Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/83/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 17.07.2018. Зареєстровано: 18.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2018.
Дата набрання законної сили: 09.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/83/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді: Бегунца А.О.
		суддів: Рєзнікової С.С. ,  Старостіна В.В. 
		за участю секретаря судового засідання Машури Г.І., 
		представника позивача ОСОБА_1,
		представника відповідача Вишневського О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018,  суддя Шляхова О.М., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 04.05.18 по справі № 820/83/18
		за позовом         ОСОБА_3          
		до         Державної міграційної служби України         ,         Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області                                 
		про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач, ОСОБА_3, з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач 2),  в якому просив суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України  від 07.12.2017р. № 117-17; скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 04.08.2017р. № 138; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_3.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає рішення Державної міграційної служби України від 07.12.2017 року № 117-17 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 04.08.2017 р. № 138 протиправними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність цих фактів є достатньою.  
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 в задоволенні позову відмовлено.
		Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що відповідачі не врахували інформації по країні походження, яка підтверджує обґрунтованість його побоювань стати жертвою переслідувань в Росії та що відкриті кримінальні справи є формою переслідування через його релігійні переконання. 
		Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.  
		У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 09.07.2018 представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
		Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_3, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Владикавказ, Республіка Північної Осетії-Аланії Російської Федерації, є громадянином Російської Федерації, інгуш за національністю.
		17 червня 2016 року позивач прибув на територію України із Стамбулу та був затриманий в аеропорту Харкова при проходженні паспортного контролю, у зв'язку зі знаходженням його у міжнародному розшуку.
		Позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.03.2017 року. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області № 53 від 31.03.2017 р. позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказаний наказ було оскаржено до Харківського окружного адміністративного суду. 
		Постановою Харківського окружного  адміністративного суду від 15.05.2017 р. по справі № 820/1548/17 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.
		Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її до Харківського апеляційного адміністративного суду. 
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року по справі № 820/1548/17 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.  Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2017р. по справі № 820/1548/17 скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області - задоволено частково. Визнаний протиправним і скасований наказ Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 53 від 31.03.2017 року про відмову ОСОБА_3 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області повторно розглянути питання про прийняття заяви ОСОБА_3 від 22.03.2017 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено. 
		27 липня 2017 року позивач знову звернувся із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області.
		На підставі розгляду заяви та матеріалів особової справи позивача, Головним управлінням ДМС України в Харківській області складено висновок про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, враховуючи Резолюцію Ради Безпеки ООН, а саме № 1373 (2001) прийнятої 28.09.2001 та резолюції 8/КЕ8/21789(2014), прийнятої 24.09.2014 року, в яких зобов'язано державам піддавати терористів правосуддю та відмовляти у притулку тим, хто здійснює терористичні акти, враховуючи інформацію, щодо підозри ОСОБА_3 у скоєнні злочину терористичного спрямування, враховуючи вимоги статті 9 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 1Р (Ь) Женевської Конвенції 1951 року про статус біженців та в зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 6 та частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки його заява є очевидно необґрунтованою, а також заява носить характер зловживання.
		04 серпня 2017 року позивач отримав повідомлення ГУ ДМС України в Харківській області № 47 від 04.08.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У якості підставі такої відмови зазначено те, що заява ОСОБА_3 є очевидно необґрунтованою, бо відсутні умови, визначені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також через те, що заява носить характер зловживання.
		Головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято наказ № 138 від 04.08.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_3, у зв'язку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також заява носить характер зловживання.
		Не погодившись із прийнятими рішеннями ГУ ДМС України в Харківській області позивач направив скаргу до ДМС України, у якій просив скасувати зазначений наказ № 138 від 04.08.2017 р. про відмову ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.  
		Державною міграційною службою України, на підставі вивчення документів та матеріалів та відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону, ДМС від 07 грудня 2017 року № 117-17 прийнято рішення про відхилення скарги громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 на рішення ГУДМС в Харківській області про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача.
		Не погодившись з вказаними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення про надання відповідного статусу.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
		Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Отже, до категорії біженців можуть належати громадяни - іноземці (особи без громадянства), відносно яких на Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин 1) раси, 2) віросповідання, 3) національності, 4) громадянства (підданства), 5) належності до певної соціальної групи або 6) політичних переконань.
		Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
		Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).
		Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
		Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
		Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
		Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
		Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Статтею 6 Закону  № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Так, відповідно до ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:  яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України  належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи  13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. 
		За змістом п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		За правилами п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Порядок попереднього розгляду заяв унормований, зокрема, статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Приписами ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
		Водночас, згідно з ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Тобто, приписи статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" дали підстави відповідачу - ГУ ДМС України у Харківській області - прийняти рішення у формі наказу №138 від 04.08.2017 року про  відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		За змістом ст.ст.9, 10 Закону, прийняттю Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні біженцем передує прийняття її територіальним органом  рішень про прийняття заяви та про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проведення співбесід із заявником, проведення перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву, та складення письмового висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Як встановлено під час розгляду справи, прибувши в Міжнародний аеропорт м.Харкова (Україна) 17.06.2016 року із Стамбулу, при проходженні паспортного контролю позивач був затриманий, у зв'язку з находженням його у міжнародному розшуку. Затримання здійснено в порядку ст. 208 КПК України працівниками Комінтернівського ВП ТУ НП у Харківській області, у зв'язку із розшуком російськими правоохоронними органами. Жовтневим районним судом міста Харкова 22.07.2016 до нього застосовано екстрадиційний арешт та був поміщений до Харківської установи виконання покарань № 27. Перебуваючи у вищевказаній установі виконання покарань, заявник подавав клопотання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
		Як вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2016 року позивач також звертався через адміністрацію Харківської установи виконання покарань № 27 УДПтС України в Харківській області до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою - анкетою про  визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо якого  прокуратурою Харківської області проводиться екстрадиційна перевірка щодо наявності підстав, які можуть перешкоджати видачі ОСОБА_3 компетентним органам Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності
		Причиною звернення за захистом ОСОБА_3 зазначав побоювання зазнати переслідування за ознаками "віросповідання" та "національності", а саме через те, що заявник інгуш, який сповідує іслам на території Республіки Північна Осетія - Аланія та переслідується з боку ФСБ РФ.
		Як встановлено під час розгляду справи, позивач, виїхавши з Російської Федерації, тривалий час перебував  на території інших країн.
		Так, як вбачається з копії протоколу співбесіди  від 04.07.2017 року, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 122-125) восени 2014 року, ОСОБА_3 виїхав до Грузії, м.Тбілісі з метою пройти обстеження. В подальшому заявник прийняв рішення виїхати до Туреччини, оскільки, це країна, де загалом переважна більшість населення - мусульмани. На підставі паспорту для виїзду за кордон заявник перетнув кордон Турецької Республіки та перші 90 днів перебував на території цієї країни легально. Коли збіг термін безвізового перебування заявник проживав нелегально. 
		Як зазначається представником відповідачів, ОСОБА_3 під час протоколів співбесід повідомив, що він проживав у м. Стамбул до червня 2016 року. За цей період часу перебування в Турецькій Республіці, він вдруге одружився за ісламськими законами, інформацію, щодо своєї другої цивільної дружини надавати відмовився. В подальшому через знайомих позивач дізнався, що проживати в Україні йому буде обходитись дешевше ніж в Стамбулі, що зумовило його прибути до України.
		Як свідчать письмові докази, Прокуратура Харківської області своїм листом № 14-38-16 у квітні 2017 року на ім'я першого заступника начальника ГУ ДМС України в Харківській області повідомила про те, що під час екстрадиційної перевірки, проведеної за запитом Генеральної прокуратури РФ про видачу ОСОБА_3, встановила, що російськими правоохоронними органами ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що у листопаді 2014 року прибув на територію Сирійської Арабської республіки, де перебував у таборі бойовиків та приймав участь у бойових діях проти урядових військ Сірійської Арабської Республіки.  Органом досудового розслідування 21.03.2016 р. винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого у вчиненні вказаних злочинів у зв'язку із ухиленням від слідства 02.12.2015 його оголошено у розшук.  
		Позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано відповідачеві доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таких доказів також не було надано до суду.
		Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Між тим, під час розгляду справи відповідачем повідомлено, що відповідно до Ухвали Комінтернівського районного суду від 17.06.2016 громадянин РФ ОСОБА_3 уродженець м. Владикавказ, РПО-Аланія, розшукується слідчим відділом Управління ФСБ Росії по РПО-Аланія, для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.205.3 КК РФ (проходження навчання в цілях здійснення терористичної діяльності), що відповідає статті 258-4 КК України (сприяння вчиненню терористичного акту); ч.2 ст.205.5 КК РФ (організація діяльності терористичної організації і участь в діяльності такої організації), що відповідає статті 258-3 КК України (створення терористичної групи чи терористичної організації); ч.2 ст.208 КК РФ (організація незаконного озброєного формування або участь в ньому), що відповідає статті 260 КК України (створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань).
		Листом від 18.07.2017 № 1253/119/01/23-2017 з Інтерполу повідомлено інформацію, щодо перебування ОСОБА_3 у міжнародному розшуку.
		Також, дослідженими у справі доказами встановлено наявність постанови Генеральної прокуратури України від 13.10.2016 р. про екстрадицію позивача для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю, згідно ч. 2 ст. 208, ст. 205.3 та ч. 2 ст. 205.5 КК Російської Федерації. З листа Прокуратури Харківської області № 14-38-16 вбачається, що Генеральною прокуратурою України 20.02.2017 р. надано доручення про фактичну передачу ОСОБА_3 компетентним органам Російської Федерації  (а.с. 131-134).
		З листа Служби безпеки України від 17.09.2017 р. № 70/2-14395, копія якого міститься в матеріалах справи, також вбачається, що в результаті перевірки громадянина РФ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 за обліками Генерального Секретаріату Інтерполу встановлено, що станом на 29.08.2017 р.  позивач перебуває в міжнародному розшуку для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.. 205.3, ч. 2 ст. 505.5, ч. 2 ст. 208 КК РФ - тероризм/участь у незаконному збройному формуванні. (а.с. 154).
		З вищевикладеного вбачається, що позивач звинувачується у злочинах пов'язаною з терористичною діяльністю.
		УВКБ ООН нагадує про зобов'язання держави передавати терористів правосуддю, як заявлено в Резолюції 1373 Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року і підтверджено у Резолюції Ради Безпеки ООН від 24 вересня 2014 року.
		Отже, з огляду на приписи Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"  зазначені обставини  стали підставою  для прийняття рішення, оформленого у формі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 04.08.2017р. № 138 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_3.
		Відповідно до ст. 9 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, організації, їх посадові особи зобов'язані сприяти органам, які здійснюють боротьбу з тероризмом, повідомляти дані, що стали їм відомі, щодо терористичної діяльності або будь-яких інших обставин, інформація про які може сприяти запобіганню, виявленню і припиненню терористичної діяльності, а також мінімізації її наслідків.
		У Резолюції Ради Безпеки ООН № 1373 (2001), прийнятою 28.09.2001, зобов'язано державам піддавати терористів правосуддю та відмовляти у притулку тим, хто здійснює терористичні акти тощо. Відповідно до п. "с" всі держави повинні відмовляти у притулку тим, хто фінансує, планує, підтримує або скоює терористичні акти..., а також п. "Б", яким держави повинні надавати один одному всіляку підтримку у зв'язку з кримінальним розслідування або кримінальним переслідуванням тощо. 
		Відповідно п.18 Резолюції Ради Безпеки ООН № 2178 (2014), S/RES/21789(2014)-1, прийнятої 24.09.2014 року держави-члени закликані підтримувати зусилля один одного з протидії насильницькому екстремізму, який може бути позитивним середовищем для тероризму.
		Щодо позовної вимоги про скасування рішення  ДМС України № 117-17 від 07.12.2017 р. колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
		Згідно до приписів ч.5. ст. 12 зазначеного Закону,  рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
		В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстр. в Мінюсті 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов'язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС. (далі - Наказ № 649).
		Пунктом 8.1. зазначеного Наказу № 649 зазначено, що ДМС відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення територіальних органів ДМС: а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Приписами п. 8.3. Наказу № 649 за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:
		а) про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		б) про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		в) про залишення скарги без розгляду.
		Отже, зазначеним Наказом передбачені випадки, коли Державна міграційна служба України може за результатами розгляду скарги, прийняти рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
		Як вбачається з матеріалів справи, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 07 грудня 2017 року № 117-17 про відхилення скарги громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 на рішення ГУДМС в Харківській області про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача у відповідності до приписів вимог діючого законодавства (а.с. 172).
		Щодо вимоги про зобов'язання Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то враховуючи приписи абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки у відповідачів по справі немає передбачених чинним законодавством умов, необхідних для остаточного вирішення порушеного позивачем питання.     
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення про надання відповідного статусу.
		Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.
		В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
		Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого  ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
		Отже, інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
		З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.  
		Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 по справі № 820/83/18  залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		 
		Головуючий суддя (підпис)А.О. БегунцСудді(підпис)  (підпис) С.С. Резнікова    В.В. Старостін   Повний текст постанови складено  16.07.2018.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...