відповідають дійсності, оскільки він є платником єдиного податку, не зареєстрований як платник податку на додану вартість, а отже на нього не розповсюджуються норми пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Також позивач вказав, що правомірність його дій підтверджується постановою Ржищівського міського суду Київської області від 11.05.2018, винесеною за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відповідачем за наслідками перевірки від 23.04.2018 та відповідно до якої, суд не знайшов у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що посадові особи податкового органу при винесені оскаржуваного рішення діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
		ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 16.01.2018 Виконавчим комітетом Ржищівської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Кагарлицькому відділенні Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, є платником єдиного внеску.
		У квітні 2014 року посадовими особами Кагарлицького відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача  кафе (розташоване у місті Ржищів по вул. Соборна, буд. 33) з питань дотримання вимог Податкового кодексу України, Законів України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, постанови Правління Національного банку України Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (акт перевірки від 23.04.2018 № 0746/1000/14/НОМЕР_2).
		Як убачається з акта перевірки, посадові особи контролюючого органу встановили, що позивачем порушено порядок обліку товарних запасів за місцем реалізації, а саме: товар, який знаходиться в реалізації не підтверджений первинними документами (накладними або товарно-транспортними накладними) на загальну суму 6540,00 грн.
		За наслідками перевірки посадові особи контролюючого органу зробили висновок про те, що позивач порушив вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
		За результатами розгляду матеріалів перевірки Головне управління ДФС у Київській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 27.04.2018 № НОМЕР_1, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 13080,00 грн. 
		Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		В силу пункту 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Судом встановлено, що у зв'язку з виявленням порушення позивачем вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», посадовими особами контролюючого органу був складений, 23.04.2018, протокол про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальність за частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про Адміністративні правопорушення ФОП ОСОБА_1.
		Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 11.05.2018 по справі № 374/113/18, винесеною за результатами розгляду вищезазначеного протоколу, складеного Головним управлінням ДФС у Київській області за наслідками перевірки позивача від 23.04.2018, провадження у справі про притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальність за частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про Адміністративні правопорушення закрито, за відсутності в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
		Так, вказаним рішенням суду встановлено, що на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, який є платником єдиного внеску, не поширюються вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
		Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знаходиться на спрощеній системи оподаткування, та не зареєстрований платником податку на додану вартість.
		Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Згідно з пунктом 296.1 статті 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої - третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1-296.1.3 цього пункту.
		Підпунктом 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
		Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
		Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995р. №265/95-ВР (зі змінами та доповненнями) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
		Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
		Згідно з статтею 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
		Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів убачається, що на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість не поширюється обов'язок ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.
		З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що в діях позивача відсутнє порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або реалізованих товарів.
		Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Положеннями частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач, як субєкт владних повноважень, жодним чином не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1762,00 грн., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
		Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 2000,00 грн., суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		При цьому, частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Ураховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).
		В свою чергу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат, позивачем до суду були надані наступні докази звернення до фахівця в галузі права, а саме: копію договору про надання правничої допомоги від 19.05.2018, копію розрахунку вартості адвокатських послуг по договору про надання правничої допомоги від 19.05.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію посвідчення адвоката.
		Так, відповідно до розрахунку вартості адвокатських послуг по договору про надання правничої допомоги від 19.05.2018, ціна договору становить 2000,00 грн. 
		Однак, позивачем не надано суду підтверджуючих документів того, що ним було сплачено кошти за надану правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
		Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували у встановленому законом порядку витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., суд дійшов висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача.
		Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 27 квітня 2018 року № НОМЕР_1.
		Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень  Головного управління ДФС у Київській області.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		 
		Суддя Василенко Г.Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...