Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 809/822/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 20.07.2018. Зареєстровано: 23.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2018.
Дата набрання законної сили: 21.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		            ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		                                                                РІШЕННЯ
		                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
		 
		"16" липня 2018 р.                                                                                                      справа № 809/822/18
		м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський  окружний адміністративний суд у складі:
		судді Тимощука О.Л.,
		за участю:
		секретаря судового засідання: Ткачук О.П.,
		представника позивача - ОСОБА_1,
		представника відповідача - Федик Н.Я.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
		до Управління Держпраці в Івано-Франківській області 
		про визнання протиправними та скасування постанов від 19.04.2018 за №09-14-339/99 про накладення штрафу в розмірі 3723 грн., та за №09-14-339/98 про накладення штрафу в розмірі 74460 грн., -
		 
		                                                              ВСТАНОВИВ:
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі, також - позивач) 14.05.2018 звернулася в суд з позовною заявою до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов від 19.04.2018 за №09-14-339/99 про накладення штрафу в розмірі 3 723 грн., та за №09-14-339/98 про накладення штрафу в розмірі 74 460 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані постанови прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на низку обставин. Зокрема, позивач стверджує, що відповідно до приписів пункту 28 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних постанов від 19.04.2018 за №09-14-339/98 та №09-14-339/99, у зв'язку із усуненням позивачем виявлених порушень. 
		Водночас, позивач зазначила, що норми і гарантії оплати праці, передбачені статтею 12 Закону України «Про оплату праці» є мінімальними державними гарантіями, а компенсація за невикористану відпустку не входить до мінімальних державних гарантій, оскільки не передбачена розділами VII та VIII Кодексу законів про працю України, якими визначено види оплати праці найманих працівників та гарантії і компенсації. Відтак, до позивача неправомірно застосовано штрафні санкції, визначені оскаржуваною постановою №09-14-339/98 з огляду на виявлені порушення нею вимог законодавства про працю.
		За таких обставин, на переконання позивача, оскаржувані постанови про накладення штрафу є безпідставними, незаконними та підлягають скасуванню.
		Позивачем, разом із позовною заявою, 14.05.2018 подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно зі змістом якої, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанов відповідача від 19.04.2018 за №09-14-339/98 та №09-14-339/99 до моменту набрання рішенням у даній адміністративній справі законної сили. Необхідність вжиття зазначених заходів позивач обґрунтувала тим, що правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваних постанов може бути встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатом розгляду цієї справи, тому у разі встановлення протиправності вказаних постанов і задоволення позовних вимог про їх скасування, позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання постанов.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено. Суд вказав, що позивач, мотивуючи своє клопотання існуванням об'єктивної загрози звернення до примусового виконання оскаржуваних постанов, не надала суду жодного доказу щодо існування реальних намірів чи фактичного звернення оскаржуваних постанов до примусового виконання. Підстави забезпечення позову не можуть ґрунтуватися на ймовірних припущеннях і повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами, відтак, вищевказана заява позивача є передчасною та необґрунтованою.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до правил, встановлених статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) та призначено судовий розгляд на 04.06.2018 о 13:30 год. (а.с.1-2)
		Під час судового засідання 04.06.2018 представником відповідача заявлено суду клопотання про відкладення розгляду справи на інший зручний для суду час. Представник позивача проти відкладення розгляду справи не заперечив. В результаті, суд задовольнив клопотання представника відповідача та оголосив перерву у розгляді даної адміністративної справи до 19.06.2018 13:30 год.
		Згідно з актом про несправність (неналежне функціонування) технічного засобу фіксування судового процесу від 19.06.2018 (а.с.55), при розгляді справи №809/836/18 19.06.2018 у зв'язку із несправністю технічного засобу фіксування судового процесу, судове засідання перепризначено судом на 11.07.2018 о 14:00 год.
		Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.06.2018 (а.с.59-64). Згідно зі змістом останнього, відповідач позов не визнав, зазначив, що позивач, переконуючи суд в тому, що компенсація за невикористану працівником відпустку не є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці, не звернула увагу на приписи частини 2 статті 12 Закону України "Про оплату праці", якою встановлено, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексу законів про працю України є мінімальними державними гарантіями. Додатково відповідач зазначив, що позивачем, на виконання припису про усунення виявлених порушень від 29.03.2018 №09-14-47/134-112, надано відповідь, відповідно до змісту якої, позивач фактично визнала виявлені порушення, а тому до неї правомірно були застосовані фінансові санкції та підстав для їх скасування немає.
		У судовому засіданні 11.07.2018 представником позивача заявлено суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для ознайомлення з матеріалами відзиву на позовну заяву. Суд вказане клопотання задовольнив та оголосив перерву у судовому засіданні до 16.07.2018 09:00 год.
		Представником позивача, під час проведення судового засідання 16.07.2018 надано суду відповідь на відзив (а.с.90-92), відповідно до змісту якої, позивач не погодилась із твердженнями відповідача, зазначеними у відзиві на позовну заяву та, зокрема, вказала, що компенсація за невикористану відпустку працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачена 29.03.2017, що підтверджується відомістю про виплату грошей за березень 2018, а також, вказані працівники відмовились від виплати їм середнього заробітку, доказом чого є копії відповідних заяв від 29.03.2018. Водночас, позивач повторно вказала на перелік норм та гарантій в оплаті праці, що є мінімальними державними гарантіями, відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" та заперечила твердження відповідача про те, що виплата компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника належить як до компенсаційних так і до гарантійних виплат оплати праці.
		Окрім цього, позивач повторно звернула увагу на те, що відповідачем не враховано вимоги пункту 28 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, відповідно до якого, у разі виконання припису у встановлений в ньому строк, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. 
		Так, у судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, відповідно до змісту позовної заяви, а також відповіді на відзив, просили задовольнити позовні вимоги. У свою чергу, представник відповідача позов не визнала, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив, відповідь на відзив, а також інші письмові докази наявні у матеріалах даної адміністративної справи, судом встановлено нижчевикладені обставини.
		Відповідно до наказу про проведення інспекційного відвідування від 26.03.2018 №352-Д (а.с.66) та направлення від 26.03.2018 №04-13/15-10/1841 (а.с.67) відповідачем, 29.03.2018, проведено інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю - позивача. В результаті здійсненої перевірки відповідачем складено акт №09-14-47/134 (а.с.14-17). Відповідно до вказаного акта, відповідачем виявлено такі порушення позивачем законодавства про працю:
		1) заробітна плата водіям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у червні (21.07.2017, відомість на виплату грошей №ВЗП-000012), липні (31.07.2017, відомість на виплату грошей ВМП-000015 та 21.08.2017), серпні (01.09.2017, відомість на виплату грошей №ВМП-00017,000018) 2017 року була виплачена один раз на місяць та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, чим порушено вимоги частини 1 та 2 статті 115 Кодексу законів про працю України (надалі, також - КЗпП України), а також, частини 1 статті 24 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (надалі, також - Закон №108/95-ВР);
		2) згідно з наказом №3-3 від 01.09.2017 водія ОСОБА_5 позивач звільнив відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України з 01.09.2017. Розрахунок заробітної плати проведено 01.09.2017 (відомість на виплату грошей №ВЗП-000018). Однак, при звільненні йому належала компенсація за 6 календарних днів невикористаної відпустки, яка не нарахована та не виплачена станом на 29.03.2018. Згідно з наказом №2-3 від 31.07.2017 водія ОСОБА_4 позивач звільнив відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України з 31.07.2017. Розрахунок заробітної плати проведено 31.07.2017 (відомість на виплату грошей №ВЗП-000015). При звільненні йому належала компенсація за 4 календарних дні невикористаної відпустки, яка  також не нарахована та не виплачена станом на 29.03.2018. Наведені обставини свідчать про порушення позивачем вимог статті 83 КЗпП України; 
		3) середній заробіток за весь час затримки у виплаті компенсації за 6 календарних днів невикористаної відпустки по день фактичного розрахунку ОСОБА_5 не виплачено, аналогічно не виплачено й середній заробіток за весь час затримки у виплаті компенсації за 4 календарних дні невикористаної відпустки по день фактичного розрахунку ОСОБА_4 Таким чином, позивачем допущено порушення вимог частини 1 статті 117 КЗпП України.
		На підставі вищезазначеного акту відповідачем складено припис від 29.03.2018 №09-14-47/134-112 (а.с.12-13), яким зобов'язано позивача усунути описані порушення у строк до 12.04.2018. 
		Відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 10.04.2018 №89 (а.с.74) та повідомлено позивача про те, що розгляд  справи відбудеться 19.04.2018. Додатково відповідачем направлено на адресу позивача повідомлення про виклик на розгляд справи про накладення штрафу від 11.04.2018 №04-13/15-10/2391 (а.с.75). 
		На адресу відповідача 13.04.2018 надійшов лист позивача про виконання припису №09-14-47/134-112 від 29.03.2018 (а.с.77). Позивач вказала, що виявлені порушення взяті до уваги та будуть виправлені згідно з нормами законодавства про працю, а також зауважила, що станом на момент складення листа наймані працівники у позивача відсутні.
		На підставі акту інспекційного відвідування від 29.03.2018 №09-14-47/134, враховуючи сукупність виявлених порушень вимог законодавства про працю, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу від 19.04.2018 №09-14-339/99 в розмірі 3 723 грн, а за порушення вимог ст.83 КЗпП України - постанову від 19.04.2018 №09-14-339/98 про накладення штрафу у розмірі 74 460 грн.
		На переконання позивача вказані постанови є протиправними та такими що підлягають скасуванню, відтак, з метою захисту свого порушеного права позивач звернулась із позовною заявою до суду. 
		При розгляді та вирішенні даної адміністративної справи суд застосовує приписи законів, а також підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV, Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII , Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, Положення про Управління Держпраці в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04.02.2016 №8.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Главою XVIII КЗпП України врегульовано здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. Так, статтею 259 цього Кодексу передбачено, що Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
		Наказом Державної служби України з питань праці від 04.02.2016 №8 затверджено Положення про Управління Держпраці в Івано-Франківській області, відповідно до якого, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб є одним з основних завдань Управління.
		Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (надалі, також - Порядок №295).
		Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
		За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення, що передбачено пунктом 19 Порядку №295.
		Відповідно до пункту 23 Порядку №295, припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		Пунктом 27 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
		Так, встановивши порушення позивачем вимог, визначених частиною 1 статті 83 КЗпП України, згідно з якою, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, відповідачем винесено оскаржувану постанову №09-14-339/98 про накладення штрафу у розмірі 74 460 грн.
		При винесенні вказаної постанови відповідач керувався приписами абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, згідно з якою, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. 
		Згідно з твердженнями позивача, наведеними у позовній заяві, компенсація за невикористану відпустку не входить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, відтак, відповідачем неправомірно, при притягненні позивача до відповідальності за виявлене порушення, застосовано абзац 4 частини 2 статті 265 КЗпП України. 
		Суд погоджується із наведеним висновком позивача, з огляду на таке. 
		Згідно із абзацом 3 статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (надалі, також - Закон №2017-III) державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
		Відповідно до статтей 95 КЗпП України та 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (надалі, також - Закон №108/95-ВР), мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
		Відповідно до частини 2 статті 12 Закону №108/95-ВР норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями. Так, згідно з частиною 1 статті, до них належать: норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Зазначені норми та гарантії встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
		Разом з цим, главою VIII КЗпП України визначено перелік гарантій та компенсацій працівникам, до яких віднесено такі: гарантії для працівників, обраних на виборні посади, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, гарантії для донорів, компенсація за зношування інструментів, належних працівникам, гарантії для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій, обмеження відрахувань із заробітної плати, обмеження розміру відрахувань із заробітної плати, заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат.
		Суд звертає увагу на те, що компенсацію за невикористану відпустку не передбачено ні переліком норм та гарантій оплати праці, встановленого статтею 12 Закону №108/95-ВР, ні положеннями Глави VIII КЗпП України.
		Окрім вказаного, представник відповідача у судовому засіданні зауважила, що відповідно до приписів Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики в Україні від 13.01.2004 №5 компенсаціними виплатами вважають виплати працівникам, які компенсують (відшкодовують) їх матеріальні, фізичні та моральні витрати, пов'язані з виконанням трудової функції, і спричинені умовами роботи, що відрізняються від загальноприйнятих, та гарантійними вважаються виплати, які провадяться у випадках, встановлених законодавством за невідпрацьований час, відтак, на переконання представника відповідача, виплата компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника належить як до компенсаційних так і до гарантійних вилпат.
		Однак, суд не погоджується з таким висновком, та зазначає, що відповідно до пункту 1.1 вказаної Інструкції, остання містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Із зазначеного слідує, що приписи даної Інструкції слід застосовувати виключно щодо питання заповнення форм статистичної звітності.
		Таким чином, з огляду на вищенаведенене, суд зазначає, що хоча компенсація за невикористану відпустку, за наявності відповідних підстав, є обов'язковою виплатою, однак до державних мінімальних гарантій оплати праці не відноситься.
		Водночас, суд погоджується і з доводами позивача стосовно відсутності підстав для вжиття заходів притягнення позивача до відповідальності, згідно з постановою від 19.04.2018 №09-14-339/98, та вважає помилковими посилання відповідача на приписи пункту 29 Порядку №295. Натомість, вірним є застосування пункту 28 Порядку, згідно з яким, у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються, оскільки, як уже зазначалось судом, позивачем направлено відповідачу лист, у якому зазначено про усунення виявлених порушень у встановлений строк, що підтверджується копією відомості на виплату грошей №ВЗП-000001 від 29.03.2018 (а.с.18), відповідно до якої, позивачем виплачено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 427,06 грн. та 640,58 грн. Зазначене підтверджується і копіями заяв вказаних працівників (а.с.93-94), згідно зі змістом яких, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили отримання вказаних сум компенсації та від отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовились. 
		Вищезазначений лист отримано відповідачем 13.04.2018, про що останній також стверджує й у відзиві на позовну заяву.
		Відтак, враховуючи факт усунення позивачем порушень вимог статті 83 КЗпП України та неналежність компенсації за невикористану відпустку до мінімальних державних гарантій оплати праці, відповідачем, при винесенні оскаржуваної постанови №09-14-339/98 неправомірно застосовано штраф, у розмірі передбаченому абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.
		Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині протиправності оскаржуваної постанови №09-14-339/98 та наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вказаної постанови. 
		 
		За результатами інспекційного відвідування, встановивши порушення позивачем вимог частин 1, 2 статті 115, частини 1 статті 116 та частини 1 статті 117 КЗпП України, відповідачем винесено постанову від 19.04.2018 №09-14-339/99 про накладення штрафу в розмірі 3 723 грн., згідно з абзацом 8 частини 2 статті 265 КЗпП України.
		Суд не погоджується із доводами позивача стосовно неправомірності вказаної постанови, вважає їх помилковими та необгрунтованими, з огляду на таке.
		Як уже зазначалось судом, позивач у позовній заяві стверджує, що відповідачем, при прийнятті постанови №09-14-339/99, знову ж таки, не враховано, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються, що передбачено пунктом 28 Порядку №295.
		Частинами 1 та 2 статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
		Натомість, позивачем, згідно з приписом №09-14-47/134-112, заробітну плату водіям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у червні, липні та серпні 2017 року було виплачено один раз на місяць та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Однак, відповідно до вказаного припису, водія ОСОБА_4 звільнено з роботи позивачем з 31.07.2017, розрахунок заробітної плати проведено 31.07.2017, проте, станом на момент складення припису, не нараховано та не виплачено компенсацію за 4 дні невикористаної відпустки. Так, і водія ОСОБА_5 звільнено з роботи позивачем з 01.09.2017, розрахунок заробітної плати проведено 01.09.2017, та компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки, станом на момент складення припису, не нараховано та не виплачено.
		Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Проте, станом на 29.03.2018 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку водіям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не нараховано та не виплачено.
		В свою чергу позивач стверджує, що враховуючи факт усунення нею виявлених порушень, а також відмови вказаних працівників від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з огляду на приписи пункту 28 Порядку №295, відповідачем неправомірно  винесено постанову та застосовано штрафну санкцію.
		Суд не погоджується із зазначеним висновком, оскільки позивачем не враховано положення пункту 29 вказаного Порядку, відповідно до якого, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
		Водночас, позивачем у відповіді на відзив зазначено, що пункти 28 та 29 Порядку №295 містять взаємовиключні положення, що є порушенням принципу "якості закону", передбаченого Конвенцією, а саме, як вказує Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.10.2018 по справі "Щокін проти України", відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
		Суд не погоджується з такими аргументами позивача, оскільки, як випливає зі змісту пункту 29 Порядку, приписами останнього конкретизовано порушення, за наявності яких, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, та ніяким чином не нівелюють положення пункту 28 Порядку. Навпаки, на переконання суду, зазначені положення сформульовано законодавцем досить чітко та зрозуміло і ними передбачено належне уявлення громадян стосовно обставин та умов притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності, в разі усунення виявлених порушень.
		Таким чином, враховуючи, що зазначені у постанові №09-14-339/99 порушення вимог КЗпП України свідчать саме про несвоєчасну виплату позивачем заробітної плати, а також те, що  даний факт є беззаперечним і таким, що вже відбувся, незалежно від недопущення позивачем зазначених порушень в майбутньому, не є підставою для незастосування заходів щодо притягнення його до відповідальності в силу вимог пункту 29 Порядку №295.
		Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, висвітленою у постанові від 22.03.2018 по справі №697/2073/17.
		Окрім цього, з огляду на те, що абзацами 2-7 частини 2 статті 265 КЗпП України не передбачено відповідальність за визначені у постанові №09-14-339/99 порушення, відповідачем вірно застосовано приписи абзацу 8 частини 2 вказаної статті, згідно з яким, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
		Отже, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача в частині винесення постанови №09-14-339/99 від 19.04.2018 про накладення штрафу в розмірі 3 723 (три тисячі сімсот двадцять три) гривні 00 копійок. Натомість, доводи позивача, що вказують на протиправність зазначеної постанови суд вважає безпідставними, а позовну вимогу про визнання цієї постанови  протиправною та її скасування такою, що не підлягає задоволенню.
		Додатково відповідачем у судовому засіданні надано суду копію постанови Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11.05.2018 по справі №348/721/18, відповідно до якої, позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю (а.с.97-97). З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 78 КАС України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена  постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Системний аналіз усіх наведених правових положень дозволяє суду дійти висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		Згідно з квитанцією №ПН260792 від 11.05.2018 (а.с.3), позивачем сплачено судовий збір у розмірі 781,84 грн. Доказів, що підтверджують понесені позивачем інші, окрім судового збору, судові витрати суду не надано.
		Таким чином, 50 відсотків суми сплаченого судового збору становить 390 (триста дев'яносто) гривень 92 копійки та підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		                                                                  ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково. 
		Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 19.04.2018 №09-14-339/98 про накладення штрафу в розмірі 74 460 (сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) гривень 00 копійок.
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 39784625) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 390 (триста дев'яносто) гривень 92 копійки. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
		Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи: 
		Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_1, 78405,  реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1;
		Відповідач - Управління Держпраці в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, буд. 67, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 39784625.
		 
		 
		Суддя                                                     /підпис/                                                                      Тимощук О.Л. 
		 
		        
		Рішення складене в повному обсязі 20 липня 2018 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...