Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9046/16-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2018.
Дата набрання законної сили: 11.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		11 липня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/9046/16-ц
		 
		провадження № 61-9975 св 18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		 
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3, 
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчий комітет Одеської міської ради, 
		представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8,
		представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9,
		представник ОСОБА_7 - ОСОБА_10,
		треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналися ОСОБА_12, ОСОБА_14, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
		ВСТАНОВИВ :
		У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання свідоцтва про право власності на частку квартири та договорів дарування недійсним, зобов'язання вчинити певні дії.
		Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 є квартирою спільного заселення, загальною площею 214,7 кв. м. Вона є власником 200/1000 часток зазначеної вище квартири, яка у цілому складається з восьми житлових кімнат. Частки співвласників вказаної квартири в натурі визначені не були. При зверненні до державних органів їй стало відомо, що 1 листопада 2011 року комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» Одеської міської ради (далі - КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості») складено акт фактичного користування спорудами та будівлями в домоволодінні, який підписано нібито нею особисто. У цьому акті були перераховані частки співвласників спірної квартири, а саме: ОСОБА_12, ОСОБА_15 -     5/50 часток квартири; ОСОБА_11, ОСОБА_16 - 7/50 часток квартири; ОСОБА_17 - 9/50 часток квартири; ОСОБА_5 - 10/50 часток квартири; ОСОБА_7, ОСОБА_18 - 12/50 часток квартири; її - 7/50 часток квартири. 
		25 листопада 2011 року нові частки співвласників квартири були затверджені розпорядженням № 1052 Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Свій підпис у вищевказаному акті фактичного користування спорудами та будівлями у домоволодінні вона не ставила і дані, наведені у цьому акті, не відповідають дійсності, у зв'язку з чим вона зверталась до правоохоронних органів. 
		14 вересня 2012 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 12/50 часток у зазначеній квартирі;               26 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 10/50 часток спірної квартири; 16 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування 12/50 часток спірної квартири.
		4 грудня 2012 року протест заступника прокурора був задоволений та Приморська районна адміністрація Одеської міської ради розпорядженням  від 4 грудня 2012 року № 789 скасувала своє зазначене вище розпорядження            від 25 листопада 2011 року № 1052.  
		10 грудня 2013 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси було визнано недійсними: акт фактичного користування спорудами та будівлями           КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 1 листопада 2011 року; свідоцтво про право власності на 10/50 часток спірної квартири від 12 січня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_5 
		Оскільки розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 листопада 2011 року № 1052 скасовано, позивачка вважала, що свідоцтво про право власності на 12/50 часток спірної квартири від 1 серпня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_7, ОСОБА_18, також є недійсним, разом з усіма договорами відчуження часток спірної квартири, оскільки ці документи видані на підставі незаконного та у подальшому скасованого розпорядження районної адміністрації. Крім того, незаконно зареєстровано за  ОСОБА_4, на підставі вищевказаних договорів дарування, право власності на частину у спірній квартирі.   
		З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просила суд: визнати свідоцтво про право власності на 12/50 часток зазначеної квартири, видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, недійсним; визнати договір дарування                   12/50 часток укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та           ОСОБА_5 у зазначеній квартирі від 14 вересня 2012 року недійсним; визнати договір дарування 10/50 часток у спірній квартирі від 26 грудня               2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, недійсним; визнати договір дарування 12/50 часток спірної квартири                 від 16 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та           ОСОБА_4, недійсним; скасувати реєстрацію права власності         10/50 та 12/50 часток у спірній квартирі за ОСОБА_4 на підставі вказаного договору дарування; зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати відеокамери, які встановлені на вхідними дверима квартири. 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_14,                 ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, та з урахуванням уточнень просила визнати договори дарування часток спірної квартири від 26 грудня 2012 року та від 16 липня 2013 року недійсними, за умовами яких   ОСОБА_5 подарувала їй 10/50 та 12/50 часток спірної квартири; визнати за нею право власності на 109/250 часток квартири. 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 належала на праві власності менші частки спірної квартири, ніж ті, які були предметом вказаних договорів дарування, проте у неї було право на відчуження своєї частки квартири у розмірі часток до їх перерахунку. 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 4 жовтня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_3
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано договір дарування 10/50 часток у квартирі АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, недійсним. Визнано свідоцтво про право власності на 12/50 часток зазначеної вище квартири від 1 серпня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, недійсним. Визнано договір дарування                 12/50 часток у вказаній квартирі, укладений 14 вересня 2012 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, недійсним. В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено. 
		Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір дарування частки квартири від 26 грудня 2012 року недійсним, за умовами якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 10/50 частин                 квартири АДРЕСА_1. Визнано договір дарування частки квартири від 16 липня 2013 року, згідно з яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 12/50 частин вищевказаної квартири, недійсним. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 109/250 часток квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усі договори відчуження часток спірної квартири були укладені на підставі незаконно отриманих свідоцтв про право власності, які були видані на підставі скасованого розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та стосувались часток квартири, які були невірно визначені, тому спірні правочини укладені всупереч положенням статей 203, 215 ЦК України, тобто є недійсними. Вимога ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 12/150 частки спірної квартири від 16 липня 2013 року задоволенню не підлягає, оскільки положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. 
		ОСОБА_4 набула право власності на підставах, передбаченими законом, а саме за договорами дарування, та їй не було відомо про невірність розрахунків часток спірної квартири, а, отже, укладаючи спірні договори дарування, ОСОБА_4 вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на частки квартири. Отримуючи у дарунок спірні частки квартири, ОСОБА_4 не могла передбачити неправомірність таких дій. Право власності за нею зареєстровано у порядку, встановленому законодавством, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 мали право на відчуження своєї частки квартири, яка їм належала до перерахунку цих часток. 
		ОСОБА_3 факт набуття ОСОБА_4 права власності на ці частки квартири не визнається та її право власності оспорюється, у зв'язку з чим необхідно захистити права ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на 109/250 часток спірної квартири. Вимоги ОСОБА_3 про скасування реєстрації права власності на 10/50 та 12/50 часток у комунальній квартирі за ОСОБА_4 на підставі договорів дарування, безпідставні, оскільки суди не мають право втручатись у дискреційні функції органів владних повноважень, так як відносини щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяження та правочинів щодо нерухомості, регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і законодавством визначено посадових осіб та органи, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.     
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні правочини укладені всупереч положенням статей 203, 215 ЦК України, тобто є недійсними, оскільки такі договори відчуження часток спірної квартири були укладені на підставі незаконно отриманих свідоцтв про право власності після скасування незаконного розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та стосувались часток квартири, які були невірно визначені. Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, унаслідок чого вимога ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 12/150 часток спірної квартири від 16 липня 2013 року задоволенню не підлягає. 
		ОСОБА_4 набула право власності на частки спірної квартири на підставах, передбачених законом, а саме за договорами дарування, та їй не було відомо про невірність розрахунків часток спірної квартири, таким чином, укладаючи спірні договори дарування, вона вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на частки квартири. Право власності за нею зареєстровано у порядку, встановленому законодавством, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 мали право на відчуження своєї частки квартири, яка їм належала до перерахунку цих часток. Отримуючи у дарунок спірні частки квартири, ОСОБА_4 не могла передбачити неправомірність таких дій. 
		ОСОБА_3 факт набуття ОСОБА_4 права власності на ці частки спірної квартири не визнається та її право власності оспорюється, у зв'язку з чим необхідно захистити права ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на 109/250 часток спірної квартири. 
		Вимоги ОСОБА_3 про скасування реєстрації права власності на  10/50 та 12/50 часток у комунальній квартирі за ОСОБА_4 на підставі договорів дарування безпідставні, оскільки відносини щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяження та правочинів щодо нерухомості, регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і законодавством визначено посадових осіб та органи, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суди не мають право втручатись у дискреційні функції органів владних повноважень. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3, до якої приєдналися ОСОБА_12, ОСОБА_14, просить оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_4 право власності на 109/250 часток спірної квартири скасувати й ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідачів привести правовстановлюючі документи на спірну квартиру до первинного стану, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга мотивована тим, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, унаслідок чого її позов підлягає задоволенню.           До перерахунку часток у спірній квартирі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 мали право на їх відчуження, але після незаконного перерахування такого права вони не мали. Діями відповідачів порушено її право, як співвласника спірної квартири, судами було визнано незаконними усі правовстановлюючі документи на спірну квартиру, у тому числі свідоцтва на право власності та договори дарування. Разом з тим, усупереч своїм висновкам про недійсність вказаних документів судом було безпідставно визнано за ОСОБА_4 право власності на 109/250 часток квартири.  
		В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у силу статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
		У травні 2018 року ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідає.
		Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 є квартирою спільного заселення, загальною площею 214,7 кв. м. 
		ОСОБА_3 є власником 200/1000 часток зазначеної вище квартири, яка у цілому складається з восьми житлових кімнат, що підтверджується договорами дарування від 22 лютого 2000 року та від 15 серпня 2008 року. 
		ОСОБА_17 була власником 182/1000 часток вищевказаної квартири, на підставі дубліката свідоцтва про право власності на житло від 30 березня   1998 року, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом                 від 8 липня 2015 року на теперішній час власником даної частки квартири є                 ОСОБА_14 
		ОСОБА_12 є власником 37/1000 часток зазначеної вище квартири згідно з договором дарування від 22 лютого 2000 року. 
		ОСОБА_11 був власником 145/1000 часток спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 грудня 1996 року та як спадкоємець померлої ОСОБА_16 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були власниками 252/1000 часток вищевказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 травня 1996 року.ОСОБА_5 набула право власності на 184/1000 часток зазначеної квартири на підставі договору дарування від 15 жовтня 2010 року.  
		Частки співвласників вказаної квартири в натурі визначені не були. 
		1 листопада 2011 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» складено акт фактичного користування спорудами та будівлями у домоволодінні. У цьому акті були перераховані частки співвласників спірної квартири, а саме: ОСОБА_12,               ОСОБА_15 - 5/50 часток квартири; ОСОБА_11, ОСОБА_16 -             7/50 часток квартири; ОСОБА_17 - 9/50 часток квартири;                           ОСОБА_5 - 10/50 часток квартири; ОСОБА_7, ОСОБА_18 -   12/50 часток квартири; ОСОБА_3 - 7/50 часток квартири. 
		25 листопада 2011 року нові частки співвласників квартири були затверджені розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської                ради № 1054. 
		На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 листопада 2011 року № 1054 ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на 10/50 часток спірної квартири від 12 січня 2012 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також отримали свідоцтво про право власності на 12/50 часток спірної квартири від 1 серпня 2012 року.
		14 вересня 2012 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 12/50 часток у зазначеній квартирі;               26 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 10/50 часток спірної квартири; 16 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування 12/50 часток спірної квартири.
		4 грудня 2012 року протест заступника прокурора було задоволено та Приморська районна адміністрація Одеської міської ради розпорядженням   від 4 грудня 2012 року № 789 скасувала своє зазначене вище розпорядження            від 25 листопада 2011 року № 1054.  
		10 грудня 2013 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси, що набрало законної сили, було визнано недійсними: акт фактичного користування спорудами та будівлями КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 1 листопада 2011 року; свідоцтво про право власності на 10/50 часток спірної квартири від 12 січня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_5 
		Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 109/250 часток спірної квартири, зазначивши, що вона набула право власності на частку у цій квартирі на підставах, передбачених законом, як добросовісний набувач, а саме за договорами дарування, та їй не було відомо про невірність розрахунків часток спірної квартири, а на час набуття майна розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради не було скасовано, не звернув увагу на таке. 
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу.
		У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада          2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на те, що розпорядженням Приморської районної адміністрація Одеської міської ради від 4 грудня 2012 року № 789 протест заступника прокурора було задоволено та скасовано розпорядження районної адміністрації від 25 листопада                 2011 року № 1054 про затвердження ідеальних часток спірної квартири. У подальшому преюдиційним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року визнано недійсними: акт фактичного користування спорудами та будівлями КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 1 листопада 2011 року; свідоцтво про право власності на 10/50 часток спірної квартири від 12 січня 2012 року, видане на ім'я ОСОБА_5
		Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону, вказуючи про те, що усі договори відчуження часток спірної квартири були укладені на підставі незаконно отриманих свідоцтв про право власності та стосувались часток квартири, які були невірно визначені, дійшов суперечливого і протилежного висновку про визнання за ОСОБА_4, як добросовісним набувачем, права власності на 109/250 часток спірної квартири, хоча розрахунок часток було незаконно переведено з 50, як цілої частки, на 1000, що свідчило про самовільно захоплену частину площі загального користування квартири. Апеляційний суд не звернув уваги на вимоги статті 236 ЦК України про те, що недійсним є правочин з моменту його вчинення.
		Крім того, апеляційний суд не врахував, що добросовісність набувача перевіряється при витребуванні майна із чужого незаконного володіння (віндикації), а при реституції, тобто наслідків недійсності правочину, такі обставини правового значення не мають, так як перевіряються передбачені ЦК України підстави недійсності спірного правочину. 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у нормах ЦПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
		Відповідно до статті 335 ЦПК України 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне судове рішення. 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналися ОСОБА_12, ОСОБА_14, задовольнити частково.
		Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року у частині вирішення позову ОСОБА_4 про визнання права власності на 109/250 часток спірної квартири скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                            Б.І. Гулько
		 
		                                                                                                            Є.В. Синельников
		 
		                                                                                                            Ю.В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...